18 вересня 2024 рокусправа № 380/17955/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України Львівської області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення (24.04.2024) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Львівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (24.04.2024) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що вона перебуває на обліку в управління Пенсійного фонду України як одержувач пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає, що має право на підвищення до пенсії, передбачене пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки вона є примусово переселеним членом сім'ї особи, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, і згідно з посвідченням №42/16-П від 15.05.2012 користується пільгами відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Оскільки відповідач відмовив в проведенні перерахунку пенсії відповідно до заяви від 24.04.2024 на підставі п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивач вважає дії відповідача протиправними та просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою від 26.08.2024 призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову повністю та вказує, що позивачу виплачується надбавка як члену сім'ї реабілітованого у розмірі 43,52грн. Крім того, позивач народилася на спецпоселенні, а нормами статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не передбачено підвищення пенсії дітям, які народилися і знаходилися на спецпоселенні з батьками. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України, перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та одержує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2 , проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та не оспорюється відповідачем.
Відповідно до архівної довідки від 23 квітня 2012року за №10/272 та архівної довідки № 93 від 30 липня 2024року інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області ОСОБА_2 , 1928 року народження, 17 лютого 1951року із смт. Красне Буського району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 28.04.1951 був виселений на спецпоселення з конфіскацією майна в Іркутську область по політичних мотивах, звідки звільнений 01.07.1959.
На підставі ст.3 Закону України від 17 квітня 1991року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказана особа реабілітована.
Львівською обласною радою 15.05.2012 позивачу видано посвідчення № 42/16-П, згідно з якого він має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місцях спецпоселення - поселенні Мордине Зімінського р-ну Іркутської області, що підтверджується виданим повторно від 24.07.1978 свідоцтвом про народження НОМЕР_3 , за актовим записом № 38 від 28.07.1960. Батьком Позивача був ОСОБА_2 , 1928 року народження, який був виселений на спец поселення в Іркутську область.
Позивач 01.05.1982 уклала шлюб із ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та змінила прізвище ОСОБА_4 на Корцаба, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_4 виданого 01.05.1982 про що в книзі записів актів громадянського стану про одруження зроблено відповідний запис № 8.
Позивач 24.04.2024 звернулася до Відповідача із заявою щодо встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Однак, листом від 08.05.2024 за № 12659-12797/К-52/8-1300/24 їй повідомлено, що у разі звернення із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії та оригіналами документів про визнання реабілітованою особою, органом Пенсійного фонду України буде прийнято рішення про перерахунок (відмову в перерахунку) пенсії. А для призначення до пенсії підвищення згідно пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім'ї, якого було примусово перемелено. Відтак, права на підвищення пенсії відповідно до згаданого закону позивач не має.
Однак, позивач вважає, що оскільки є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, що підтверджується відповідним посвідченням, тому згідно з даного закону має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, тому звернулася з відповідним позовом до суду.
При вирішення спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» №962-XII від 17.04.91 (у редакції, чинній на час реабілітації позивачки), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «війками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.58, за винятком осіб, зазначених у ст.2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за ст.7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.58 і ст.62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.89 «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.89 «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за ст.187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія вказаної статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назва закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст. ст. 1, 3, 6 Закону №962-XII; визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1994р., №15, ст. 88).
Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом N 962-XII.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №962-XII від 17.04.91 (далі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 ст.3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII визначено «поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей».
Відповідно до ст.12 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №962-XII від 17.04.91 (далі - Закон N 962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24.08.91 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24.08.91 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 вказаного Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24.08.91 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24.08.91 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 ст.3 вказаного Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24.08.91 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 вказаного Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.91, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповіднодо Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до архівної довідки від 23 квітня 2012року за №10/272 та архівної довідки № 93 від 30 липня 2024року інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області ОСОБА_2 , 1928 року народження, 17 лютого 1951року із смт. Красне Буського району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 28.04.1951 був виселений на спецпоселення з конфіскацією майна в Іркутську область по політичних мотивах, звідки звільнений 01.07.1959.
Позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місцях спецпоселення - поселенні Мордине Зімінського р-ну Іркутської області, що підтверджується виданим повторно від 24.07.1978 свідоцтвом про народження НОМЕР_3 , за актовим записом № 38 від 28.07.1960. Батьком Позивача був ОСОБА_2 , 1928 року народження, який був виселений на спец поселення в Іркутську область.
Позивач 01.05.1982 уклала шлюб із ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та змінила прізвище ОСОБА_4 на Корцаба, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_4 виданого 01.05.1982 про що в книзі записів актів громадянського стану про одруження зроблено відповідний запис № 8.
Як вже встановлено судом, Львівською обласною радою 15.05.2012 позивачу видано посвідчення № 42/16-П, згідно з якого він має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, суд з повного та всебічного аналізу долучених до матеріалів справи доказів, дійшов висновку, що позивач є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій як член сім'ї репресованої з політичних мотивів родини (батька та матері), згодом була реабілітована, що надає право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
У той же час, підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 встановлено, що з 01.09.2008 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн. а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн.
Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Так, статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено розмір мінімальної пенсії за віком, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.99 прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак згідно з ст. 28 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Згідно із вимогами ч. 6 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), тому поняття мінімальної пенсії за віком, наведене у ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», необхідно застосовувати для визначення розміру підвищення до пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З аналізу співвідношення підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 та пункту «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Відтак суд вважає, що підвищення до пенсії в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених ч.1 ст. 35, ч.2 ст.38, ч.3 ст. 42 і ч.5 ст. 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
З огляду на наведене суд, проаналізувавши фактичні обставини справи, дійшов висновку, що позивач має право на нарахування та виплату підвищення пенсії в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 12.02.2024.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 968,96 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.МитрополитаАндрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 як члену сім'ї реабілітованого громадянина, у проведенні перерахунку та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» частини 1статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 24.04.2024 (з дати звернення із заявою про перерахунок пенсії ), з урахуванням виплачених сум,
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір на суму 968(дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Лунь З.І.