м. Львів
16 вересня 2024 рокусправа № 380/14898/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні з 01.01.2020 по 04.05.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в період з 2020 року по 2022 рік, за які такі допомоги нараховувалися та виплачувалися;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 04.05.2022 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, матеріальної допомоги (скрута) за 2020, 2021, 2022, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Пpo Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 у розмірі 2102,00 грн; законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року у розмірі 2270,00 гривні; Законом України «Пpo Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року у розмірі 2 481,00 гривні, відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового i начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їx виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати такої заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 04.05.2024 №109 його було виключено із списків особового складу з 04.05.2022.
06.02.2024 позивач звернувся до відповідача із запитом про перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2020 по 04.05.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 у розмірі 2102,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 у розмірі 2 481,00 гривні.
У відповідь на запит відповідач листом від 13.05.2024 повідомив про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку.
Також в спірний період позивачу виплатили матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу (скрута), вихідну допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, премії.
Вважає, що під час проходження військової служби та звільнення із неї відповідачем з порушенням норм законодавства здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення. Вважаючи поведінку відповідача щодо неповноти розрахунку з ним протиправною, звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 18.07.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
29.07.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає, що потрібно закрити провадження в цій адміністративній справі, оскільки позивачем вже було подано адміністративний позов з тих самих підстав до військової частини НОМЕР_1 (справа №380/11500/24).
Ухвалою суду від 16.09.2024 у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження - відмовлено, оскільки підстави та предмет спору у цій справі та справі № 380/11500/24 не є ідентичними.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 04.05.2022 №109 позивача було виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 04.05.2022.
Відповідач листом від 13.05.2024 №3860 у відповідь на запит позивача від 03.05.2024 повідомив про відсутність підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення та надав особисті картки грошового забезпечення позивача за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 за 2020-2022 роки.
У листі від 13.05.2024 №3860 відповідач зазначив таке: «Відповідно до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Відповідні зміни були внесені 24.02.2018 року на підставі постанови КМУ від 21 лютого 2018 р. № 103, тобто до набрання постановою КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» законної сили. Тому при розрахунку грошового забезпечення враховується тільки прожитковий мінімум для працездатних осіб, який був встановлений станом на 1 січня 2018 року в розмірі 1762,00 грн та ніяким чином розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року не впливає на розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Дана редакція Постанови Кабінету Міністрів України є чинною, зміни в Постанову не вносились.
Також відповідно до п. З розпорядження Міністра оборони України С.Т.Полторака, доведеного телеграмою від 26 березня 2018 року № 248/1479, зазначено, що посадові оклади для військовослужбовців перераховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України за 2018 рік» станом на 1 січня 2018 року (1762 грн 00 коп), на тарифний коефіцієнт згідно з тарифним розрядом, установленим у штаті військової частини (установи, організації) за відповідною посадою, відповідно до п. 4 цієї телеграми аналогічно розраховуються оклади за військовим званням з множенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України за 2018 рік» станом на 1 січня 2018 року (1762 грн 00 коп), на тарифний коефіцієнт за відповідним присвоєним військовим званням.
В період з 30.01.2020 по 04.05.2022 ОСОБА_1 за посадою «інструктор з водіння» та відповідно до додатку 1 Постанови за 11 тарифним розрядом встановлено тарифний коефіцієнт 1,90. Таким чином, посадовий оклад визначається шляхом множення прожиткового мінімуму 1762 грн 00 коп. (станом на 01.01.2018) на тарифний коефіцієнт 1,90 і становить 3350 грн 00 коп.
Також відповідно до додатку 14 Постанови оклад за військовим званням «старший сержант» визначається шляхом множення прожиткового мінімуму в розмірі 1762 грн 00 коп. на тарифний коефіцієнт 0,46 і становить 810 грн 00 коп.
Отже, на підставі вищенаведеного грошове забезпечення у період з 30.01.2020 по 04.05.2022 року встановлювалось, нараховувалось і виплачувалось вірно та у відповідності до чинного законодавства, тому підстав для здійснення його перерахунку немає.»
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо неповноти нарахування усіх сум грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Змістом спірних правовідносин, які склалися між сторонами, є розрахунок основного розміру грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму, встановленого на кожен рік, та питання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їx виплати.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Згідно з п. 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, п. 6 якої внесено зміни, відповідно до яких п. 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 зауважив, що на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) п. 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених п. 6 постанови № 103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 п. 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Водночас, Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Відповідно до ст. 1 Закону №2017-III державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Таким чином, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX (надалі - Закон № 294-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX (далі Закон № 1082-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX (далі - Закон № 1928-IX) та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки відповідно, не містять.
Таким чином, положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в ч. 3 ст. 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 29.01.2020 положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати п. 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, Закону № 1082-IX, Закону № 1928-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Ураховуючи наведене в сукупності, суд доходить висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням за відповідною посадою позивача у період з 01.01.2020 по 04.05.2022 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при розгляді цієї справи.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
У силу приписів розділу XXIII «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до розділу XXIV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, виплата грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Вказане в сукупності зумовлює висновок суду про наявність у позивача права на перерахунок та виплату грошового забезпечення із 01.01.2020 по 04.05.2022, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44), який визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до п. 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з п. 4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення із 01.01.2020 по 04.05.2022, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно, потрібно провести із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог Порядку № 44.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій, які є предметом оскарження.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що застосування при нарахуванні позивачу з 01.01.2020 по 04.05.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та чинному законодавству, тому такі дії потрібно визнати протиправними, задовольнивши першу позовну вимогу.
Друга позовна вимога є похідною від першої позовної вимоги і також підлягає до задоволення шляхом зобов'язання відповідача перерахувати позивачу з 01.01.2020 по 04.05.2022 грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови №704, та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стосовно позовної вимоги про нарахування та виплату на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у належному розмірі грошового забезпечення з 01.01.2020 по 04.05.2022, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року з 01.01.2020 по день її фактичної виплати суд зазначає таке.
Згідно із ст. ст. 1, 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вирішуючи питання вимоги про нарахування та виплату на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд в силу вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 21.03.2023 року у справі № 620/7687/21, а саме: «У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом також у постановах від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі №803/1565/17, від 21.01.2020 у справі № 826/15879/18, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20 та інш.»
Таким чином, з огляду на те, що суд дійшов висновку, що відповідача потрібно зобов'язати здійснити донарахування належних позивачу сум доходів, то позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, тому позовна вимога про компенсацію позивачу втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їx виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати такої заборгованості, підлягає задоволенню.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов потрібно задовольнити повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні з 01.01.2020 по 04.05.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в період з 2020 року по 2022 рік, за які такі допомоги нараховувалися та виплачувалися.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 04.05.2022 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, матеріальної допомоги (скрута) за 2020, 2021, 2022, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Пpo Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 у розмірі 2102,00 гривні; законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року у розмірі 2270,00 гривні; Законом України «Пpo Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року у розмірі 2 481,00 гривні, відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового i начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їx виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати такої заборгованості.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Повне рішення суду складено 16.09.2024.
СуддяКондратюк Юлія Степанівна