Іменем України
18 вересня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/750/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
05 липня 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, військова частина) з такими позовними вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
2) зобов'язати відповідача нарахувати позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 795,34 грн у день з 20.02.2023 по 20.08.2023 терміном 181 календарних днів складає 143 956,54 грн (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями. поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 24.12.2010 по 21.02.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Проте, за період проходження служби позивачу не здійснювалась виплата в повному обсязі грошового забезпечення за час проходження військової служби.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року справа № 360/1450/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 зобов'язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року включно у розмірі, обрахованому відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».
Відповідач 27.06.2024 виконав рішення суду та виплатив грошові кошти на виконання рішення суду у розмірі - 61483,76 грн.
Представник позивача зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.
Проте вказані обставини свідчать, що позивачу у день звільнення не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 26 грудня 2017 року, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України, за яке статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З посиланням на положення пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, представник позивача стверджує, що виплата середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні має бути здійснена позивачу з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Ухвалою суду від 10 липня 2024 року адміністративний позов залишено без руху.
Ухвалою від 22 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Позивач проходив дійсну військову службу та наказом начальника загону від 19.02.2023 № 78-ос звільнений з військової служби за підпунктом г пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, остаточною датою проходження служби є 21.02.2023.
На виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2024 у справі № 360/1450/23 позивачу 27.06.2024 здійснено нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у розмірі 61483,76 грн (військовий збір 936,30 грн).
Представник відповідача вважає, що з урахуванням положень статті 117 КЗпП України виходить, що період стягнення середнього заробітку має бути з 22.02.2023 (наступний день після звільнення) по 27.06.2024 (день фактичного розрахунку), проте вказаний період має бути обмежений шістьма місяцями, тобто 182 дня. Таким чином, сукупна кількість календарних днів за період з 22.02.2023 по 27.06.2024 складає 491 календарних дні, з урахуванням 6 місячного обмеження становить 182 календарних дня.
Відповідно до довідки про доходи розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 529,10 грн. Таким чином, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені становить - 529,10 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 182 календарних днів (час затримки розрахунку з 22.02.2023 по 27.06.2024, з урахуванням 6 місячного обмеження (включно)) = 96296,20 грн.
Представник відповідача вважає, що сума середнього заробітку у розмірі 96296,20 грн є неспівмірною по відношенню до суми, з якою, на думку позивача, прострочена виплата в день звільнення. При цьому, згідно з карткою грошового забезпечення за 2023 рік позивач отримав при звільнення з військової служби 247457,57 грн.
Відповідач з урахування обставин у справі просить суд застосувати принцип співмірності в межах 6 місячного строку відшкодування середнього заробітку, адже застосування принципу співмірності та зменшення суми середнього заробітку є правом суду, яке не залежить від того в якій редакції викладена стаття 117 КЗпПУ.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку з одночасною компенсацією податку на доходи фізичних осіб, представник відповідача зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не може бути набутий у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, відповідно позовна вимоги в цій частині не підлягає задоволенню, а податок з доходів фізичних осіб має бути утриманий.
З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою від 04 вересня 2024 року витребувано від відповідача додаткові докази.
16 вересня 2024 року відповідачем на виконання вимог ухвали від 04.09.2024 надано довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за грудень 2022 року та січень 2023 та про доходи (щодо розрахунку середньоденного заробітку).
Дослідивши матеріали справи в електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій, з 24 грудня 2010 року по 21 лютого 2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями паспорту громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, посвідчення серії НОМЕР_3 від 13.01.2016, довідки ВЧ НОМЕР_1 від 09.01.2024 № 08/110.
Відповідно до витягу з наказу від 19.02.2023 № 78-ОС позивача, звільненого з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок i військову службу» у запас, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 21 лютого 2023 року. Вислуга років станом на 21 лютого 2023 року становить: календарна: 12 років 07 місяців 22 дні; пільгова: 17 років 10 місяців 22 дні; всього: 30 років 06 місяців 14 днів. Остаточною датою закінчення проходження військової служби наказано вважати 21 лютого 2023 року.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 360/1450/23, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року включно у розмірі, обрахованому відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року включно у розмірі, обрахованому відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2024 року у справі № 360/1450/23 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 360/1450/23 - задоволено частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 360/1450/23 - змінити. Мотивувальну частину рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 360/1450/23 - викладено в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 360/1450/23 - залишено без змін.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у справі № 360/1450/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 р. у справі №360/1450/23 - залишено без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 р. у справі № 360/1450/23 - залишено без змін
27 червня 2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_2 виплачено перераховане на виконання судового рішення у справі № 360/1450/23 грошове забезпечення у розмірі 61490,79 грн (нараховано - 62420,06 грн, утриманий військовий збір - 936,30 грн), про що свідчать копія платіжної інструкції від 26.06.2024 № 4800, розрахунковий лист за червень 2024 року від 24 липня 2024 року № 506 та інформація по картковому рахунку позивача.
Отже, виплата позивачу перерахованого грошового забезпечення у розмірі 61490,79 грн здійснена відповідачем не у день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення по НОМЕР_4 прикордонному загону.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями абзацу першого частини четвертої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 затверджено Положення № 1115/2009, яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Абзацом першим пункту 292 Положення № 1115/2009 (тут і надалі посилання на норми Положення № 1115/2009 наводяться в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу НОМЕР_4 прикордонного загону) передбачено, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.
Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання (абзац другий пункту 292 Положення № 1115/2009).
Згідно з абзацом першим пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець (абзац другий пункту 293 Положення № 1115/2009).
Статтею 16 Закону України від 3 квітня 2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» визначено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад;
2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306 (далі - Інструкція № 558 в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу НОМЕР_4 прикордонного загону).
Пунктом 2 розділу I «Загальні положення» Інструкції № 558 визначено:
у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця;
грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення;
місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством;
місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Згідно з пунктом 3 розділу I «Загальні положення» Інструкції № 558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Пунктом 5 розділу I «Загальні положення» Інструкції № 558 регламентовано, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (пункт 7 розділу I «Загальні положення» Інструкції № 558).
Відповідно до пункту 4 глави 1 «Надбавка за вислугу років» розділу III «Порядок, умови та розміри виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції № 558 закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби зі списків особового складу.
Підпунктом 1 пункту 1 глави 8 «Виплати, що здійснюються військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби» розділу V «Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби» Інструкції № 558 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади до дня отримання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам академії з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання органом Держприкордонслужби наказу чи письмового повідомлення про звільнення з урахуванням пункту 2 цієї глави.
Абзацом третім пункту 6 глави 8 «Виплати, що здійснюються військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби» розділу V «Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби» Інструкції № 558 передбачено, що грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 19 лютого 2023 року № 78-ОС на підставі наказу начальника загону від 10 лютого 2023 року № 68-ОС позивач з 21 лютого 2023 року виключений зі списків особового складу НОМЕР_4 прикордонного загону та всіх видів забезпечення.
Таким чином, грошове забезпечення у повному та правильному розмірі мало бути виплачено позивачу 21 лютого 2023 року.
Судом встановлено, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу НОМЕР_4 прикордонного загону та всіх видів забезпечення грошове забезпечення у правильному розмірі позивачу сплачено 27 червня 2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 360/1450/23.
Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1115/2009 та Інструкцією № 558 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця. Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Нерозповсюдження на військовослужбовців Державної прикордонної служби України норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу НОМЕР_4 прикордонного загону) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника..
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу НОМЕР_4 прикордонного загону) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу НОМЕР_4 прикордонного загону) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, починаючи з 19 липня 2022 року відбулися зміни у трудовому законодавстві України, відповідно до яких у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 в редакції, яка діє на час вирішення спору).
Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до абзаців першого-четвертого та сьомого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
Абзацами третім-п'ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України, є Інструкція № 558, пунктом 5 розділу I «Загальні положення» якої регламентовано, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Інструкції № 558 можна дійти висновку, що:
згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, військовослужбовцям Державної прикордонної служби України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;
нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед звільненням. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середньої заробітної плати;
до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 про доходи, наданої на виконання ухвали суду від 04 вересня 2024 року, грошове забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2022 року та січень 2023 року (2 повні місяці, що передували місяцю звільнення) склало:
за грудень 2022 року: посадовий оклад - 3260,00 грн, оклад за військовим званням - 1020,00 грн, надбавка за вислугу років - 1498,00 грн, премія - 7661,00 грн, надбавка ОПЗ (ВОВЗ) - 2311,20 грн, додаткова премія - 652,00 грн, винагорода за бойове чергування - 704,00 грн, матеріальна допомога СПП - 1530,00 грн, індексація - 1470,83 грн, додаткова винагорода ПКМУ 168 - 12580,65 грн, всього - 32687,68 грн;
в тому числі враховано для середньоденного ГЗ (ПКМУ № 100): посадовий оклад - 3260,00 грн, оклад за військовим званням - 1020,00 грн, надбавка за вислугу років - 1498,00 грн, премія - 7661,00 грн, надбавка ОПЗ (ВОВЗ) - 2311,20 грн, додаткова премія - 652,00 грн, всього - 16402,20 грн;
за січень 2022 року: посадовий оклад - 3260,00 грн, оклад за військовим званням - 1020,00 грн, надбавка за вислугу років - 1498,00 грн, премія - 7661,00 грн, надбавка ОПЗ (ВОВЗ) - 2311,20 грн, додаткова премія - 652,00 грн, винагорода за бойове чергування - 704,00 грн, всього - 17106,20 грн;
в тому числі враховано для середньоденного ГЗ (ПКМУ № 100): посадовий оклад - 3260,00 грн, оклад за військовим званням - 1020,00 грн, надбавка за вислугу років - 1498,00 грн, премія - 7661,00 грн, надбавка ОПЗ (ВОВЗ) - 2311,20 грн, додаткова премія - 652,00 грн, всього - 16402,20 грн;
Загальна сума доходу за 2 повних останні місяці перед звільненням з військової служби становить: тридцять дві тисячі вісімсот чотири гривні 40 копійок. Середньоденна заробітна плата складає: п'ятсот двадцять дев'ять гривень 10 копійок. Середньомісячна заробітна плата складає: шістнадцять тисяч чотириста дві гривні 20 копійок.
Суд під час розгляду цієї справи не враховує визначену відповідачем у довідці по доходи ОСОБА_1 середньоденну заробітну плату у розмірі - 529,10 грн, оскільки відповідачем не враховано наявні складові грошового забезпечення, які згідно з Порядком № 100 та Інструкцією № 558, мають бути враховані при обчисленні середньоденного грошового забезпечення, а саме індексація грошового забезпечення за грудень 2022 року в сумі 1470,83 грн.
Таким чином, для обчислення середньоденного грошового забезпечення грошове забезпечення позивача за 2 останні місяці, що передували звільненню, складає 34275,23 грн (17873,03 грн + 16402,20 грн) (з врахуванням індексації грошового забезпечення).
Кількість календарних днів у вказаному періоді - 62.
Відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 552,83 грн (34275,23 грн отримане грошове забезпечення : 62 календарний день).
День відрахування позивача з усіх видів забезпечення 21 лютого 2023 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає 492 дні, а з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року (6 місяців), складає з 22 лютого 2023 року по 22 серпня 2023 року та становить 182 календарних днів.
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає: 552,83 грн.
Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в арифметичному обчисленні складає 100615,06 грн (середньоденне грошове забезпечення 552,83 грн х 182 календарних днів).
Суд зауважує, що викладений позивачем у позовній заяві розрахунок є неправильним, оскільки позивачем розраховано середньоденну заробітну плату із включенням до розрахунку складових грошового забезпечення, які не передбачені до включення у відповідності до Порядку № 100.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Проте такий період не може бути більшим за 6 місяців.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.
Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.
Разом з цим, Верховним Судом у постановах від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22 та від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23 виснувано, що правовідносини, які виникли з 19 липня 2022, регулюються вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. З 19 липня 2022 року суди мають враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, під час вирішення цієї справи суд відхиляє доводи відповідача щодо застосування принципу співмірності в межах шестимісячного строку відшкодування середнього заробітку.
Отже, суд вважає, що середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, має бути виплачено позивачу у розмірі 100615,06 грн.
Що стосується обраного представником позивача способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 лютого 2023 року по 22 серпня 2023 року в сумі 100615,06 грн.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним: стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 лютого 2023 року по 22 серпня 2023 року в сумі 100615,06 грн (сто тисяч шістсот п'ятнадцять гривень 06 копійок) з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов'язати відповідача нарахувати позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 795,34 грн у день з 20.02.2023 по 20.08.2023 терміном 181 календарних днів складає 143956,54 грн, слід відмовити через неналежність обраного позивачем способу судового захисту та його невідповідність об'єкту порушеного права. Окрім того, правильною початковою датою періоду, за який слід обраховувати середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, є 22 лютого 2023 року, а не 20 лютого 2023 року, як зазначає позивач, оскільки останній день служби позивача- 21 лютого 2023 року.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання нарахувати середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, то ці вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби регламентовано Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
Згідно пунктів 2-5 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Отже, Порядок № 44 розрахований на компенсацію грошового забезпечення, право на яке набуте у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Суд зазначає, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Відповідний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19.
Позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за період несвоєчасного розрахунку при звільненні, а не у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Отже, під час виплати позивачу середнього грошового забезпечення за період несвоєчасного розрахунку при звільненні Порядок № 44 застосуванню не підлягає.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн, що підтверджено квитанцією від 12 липня 2024 року № 9348-0561-2440-7656.
З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а позов підлягає задоволенню частково внаслідок обрання судом ефективного способу захисту порушених прав позивача, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: Луганська область, Білокуракинський район, с. Луб'янка, РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 лютого 2023 року по 22 серпня 2023 року в сумі 100615,06 грн (сто тисяч шістсот п'ятнадцять гривень 06 копійок) з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Захарова