18 вересня 2024 року № 320/16050/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Служба безпеки України про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Державної міграційної служби України щодо прийняття рішення від 04.03.2024 року за № 24-24 про скасування рішення Державної міграційної служби України від 06.11.2020 року № 420-20 про визнання біженцем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина республіки білорусь,
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 04.03.2024 року за № 24-24 про скасування рішення Державної міграційної служби України від 06.11.2020 року № 420-20 про визнання біженцем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина республіки білорусь,
- повернути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина республіки білорусь посвідчення біженця серії НОМЕР_1 , строк дії до 06.11.2025 року, а у разі його знищення - видати новий документ на підтвердження наданого статусу біженця в Україні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі 320/16050/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Представником відповідача надано до суду заяву про залучення до участі у справі Служби безпеки України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Службу безпеки України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без будь-яких належних підстав, є протиправним, суперечить чинному законодавству та підлягає скасуванню.
Зокрема наголошено, що твердження відповідача про виготовлення підробленого документа та його використання позивачем при подачі документів до міграційної служби для отримання статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту, є недоведеним та грунтується на припущеннях.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що рішення Державної міграційної служби України від 04.03.2024 року за № 24-24 про скасування рішення Державної міграційної служби України від 06.11.2020 року № 420-20 про визнання біженцем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Білорусь, прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справи, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Звернуто увагу, що позивачем під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, надано недостовірні відомості, пред'явлено фальшиві документи, які було врахована як докази під час прийняття рішення про визнання позивача біженцем. Також наголошено, що позивача до моменту звернення із заявою про визнання біженцем було незаконного документовано паспортом громадянина України на інші установчі дані, про що не було повідомлено міграційну службу.
Окрім цього, відповідач зазначав про порушення строків звернення позивачем до суду із даним позовом з посиланням на статті 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України та ч.18 ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Третьою особою, Службою безпеки України надано до суду письмові пояснення, в яких останній зазначає, що у відповідача були всі підстави вважати, що ОСОБА_1 подано свідомо неправдиві відомості та фальшиві документи, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може бути визнана біженцем, а тому рішення ДМС України від 04.03.2024 про скасування рішення від 06.11.2020 № 420-20 про визнання біженцем ОСОБА_1 прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Вважає, що СБУ і ДМС України діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, реагуючи на отриману інформацію та приймаючи відповідне рішення.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до матеріалів особової справи ОСОБА_1 є громадянином Республіки Білорусь, уродженець м. Гродно, документований відповідним паспортним документом громадянина Республіки Білорусь серії НОМЕР_2 .
За словами позивача, він прибув до України нелегально в 2008 році через побоювання зазнати сфабрикованого кримінального переслідування за політичними мотивами з боку білоруських правоохоронних структур.
09.08.2018 вперше звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області.
Рішення ДМС від 27.12.2019 № 467-19 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вдруге позивач звернувся за міжнародним захистом 13.03.2020 до ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області.
За результатами розгляду особової справи №2020OD0053 (2020KYIV0039), рішенням Державної міграційної служби України №420-20 від 06.11.2020 громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 визнано біженцем.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано посвідчення біженця серії НОМЕР_1 строком дії до 06.11.2025.
18.03.2021 позивачу видано картку платника податків, якою присвоєно йому реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.
06.04.2023 ОСОБА_1 звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про оформлення та видачу йому проїзного документу біженця.
Наказом Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області від 06.04.2023 №69 «Про оформлення проїзного документу біженця» вирішено: заповнити заяву-анкету на видачу проїзного документу біженця для виїзду за кордон на гр. Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; направити необхідні документи до ДМС для оформлення та видачі проїзного документу для виїзду за кордон; строк дії проїзного документу проставити у відповідності до строку дії посвідчення біженця, оформленого на підставі рішення ДМС від 06.11.2020 №420-20, а саме до 06.11.2025.
19.04.2023 Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України (орган 0080) видано ОСОБА_1 проїзний документ біженця для виїзду за кордон НОМЕР_3 , у якому його прізвище латиницею вказано як « ОСОБА_3 ».
17.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про внесення змін в його установчі дані, зазначені у проїзному документі біженця для виїзду за кордон НОМЕР_3 від 19.04.2023, а саме: шляхом написання його прізвища латиницею « ОСОБА_4 » замість неправильно зазначеного « ОСОБА_3 ».
Листом від 17.05.2023 №5100.5.1-5659/51.3-23 ГУ ДМС в Одеській області відмовило в задоволенні заяви ОСОБА_1 , посилаючись на відсутність підстав вважати, що посадовими особами ДМС були допущені помилки або неточності. Зокрема органом ДМС зазначено, що ідентифікацію проведено на підставі наданого національного паспортного документу громадянина Республіки Білорусь серії НОМЕР_2 .
Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідача у зміні транслітерації латиницею прізвища ОСОБА_1 в проїзному документі біженця для виїзду за кордон № НОМЕР_3 , виданому органом 0080 від 19 квітня 2023 року, останній оскаржив її в судовому порядку.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі № 420/12570/23 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року скасовано та ухвалено по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, оформлену листом №5100.5.1-5659/51.3-23 від 17.05.2023, у внесені виправлень в транслітерацію латиницею прізвища ОСОБА_1 , відображену в проїзному документі біженця для виїзду за кордон № НОМЕР_3 , виданому 19 квітня 2023 року Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України (орган 0080).
Зобов'язано Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України внести виправлення в написанні транслітерацією латиницею прізвища ОСОБА_1 в проїзному документі біженця для виїзду за кордон № НОМЕР_3 від 19 квітня 2023 року, а саме: з «SITSKO» на « ОСОБА_4 », та здійснити обмін проїзного документу біженця для виїзду за кордон.
На підставі вказаного, 31.01.2024 позивач звернувся до ГУ ДМС з заявою-анкетою про оформлення проїзного документу біженця.
20.02.2024 проїзний документ біженця на ім'я позивача був оформлений, але не отриманий останнім.
Поряд з цим, до міграційної служби надійшло подання від Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 21.12.2023 № 2/1/7-17235нт про скасування рішення про визнання біженцем ОСОБА_1 .
На підставі вказаного подання відповідачем прийнято рішення від 04.03.2024 за № 24-24 про скасування рішення Державної міграційної служби України від 06.11.2020 № 420-20 про визнання біженцем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина республіки білорусь, на підставі ч.ч. 6, 14 ст.11 Закону України «Про біженців або осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Щодо строку звернення до суду суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, відповідно до пункту 18 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи статусу додаткового захисту або скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, та їх проїзні документи для виїзду за кордон або визнає їх недійсними та повертає особі національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), що перебувають на зберіганні.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавством регламентовано скорочений п'ятиденний строк оскарження до суду особою, яка отримала повідомлення про прийняття рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи статусу додаткового захисту. При цьому, законодавець визнав строк у п'ять днів достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Після спливу цього строку, настають відповідні зобов'язання та наслідки для такої особи визначені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», в тому числі щодо залишення країни.
Про необхідність дотримання 5-денного строку для оскарження рішень у даній категорії справ зазначав Верховний Суд в постановах від 14.03.2018 (справа №815/3815/16), від 21.05.2020 (справа №826/4444/17).
Відповідач у відзиві наголошував на тому, що повідомлення про скасування рішення про визнання біженцем № 25 від 08.03.2024 надіслано позивачу 08.03.2024 на електронну та зареєстровану фізичну адресу проживання позивача.
Натомість, позивач у позовній заяві зазначив, що лише 21.03.2024 управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області повідомлено про те, що ДМС України прийняло рішення про скасування рішення про визнання біженцем від 04.03.2024 за № 24-24. При цьому він отримав повідомлення про скасування рішення про визнання біженцем № 25 від 08.03.2024.
Оскільки до суду від відповідача не надано жодних доказів отримання направлених листів на адресу позивача, суд вважає за доцільне вважати датою отримання повідомлення про скасування рішення про визнання біженцем 21.03.2024.
Ураховуючи, що позивач звернувся до суду 25.03.2024 (що підтверджується відомостями з відстеження поштового відправлення 0834100116985 на офіційному сайті АТ «Укрпошта», яким було направлено до суду позовну заяву) порушень строку звернення до суду не встановлено.
Враховуючи викладене, підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні, а доводи відповідача щодо порушення строку звернення до суду з даним позовом не знайшли свого підтвердження.
Щодо суті позову суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні регулюється Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» 8 липня 2011 року №3671-VI.
Відповідно до положень ст.1 Закону України № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ч. 6 ст.11 Закону № 3671-VI рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовується, якщо вона повідомила недостовірні відомості, пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У відповідності до положень ч. 7, 8 ст.11 Закону № 3671-VI підставою для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту може бути клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади.
Уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за наявності підстав, зазначених у частинах першій, п'ятій та шостій цієї статті, вносять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за власною ініціативою.
Відповідно до ч.9 ст.11 Закону № 3671-VI у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частинами 11, 12 ст.11 Закону №3671-VI визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати додаткової інформації від уповноваженої посадової особи, яка внесла подання.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби в установленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо особи, стосовно якої вирішується питання про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до положень ч.14 ст.11 Закону № 3671-VI на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі виявлення помилок або неточностей у відомостях про особу, внесених до рішень про втрату, позбавлення статусу біженця або додаткового захисту і про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з письмовим висновком, приймає рішення про їх виправлення.
Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 № 649 (далі - Порядок № 649).
Порядок оформлення втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначені у розділі VII Правил № 649.
Так, п. 7.1. Правил № 649 рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути прийнято ДМС за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
У відповідності до п.7.2 Правил №649 підставами для подання територіальному органу ДМС про втрату чи позбавлення статусу біженця та додаткового захисту є: а)відомості, отримані безпосередньо територіальним органом ДМС щодо наявності підстав, зазначених у частині першій або п'ятій статті 12 Закону; б) особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту; в) надходження до територіального органу ДМС клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про втрату особою статусу біженця або додаткового захисту; г) надходження до територіального органу ДМС клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту.
Згідно п. 7.3. Правил №649 подання про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою у випадку, якщо особа, яка визнана біженцем або якій надано додатковий захист, повідомила недостовірні відомості чи пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Пунктом 7.4. Правил №649 визначено, що у разі отримання територіальним органом ДМС документів, що містять хоча б одну з підстав, що передбачені пунктом 7.2 або 7.3 цього розділу, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) реєструє відповідні документи у журналі реєстрації клопотань (додаток 30) та здійснює їх перевірку шляхом збирання в установленому порядку додаткової інформації; б) у письмовій формі інформує особу, якій надано статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про наявність підстав для втрати чи позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту (крім випадків, коли відповідна особа подала заяву про наявність підстав для втрати нею статусу біженця або додаткового захисту). Одночасно особі повідомляється, що під час розгляду відповідних матеріалів біженець або особа, якій надано додатковий захист, має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання; в) готує подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк підготовки подання не може перевищувати двох місяців з дня отримання документів, що містять одну з підстав, передбачених пунктами 7.2 або 7.3 цього розділу.
У поданні про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обов'язково зазначаються відомості щодо підстав для підготовки такого подання (особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, клопотання органу Служби безпеки України чи іншого органу державної влади, власна ініціатива територіального органу ДМС), а також викладаються обставини, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У поданні також викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття відповідного рішення. Подання уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС (особи, яка здійснювала розгляд отриманих матеріалів) затверджується керівником структурного підрозділу територіального органу ДМС, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
У цьому поданні обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та назви установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Подання повинно включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
У відповідності до положення 7.6. Правил № 649 під час розгляду подання територіальному органу ДМС про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ДМС має право: а) вимагати подання додаткової інформації від територіального органу ДМС, який вніс подання; б) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, та необхідності у встановленні справжності і дійсності документів.
Як зазначалось вище, скасування рішення міграційної служби про визнання позивача біженцем було ініційовано на підставі листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС від 31.01.2024 № 8.5/330-24, яким було надіслано подання Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 21.12.2023 № 2/7-17325нт про скасування рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем.
Відповідно до вказаного подання Департаменту контррозвідки СБ України, ОСОБА_1 з метою набуття статусу біженця використав недостовірні відомості щодо переслідування в Республіці Білорусь через співпрацю з опозиційною партією «Білоруський народний фронт», а для підтвердження своїх тверджень використовував фальшиві документи у вигляді листів громадської організації «Рух Солідарності «Разам», що стало підставою для визнання його біженцем в Україні.
У результаті проведення комплексу інформаційно-аналітичної роботи з метою перевірки викладених вказаних біженцем обставин третя особа встановила, що відомості про співпрацю з опозиційною партією «Білоруський народний фронт» не відповідають дійсності, а листи на підтримку ОСОБА_1 з боку громадської організації «Рух Солідарності «Разам» не видавались, що підтверджується листами керівника цієї організації від 27.11.2023 № 01/23 та від 19.12.2023 № 02/23.
З огляду на викладене, підтверджується надання позивачем до заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребується додаткового захисту, недостовірних відомостей про власну політичну діяльність та території країн походження, а також пред'явлення фальшивих документів, які, в свою чергу, було враховано як доказ для прийняття рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем в Україні.
Окрім цього, згідно з додатковою інформацією стосовно позивача, що підтверджується листом Департаменту контррозвідки СБУ від 21.12.2023 № 2/1/7-17363нт, встановлено, що до моменту звернення із заявою про визнання біженцем ОСОБА_1 , надавши до територіальної міграційної служби підроблене свідоцтво про народження в Республіці Молдова, де вказано, що його мати за національністю українка, на підставі чого був незаконно документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 на ідентифікаційні дані ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На підставі підробленого паспорту позивач оформив два паспортні документи громадянина України для виїзду за кордон: серії НОМЕР_5 від 14.11.2014 та НОМЕР_6 від 26.02.2019.
Такі документи активно застосовувались до 13.03.2019, здійснювались виїзди до Туреччини та країн ЄС.
Також, на підставі підроблених документів позивач отримав військове посвідчення та став на військовий облік в Тетіївському РТЦК.
У травні 2019 року за власною заявою ОСОБА_1 вказані документи громадянина України визнано недійсними.
Однак, при поданні заяви про визнання біженцем, позивачем вищевказана інформація не була подана, що свідчить про умисне приховування.
Згідно з п. 20 параграфа «В» розділу III Коментаря УВКБ ООН щодо питання припинення статусу біженця (Женева, 22.11.2004), коли обман розглядається як підстава для припинення статусу біженця, компетентні органи відповідної держави послідовним чином повинні встановити наступні ознаки для застосування цього положення:
- об'єктивно невірні твердження заявника;
- причинний зв'язок між цими твердженнями і визначенням статусу біженця;
- намір вчинити обман з боку заявника.
Враховуючи викладене, суд погоджується з висновками відповідача про обґрунтовані підстави вважати, що позивач під час звернення із заявою про надання статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту, свідомо надав завідомо неправдиві факти щодо власної особи та основних причин, які призвели до залишення країни походження, пред'явивши фальшиві документи, чим ввів в оману працівників міграційної служби під час розгляду заяви та прийняття рішення про визнання позивача біженцем за ознакою політичних переконань.
Також приховано факт тривалого проживання на території України на підставі незаконно виданих документів, які не відповідають його особі до моменту звернення з відповідною заявою про надання міжнародного захисту.
Частинами 1, 2 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд звертає увагу, що відповідачем надано належні та допустимі докази обґрунтованості висновку про надання позивачем недостовірних відомостей, що стали підставою для визнання його біженцем.
Таким чином, у даному випадку прослідковується причинний зв'язок між викладенням заявником неправдивих фактів щодо своєї особи та обставин справи і важливими елементами історії політичного переслідування, які з усією очевидністю, були вирішальними і вплинули на прийняття рішення про визнання його біженцем. Враховуючи, що неправдиві факти цих обставин мають важливе значення і породжують питання щодо достовірності прийнятого рішення в цілому, такі факти є вирішальними при визначенні статусу заявника.
При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що позивачем вживались будь-які дії з метою спростування встановлених відповідачем обставин щодо надання ОСОБА_1 недостовірних даних.
Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.
Судом враховується, що, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від 04.03.2024 за № 24-24 про скасування рішення Державної міграційної служби України від 06.11.2020 № 420-20 про визнання біженцем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, за наявності визначених ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребуються додаткового або тимчасового захисту» підстав, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог щодо скасування такого рішення відповідача.
Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Як наслідок, відсутні підстави для задоволення похідної вимоги про повернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина республіки білорусь посвідчення біженця серії НОМЕР_1 , строк дії до 06.11.2025 року, а у разі його знищення - видати новий документ на підтвердження наданого статусу біженця в Україні.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Служба безпеки України про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено та підписано 18.09.2024 року.
Суддя Кочанова П.В.