16 вересня 2024 року м. Київ № 320/31832/23
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Панової Г.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення № 692 від 27.06.2023 ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області щодо громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржуване рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки перебуваючи на території України тривалий час, жодного разу не порушував адміністративне чи кримінальне законодавство України та не притягувався до відповідальності (станом на теперішній час не викликався, з будь-яких причин, до будь-яких правоохоронних органів, не перебуває в статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні будь-яких кримінальних правопорушень), водночас, з 2015 року є фізичною особою-підприємцем, заборгованості по податкам та обов'язковим платежам не має, з 2008 року одружений та має трьох дітей, які набули громадянство України. Також, вказано на те, що позивач докладає всіх зусиль, які направлені на організацію оборони держави та захист її сувернітету. Позивач вважає, що оскаржуване рішення підготовлене на підставі неперевірених даних, позаяк відповідач не встановив обставини, які є важливими для об'єктивного прийняття рішення та відмовив, використовуючи формальні обставини. Скасування дозволу негативно впливає на життя позивача, порушує принцип справедливої рівноваги між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.
Витребувано від відповідача копії всіх матеріалів справи, на підставі яких прийнято рішення № 692 від 27.06.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, зокрема про надання дозволу на імміграцію в Україну та оформлення усіх посвідок, виданих на ім'я позивача; письмові пояснення з нормативно-правовим обґрунтуванням щодо підстав для прийняття спірного рішення.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог представником зазначено про те, що до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшло подання від 07.06.2023 № 7282/55/01-2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, тому саме інформація викладена у подані ДСР НП України стала підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 3 та 4 ч. 1 ст. 12 Закону «Про імміграцію», при цьому, при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач діяв виключно на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Також до суду від сторони відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких звернуто увагу на те, що 12.12.2023 на адресу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшов лист № 16793/55/03-2023 Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України в якому повідомляється, що 28.09.2023 ОСОБА_1 заочно повідомлено про підозру у вчиненні замаху на вбивство, вчинене групою осіб із застосуванням вогнепальної зброї, відповідальність за що передбачена ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 15, п. п. 6, 11, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 Кримінального Кодексу України, тому наразі позивач перебуває у розшуку, як особа, що переховується від органів досудового розслідування, а отже, становить загрозу охорони громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
У судовое засідання призначене судом на 16.09.2024 представники сторін не з'явились. Позивач та відповідач були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.
Будь-яких заяв або клопотань на момент розгляду справі від сторін до суду не находило.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи приписи наведеної норми суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Ухвалою Київського окружного адмінітсративного суду від 16.09.2024 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи - Національну поліцію України "Департамент стратегічних розслідувань".
Дослідвши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Республіки Азербайджан (РНОКПП НОМЕР_1 ) проживає в Україні, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань має статус фізичної особи-підприємця.
Позивач з 2008 року одружений з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), уродженкою Азербайджанської Республіки, яка має посвідку на постійне проживання № НОМЕР_3 від 15.02.2017.
Також, ОСОБА_1 має трьох дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , які згідно з рішеннями ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області набули громадянства України.
Під час розгляду матеріалів справи позивача про надання останньому дозволу на імміграцію, встановлено, що 11.10.2007 позивач звернувся до Переяслав-Хмельницького МРВ УМВС України в Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону, як особа, яка є повнорідним братом громадянина України (брат - громадянин України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 видане 22.06.1976, серії НОМЕР_5 видане 01.02.2005, паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 виданий 16.06.2007 Вишгородським РВ ГУМВС України в Київській області).
Дозволом на імміграцію в Україну № 17/-5463 від 29.11.2007 позивачу наданий дозвіл на імміграцію на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».
Позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_7 від 29.11.2007 та у подальшому, в порядку обміну, посвідкою № НОМЕР_8 від 06.03.2020.
До ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - ДСР НП України) надійшло подання від 07.06.2023 № 7282/55/01-2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, посвідки на постійне проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за яким, ДСР НП України, згідно п. 1 ст. 1, п. п. 1- 3 ст. 2, п. п. 1, 2 п. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2020 № 1126-р, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави, за результатами реалізації отриманої оперативної інформації позивача, якого документованого посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_8 , який прибув в Україну з метою створення суспільно-небезпечної організованої злочинної групи для організації вчинення тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, зокрема вбивств осіб, що приймали участь у відбитті російської агресії, а також публічних діячів на території України.
На підставі висновку за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 27.06.2023, рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 27.06.2023 № 692, позивачу на підставі п. 3 та 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 29.11.2007.
Також, 27.06.2023 рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 80102500072259/692/1 скасовано позивачу посвідку на постійне проживання на підставі п. п. 1 п. 64 Порядку від 25.04.2018 № 321.
Позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення міграційного органу про скасування дозволу на імміграцію в Україну, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-III (надалі - Закон України «Про імміграцію») та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (надалі - Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Відповідно до норм пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Положеннями частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Відповідно до приписів частини 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Згідно з ст. 11 Закону України «Про імміграцію», особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу. Зазначена особа в'їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України.
Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п'яти робочих днів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Тож, з наведеного слідує, що дозвіл на імміграцію іноземця може бути скасований за наявності однієї з підстав, передбачених у ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
Згідно з п. 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» № 321, посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Підпунктом 1 пункту 64 Порядку № 321, визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
Судом досліджено, що до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшло подання від 07.06.2023 № 7282/55/01-2023 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, тому саме інформація викладена у подані ДСР НП України стала підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. п. 3 та 4 ч. 1 ст. 12 Закону (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України).
Відповідно до змісту подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, згідно п. 1 ст. 1, п. п. 1-3 ст. 2, п. п. 1, 2 п. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2020 № 1126-р, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації в середині держави, за результатами реалізації отриманої оперативної інформації встановлено громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , якого документованого посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_8 , який прибув в Україну з метою створення суспільно-небезпечної організованої злочинної групи для організації вчинення тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, зокрема вбивств осіб, що приймали участь у відбитті російської агресії, а також публічних діячів на території України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (надалі - Порядок № 1983).
Так, пунктом 21 Порядку № 1983, визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983, для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначенихстаттею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Абзацом першим пункту 23 Порядку № 1983, визначено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Отже, інформація викладена у поданні Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 07.06.2023 № 7282/55/01-2023, є підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі норм п. п. 3 та 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
Основи та принципи національної безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз визначає Закон України «Про національну безпеку» від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі - Закон № 2469-VIII).
Згідно із пунктами 3, 6, 9, 10 статті 1 Закону № 2469-VIII, громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Частиною 3 статті 3 Закону № 2469-VIII, визначено, що фундаментальними національними інтересами України є: 1) державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України; 2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення; 3) інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами.
Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, строк дії воєнного стану в Україні було продовжено та він діє на час розгляду справи.
Суд зазначає про те, що розрізі фактичних обставин справи та підстави, які були визначені у поданні Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, останні вказують на наявність правових підстав, визначених пунктами 3, 4 частини 1 статті 12 Закону № 2491-III для скасування останньому дозволу на імміграцію в України, що спрямоване на забезпечення фундаментальних національних інтересів України.
До того ж, підлягає врахуванню й те, що 06.12.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області звернулося з листом № 8010.9.2-47586/80.1-23 до заступника начальника Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України ОСОБА_8 в якому просило надати додаткову інформацію, відносно ОСОБА_1 , яка наявна у Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України.
12.12.2023 на адресу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшов лист № 16793/55/03-2023 Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України в якому повідомляється, що 28.09.2023 ОСОБА_1 заочно повідомлено про підозру у вчиненні замаху на вбивство, вчинене групою осіб із застосуванням вогнепальної зброї, відповідальність за що передбачена ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 15, п. п. 6, 11, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 Кримінального Кодексу України.
Наразі, позивач перебуває у розшуку, як особа, що переховується від органів досудового розслідування, що додатково підтверджується і інформацією в мережі Інтернет з відкритого сервісу МВС України (особи, які переховуються від органів влади) за посиланням: https://wanted.mvs.gov.ua/searchperson/.
Позивач, вказуючи на те, що жодного разу не порушував законодавство, не викликався до правоохоронних органів, з урахуванням обставин вручення заочної підозри про вчинення злочину та оголошенням у розшук, під час розгляду даного спору не надав суду жодних доказів оскарження дій/рішень правоохоронних органів, пов'язаних з врученням підозри та оголошення у розшук.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідач, приймаючи спірне рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, діяв в межах відповідних приписів чинного законодавства, а саме, п. 3 та 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», адже застосовані відповідачем приписи надають можливість передбачити настання правових наслідків у вигляді скасування дозволу на імміграцію у випадку, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який слідує з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Суд вважає, що оскаржуване рішення відповідача відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім'ї скасування дозволу на імміграцію не матиме наслідком повну зміну способу життя.
Суд також зауважує, що вказане подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про скасування дозволу на імміграцію в Україні, підготовлене в межах компетенції, визначеної Законом України «Про Національну поліцію», та направлене відповідачу у порядку, передбаченому п. п. 4, 5 Інструкції № 1235, а перевірка саме відповідачем інформації зазначеної в поданні не є обов'язковою відповідно до п. п. 5, 6 Інструкції № 1235.
Позивачем під час розгляду справи не подано доказів, які б спростовували відомості, вказані у подані Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про скасування дозволу на імміграцію в Україні та доказів оскарження такого подання чи звернення з відповідними скаргами/поясненнями.
Доводи позивача, що міграційним органом не враховано обставин його сімейного стану, наявності в нього дружини, дитей, та нерухомості, що порушує його права на повагу до приватного і сімейного життя, визначеного статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, суд відхиляє, адже лише бажання зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини/дітей, покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки, вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні, чи дій всупереч діючого законодавства України.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі № 755/14023/17, від 13.10.2021 у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 у справі № 211/1113/18 (2-а/211/91/18), від 26.01.2022 у справі № 200/9761/20-а.
Крім того, саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави, відповідно до статті 8 Конвенції.
Також, підлягає врахуванні й те, що оскільки на території України з 24.02.2022 триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, то здійснення посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здіснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.
Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору, при цьому, відповідачем було доведено правовірність прийняття оскаржуваного рішення.
Отже, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.