18 вересня 2024 року Справа № 280/6377/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
08 липня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною відмову відповідача у здійсненні нарахування та виплати позивачу як матері військовослужбовця сум грошових коштів, передбачених чинним законодавством у зв'язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці як матері військовослужбовця сум грошових коштів, передбачених чинним законодавством у зв'язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв'язку з початком повномасштабного вторгнення військ російської федерації в Україну та окупацією території Мелітопольського району позивачка з чоловіком вимушені були виїхати з окупованої території разом з їхніми дітьми-вихованцями створеного ними дитячого будинку сімейного типу, до складу якого входив і їхній син-вихованець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому, ОСОБА_2 у добровільному порядку був призваний на військову службу, а у лютому 2024 року отримав поранення від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачка зазначає, що у зв'язку із смертю її сина нею було отримано усі документи пов'язані із загибеллю ОСОБА_2 . Позивачка вказує на те, що у зв'язку із загибеллю сина вона звернулася до командування ВЧ НОМЕР_1 з заявою про виплату їй всіх передбачених чинним законодавством України виплат, проте відповідачем було безпідставно відмовлено у здійсненні відповідних виплат. Позивачка вважає таку відмову протиправною та просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідно до приписів чинного законодавства України у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. Відповідач зазначає, що прийомні батьки як і батьки-вихователі є законними представниками прийомних дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники, але виключно до досягнення дитиною повноліття. Відповідач вказує на те, що з матеріалів судової справи вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , при досягненні повноліття та при відсутності бажання продовжувати навчання у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, на підставі своєї заяви та заяви Позивача був виведений зі складу дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , внаслідок чого, перестали існувати правові підстави вважати позивача законним представником повнолітнього ОСОБА_2 . В контексті змісту позову також не вбачається, що позивач є усиновлювачем загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , а внаслідок і його законним представником. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
З матеріалів справи встановлено, що розпорядженням голови Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області від 30.09.2022 №224 «Про забезпечення функціонування дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 » зобов'язано забезпечити з 30.09.2022 функціонування дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , в якій виховуються та проживають діти, позбавленні батьківського піклування: … ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 …
16.02.2023 ОСОБА_2 подав голові Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області та голові комісії з питань захисту прав дитини Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області заяву, в якій просив виключити його зі складу дитячого будинку сімейного типу, у зв'язку із досягненням повноліття та закінченням навчального закладу.
Також, 16.02.2023 аналогічна заява надійшла від ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в якій останні просили вивести зі складу їх дитячого будинку сімейного типу вихованця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням комісії з питань захисту прав дитини Запорізької районної державної адміністрації від 22.02.2023 вирішено вивести із складу дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_3 і ОСОБА_1 особи з числа дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Судом встановлено, що 30.05.2023 ОСОБА_2 був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_6 .
19.02.2024 ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання отримав поранення від якого помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у медичному закладі.
Також, судом встановлено, що після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулася до відповідача з питання отримання виплати їй грошового забезпечення ОСОБА_2 , проте у задоволенні її заяви було відмовлено.
Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті їй грошового забезпечення після смерті ОСОБА_2 , звернулася з даним позовом до суду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Згідно з ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами 2, 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 1 розділу ХХХ Порядку №260, у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 2 розділу ХХХ Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
Так, судом встановлено, що позивач обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги вказує на те, що вона фактично є матір'ю ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_2 до призову на військову службу проживав разом з нею, а після призову на військову службу вона постійно підтримувала з ним зв'язок. Крім того, позивач зазначає, що після смерті ОСОБА_2 саме нею отримані всі документи пов'язані із його загибеллю та організовано належне поховання ОСОБА_2 .
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував у дитячому будинку сімейного типу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а з 22.02.2023 ОСОБА_2 виведено із складу дитячого будинку сімейного типу, у зв'язку з досягненням ОСОБА_2 повноліття та подання ним відповідної заяви.
Відповідно до ч.1 ст.256-5 Сімейного кодексу України, дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менш як п'яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Згідно ч.1, 2 ст.256-6 Сімейного кодексу України, батьки-вихователі - подружжя або окрема особа, що не перебуває у шлюбі, які взяли дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для виховання та спільного проживання.
Батьки-вихователі несуть обов'язки по вихованню та розвитку дітей, передбачені статтею 150 цього Кодексу.
Частиною 4 статті 256-6 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки-вихователі є законними представниками дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники.
Відповідно до ч.1 ст.256-7 Сімейного кодексу України, вихованцями дитячого будинку сімейного типу є діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування.
Згідно ч.1 ст.256-7 Сімейного кодексу України, вихованці проживають і виховуються у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку. Після досягнення 18-річного віку такі особи у разі продовження навчання в закладі загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти можуть, за їхнім вибором, продовжити проживати і виховуватися у цьому дитячому будинку сімейного типу до закінчення такого закладу.
Особи з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, яким встановлено інвалідність, за їхнім вибором можуть продовжити проживати та виховуватися у дитячому будинку сімейного типу до досягнення ними 23-річного віку незалежно від того, чи навчаються вони у закладі загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти.
Під час розгляду справи судом встановлено та не заперечувалась учасниками справи, що на дату смерті ОСОБА_2 не був вихованцем дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , оскільки до вступу до складу ЗСУ ОСОБА_2 досяг повноліття, закінчив навчання та подав заяву до служби захисту дітей про своє виключення зі складу вихованців дитячого будинку.
Суд зазначає, що чинним законодавством України передбачено виплату грошового забезпечення за загиблого військовослужбовця, серед іншого батькам загиблого військовослужбовця.
При цьому, суд зазначає, що поняття «батьки» та «батьки-вихователі» не є однаковими та не можуть бути ототожнені.
Відповідно до статті 133 Сімейного кодексу України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції 14.03.2009, батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
При цьому, той факт, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були позбавлені батьківських прав за рішенням суду жодним чином не змінює те, що саме зазначені особи є біологічними батьками ОСОБА_2 .
Суд зазначає, що Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон №2342-IV), визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.
Відповідно до статті 1 Закону №2342-IV, батьки-вихователі - подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та для спільного проживання не менш як п'ять дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування, та яким, за рішенням органів опіки та піклування, надано статус батьків-вихователів.
Згідно ч.1 ст.31 Закону №2342-IV, батьки-вихователі є особами, які заміняють батьків, законними представниками своїх вихованців і захищають їхні права та інтереси в органах державної влади, у тому числі судових, як опікуни або піклувальники без спеціальних на те повноважень. Вони не можуть використовувати надані їм права всупереч інтересам дитини.
Частиною 5 статті 31 Закону №2342-IV передбачено, що батьки-вихователі виконують свої обов'язки стосовно дітей до досягнення дітьми вісімнадцяти років, а стосовно осіб з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються в закладі загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, - до закінчення такими особами навчання у такому закладі навіть у разі їх окремого проживання.
Отже, суд зазначає, що батьки-вихователі мають спеціальний статус, який реалізується ними стосовно дітей позбавлених батьківського піклування до досягнення дітьми вісімнадцяти років, а тих які навчаються в закладі загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, - до закінчення такими особами навчання у такому закладі навіть у разі їх окремого проживання.
В свою чергу, після досягнення дитиною вісімнадцяти років або з дня закінчення такими особами навчання, батьки-вихователі втрачають свій статус по відношенню до такої особи, а відповідно і не мають взаємних прав та обов'язків.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.31 Закону №2342-IV, батьки-вихователі мають право, серед іншого на усиновлення дітей, які перебувають на вихованні та утриманні в їхніх сім'ях.
Разом з тим, у встановленому порядку оформлення усиновлення ОСОБА_2 подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не здійснювалося, доказів протилежного суду не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відмовляючи у виплаті позивачу грошового забезпечення за загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 відповідач діяв правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-262 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова