Справа № 355/133/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/5283/2024 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
10 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 ( в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 19 серпня 2024 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 ,
В провадженні Баришівського районного суду Київської області перебуває обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Під час судового засідання прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, у якому зазначено, що ризики передбачені ст. 177 КПК України продовжують існувати і жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти заявленим ризикам та не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Наявність існування ризику переховування від суду обґрунтовано тяжкістю інкримінованого покарання, відсутністю міцних соціальних зв'язків, а саме дружини, дітей, офіційного працевлаштування; ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей існує, оскільки місцезнаходження викраденого майна не встановлено; ризик впливу на потерпілу, свідків існує з огляду на те, що обвинуваченому відомо місце проживання та роботи вказаних осіб, а тому може незаконно на них впливати; ризик вчинення іншого кримінального правопорушення існує, оскільки хоч ОСОБА_6 в силу ст.89 КК України раніше не судимий, однак раніше вчиняв злочини майнового характеру та корисливо-насильницькі злочини, що дає підстави вважати, що останній на шлях виправлення не став та може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ухвалою суду продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_6 до 17 жовтня 2024 року включно.
Суд, обґрунтовуючи доцільність перебування обвинуваченогопід вартою, зазначив про існування заявлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, врахував тяжкість скоєного кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна, та під загрозою покарання, яке йому може бути призначено у разі доведеності його вини, він зможе переховуватись від суду з метою уникнення покарання, окрім цього, взято до уваги те, що він не одружений, не має на утриманні малолітніх дітей, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв'язків, може знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей, що має істотне значення для встановлення обставин вчиненого кримінального правопорушення, оскільки на даний момент в ході досудового розслідування не встановлено місцезнаходження викрадених під час вчинення злочину відносно потерпілої ОСОБА_8 грошових коштів та сумки чорного кольору, належних останній, може незаконно впливати на потерпілу, свідків які надавали викривальні покази щодо нього, оскільки йому відомо їхні місця проживання, роботи, перебуваючи на свободі матиме можливість незаконно впливати на них, таким чином перешкоджати повному та об'єктивному проведенню досудового розслідування.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить скасувати ухвалу суду та змінити запобіжний захід ОСОБА_6 із тримання під вартою на домашній арешт з носінням електронного засобу контролю.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на безпідставність заявлених ризиків та вказує, що ризик переховування від суду відсутній з огляду на міцність соціальних зв'язків, наявність постійного місця проживання та реєстрації, його молодий вік, а також стан здоров'я його матері, яка перенесла тяжкі хірургічні операції у зв'язку із онкологічним захворюванням і є інвалідом третьої групи та потребує допомоги, яку може забезпечити їй син ОСОБА_6 . Вважає, що ризик знищення, спотворення речей чи документів не підтверджений жодними фактичними даними щодо можливих чи існуючих конкретно дій обвинуваченого. ОСОБА_6 також не має наміру незаконно впливати на свідків чи інших учасників справи, при цьому домашній арешт може запобігти існуванню заявленого ризику. Зазначає, що ризик вчинити інше кримінальне правопорушення не є достатнім мотивом його існування в силу презумпції невинуватості.
Зазначає, що ризик тяжкості інкримінованого злочину не є вагомою підставою для тримання обвинуваченого під вартою. Також посилається на стан здоров'я обвинуваченого, який переніс хірургічну операцію і на даний час потребує проведення ще однієї хірургічної операції і подальше утримання його в умовах СІЗО може призвести до ускладнень, погіршення стану здоров'я та невідворотних наслідків. Посилається на позитивну характеристику за місцем проживання, наявність працевлаштування до ув'язнення. Також вважає, що з плином часу наявність ризиків зменшилась.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Про розгляд апеляційної скарги прокурор повідомлений, клопотання про розгляд апеляційної скарги за його участю до суду не надійшло, тому його неявка, в силу вимог ст.422-1 КПК України, не є перешкодою для апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до положень ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
У відповідності до ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Суд, розглядаючи питання доцільності перебування обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою, фактично дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку його тримання під вартою у зв'язку з продовженням існування ризиків, передбачених п.п. 1,2,3,5 ч. 1 ст.177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 , оскільки продовжують існувати обставини, які виправдовують подальше обмеження його права перебувати на волі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_9 на час судового розгляду.
Як випливає із змісту судового рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд врахував обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Суд першої інстанції ухвалив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів, приймаючи до уваги також дані про обвинуваченого у сукупності з іншими наведеними вище даними, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше обраний щодо ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть на даному етапі розгляду кримінального провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України.
Рішення суду першої інстанції не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Враховуючи суспільну небезпечність інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, яке має насильницький характер, направлений проти власності та здоров'я особи, приймаючи до уваги тяжкість кримінального правопорушення, яке, відповідно ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, характер вчиненого, колегія суддів вважає, що висновки суду про продовження існування зазначених прокурором ризиків є такими, що ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, тому відсутні підстави для зміни обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який.
Посилання захисника на недоведеність прокурором заявлених ризиків не знайшло свого підтвердження, оскільки судом в повній мірі було перевірено наявність ризиків, надано їм належну оцінку.
Посилання захисника на наявність у позитивних характеристик, постійного місця проживання, хворої матері, були оцінені судом першої інстанції, разом з тим, вказані обставини не є тими стримуючими факторами та не переважають можливих ризиків його неправомірної поведінки, а із долучених до матеріалів апеляційної скарги довідок щодо стану його здоров'я не вбачається відомостей, які б свідчили про неможливість перебування ОСОБА_6 в умовах СІЗО.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого продовжено судом першої інстанції, має забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_10 процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні на даній стадії судового розгляду.
Порушень норм кримінального процесуального законодавства, які б могли слугувати підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин ухвала є законною.
Керуючись ст.ст.404, 405,407,419,422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 19 серпня 2024 року про продовження строку тримання під вартоюОСОБА_6 - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Суддя: Суддя: