18.09.2024
Ленінський районний суд м. Полтави
Справа № 553/1213/24
Провадження № 1-і/553/5/2024
18 вересня 2024 року м. Полтава
Ленінський районний суд м. Полтави у складі головуючого судді ОСОБА_1 , з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
На розгляді Ленінського районного суду м. Полтави перебуває кримінальне провадження за № 1202417046000073 від 14.02.2024 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.4 ст.186, ч.1 ст.309 КК України.
За ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 28.08.2024 оголошено розшук обвинуваченого ОСОБА_4 та надано дозвіл працівникам ВП №1 Полтавського РУП на затримання обвинуваченого з метою його приводу до Ленінського районного суду м. Полтави.
Відповідно до протоколу затримання особи за ухвалою суду, ОСОБА_4 було затримано 17.09.2024 о 14 год. 30 хв. по площі Слави у м. Полтаві.
17.09.2024 на адресу суду надійшло клопотання прокурора Полтавської окружної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказане клопотання передано до провадження головуючого судді ОСОБА_1 .
В судовому засіданні прокурор повністю підтримав внесене ним клопотання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК України. За посилання прокурора обвинувачений може переховуватись від суду, впливати на інших учасників кримінального провадження, продовжує вчиняти інші кримінальні правопорушення, тому забезпечити його належну процесуальну поведінку зможе виключно найсуворіший запобіжний захід.
Копія клопотання з наведенням детального обґрунтування була вручена обвинуваченому та його захиснику 17.09.2024.
Обвинувачений про задоволення клопотання прокурора заперечив, прохав застосувати до нього більш м'який запобіжний захід. Пояснив, що під час розгляду справи в Ленінському районному суді м. Полтави не прибував в засідання, оскільки не отримував повістки. Місце проживання він не змінював, проживає у АДРЕСА_1 , у будинку який залишився йому від матері, офіційно не працевлаштований, підробляє на будівництві. Має рідних, з якими підтримує зв'язки, а саме: бабусю та брата.
Захисник заперечуючи проти клопотання прокурора прохала застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, як достатній для забезпечення його належної процесуальної поведінки. Наголосила, що під час досудового розслідування до ОСОБА_4 вже застосувався домашній арешт, умови якого він не порушував. Також прохала врахувати молодий вік обвинуваченого, наявність у нього соціальних зв'язків, постійного місця проживання, та те, що він раніше не судимий.
Заслухавши думки прокурора, обвинуваченого, його захисника, вирішуючи заявлене клопотання, суд зазначає про наступне.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який відповідно до ст.183 КПК України може бути застосований, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, серед іншого, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню тощо.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази, обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор і недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Згідно положень п."С" ст.5 вказаної Конвенції, нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.4 ст.186, ч.1 ст.309 КК України знаходиться на розгляді Ленінського районного суду м. Полтави.
Згідно з ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 28.08.2024, в ході здійснення судового провадження, ОСОБА_4 допускав не прибуття в судові засідання та за клопотанням прокурора було оголошено розшук обвинуваченого з наданням дозволу на його затримання.
В якості підстави для застосування найсуворішого запобіжного заходу прокурор у внесеному клопотанні посилається на наявність трьох ризиків, що передбачені ст.177 КПК України, а саме: можливість переховування обвинуваченого від суду, можливість вчинення іншого кримінального правопорушення; можливість впливу на інших учасників кримінального провадження.
Відповідно до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Суд зазначає, що прохаючи застосувати до обвинуваченого найсуворіший запобіжний захід стороною обвинувачення до клопотання не було залучено матеріалів, на підтвердження заявлених ризиків незаконного впливу на інших учасників та вчинення інших кримінальних правопорушень. Будь-яких відомостей, які б негативно характеризували особу обвинуваченого чи спростовували повідомлені ним про себе обставини, суду також не надано.
Таким чином, ризики, передбачені п.3,п.5 ч.1 ст.177 КПК України свого підтвердження не знайшли.
Щодо можливості переховування від суду, суд зазначає, що під загрозою покарання обвинувачений може ухилитись від суду та надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій. Також суд враховує, що в межах судового провадження було оголошено розшук обвинуваченого, який не прибував в судові засідання.
Згідно із ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд, серед іншого, зобов'язаний встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
З огляду на встановлені в судовому засіданні обставини, враховуючи наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання, його молодий вік, не надання стороною обвинувачення відомостей про наявність у обвинуваченого негативних характеристик та переконливих доказів, які б свідчили про недостатність застосування до ОСОБА_4 більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, який знайшов своє підтвердження в ході розгляду клопотання, а також відсутність інших ризиків, суд доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Разом із тим, у відповідності до ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ч.1 ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Оцінивши всі обставини в їх сукупності, у відповідності до вимог ст.178 КПК України, суд вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло у певний період часу та використанням засобів електронного контролю, як такий, що зможе дієво запобігти ризику, доведеному під час розгляду клопотання. За таких обставин обвинувачений підлягає звільненню з-під варти негайно.
На підставі викладеного та керуючись ст.315 КПК України, суд
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з використанням засобів електронного контролю, негайно звільнивши його з-під варти.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 наступні обов'язки: прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою; не залишати у період часу з 18 год. до 07 год. без дозволу суду місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; носити електронний засіб контролю; залишити на зберіганні суду свій паспорт для виїзду за кордон та, у разі наявності, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Зобов'язати ОСОБА_4 невідкладно прибути до місця свого проживання, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Строк дії ухвали два місяці.
Виконання ухвали в частині дотримання ОСОБА_4 покладених на нього обов'язків доручити органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що порушення умов домашнього арешту може бути наслідком застосування більш суворішого запобіжного заходу.
Роз'яснити обвинуваченому, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники поліції, з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня проголошення.
Суддя
Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_1