іменем України
13 вересня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 736/223/24
Головуючий у першій інстанції - Кутовий Ю. С.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1003/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Шитченко Н.В.,
суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
із секретарем Зіньковець О.О.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: Холминська селищна рада Корюківського району Чернігівської області, ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Холминської селищної ради Корюківського району Чернігівської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Холминської селищної ради Корюківського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , в якому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, зазначав, що з грудня 2003 року фактично проживає в житловому будинку АДРЕСА_1 , який раніше належав батькам відповідачки ОСОБА_2 , які померли. За домовленістю з відповідачкою позивач передав їй кошти за указаний житловий будинок у сумі 2 000 грн, а ОСОБА_2 передала позивачу житловий будинок, що засвідчено розпискою, посвідченою 11 грудня 2003 року секретарем Холминської селищної ради Корюківського району Чернігівської області. Указував на те, що договір купівлі-продажу сторонами не посвідчувався у нотаріуса, оскільки ОСОБА_2 з правовстановлюючих документів на садибу мала лише свідоцтво про право власності на спадщину за законом, відповідно до якого будинок успадкувала ОСОБА_3 після чоловіка ОСОБА_4 . Право власності на спірний будинок не зареєстровано. Позивач вважає, що набув право власності на нерухомість за набувальною давністю, оскільки з грудня 2003 року постійно проживає у житловому будинку, сплатив кошти за його придбання, сплачує комунальні послуги, здійснює ремонт, тобто понад 20 років відкрито володіє та користується майном.
Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність і необґрунтованість висновків суду обставинам справи, невірно оцінені судом докази, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою те, що з грудня 2003 року позивач вселився до спірного будинку і постійно у ньому проживає без реєстрації, відкрито володіє і користується цим майном протягом 21 року, вважаючи себе власником, оскільки сплатив за його придбання кошти ОСОБА_2 , та сплачує комунальні платежі, що, на його думку, є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності, як фактичного володільця нерухомості, за набувальною давністю.
Холминською селищною радою Корюківського району Чернігівської області, ОСОБА_2 відзиви на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавалися.
Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач невірно тлумачить поняття набувальної давності, існування розписки про передачу грошових коштів іншій особі за певне майно свідчить про титульність володіння будинком, оскільки за своєю суттю є письмовим правочином (угодою), яким визначаються права та обов'язки сторін. Районний суд указав, що позивач, як володілець майна, не довів, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 після смерті чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними прибудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав померлому на підставі свідоцтва про право приватної власності на домоволодіння, виданого виконкомом Холминської селищної ради народних депутатів 15 березня 1962 року і зареєстрованого Чернігівським МБТІ 16 березня 1962 року за № 450 (а.с. 20).
У свідоцтві зазначено, що будинок А-I дерев'яний, має 17,0 кв.м. житлової площі, з надвірних прибудов є: Б- I сарай дерев'яний, В- I погріб шлакобетонний, паркан дерев'яний. Ці прибудови розміщені на землі Холминської селищної ради народних депутатів.
11 грудня 2003 року ОСОБА_2 складено розписку про отримання завдатку в сумі 2 000 грн за проданий будинок по АДРЕСА_2 від ОСОБА_1 (а.с. 19).
ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується актом обстеження умов проживання (перебування) від 17 листопада 2023 року, довідками виконавчого комітету Холминської селищної ради Корюківського району Чернігівської області від 29 листопада 2013 року за вих. № 1269 та від 12 жовтня 2023 року за вих. № 960 (а.с. 8, 9, 22).
Довідкою виконавчого комітету Холминської селищної ради Корюківського району Чернігівської області від 11 жовтня 2023 року № 951 підтверджено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрованих осіб немає (а.с. 7).
За інформацією КП «Рампа» КБТІ від 25 грудня 2023 року за вих. № 419/12-23, житловий будинок з надвірними будівлями, розташований в с. Холми Корюківського району Чернігівської області, має 100% готовності, 40% зносу. Загальна площа будинку становить 42,7 кв.м., житлова 17,0 кв.м. З надвірних будівель сарай Б-1 шлакобетонний, погріб В-1 бетонний. За даними Корюківського РБТІ станом на 31 грудня 2012 року власність не зареєстровано (а.с. 5).
ОСОБА_1 , посилаючись на приписи ст. 344 ЦК України, звернувся з позовом про визнання за ним за набувальною давністю права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що він відкрито, безперервно та добросовісно володіє житловим будинком з 2003 року, сплатив за нього кошти ОСОБА_2 , фактично користується садибою, в якій постійно проживає, сплачує комунальні послуги на її утримання, здійснює ремонт.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз. 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке немає власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добровільно набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності за набувальною давністю за наявністю для цього законних підстав ґрунтується на матеріалах справи, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Матеріалами справи підтверджено, що станом на 07 жовтня 1993 року спірний житловий будинок з надвірними будівлями належав ОСОБА_3 , яка отримала його у спадок після смерті чоловіка ОСОБА_4 .
Звертаючись з цим позовом, ОСОБА_1 указував, що спірний житловий будинок раніше належав батькам ОСОБА_2 , які померли. Позивач домовився із ОСОБА_2 про купівлю у неї житлового будинку за обумовлену між ними ціну. 11 грудня 2003 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 кошти за будинок у сумі 2 000 грн, що підтверджується розпискою. Оформити належним чином договір купівлі-продажу спірного майна не було можливості, оскільки у ОСОБА_2 мала лише свідоцтво про право на спадщину за законом будинку на ім'я ОСОБА_3 , яка успадкувала нерухомість після смерті чоловіка. Інші правовстановлюючі документи щодо домоволодіння відсутні.
Оскільки позивач посилається на набуття будинку на підставі укладеної між ним та ОСОБА_2 угоди, за якою відповідачка отримала кошти за його відчуження, а також на відсутність у ОСОБА_2 на час її укладення правовстановлюючих документів на спірну нерухомість, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, ОСОБА_1 не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку також про те, що ОСОБА_1 не доведено того, що на спірне майно не претендують інші особи.
Доводи апеляційної скарги щодо належного користування майном, оплати спожитих комунальних послуг, здійснення ремонту не підтверджують підстав для застосування правил статті 344 ЦК України, оскільки сам лише факт проживання позивача у спірному будинку, утримання його в належному стані та здійснення оплати за комунальні послуги не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю.
Посилання заявника на придбання житлового будинку не може бути підставою для застосування положень статті 344 ЦК України, оскільки за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.
Укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 угоди у вигляді розписки про отримання коштів за будинок (завдатку), а також проживання позивача у цьому будинку не свідчить про наявність правових підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний будинок за набувальною давністю, оскільки позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України. Доводи апеляційної скарги цього висновку суду не спростовують і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 вересня 2024 року.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова