Номер провадження: 33/813/2067/24
Номер справи місцевого суду: 503/828/24
Головуючий у першій інстанції Вороненко Д. В.
Доповідач Комлева О. С.
11.09.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді - Комлевої О.С.,
з участю:
секретаря судового засідання Ровенко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, а також апеляційну скаргу адвоката Мартинюка Юрія Михайловича, захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 на постанову Кодимського районного суду Одеської області від 05 липня 2024 року,-
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції.
Постановою Кодимського районного суду Одеської області від 05 липня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів стосовно строку на апеляційне оскарження
На вищевказану постанову суду адвокат Мартинюк Ю.М., захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , 29 липня 2024 року подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Також, в апеляційній скарзі апелянт ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, посилаючись на те, що у зв'язку з систематичним відключенням електричної енергії постанову суду було отримано ним 18 липня 2024 року.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В обґрунтування апеляційної скарги адвокат Мартинюк Ю.М., захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 зазначив, що
-Поліцейські перед пропонуванням пройти перевірку на стан алкогольного сп'яніння не зазначили ОСОБА_1 ознак сп'яніння, про них зазначили після відмови водія їхати до лікаря. При цьому письмового направлення у матеріалах справи немає, тому не зрозуміло до якого саме закладу охорони здоров'я вони хотіли його везти.
-Поліцейські зупинили ОСОБА_1 без правових підстав встановлених законом, після цього провели незаконну поверхневу перевірку, огляд. На думку апелянта, за таких дій поліції зібрані докази у справі є недопустимими.
Висновки за результатами розгляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження
Дослідивши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови та матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення клопотання за таких підстав.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому, що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до приписів ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо особа не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувану постанову було ухвалено судом першої інстанції 05 липня 2024 року без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 чи його захисника.
08 липня 2024 року адвокат Мартинюк Ю.М., захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 отримав на електронну адресу копію постанови.
Матеріали справи не містять доказів отримання належним чином копії постанови ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга подана до суду 29 липня 2024 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне поновити строк на апеляційне оскарження та забезпечити ОСОБА_1 право на доступ до правосуддя.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
ОСОБА_1 та його захисник про дату, час та місце розгляду справи на 11 вересня 2024 року були повідомлені належним чином (а.с. 38).
На адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_1 та його захисника заяв та клопотань про відкладання розгляду справи, призначеної на 11 вересня 2024 року не надходило.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
Положеннями ч.2 ст.268 КУпАП передбачено, що розгляд справ про адміністративні правопорушення за ст.130 КУпАП не відноситься до категорії справ, в яких присутність особи, яка притягується до відповідальності, є обов'язковою.
Суд, вважає за необхідне розглядати справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 без його участі, який був сповіщений належним чином, враховуючи короткий строк розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, дослідивши відеозапис з бодікамери поліцейських апеляційний суд дійшов до таких висновків.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду скарги буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону та прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Так, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.5 ПДР України встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 11 квітня 2024 року серії ААД №323302 - 11 квітня 2024 року о 23:38 год. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом в м. Кодима по вул. Промисловій з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, нерозбірлива мова. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова водія на вимогу працівника поліції пройти у встановленому порядку медичний огляд для визначення стану наркотичного сп'яніння.
Вина ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП доведена під час судового розгляду справи судом першої інстанції та в ході апеляційного перегляду справи і підтверджується наступними доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення, серії ААД №323302 від 11 квітня 2024 року (а.с. 2);
- довідкою з інформаційного порталу Національної поліції України (а.с. 6);
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, у якому зазначено про відмову водія на проведення огляду (а.с. 4);
- рапортом поліцейського СРПП ВПД №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області сержанта поліції А. Погосяна (а.с.5);
- відеозаписом з місця події на диску (а.с. 6а).
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів в своїй сукупності, поза розумним сумнівом дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 встановленою постановою Кодимського районного суду Одеської області від 05 липня 2024 рокута порушення ним вимог п. 2.5 ПДР України, тобто вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції встановлюється вимогами ст.266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція).
Згідно з ст.266 КУпАП, п.2 р.1 Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
За положеннями п.2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.
Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи та відеозаписом.
Нормами законодавства передбачено порядок оформлення відмови водія транспортного засобу від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу та відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в установах охорони здоров'я. При цьому, відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та у найближчому закладі охорони здоров'я утворює самостійний склад адміністративного правопорушення за ст.130 КУпАП.
Відтак, законом встановлено, що у випадку відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в найближчому закладі охорони здоров'я, тобто у встановленому законом порядку, поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення за порушення водієм п. 2.5 ПДР України.
Відповідно до ч.2 ст.266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи додані відеозаписи з нагрудних камер поліцейських щодо обставин складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 .
Долучені до матеріалів справи відеозаписи повністю відображають події, які відбулися 11 квітня 2024 року.
Апеляційний суд вважає, що відеозаписи, залучені інспекторами поліції як безумовний доказ у справі, повністю відповідають вимогам Інструкції. Будь-яких фактичних даних, які б спростували чи ставили під сумнів достовірність відеозаписів апелянтом не надано. Не встановлено таких і під час апеляційного розгляду справи. Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об'єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських (діяли в межах своєї компетенції та виконували свої професійні обов'язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію») та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. Оглянутий відеозапис дає можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому апеляційний суд приймає його як належний доказ у справі.
Доводи апеляційної скарги адвоката Мартинюка Ю.М., захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 про те що поліцейські зупинили ОСОБА_1 без правових підстав встановлених законом, апеляційний суд вважає необґрунтованим, оскільки спростовується відеозаписом з якого вбачається що після зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 інспектор поліції повідомила, що зупинили через проведення операції «розшук».
Доводи апеляційної скарги адвоката Мартинюка Ю.М. про те, що поліцейські перед пропонуванням пройти перевірку на стан алкогольного сп'яніння не зазначили ОСОБА_1 ознак сп'яніння, а зазначили після відмови водія їхати до лікаря, при цьому письмового направлення у матеріалах справи немає, тому не зрозуміло до якого саме закладу охорони здоров'я вони хотіли його везти, апеляційний суд вважає необґрунтованим, з огляду на наступне.
В даній справі ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння від самого початку, а тому наявність направлення, яке як документ свідчить про те, що поліцейський зазначає в ньому відомості особи яку саме направляє на проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, об'єктивно втрачає свій сенс, оскільки така особа не доставляється до закладу охорони здоров'я у зв'язку з відмовою від проведення огляду.
Крім того, в рапорті поліцейського зазначено що огляд в медичному закладі пропонували саме в КНП «Кодимська лікарня» за адресою м. Кодима, вул. Кривенцова, 1.
Більш того, ОСОБА_1 не скористався способами захисту, визначеними чинним законодавством, а саме, звернення з дисциплінарною скаргою до керівництва поліції для проведення службової перевірки або до правоохоронних органів, в порядку КПК України, а також до суду адміністративної юрисдикції, з позовом щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників поліції, як суб'єктів, що наділені владними повноваженнями.
Внаслідок цього, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави сумніватися у законності дій працівників поліції.
В апеляційній скарзі не наведено належних і достатніх підстав для спростування висновків суду першої інстанції, не було здобуто таких доказів і при проведенні апеляційного розгляду.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху.
Отже, в апеляційній скарзі не наведено належних і достатніх підстав для спростування висновків суду першої інстанції, не було здобуто таких доказів і при проведенні апеляційного розгляду.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невизнання своєї вини розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Також, слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова районного суду, в свою чергу, є законною та обґрунтованою, у зв'язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Підстав для скасування постанови суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає.
Зважаючи на викладене, постанова суду щодо доведеності вини, кваліфікації дій, накладеного стягнення - є законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування не має, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -
постановив:
Клопотання адвоката Мартинюка Юрія Михайловича, захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - задовольнити.
Поновити адвокату Мартинюку Юрію Михайловичу, захиснику особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Кодимського районного суду Одеської області від 05 липня 2024 року.
Апеляційну скаргу адвоката Мартинюка Юрія Михайловича, захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Кодимського районного суду Одеської області від 05 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню в касаційному порядку на підлягає.
Повний текст постанови складено 18 вересня 2024 року.
Суддя Одеського апеляційного суду О.С. Комлева