Справа № 346/6475/23
Провадження № 22-ц/4808/950/24
Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В.
Суддя-доповідач Барков В. М.
17 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Баркова В. М.,
суддів: Луганської В. М.,
Фединяка В. Д.,
секретар: Кузнєцов В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Костромін Наталії Романівни на рішення Коломийського міськрайонного суду від 24 квітня 2024 року, в складі судді Третьякової І. В. ухвалене в м. Коломия Івано-Франківської області, повний текст якого складено 06 травня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Коломийської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Коломийської міської ради про визначення місця проживання дитини,
У листопаді 2023 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини.
В обґрунтування позову зазначала, що з 18 лютого 2012 року між нею та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2023 року. Від спільного подружнього життя маютьсина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з позивачкою в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить позивачці на праві приватної власності. В даному житлі для дитини створені всі матеріально-побутові умови для комфортного проживання. Позивачка вказує, що є турботливою та люблячою матір'ю, офіційно працевлаштована, є відповідальним працівником, користується повагою та авторитетом серед колег, отримує стабільний регулярний дохід і на відміну від відповідача, саме вона займається повноцінним вихованням та всебічним розвитком сина.
Посилаючись на вказані обставини, а також на бажання сина залишитись проживати разом з позивачкою, ОСОБА_2 просила визначити місце проживання сина з нею.
07 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд ухвалити рішення, яким задовольнити його зустрічний позов, визначивши місце проживання малолітнього ОСОБА_3 із батьком, ОСОБА_1 , в первісному позові ОСОБА_2 відмовити.
В обґрунтування позову зазначає, що проживаючи більшість часу з батьком, ОСОБА_3 отримує повноцінне чоловіче спілкування, притаманне відносинам батька та сина, необхідне хлопчику у цьому віці. Дитина знаходиться у комфорті та піклуванні, бачить у батькові свого товариша, який повноцінно залучений до його життя та намагається зберігати в ньому стабільність і спокій для сина. Зазначає, що він, як батько ОСОБА_3 належно виконує свої батьківські обов'язки, водить сина на заняття з боксу та до репетитора по індивідуальному вивченню англійської мови, і відповідно, все оплачує. В зв'язку з цим, позивач вважає, що він як батько дитини, володіє достатнім батьківським потенціалом та здатний забезпечувати потреби свого сина ОСОБА_3 .
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 24 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Костромін Н. Р. посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити , а зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд невмотивовано взяв до уваги висновок органу опіки та піклування затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 19 грудня 2023 року № 360, у якому йдеться про те, що визначення місця проживання дитини разом з батьком є недоцільним. Адже, такий висновок не містить даних щодо проведення опитування дитини, крім того, у ньому не наведено підстав та аргументів, які саме інтереси малолітньої дитини враховано.
Також, апелянт зазначає, що малолітній ОСОБА_3 у порушення норм ч. 2 ст. 230 ЦПК України, під час розгляду справи, ввесь час перебував у судовому засіданні, що без сумніву вплинуло на позицію останнього. Крім того, допит малолітнього, було проведено судом без дотримання норм ч. 1 ст. 232 ЦПК України, а саме без участі представників органу опіки та піклування, а також служби у справах дітей. Тому, подальше посилання суду на думку дитини сторін щодо місця проживання, вважає, безпідставним, так як заслухана у порушення вимог законодавства.
Окрім того, суд вирішивши питання щодо виклику у судове засідання свідків позивача за зустрічним позовом, розглянув справу, не вислухавши свідчення останніх, покази яких безпосередньо стосувалися предмету доказування у даній справі та могли мати істотне значення для вирішення даного спору.
Виходячи в наведеного, вважає, що суд не взяв до уваги та не повно дослідив матеріали справи, які підтверджують ті обставини, що турбота та забезпечення дитини завжди були найважливішими для позивача, що відповідає інтересам сина ОСОБА_3 , не дав належної оцінки доказам по справі і безпідставно дійшов висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що подана апеляційна скарга є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Коломийського міськрайонного суду від 24 квітня 2024 року вважає законним та обґрунтованим. Тому, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Коломийського міськрайонного суду від 24 квітня 2024 рокубез змін.
За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У судове засідання представник служби у справах дітей Коломийської міської ради не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, а саме шляхом надсилання судової повістки - повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний Суд».
Відтак, колегія суддів відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника третьої особи, який не з'явився в судове засідання, однак належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника адвоката Костромін Н. Р., які просили скаргу задовольнити, пояснення ОСОБА_2 , яка просила рішення суду залишити без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі та є батьками малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Рішенням Коломийського міськарйонного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 18 лютого 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану в місті Коломия Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис № 40 було розірвано. Прізвище ОСОБА_2 залишено без змін. При розірванні шлюбу між сторонами питання про визначення місця проживання спільної дитини сторін не вирішувалось.
Згідно витягів з реєстру Матеївецької територіальної громади, ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_3 зареєстровані в АДРЕСА_2 .
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно із частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої та третьої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:
- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності);
- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов'язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов'язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);
- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);
- стан здоров'я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);
- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо
Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19).
Крім того, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя (див. постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21).
У справі, що переглядається, суд, врахувавши інтереси дитини, права батьків на виховання дітей і обов'язки батьків діяти в їх інтересах, відсутність доказів того, що визначення місця проживання дитини разом з матір'ю буде суперечити інтересам дитини, зробив правильний висновок про задоволення первісного позову та визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Що стосується доводу апелянта, зокрема про те, що допит малолітнього ОСОБА_3 , було проведено судом без дотримання норм частини 1 статті 232 ЦПК України, то такий довід підлягає спростуванню.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання.
Таким чином, з досягненням віку десяти років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання (Постанова ВС від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19 (провадження № 61-5726св20).
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
У зв'язку з наведеним, твердження апелянта про проведення судом допиту малолітньої дитини, не відповідає дійсності, оскільки такий судом першої інстанції не проводився.
Натомість, суд у відповідності до норм статті 171 СК України з'ясував думку малолітнього ОСОБА_3 , який з урахуванням віку та психологічного стану зміг чітко її висловити. Так, даючи пояснення в судовому засіданні, яке відбулося 24 квітня 2024 року, малолітній ОСОБА_3 зазначив, що однаково добре ставиться до батьків, проте бажає проживати саме з мамою, оскільки до неї він більше прихильний і так йому буде зручніше в навчанні (а.с. 124-128).
Колегія суддів також критично оцінює посилання скаржника на те, що судом не допитано заявлених ОСОБА_1 свідків, покази яких безпосередньо стосувалися предмету доказування у даній справі та могли мати істотне значення для вирішення даного спору.
Частинами 1-3 статті 91 ЦПК України передбачено, що виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.
Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 197 ЦПК України, у підготовчому судовому засіданні суд вирішує питання про виклик у судове засідання свідків.
Так, у відзиві на позовну заяву 29 листопада 2023 року, ОСОБА_1 , заявлено клопотання про виклик та допит свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с. 40-44).
З протоколу судового засідання від 08 січня 2024 року вбачається, що клопотання останнього про виклик свідків задоволено, зобов'язано ОСОБА_1 забезпечити явку свідків (а.с. 97-99).
Проте, відповідачем не було виконано вимоги вказаної протокольної ухвали суду першої інстанції та не забезпечено присутність свідків у приміщенні Коломийського міськрайонного суду, що перешкоджало вирішенню питання про їх допит.
Стосовно доводів про те, що суд невмотивовано взяв до уваги висновок органу опіки та піклування затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 19 грудня 2023 року № 360, у якому йдеться про те, що визначення місця проживання дитини разом з батьком є недоцільним, то колегія суддів зазначає, що такий довід не заслуговує на увагу, оскільки оскаржуване рішення суду базується на сукупності досліджених у справі доказів, та встановлених судом обставин, а висновок органу опіки та піклування є лише частиною досліджених судом доказів має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.
Також, суд наголошує, що проживання дитини за місцем реєстрації його матері не суперечить інтересам останнього. За свідченням матері дитини, малолітній ОСОБА_3 проживатиме в м. Коломия, отже дитина не матиме перешкод у спілкуванні з батьком, який проживає в сусідньому селі Корнич Коломийського району.
За таких обставин, виходячи з інтересів самої дитини, а також з огляду на її право бути вислуханою, почутою, а також право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання, врахувавши психологічний стан дитини, зокрема прихильність до матері, проживання з останньою в атмосфері любові, турботи, захисту, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Костромін Наталії Романівни - залишити без задоволення.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 24 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 18 вересня 2024 року.
Судді В. М. Барков
В. М. Луганська
В. Д. Фединяк