Провадження № 22-ц/803/4864/24 Справа № 939/1077/23 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
17 вересня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.
за участю секретаря Попенко Ю.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янчук Максима Олександровича на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Бородянської селищної ради про визначення місця проживання дитини,-
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Бородянської селищної ради про визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що у період часу з 2018 року по 2020 рік він з ОСОБА_3 проживали разом однією сім»єю. Від спільного проживання у них народилася спільна дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказує, на теперішній час з відповідачем існує спір щодо визначення місця проживання дитини. Позивач вважає, що в інтересах дитини дитина повинна постійно проживати разом з батьком, оскільки він має стабільний дохід, що дозволяє у повному обсязі забезпечити дитину усім необхідним. Дитина також виявляє бажання проживати разом з батьком. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що не чинитиме перешкод у спілкуванні дитини зі своєю матір'ю, він піклується про сина, має постійне місце проживання та постійний дохід, веде здоровий спосіб життя, забезпечує дитину одягом та харчуванням. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишивши його на вихованні та проживанні батька - ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Бородянської селищної ради, про визначення місця проживання дитини.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Янчук М.О. просить рішення суду від 21 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Звернувшись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишивши його на вихованні та проживанні батька - ОСОБА_1 , посилаючись на те, що це буде відповідати інтересам дитини, та те, що позивач має стабільний дохід, постійне місце проживання та може забезпечити дитину усім необхідним для її розвитку.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Стаття 11 Закону України “Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України “Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
За змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, питання втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, рішенням у справі “М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №357/17852/15-ц від 29 травня 2019 року.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Але даний принцип не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст. 141 Сімейного кодексу України, так і зі змісту Конвенції про права дитини.
У справі встановлено, позивач ОСОБА_1 є батьком, а відповідач ОСОБА_3 є матір'ю малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 32).
14 жовтня 2023 року ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_6 та змінила прізвище на - Польова (а.с.187, 188).
Судовим наказом Волноваського районного суду Донецької області від 14 червня 2021 року у справі №221/3426/21 за заявою ОСОБА_3 щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 червня 2021 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.161).
У позовній заяві позивач ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, посилаючись на те, що це буде відповідати інтересам дитини, та те, що позивач має стабільний дохід, постійне місце проживання та може забезпечити дитину усім необхідним для її розвитку.
На теперішній час дитині малолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилось 4 роки.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2023 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про витребування доказів. Витребувано у служби у справах дітей Бородянської селищної ради письмовий висновок щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 72-73).
05 лютого 2024 року на адресу суду першої інстанції надійшов висновок служби у справах дітей Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 118).
Вказаний висновок затверджений рішенням виконавчого комітету Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області №109 від 01 лютого 2024 року (а.с. 117).
Згідно вказаного висновку служби у справах дітей, виходячи з інтересів дитини вважає за доцільне, визначити місце проживання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_3 , за адресою її постійного проживання (а.с. 117, 118).
У висновку служби у справах дітей від 01 лютого 2024 року зазначено, що малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 21 лютого 2023 року перебуває на обліку внутрішньо переміщеної особи в Бородянській селищній раді Бучанського району Київської області (згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3226-7001718862 від 21 лютого 2023 року) та на теперішній час проживає разом з матір'ю, за адресою: АДРЕСА_3 . Умови проживання матері ОСОБА_3 задовільні, придатні для виховання і розвитку дитини. Матір дитини перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з червня 2023 року і по теперішній час. Номер телефону ОСОБА_1 , зазначений в позовній заяві не належить йому, тому зв'язатися з батьком дитини не було можливості. Представник позивача на комісію з питань захисту прав дитини документи підтверджуючи спроможність батька утримувати та виховувати малолітнього сина не надав (а.с. 118).
При вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
Вирішуючи спір між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них має проживати дитина, суд виходить із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, та перш за все, керуючись пріоритетом прав дитини, та маючи на меті ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам дитини.
Встановлено, малолітня дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає разом з матір'ю ОСОБА_2 .
ОСОБА_3 згідно довідки №652 від 03 жовтня 2023 року, виданої Військовою частиною НОМЕР_2 МО України, перебуває на військовій службі у вказаній військовій частині з 22 червня 2023 року. Військове звання - солдат (а.с.105).
Доказів на підтвердження того, що дитина проживає разом із позивачем - батьком дитини, який опікується дитиною та дитина знаходиться на його утриманні матеріали справи не містять та позивачем такі докази суду не надані.
Позивачем також не було надано суду доказів щодо стану його здоров'я, не надано відомостей щодо місця проживання позивача на теперішній час, акту обстеження місця проживання позивача, наявність доходу або заробітку у позивача, не надано характеристики з місця його роботи, з місця його проживання.
Будь-яких доказів, які б давали суду підстави вважати, що визначення місця проживання дитини саме з батьком є доцільним та сприятиме забезпеченню нормального життя, здоров'я і морального виховання дитини, стороною позивача суду надано не було.
Належні, допустимі та достатні докази, що матеріально побутові умови за місцем проживання позивача відповідають вимогам житлового приміщення, містять все необхідне для проживання малолітньої дитини, також стороною позивача суду надані не були.
Отже, позивач ОСОБА_1 , наполягаючи на визначенні місця проживання дитини разом з ним, не надав суду будь-яких належних доказів того, що за умовами його проживання з урахуванням його доходів, його особистих якостей, обставин його життя, особливостями його відносин з малолітньою дитиною, саме він має перевагу перед матір'ю дитини при визначенні місця її проживання, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Бородянської селищної ради про визначення місця проживання дитини є недоведеними належними та допустимими доказами у справі.
Доводи апеляційної скарги щодо доведеності позовних вимог позивача, наявності підстав визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком будь-якими належними доказами у справі не підтверджуються.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янчук Максима Олександровича - залишити без задоволення.
Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді Т.П.Красвітна
О.В.Свистунова