Провадження № 11-кп/803/2448/24 Справа № 233/1385/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
01 серпня 2024 року м.Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря: ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника: ОСОБА_7 (в режимі відеокнференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 червня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, -
Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 червня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 17 серпня 2024 року включно.
Із вказаним судовим рішенням не погодилась захисник ОСОБА_7 та оскаржила в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та звільнити ОСОБА_8 з-під варти. На обґрунтування своїх вимог вказує, що до клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 не долучено жодного доказу на підтвердження обставин, на підставі яких він дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків зазначених у клопотанні і посилання на матеріали що підтверджують ці обставини, клопотання містить лише перерахунок норм КПК.
Також звертає увагу, що судом не наведено на підставі яких доказів суд зробив висновок про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду.
Вказує, що тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним не може вважатися обґрунтованою підставою для наявності ризику переховування від суду, оскільки обвинувачений є особою, яка з 2022 року бачить смерть та важкі поранення своїх побратимів, навряд чи налякає передбачуване покарання.
Звертає увагу, що в розпорядженні суду міститься доказ, який вказує на неможливість ОСОБА_8 виконувати наказ, а не про відмову від його виконання. Крім того, не встановленого фактичного стану здоров'я обвинуваченого та спроможність останнього виконувати бойові завдання.
Під час розгляду клопотання суд навіть не намагався встановити матеріальний стан обвинуваченого та його особу і на власний розсуд не визначив заставу, зазначені дії суду зробили запобіжний захід у виді тримання під вартою безальтернативним.
Наголошує, що ОСОБА_8 має стійки соціальні зв'язки, страждає на тяжкі хронічні захворювання, які на даний час перебувають на стадії захворювання, становлять загрозу життю та здоров'ю та потребують фахового лікування. Отже на даний момент не вбачається відповідних і достатніх підстав подальшого утримання ОСОБА_8 під вартою.
Заслухавши суддю доповідача, думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, а саме: відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненого в умовах воєнного стану.
05 березня 2023 року ОСОБА_8 затримано в порядку ст.208 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 березня 2023 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів по 03 травня 2023 року включно, із визначенням розміру застави, 150 (сто п'ятдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 квітня 2024 року відносно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 20 червня 2024 року.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого, які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Прокурор, у клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою належним чином обґрунтував наявність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
За змістом ст.199 КПК України при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з'явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо.
Як вбачається з наданих матеріалів провадження, суд, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою. Разом з цим, судом першої інстанції зазначено про наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме того, що ОСОБА_8 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, з огляду на суворість покарання за вчинення особливо тяжкого кримінального правопорушення у виді позбавлення волі від 5 до 10 років, та наслідки і ризик втечі для обвинуваченого можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.
Крім того, судом зазначено, що прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, зокрема перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення, та з огляду на те, що в клопотанні прокурор лише посилається на зазначені ризики, що є лише його припущенням, оскільки на підтвердження даних ризиків суду не було надано будь-яких доказів.
З вказаним висновком суду погоджується і колегія суддів та зазначає, що одного наявного ризику достатньо для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи особу обвинуваченого, який є військовослужбовцем, не одружений, раніше не судимий. Вчинив кримінальне правопорушення пов'язане з несенням ним військової служби, тобто невиконання покладених на нього обов'язків в період воєнного стану, що могло призвести до негативних наслідків.
Крім того, норми діючого законодавства не передбачають альтернативного запобіжного заходу ніж тримання під вартою, за вчинення злочину, який інкримінується ОСОБА_8 .
Так, відповідно до ч.8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Разом з цим, колегією суддів наголошено, що до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначено розмір застави із покладенням відповідних обов'язків, в разі її внесення, тобто надано можливість на реалізацію права бути підданим до іншого виду запобіжного заходу.
Суд, першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання та продовження строку тримання під вартою, правильно прийшов до висновку, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати, а тому неможливо на даний час застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Колегія суддів вважає, що у ОСОБА_8 відсутні будь-які стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки, у разі обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, що беззаперечно свідчить про наявність заявлених ризиків.
Твердження захисника, що ОСОБА_8 не відмовлявся виконувати наказ, а лише зазначив про неможливість його виконання, не є предметом даного апеляційного перегляду, оскільки колегією суддів не перевіряється наявність або відсутність вини обвинуваченого в інкримінованому йому злочині та вказані обставини не перевіряються доказами. При цьому, доведеність або спростування вини ОСОБА_8 вирішується судом першої інстанції під час ухвалення остаточного рішення у кримінальному провадженні.
Разом з тим, чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачені обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватимуть відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи захисника про необґрунтованість заявлених ризиків не заслуговують на увагу.
На даний час, таке обмеження права ОСОБА_8 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , залишити без задоволення.
Ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 червня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, залишити без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді