вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" липня 2024 р. м. Київ Справа № 911/639/24
Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до Публічного акціонерного товариства «Центренерго», Київська обл., Обухівський р-н., смт. Козин
про стягнення 584398723,95 грн.
секретар судового засідання: Самусь В.С.
За участю представників:
від позивача: Литвин П.В. (довіреність № 29/12-2023/8 від 29.12.2023 р.);
від відповідача: Гавкалюк В.В. (довіреність № 215/22 від 27.12.2023 р.).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення 584398723,95 грн., з яких 334000800,00 грн. боргу, 12271097,89 грн. 3 % річних, 21910874,62 грн. інфляційних втрат, 132944519,34 грн. 20 % річних та 83271432,10 грн. пені.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання умов п. 3.2 двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р., укладеного між позивачем та відповідачем, позивач здійснив відповідачу оплату за електричну енергію у сумі 334000800,00 грн. Проте, відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав, електричну енергію в Об'єднану Енергосистему України не відпустив, у зв'язку з чим позивач відповідно до п. 4.2 договору звернувся до відповідача з вимогою повернути позивачу грошові кошти у сумі 334000800,00 грн. та сплатити йому за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію, проценти у розмірі 20 % річних від загальної суми коштів, отриманих за договором. Позивач зазначає, що відповідач не виконав вимоги, у зв'язку з чим у відповідача наявна заборгованість у сумі 334000800,00 грн. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивачем підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 12271097,89 грн. 3 % річних, 21910874,62 грн. інфляційних втрат та на підставі п. 4.2 Договору нараховано 83271432,10 грн. пені та 132944519,34 грн. 20% річних.
Ухвалою господарського суду Київської області від 01.04.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 23.04.2024 р.
17.04.2024 р. до господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить, зокрема зобов'язати позивача надати відповіді на питання, поставлені йому в порядку опитування як свідка; відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відповідач посилається на те, що листом № 24/2214 від 12.09.2022 він повідомив позивача про дострокове розірвання договору, а тому у період з жовтня по грудень 2022 р. відпуск/відбір електричної енергії у загальному обсязі 132540 МВт.*год сторонами не здійснювався. Щодо вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій, відповідач зазначає, що НКРЕКП як регулятор ринку електричної енергії Постановою № 332 від 25.02.2022 р. ввела заборону на нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії до закінчення періоду воєнного стану, а тому відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення штрафних санкцій. Відповідач зазначає, що сторонами визначено у п. 4.2 договору проценти та їх розмір (20 %) за користування чужими грошовими коштами, як за правомірне користування (з дати попередньої оплати по дату відпуску електричної енергії або дати вимоги про повернення коштів) в т.ч. в розумінні ч. 3 ст. 693 ЦК України. Відповідач посилається на те, що є неможливим одночасне нараховування процентів як за правомірне так і за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Відповідач вказує, що позивач нараховує проценти з моменту перерахування коштів відповідачу до дати подачі позову, тоді як позивач мав право нараховувати 20 % лише до дати невиконання вимоги про повернення коштів або до моменту дострокового розірвання договору. Відповідач зазначає, що листом № 24/2214 від 12.09.2022 повідомив позивача про існування форс-мажорних обставин по виконанню договору, а тому належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили. Відповідач вважає, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу електричної енергії містить елементи кредиту, оскільки позивачем здійснювалась попередня оплата за електричну енергію, тому згідно з п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідач звільняється від відповідальності за ст. 625 ЦК України, а нараховані інфляційні втрати та 3% річних мають бути списані позивачем.
01.05.2024 р. до господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач вважає, що НКРЕКП постановою № 332 не припинила дію умов укладеного договору, зокрема в частині нарахування штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов'язання, а рекомендувала позивачу та відповідачу як учасникам ринку електричної енергії зупинити нарахування та стягнення таких штрафних санкцій на відповідний період. Позивач посилається на те, що одночасне стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 536 ЦК України та процентів річних, розрахованих відповідно до статті 625 ЦК України, не суперечить діючому законодавству та умовам договору. Позивач зазначає, що відповідачем не було наведено даних, що саме форс-мажорні обставини позбавили його можливості виконати взяті на себе зобов'язання за договором.
02.05.2024 р. до господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява свідка, в якій на виконання вимог ст. 90 ГПК України позивач надав відповіді на поставлені відповідачем питання у відзиві на позовну заяву.
03.05.2024 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшов оригінал заяви свідка, копія якої надійшла до суду 02.05.2024 р. через систему «Електронний суд».
27.05.2024 р. до господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив), в яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Також, відповідач зазначає про наявність підстав для зменшення розміру 20 % річних, інфляційних втрат та 3% річних в порядку ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, посилаючись на перебування відповідача у надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями; відсутність генерації електричної енергії на ТЕС відповідача; відсутність у позивача жодних збитків; погодження договором завищеного розміру процентів річних (20 % річних) та на те, що розмір додаткових нарахувань майже дорівнює розміру заборгованості.
27.05.2024 р. до господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання, в якому він просить долучити до матеріалів справи додаткові докази, а саме: лист НЕК «Укренерго» № 01/30890 від 22.05.2024 р. Вказане клопотання судом задоволено.
У підготовчих засіданнях 23.04.2024 р. та 07.05.2024 р. судом оголошено перерви до 07.05.2024 р. та 28.05.2024 р. відповідно.
Ухвалою господарського суду Київської області від 28.05.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2024 р.
11.06.2024 р. до господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
У судових засіданнях 11.06.2024 р. та 27.06.2024 р. оголошувались перерви до 27.06.2024 р. та 11.07.2024 р. відповідно.
Представник позивача у підготовчих засіданнях та судових засіданнях позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у підготовчих засіданнях та судових засіданнях проти позову заперечував.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд
31.12.2021 р. між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (покупець) було укладено двосторонній договір № 20/21-367-РДД купівлі-продажу електричної енергії.
Відповідно до п. 1.1 договору предметом договору є купівля-продаж електричної енергії в обсягах та за ціною, що визначаються за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та на умовах, що визначені у цьому договорі.
Згідно з п. 2.1 договору продавець зобов'язується відпустити електричну енергію в Об'єднану Енергосистему України, а покупець зобов'язується відібрати електричну енергію з Об'єднаної Енергосистеми України згідно Графіку відпуску/відбору електричної енергії, визначеного у додатку № 1, згідно п.п. 23 п. 3 Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, затвердженим постановою КМУ від 05.06.2019 № 499.
Сторони в разі необхідності за взаємною згодою можуть погодити зменшення графіку відпуску/відбору електричної енергії, але не більше ніж на 5 % від загального обсягу відпуску/відбору електроенергії (зниження однакового обсягу у всіх годинах графіку визначеного у додатку 1 у рамках по-добового типу графіку продажу електричної енергії - базове навантаження, пікове навантаження, позапікове навантаження) за умови, якщо період відпуску/відбору електричної енергії перевищує 7 календарних днів, але не раніше 2 етапу періоду відпуску/відбору електричної енергії. В цьому випадку продавець та покупець письмово узгоджують зміни обсягів відпуску/відбору, визначених у додатку 1, не пізніше, ніж за 3 доби до дати зменшення Графіку відпуску/відбору електричної енергії. Таке письмове погодження є додатком до цього договору.
У разі зменшення оплаченого обсягу відпуску/відбору електричної енергії та за відсутності обґрунтованих претензій до покупця по будь-яким договірним зобов'язанням між сторонами, продавець зобов'язується повернути суму переплати покупцю протягом 7-ми банківських днів з дати отримання обґрунтованої письмової вимоги про таке від покупця.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що оплата за електричну енергію проводиться покупцем грошовими коштами у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у розділі 10 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів в розмірі вартості 100 % всього обсягу електричної енергії, передбаченої цим договором (за вирахуванням суми гарантійного внеску), протягом 2-х (двох) банківських днів з дати укладення цього договору. Відпуск електричної енергії здійснюється продавцем покупцю, а покупець має право відбору електричної енергії, за умови оплати її протягом двох робочих днів з дати укладення цього договору.
Відповідно до п. 3.3 договору період відпуску/відбору електричної енергії складається з таких етапів:
- 1 етап відпуску/відбору: з 01 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2022 року;
- 2 етап відпуску/відбору: з 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року;
- 3 етап відпуску/відбору: з 01 грудня 2022 року по 31 грудня 2022 року.
Згідно з п. 3.4 договору у разі надходження від організатора аукціону - ТОВ «Українська енергетична біржа» на розрахунковий рахунок продавця суми гарантійного внеску, внесеного покупцем для участі в аукціоні, вказана сума гарантійного внеску після його фактичного надходження на розрахунковий рахунок продавця зараховується продавцем як оплата електричної енергії, починаючи з першого етапу періоду відпуску/відбору електричної енергії згідно цього договору. Покупець не пізніше 3х банківських днів після надходження на розрахунковий рахунок продавця суми гарантійного внеску, додатково перераховує продавцю суму податку на додану вартість у розмірі 20 % від сплаченого гарантійного внеску.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представникам сторін та скріплення відбитками печаток сторін, і діє до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 8.1 договору).
Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та Публічним акціонерним товариством «Центренерго» укладений додаток № 1 до двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. «Графік відпуску/відбору електричної енергії на період з 01.10.2022 р. по 31.12.2022 р.».
Пунктом 1 додатку № 1 сторони погодили, що обсяг електричної енергії, яка підлягає продажу, становить 132540 Мвт*год, загальною вартістю 334000800,00 грн. Гарантійний внесок складає 115972500,00 грн без ПДВ, ПДВ гарантійного внеску складає 23194500,00 грн (п. 2 додатку № 1).
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа» перераховано Публічному акціонерному товариству «Центренерго» 115972500,00 грн гарантійного внеску від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» згідно електронного аукціону № ЕР-311221-12 від 31.12.2021 р. за договором № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р., що підтверджується платіжною інструкцією № 60282793 від 04.01.2022 р. на суму 115972500,00 грн.
На виконання умов договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. та додатку № 1 до цього договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» перерахувало Публічному акціонерному товариству «Центренерго» 23194500,00 грн ПДВ на гарантійний внесок, що підтверджується платіжним дорученням № 13848 від 04.01.2022 р. на суму 23194500,00 грн.
Також, на виконання умов договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» перерахувало Публічному акціонерному товариству «Центренерго» 194833800,00 грн за електричну енергію за договором № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р., що підтверджується платіжним дорученням № 13849 від 05.01.2022 р. на суму 194833800,00 грн.
Отже позивачем на виконання п. 3.2 договору сплачено відповідачу 100 % вартості всього обсягу електричної енергії, передбаченої цим договором, у сумі 334000800,00 грн.
Як вже зазначалось, умовами договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. та додатку № 1 до цього договору сторони узгодили, що відпуск/відбір електричної енергії буде здійснюватись у період з 01.10.2022 р. по 31.12.2022 р.
Проте, 13.09.2022 р. Публічне акціонерне товариство «Центренерго» направило Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» лист № 24/2214 від 12.09.2022 р., в якому повідомило про розірвання договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. на підставі п. 5.4 договору, посилаючись на наявність обставин непереборної сили, які прямо, безумовно та безпосередньо перешкоджають продавцю виконувати свої договірні обов'язки. Відповідач зазначив, що обставини непереборної сили офіційно засвідчені листом ТТП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. Направлення вказаного листа на адресу позивача підтверджується описом вкладення у цінний лист від 13.09.2022 р.
У відповідь на вказаний лист Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» 26.09.2022 р. направило Публічному акціонерному товариству «Центренерго» лист № 119/07-15483-2022 від 23.09.2022 р., в якому зазначило, що відповідачем не було наведено даних та не підтверджено жодними доказами, що саме форс-мажорні обставини позбавили його можливості виконати взяті на себе зобов'язання. Також, вказаним листом позивач у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за договором запропонував розірвати договір та вимагав повернути грошові кошти у сумі 334000800,00 грн, сплачені покупцем на користь продавця за обсяг електричної енергії, невідпущеної на відповідному етапі відпуску/відбору, та сплатити позивачу за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію, проценти у розмірі 20 % річних від загальної суми коштів, отриманих за договором, що розраховуються за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення. Направлення вказаного листа на адресу відповідача підтверджується описом вкладення у цінний лист № 0411637379828 від 26.09.2022 р., фіскальним чеком № 0411637379828 від 26.09.2022 р. та накладною № 0411637379828 від 26.09.2022 р., а його отримання не заперечується відповідачем.
Звертаючись із даним позовом позивач, посилаючись на п. 4.2 договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р., просить стягнути з відповідача, зокрема заборгованість у сумі 334000800,00 грн. Позивач зазначає, що відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав, електричну енергію в Об'єднану Енергосистему України не відпустив.
Відповідно до п. 4.2 договору у разі наявності факту невиконання продавцем зобов'язань щодо відпуску обсягів електричної енергії (односторонне зменшення продавцем обсягу відпуску/відбору електричної енергії), продавець зобов'язується у строки передбачені договором повернути на поточний рахунок покупця, зазначений у розділі 10 даного договору, грошові кошти, сплачені покупцем на користь продавця, за обсяг електричної енергії, невідпущеної на відповідному етапі відпуску/відбору, та сплатити покупцю за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію, проценти в розмірі 20 % річних від загальної суми коштів, отриманих за договором, що розраховуються за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 Цивільного кодексу України).
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що листом № 24/2214 від 12.09.2022 він повідомив позивача про дострокове розірвання договору, а тому у період з жовтня по грудень 2022 р. відпуск/відбір електричної енергії у загальному обсязі 132540 МВт.*год сторонами не здійснювався.
Позивач під час розгляду справи заперечував факт розірвання договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р.
Щодо тверджень відповідача про дострокове розірвання договору, судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З аналізу наведених норм вбачається, що розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути узалежнені від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Відповідно до п. 8.2 договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. дія договору може бути припинена достроково за згодою сторін або за рішенням суду. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні рекомендованим або цінним листом. Сторона договору, яка отримала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після отримання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі недосягнення згоди між сторонами щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді в установлений строк заінтересована сторона має право передати спір на вирішення до суду. При досягненні згоди сторонами про розірвання договору дія договору в частині розрахунків припиняється після повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідач, звертаючись із листом № 24/2214 від 12.09.2022 р. до позивача, не робив пропозиції розірвати договір № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р., а повідомив його про одностороннє розірвання договору на підставі п. 5.4 договору.
В той час як позивач у листі № 119/07-15483-2022 від 23.09.2022 р. запропонував розірвати договір, тобто звернувся до відповідача із пропозицією розірвати договір № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р.
Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Проте, вказана пропозиція позивача про розірвання договору залишена відповідачем без відповіді. Додаткова угода про розірвання договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. сторонами не укладалась.
Отже сторонами не досягнуто згоди щодо розірвання договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р.
Пунктом 4.10 договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. сторони узгодили підстави, за яких кожна сторона має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання своїх зобов'язань за договором та/або розірвати договір.
Вказаний пункт договору не передбачає можливості розірвати договір № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. в односторонньому порядку з підстав настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) або невиконання однією із сторін умов договору.
Водночас, пунктом 5.4 договору встановлено, що у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 90 днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати цей договір.
Як вже зазначалось, 13.09.2022 р. Публічне акціонерне товариство «Центренерго» направило Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» лист № 24/2214 від 12.09.2022 р., в якому повідомило про розірвання договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. на підставі п. 5.4 договору, посилаючись на наявність обставин непереборної сили, що прямо, безумовно та безпосередньо перешкоджають продавцю виконувати свої договірні обов'язки. Відповідач зазначив, що обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) офіційно засвідчені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р.
Згідно з п. 5.3 договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Отже, для засвідчення форс-мажорних обставин ТПП України видається сертифікат. Водночас, лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.06.2023 р. у справі № 912/750/22.
Отже лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання у відповідача форс-мажорних обставин.
В подальшому, Публічне акціонерне товариство «Центренерго» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» із повідомленням № 22/2738 від 09.11.2022 р. про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), в якому, керуючись розділом 5 договору, відповідач повідомив про неможливість виконання зобов'язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, та повідомив, що копію сертифіката Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) буде надано додатково після його отримання.
У відповідь на вказаний лист Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» листом № 119/07-20023-2022 від 18.11.2022 р. повідомило Публічне акціонерне товариство «Центренерго», що ним не було наведено даних та не підтверджено жодними доказами, що саме форс-мажорні обставини позбавили його можливості виконати взяті на себе зобов'язання.
Відповідачем разом із відзивом наданий сертифікат Київської обласної (регіональної) Торгово-промислової палати України № 3200-22-1725 (від 12.12.2022 р. № 257/0323) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Вказаним сертифікатом Київська обласна (регіональна) Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Публічному акціонерному товариству «Центренерго» щодо обов'язку (зобов'язання) відпуску електричної енергії у термін з 01.10.2022 р. по 31.12.2022 р. за двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р., укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», які унеможливили його виконання в зазначений термін. Сертифікатом засвідчено, що датою настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) є 11.09.2022 р., а також те, що вказані обставини тривають станом на 12.12.2022 р. (дата видачі сертифікату).
Отже відповідачем підтверджено наявність форс-мажорних обставин, які діяли з 11.09.2022 р., та внаслідок дії яких він не міг виконувати зобов'язання за цим договором.
Відповідно до п. 5.2 договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 банківських днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Отже відповідач у строк, встановлений у п. 5.2 договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р., а саме листом № 24/2214 від 12.09.2022 р., повідомив позивача про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Стосовно тверджень позивача щодо того, що разом із вказаним листом відповідачем не було надано сертифікат Торгово-промислової палати України, а отримано сертифікат лише 12.12.2022 р., суд зазначає, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 р. у справі № 910/15264/21.
Водночас, пунктом 5.4 договору передбачено право сторони розірвати цей договір в установленому порядку, якщо строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 90 днів, а відповідач звернувся із листом № 24/2214 від 12.09.2022 р. лише 13.09.2022 р., тобто на третій день виникнення таких обставин. При цьому відповідач у вказаному листі повідомив позивача про розірвання договору в односторонньому порядку.
Оскільки пунктом 5.4 передбачено право сторони розірвати цей договір в установленому порядку, який дотримано не було, то договір № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. не можна вважати таким, що розірваний відповідачем в односторонньому порядку на підставі п. 5.4 договору, як то стверджує відповідач.
Як вже зазначалось, позивачем на підставі п.п. 3.2, 3.4 договору було сплачено відповідачу 100 % вартості всього обсягу електричної енергії, передбаченої цим договором, у сумі 334000800,00 грн.
Відповідач на підставі п. 3.3 договору та додатку № 1 до цього договору мав здійснити відпуск електричної енергії у загальному обсязі 132540 Мвт*год загальною вартістю 334000800,00 грн у період з 01.10.2022 р. по 31.12.2022 р.
Однак, у період з 01.10.2022 р. по 31.12.2022 р. відповідачем не здійснено відпуск електричної енергії позивачу за договором № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. Вказана обставина не заперечується сторонами.
Отже, відповідно до умов договору відповідач мав відпустити позивачу електричну енергію у строк до 31.12.2022 р.
Пунктом 8.1 договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представникам сторін та скріплення відбитками печаток сторін, і діє до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 255 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Таким чином, умови договору про його дію до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань не свідчать про те, що договором встановлений строк дії договору в розумінні статті 251, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини 7 статті 180 Господарського кодексу України про те, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Оскільки сторонами не внесено зміни у договір № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. та додаток № 1 щодо продовження строку відпуску електричної енергії та не укладено додаткових угод з цього питання, враховуючи специфіку спірних правовідносин, та те що зобов'язання відповідача з відпуску електричної енергії існувало до 31.12.2022 р., то після цієї дати з урахуванням приписів ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строк дії договору закінчився.
Таким чином, договір № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. припинив свою дію з 01.01.2023 р.
Звертаючись із даним позовом позивач, посилаючись на п. 4.2 договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р., просить стягнути з відповідача, зокрема заборгованість у сумі 334000800,00 грн та 20 % річних у сумі 132944519,34 грн.
Відповідно до п. 4.2 договору у разі наявності факту невиконання продавцем зобов'язань щодо відпуску обсягів електричної енергії (односторонне зменшення продавцем обсягу відпуску/відбору електричної енергії), продавець зобов'язується у строки передбачені договором повернути на поточний рахунок покупця, зазначений у розділі 10 даного договору, грошові кошти, сплачені покупцем на користь продавця, за обсяг електричної енергії невідпущеної на відповідному етапі відпуску/відбору, та сплатити покупцю за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію, проценти в розмірі 20 % річних від загальної суми коштів, отриманих за договором, що розраховуються за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 Цивільного кодексу України).
Пунктом 2.1 договору встановлено, що у разі зменшення оплаченого обсягу відпуску/відбору електричної енергії та за відсутності обґрунтованих претензій до покупця по будь-яким договірним зобов'язанням між сторонами, продавець зобов'язується повернути суму переплати покупцю протягом 7-ми банківських днів з дати отримання обґрунтованої письмової вимоги про таке від покупця.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як вже зазначалось, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» 26.09.2022 р. направило Публічному акціонерному товариству «Центренерго» лист № 119/07-15483-2022 від 23.09.2022 р., в якому, зокрема у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за договором вимагало повернути грошові кошти у сумі 334000800,00 грн, сплачені покупцем на користь продавця за обсяг електричної енергії, невідпущеної на відповідному етапі відпуску/відбору, та сплатити позивачу за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію, проценти у розмірі 20 % від загальної суми коштів отриманих за договором, що розраховуються за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення.
Проте, станом на момент направлення позивачем вказаного листа відповідачу у останнього ще не виникло навіть зобов'язання з відпуску електричної енергії позивачу, яке відповідно до умов договору мало настати 01.10.2022 р., а тим паче не виникло зобов'язання з повернення передоплати за договором.
Позивач листом № 119/07-20023-2022 від 18.11.2022 р. повторно вимагав у відповідача повернути грошові кошти у сумі 334000800,00 грн та сплатити проценти у розмірі 20 % від загальної суми коштів отриманих за договором.
Відповідно до п. 3.3 договору станом на момент звернення із вказаною вимогою відповідач мав відпустити електричну енергію позивачу щодо першого етапу відпуску, щодо другого етапу відпуску зобов'язання відповідача ще тривало і не було таким, що прострочене, а щодо третього етапу відпуску зобов'язання відповідача з відпуску електричної енергії ще не виникло.
При цьому, додатком № 1 до двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. «Графік відпуску/відбору електричної енергії на період з 01.10.2022 р. по 31.12.2022 р.» сторони погодили, що у період з 01.10.2022 р. по 31.12.2022 р. відповідач мав відпустити, а позивач відібрати електричну енергію у загальному обсязі 132540 Мвт*год загальною вартістю 334000800,00 грн.
Ні умовами договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р., ні додатком № 1 до цього договору не встановлений об'єм електричної енергії, який мав бути відпущений відповідачем на кожному етапі окремо, так само як і не встановлена вартість електричної енергії за кожним етапом окремо.
Оскільки умовами договору не встановлений об'єм електричної енергії, який мав бути відпущений відповідачем на кожному етапі, та не встановлена вартість електричної енергії щодо кожного етапу, то суд дійшов висновку, що зобов'язання відповідача відпустити електричну енергію позивачу у загальному обсязі 132540 Мвт*год загальною вартістю 334000800,00 грн тривало до 31.12.2022 р.
Таким чином, станом на час направлення позивачем листа № 119/07-20023-2022 від 18.11.2022 р. відповідачу у останнього ще тривав обов'язок з відпуску електричної енергії позивачу, тобто відповідач ще не був таким, що прострочив виконання зобов'язання з відпуску електричної енергії.
З'ясувавши ж, що сторона чи інший учасник процесу, обґрунтовуючи свої вимоги або заперечення, послались на неналежні норми права, суд самостійно кваліфікує? спірні відносини та прийняти рішення на основі правильних норм матеріального і процесуального права, тобто застосовує положення, які дійсно регулюють відповідні ?правовідносини.
Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Оскільки судом встановлено, що у період з 01.10.2022 р. по 31.12.2022 р. відповідач взагалі не відпустив електричну енергію в Об'єднану Енергосистему України, та договір № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. припинив свою дію з 01.01.2023 р., то правова підстава, на якій позивачем сплачено відповідачу 334000800,00 грн, відпала.
Отже сплачені позивачем відповідачу грошові кошти у сумі 334000800,00 грн підлягають поверненню позивачу як майно, яке знаходиться на даний час у відповідача без правових підстав.
Положення статті 1212 ЦК України не визначають строк, в межах якого таке повернення має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття/збереження/знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов'язань виключають існування строку для належного/непростроченого виконання таких зобов'язань у розумінні статті 530 ЦК України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.02.2020 р. у справі № 922/748/19.
Таким чином у відповідача винило зобов'язання з повернення зазначених коштів з моменту припинення дії договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. згідно з нормами статті 1212 ЦК України.
Оскільки договір № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. діяв до 31.12.2022 р., то у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу 334000800,00 грн 02.01.2023 р. (01.01.2023 р. - вихідний день).
Таким чином, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення позивачу 334000800,00 грн, з 03.01.2023 р.
Враховуючи те, що грошові кошти у сумі 334000800,00 грн, відповідач позивачу на час прийняття рішення не повернув, то позовна вимога про стягнення з відповідача 334000800,00 грн боргу підлягає задоволенню.
Позивач просить стягнути з відповідача 76255,89 грн 20 % річних, нарахованих на 139167000,00 грн за 04.01.2022 р. та 132868263,45 грн 20 % річних, нарахованих на 334000800,00 грн боргу за період з 05.01.2022 р. по 31.12.2023 р., а всього 132944519,34 грн
Відповідно до ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред'явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред'явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 р. у справі № 910/14180/18.
Оскільки судом встановлено, що відповідач мав виконати зобов'язання з відпуску електричної енергії позивачу на суму 334000800,00 грн у період з 01.10.2022 р. по 31.12.2022 р., то відповідач є таким, що правомірно користувався попередньою оплатою у сумі 334000800,00 грн з моменту їх перерахування до 31.12.2022 р.
Пунктом 4.2 договору встановлено, що проценти в розмірі 20 % річних від загальної суми коштів, отриманих за договором розраховуються за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 Цивільного кодексу України).
Таким чином, проценти у розмірі 20 % річних за користування відповідачем грошовими коштами у загальній сумі 334000800,00 грн розраховуються наступним чином:
- за користування відповідачем грошовим коштами у загальній сумі 139167000,00 грн, які перераховані відповідачу згідно платіжної інструкції № 60282793 від 04.01.2022 р. у сумі 115972500,00 грн та платіжного доручення № 13848 від 04.01.2022 р. у сумі 23194500,00 грн, проценти нараховуються з 05.01.2022 р. по 31.12.2022 р.
- за користування відповідачем грошовим коштами у сумі 194833800,00 грн, які перераховані відповідачу згідно платіжного доручення № 13849 від 05.01.2022 р., проценти нараховуються з 06.01.2022 р. по 31.12.2022 р.
Відповідно до правильного розрахунку, здійсненого судом, сума 20 % річних, нарахованих за користування чужими грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію, на загальну суму 334000800,00 грн за загальний період з 05.01.2022 р. по 31.12.2022 р. становить 65961345,21 грн.
Також, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 21910874,62 грн інфляційних втрат та 12271097,89 грн 3% річних.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заперечуючи проти стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, відповідач посилається на те, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу електричної енергії містить елементи кредиту, оскільки позивачем здійснювалась попередня оплата за електричну енергію, тому згідно з п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідач звільняється від відповідальності за ст. 625 ЦК України, а нараховані інфляційні втрати та 3% річних мають бути списані позивачем.
Суд відхиляє твердження відповідача, що до спірних правовідносин мають бути застосовані положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, оскільки такий пункт звільняє від відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, позичальників, яким було надано кредит, проте договір № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. не є кредитним договором у розумінні наведеного пункту Прикінцевих та перехідних положень кодексу.
Факт попередньої оплати за договором не є тотожним поняттям до надання грошових коштів у кредит.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В той час як, попередня оплата за статтею 693 Цивільного кодексу України трактується, як обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.
Сторони договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. наділені обов'язками та правами покупця й продавця і не є кредитодавцем (банком) чи позичальником грошових коштів, предмет договору не відповідає суті кредитного договору, з огляду на що відсутні підстави для застосування положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до даних правовідносин.
Позивач просить стягнути з відповідача 12271097,89 грн 3 % річних, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 334000800,00 грн за період з 11.10.2022 р. по 31.12.2023 р.
Як вже зазначалось, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення позивачу 334000800,00 грн з 03.01.2023 р.
Відповідно до правильного розрахунку, здійсненого судом, сума 3 % річних, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 334000800,00 грн за період з 03.01.2023 р. по 31.12.2023 р. становить 9965119,76 грн.
Також, позивач просить стягнути з відповідача 21910874,62 грн інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 334000800,00 грн за період з 01.11.2022 р. по 31.12.2023 р.
Відповідно до правильного розрахунку, здійсненого судом, сума інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 334000800,00 грн за період з січня 2023 р. по грудень 2023 р. становить 16979946,12 грн.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає про наявність підстав для зменшення розміру 20 % річних, інфляційних втрат та 3% річних в порядку ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Відповідач посилається на перебування відповідача у надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями; відсутність генерації електричної енергії на ТЕС відповідача; відсутність у позивача жодних збитків; погодження договором завищеного розміру процентів річних (20 % річних) та на те, що розмір додаткових нарахувань майже дорівнює розміру заборгованості.
Умовами договору № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р. сторони у належній формі на підставі вільного волевиявлення досягли всіх його умов, зокрема розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, а тому посилання відповідача на погодження пунктом 4.2 договору завищеного розміру процентів річних, є безпідставним.
Крім того, станом на 12.09.2022 р. (що підтверджується листом відповідача № 24/2214 від 12.09.2022 р.) відповідач був обізнаний про те, що не зможе виконати свої зобов'язання за договором № 20/21-367-РДД від 31.12.2021 р., але при цьому на протязі майже 2 років не повертав позивачу кошти, сплачені як передоплата за договором.
Як вже зазначалось, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
У справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
В той же час, у цій справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України) - 3 %.
Позиції щодо відсутності можливості зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством, дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі 921/94/21.
Таким чином, позовна вимога про стягнення 20 % річних підлягає задоволенню у сумі 65961345,21 грн, позовна вимога про стягнення 3 % річних підлягає задоволенню у сумі 9965119,76 грн, а позовна вимога інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі 16979946,12 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 83271432,10 грн пені, нарахованої на заборгованість відповідача у сумі 334000800,00 грн за період з 11.10.2022 р. по 10.04.2023 р.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 ч. 1ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 4.2 договору у випадку невиконання продавцем у встановлений строк свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів, сплачених покупцем, продавець додатково сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно повернутих покупцю грошових коштів за кожен день прострочення за весь період наявної прострочення.
Проте, як вже встановлено судом, відповідачем підтверджено наявність форс-мажорних обставин, які діяли з 11.09.2022 р., та внаслідок дії яких він не міг виконувати зобов'язання за цим договором.
Відповідно до п. 5.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, терористичний акт тощо).
Відповідач у строк, встановлений пунктом 5.2 договору, письмово повідомив позивача, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, що також було встановлено судом.
Згідно зі ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Таким чином, відповідач на підставі п. 5.1 договору та ст. 617 Цивільного кодексу України звільняється від відповідальності за невиконання у встановлений строк свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів, сплачених позивачем, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені.
Крім того, відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і триває по теперішній час.
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було прийнято Постанову від 25.02.2022 № 332 (зі змінами) «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану».
Відповідно до пп. 15 (пп. 16 в редакції, яка діяла на момент звернення позивача із позовною заявою) п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (зі змінами) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надано настанову зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
У відповіді на відзив позивач посилається на те, що рекомендаційний характер постанови НКРЕКП № 332, яка є підзаконним актом, не може змінювати та нівелювати надане нормами ЦК України та ГК України (законом) право однієї сторони на застосування заходів відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання (тим більше воно відповідає умовам договору) та, відповідно, звільняти від такої відповідальності відповідача, не припиняючи чинності відповідних умов договору.
Підпункт 15 (пп. 16 в редакції, яка діяла на момент звернення позивача із позовною заявою) пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (зі змінами) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
Рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії.
Такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов'язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Норми постанови № 332 від 25.02.2022 (у редакції від 27.02.2022 № 333 та наступних редакціях) прийняті Регулятором в межах своїх повноважень.
Таким чином, хоча постанова НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, втім її норми є обов'язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема, які уклали між собою двосторонні договори відповідно до статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії», що також обумовлено положеннями статті 179 Господарського кодексу України, яка встановлює нормативне обмеження вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов у разі укладання типового договору.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 р. у справі № 911/1359/22.
Оскільки правовідносини між сторонами виникли, зокрема відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», то вказана постанова НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (зі змінами) підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, код 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код 40121452) 334000800,00 грн (триста тридцять чотири мільйони вісімсот грн 00 коп.) боргу, 65961345,21 грн (шістдесят п'ять мільйонів дев'ятсот шістдесят одна тисяча триста сорок п'ять грн 21 коп.) 20 % річних, 9965119,76 грн (дев'ять мільйонів дев'ятсот шістдесят п'ять тисяч сто дев'ятнадцять грн 76 коп.) 3 % річних, 16979946,12 грн (шістнадцять мільйонів дев'ятсот сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сорок шість грн 12 коп.) інфляційних втрат та 619352,84 грн (шістсот дев'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят дві грн 84 коп.) судового збору.
2. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 18.09.2024 р.
Суддя О.О. Рябцева