Справа № 199/531/24
(2-з/199/103/24)
18 вересня 2024 року м. Дніпро
Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Богун О.О., розглянувши заяву скаржниці ОСОБА_1 про забезпечення скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кравченко Юлії Олександрівни, стягувач ОСОБА_2 , -
До Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла скарга ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кравченко Юлії Олександрівни, стягувач ОСОБА_2 .
17 вересня 2024 року скаржницею ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кравченко Юлії Олександрівни, стягувач ОСОБА_2 , шляхом негайного повернення до суду трьох виконавчих листів за рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська по справі №199/531/24 та закриття примусового стягнення у виконавчих провадженнях №76036905, №760369, №76037051 від 12.09.2024 р.
Ознайомившись із доводами клопотання про забезпечення скарги, розглянувши матеріали скарги, приходжу до такого висновку.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
У статтях 149, 150 ЦПК України зазначені положення щодо порядку вирішення питання про забезпечення позову і способи забезпечення позову.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд, за заявою учасника справи, має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Разом із тим, згідно зі статтею 14 Конституції України та статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Отже, положення статей 149 - 153 ЦПК України, які регламентують забезпечення позову, не можуть застосовуватися при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, державного чи приватного виконавця (статті 447 - 451 ЦПК України), поданої у порядку здійснення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили (стягнення за яким не зупинялось) і підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
У пункті 15 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року N 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" судам роз'яснено, що при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.
Право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків цивільного характеру передбачено і п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. ст. 2, 10 ЦПК України.
У розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод термін "суд, встановлений законом" поширюється не лише на правову основу створення чи законності існування суду, але й на положення щодо його компетенції та повноважень і на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року та "Лавентс проти Латвії" від 07 листопада 2002 року).
Повноваження суду першої інстанцій при вирішенні цивільних справ визначені ЦПК України, зокрема повноваження щодо вжиття заходів забезпечення позову.
У ЦПК України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження у порядку, передбаченому статтями 149, 150 ЦПК України, вживати заходи забезпечення скарги на дії державного виконавця шляхом заборони державному виконавцю вчиняти певні дії.
Таким чином, суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо вжиття таких заходів, як забезпечення скарги на дії, рішення виконавця шляхом заборони вчиняти певні дії, оскільки вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій належить виключно до компетенції виконавця.
Отже, заява про забезпечення скарги по справі №199/531/24 шляхом заборони державному виконавцю вчиняти дії не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 258-261, 447-453, 353 ЦПК України, суд, -
У задоволені заяви скаржниці ОСОБА_1 про забезпечення скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кравченко Юлії Олександрівни, стягувач ОСОБА_2 - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після її проголошення.
Суддя О.О. Богун
18.09.2024