ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.09.2024Справа № 910/19089/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/19089/23
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон»
про стягнення 53531,75 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (далі - відповідач) про стягнення 53531,75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі сертифікату добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №019022/4615/0000137 від 30.01.2023 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Opel Grandland X» реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/19089/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей Господарського процесуального кодексу України.
Так, частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Як вбачається з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон» має зареєстрований «Електронний кабінет» в підсистемі «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі.
Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З урахуванням зазначеного, ухвала Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу до Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС.
З наявного в матеріалах справи повідомлення про доставку електронного листа, яка отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що документ в електронному вигляді "ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін)" від 25.12.2023 по справі №910/19089/23 (суддя Васильченко Т.В.) було надіслано одержувачу ПАТ «Страхова компанія «Еталон» в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 25.12.23 о 18:07 год.
Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Втім відповідач, у визначений судом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.
Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
23.02.2024 року через підсистему ЄСІТС Електронний Суд до відділу діловодства суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» страхове відшкодування у розмірі 80000,00 грн, з урахуванням здійсненої позивачем додаткової виплати страхового відшкодування за вартість фарбування та заміни задньої двері пошкодженого автомобіля. У заяві про збільшення позовних вимог позивач просить поновити строк на подання даної заяви та прийняти її до розгляду.
Розглянувши викладене у заяві про збільшення позовних вимог клопотання позивача про поновлення пропущеного строку на подання такої заяви, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку та залишення заяви про збільшення позовних вимог без розгляду, з огляду на наступне.
Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від Києва від 25.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/19089/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до частини 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивача, зокрема, вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
З аналізу наведених норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що під час розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, позивач вправі збільшити або зменшити позовні вимоги у строк протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Позивач звертаючись до суду 22.02.2024 із заявою про збільшення розміру позовних вимог просить його поновити з огляду на те, що представник позивача перебувала на лікуванні у період щонайменше з початку січня 2024 по другу декаду лютого 2024.
Частина 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №910/22695/13.
Із правового контексту норм статей 118, 119 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено, та чи підлягає він відновленню.
Відповідно до частини 1 статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
При цьому, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України).
З наведеного слідує, що представляти юридичну особу в судах господарської юрисдикції має право уповноважений представник та/або безпосередній керівник підприємства.
Суд звертає увагу на те, що сторони під час розгляду справи у суді, повинні вчиняти активні дії для реалізації передбачених законом прав та обов'язків, у строки встановленні відповідним процесуальним законом.
У даному випадку, неможливість подання представником позивача адвокатом Білоконь І.В. заяви про збільшення позовних вимог у встановлений Господарським процесуальним кодексом України строк, з підстав перебування на лікуванні є суб'єктивним фактором, який жодним чином не позбавило можливості керівника звернутися з відповідною заявою до суду в межах та в строки передбачені процесуальним законом.
До того ж, з матеріалів справи вбачається, що позивачу надається правова допомога Адвокатським бюро "Лисов2856 "Еквіт" згідно договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020, пункту 2.2 якого визначено, що безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені бюро за цим договором здійснює адвокат Лисов Олександр Олександрович, який має право вчиняти дії для реалізації передбачених законом прав та обов'язків позивача, в тому числі, щодо подання заяви про збільшення позовних вимог.
Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку для подання позивачу заяви про збільшення позовних вимог.
За приписами ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, заяву позивача про збільшення позовних вимог слід залишити без розгляду.
При цьому, суд наголошує, що позивач, у даному випадку, не позбавлений права та можливості звернутися до суду з окремим позовом з предметом та підставами, які були наведенні останнім у заяві про збільшення позовних вимог.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
30.01.2023 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка», як страховиком, та ОСОБА_1 , як страхувальником, був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №019022/4615/0000137, оформлений сертифікатом (далі - договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать Закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням, а саме: автомобілем марки «Opel Grandland X», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2022 року випуску.
Згідно договору до страхових випадків відноситься, зокрема ДТП та вигодонабувачем є страхувальник.
Строк дії договору встановлено з 31.01.2023 по 30.01.2024.
02.09.2023 року о 13 год. 45 хв. у місті Суми трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля марки «Opel Grandland X» та автомобіля марки «Geely GC6», а саме: гр. ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «Geely GC6», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не вибрала безпечної швидкості руху, не дотрималась безпечної дистанції під час руху автомобілем в одному і тому ж напрямі та по одній і тій же смузі та скоїла зіткнення з транспортним засобом автомобілем марки «Opel Grandland X», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв'язку з чим транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
З матеріалів справи вбачається, що ДТП оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 02.09.2023.
02.09.2023 року страхувальник звернувся до позивача із заявою №12918047643 на виплату страхового відшкодування.
Згідно рахунку, виставленого СТО - ТОВ «Автоальянс Суми» №957 від 09.09.2023 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «Opel Grandland X», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 53531,75 грн.
Відповідно до Звіту №27984 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складеного ТОВ «СЗУ Україна» суб'єктом оціночної діяльності Курилович Д.Ф. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ№7404 від 20.02.2010, свідоцтво про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів №8155 від 18.03.2010, свідоцтво про підвищення кваліфікації оцінювача МФ №625-ПК від 14.07.2022, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності 599/21 від 09.08.2021, термін дії до 09.08.2024) за наслідком проведеного експертного автотоварознавчого дослідження (оцінки) визначено вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу автомобіля марки «Opel Grandland X», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 58935,27 грн.
24.09.2023 року страхувальник звернувся із заявою про відшкодування коштів за страховим випадком №12918047643 на рахунок ТОВ «Автоальянс Суми», на СТО якого здійснювався ремонт автомобіля марки «Opel Grandland X», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
27.09.2023 року позивачем було складено та підписано електронним цифровим підписом страховий акт №12918047643, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Opel Grandland X», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування у розмірі 53531,75 грн.
На підставі складеного страхового акту №12918047643 від 27.09.2023 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №019022/4615/0000137 від 30.01.2023, перерахував на рахунок СТО - ТОВ «Автоальянс Суми», суму страхового відшкодування в розмірі 53531,75 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №114952 від 28.09.2023.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування».
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Отже, з огляду на положення ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов'язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Таким чином, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'я та/або майну потерпілого.
З набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" від 17.02.2011, яким внесено зміни та доповнення до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", учасникам дорожнього руху при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин дозволено спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання.
Отже, з 18 вересня 2011 року в Україні в силу Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" від 17.02.2011 №3045-VI запроваджено механізм спрощеного оформлення ДТП.
Згідно з абзацу 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка. У такому випадку водії згаданих транспортних засобів після складення ними зазначеного в цьому пункті повідомлення звільняються від обов'язків, передбачених підпунктами "д" - "є" пункту 2.10 цих Правил.
На виконання Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування", Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 №274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (надалі - Інструкція).
Відповідно до зазначеної Інструкції у європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
Відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Отже, сам факт складання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколу), вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.
З європротоколу від 02.09.2023 року вбачається, що транспортний засіб автомобіль марки «Geely GC6», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло пошкодження автомобіля марки «Opel Grandland X», реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходився під керуванням ОСОБА_2 .
При цьому, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 02.09.2023 є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортні засоби, зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди для пояснення цієї схеми. Крім того, у повідомленні міститься інформація про наявність полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Дослідивши схему та обставини ДТП, які вказані водіями у повідомленні (європротоколі) від 02.09.2023, суд дійшов висновку про порушення Правил дорожнього руху водієм транспортного засобу «Geely GC6», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 . Будь-яких зауважень або заперечень ОСОБА_2 європротокол не містить, а відтак вина останньої є встановленою.
При цьому, суд при розгляді справи, не позбавлений та не обмежений у праві самостійно, в рамках розгляду даного виду спору та при наявності відповідних документальних доказів, встановити наявність /відсутність вини в діях, в даному випадку водія.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.07.2018 у справі №910/20412/16.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Отже, оскільки вина ОСОБА_2 встановлена вище, то шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Geely GC6», реєстраційний номер НОМЕР_2 , відшкодовується ОСОБА_2 , як особою, яка на законних підставах керувала транспортним засобом марки «Geely GC6», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 02.09.2023 суду не надано.
Під час розгляду справи судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформленого полісом №ЕР/214774048, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Geely GC6», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Згідно п.п. 1.1, 1.4 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_2 керувала автомобілем марки «Geely GC6», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля застрахована відповідачем у справі.
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
При цьому, відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Вказаним договором (поліс №ЕР/214774048) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 160000,00 грн, франшиза - 0 грн.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За правилами пункту 35.1 статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
За положенням пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає.
Разом із тим, у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
В контексті зазначеного слід зауважити, що оскільки у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 року в справі № 465/4287/15.
Відтак, у межах справи, що розглядається, з'ясуванню підлягає питання дотримання позивачем річного строку, який встановлено пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на здійснення на власний розсуд одного з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
У даному випадку, страхова подія (дорожньо-транспортна пригода) відбулася 02.09.2023 року, а із позовом Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулося до суду 14.12.2023 року, тобто в межах установленого Законом річного строку.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначені полісом № ЕР/214774048 розміри лімітів відповідальності (160000,00 грн) та франшизи (0 грн.), суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 53531,75 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статтей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Частиною 2 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020 укладеного між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» та АБ «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт», додаткової угоди №2 від 09.01.2023 до договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020, додатку №1 від 17.10.2023 до договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020, рахунку №111 від 17.10.2023, акту надання послуг №111 від 14.12.2023, платіжної інструкції №4463 від 23.10.2023 на суму 7000,00 грн, ордеру на надання правової допомоги серії АА №1278640 від 02.02.2023, та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю РН №1639 від 21.05.2019 на ім'я Білоконь І.В., яка і підписала позовну заяву.
Згідно пункту 1.1 договору №1/20ю від 31.12.2020 про надання правової допомоги (надалі - договір), АБ «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, в тому числі, але не виключно: надання правової допомоги під час досудового розслідування та в судах всіх рівнів у кримінальних провадженнях, що прямо чи опосередковано стосуються інтересів Клієнта, в т. ч. здійснення захисту інтересів та інше; надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання документів правового характеру (звернень, заяв, скарг, листів, пропозицій, запитів та ін.) та процесуальних документів (відзивів, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництво та захист інтересів Клієнта в судах усіх рівнів та інстанцій, будь-яких органах державної влади, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, НАБУ, прокуратури, ДБР, САП, СБУ, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, експертних установах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь яких питань із усіма без виключення процесуальними правами, наданими стороні по справі положеннями чинних в Україні ГПК, ЦПК, КПК. КУпАП та КАС України.
Відповідно до пункту 2.2 договору, безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені бюро за цим договором здійснює адвокат Лисов Олександр Олександрович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №5225/10 від 08.10.2014 року, видано на підставі рішення Ради адвокатів Київської області №17 від 08.10.2014 року.
Бюро може залучати до виконання укладених ним договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. При цьому зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності (пункт 2.3 договору).
Так, для виконання послуг, передбачених умовами вищезазначеного договору, пунктом 1 додатку №1 до договору, уповноважено адвоката Білоконь І.В., що не протирічить умовам договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020 року.
Пунктом 4.1 договору, встановлено, що ціна договору складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються в додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до пункту 4.5 договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті прийому-передачі наданих послуг вказується обсяг наданої бюро юридичної допомоги, її вартість та ідентифікація. Акт прийому-передачі наданих послуг передається до канцелярії клієнта бюро особисто, або надсилається поштовою кореспонденцією.
Договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов і його підписання сторонами. Дія договору припиняється 31.12.2021 року (пункт 6.1 та 6.2 договору).
Додатковою угодою №2 до договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020 (далі - додаткова угода №2) сторони домовились викласти п. 6.2 договору у наступній редакції: « 6.2. Дія договору припиняється 31.12.2023 року».
Пунктом 1 додатку №1 від 17.10.2023 до договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020 року (далі - додаток №1) встановлено, що клієнт доручає АБ «Лисов2856 «Еквіт» в особі керуючого бюро, адвоката Білоконь І.В., надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників клієнта за цивільним або господарським судочинством, а саме: за страховим випадком від 02.09.2023, страховий акт №12918047643 на суму 53531,75 грн, страхувальник Кладієнко Олександра Вікторівна. За надання бюро клієнтові правової (правничої) допомоги клієнт платить фіксовану суму гонорару адвоката у розмірі 7000,00 грн за надання правової допомоги в суді першої інстанції по кожній справі з переліку, фіксована сума гонорару адвоката сплачується на підставі виставленого бюро клієнту рахунку, оплата гонорару здійснюється протягом 5 робочих днів на рахунок Адвокатського Бюро «Лисов2856 «Еквіт» у безготівковій формі, яке в свою чергу має надати правову допомогу в суді першої інстанції по кожній справі з переліку, про що в подальшому звітує клієнту та надсилає (надає) на його поштову (юридичну) адресу підтверджуючі документи та звіт про виконану роботу.
14.12.2023 року між клієнтом та адвокатом на виконання пункту 4.5 договору було підписано акт надання послуг №111 за надані послуги правової (правничої) допомоги в суді першої інстанції в фіксованій сумі гонорару по страховій справі №034510 (страховий акт №12918047643) на суму 7000,00 грн.
Судом встановлено, що Білоконь І В. є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю РН №1639 від 21.05.2019.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини сторін, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи у розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи те, що адвокатом надавалась правова допомога в аналогічних спорах, що перебували (перебувають) у провадженні Господарського суду міста Києва, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, а їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020 та додатку №1 від 17.10.2023 до ньго.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про стягнення 53531,75 грн задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Еталон» (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33-Б, 2 під'їзд; ідентифікаційний код 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6, літера В; ідентифікаційний код 20033533) страхове відшкодування у розмірі 53531 (п'ятдесят три тисячі п'ятсот тридцять одна) грн 75 коп, витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп., та судовий збір у розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17.09.2024.
СуддяТ.В. Васильченко