ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.08.2024Справа № 910/6198/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
про визнання недійсним пунктів договору та внесення змін
Представники учасників справи:
Від позивача: Воробцов Р.С.
Від відповідача: Лі Д.Д.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція") (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати недійсними пункти 5.1 та 5.4 Договору постачання природного газу №4501-НГТ-41 від 01.06.2021, укладеного між ТОВ «Євро-Реконструкція» та Товариством з обмеженою відповідальністю «»Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»;
- внести зміни до Договору постачання природного газу 4501-НГТ-41 від 01.06.2021, укладеного між ТОВ «Євро-Реконструкція» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», шляхом його доповнення пунктами 5.1-1 та 5.8 у наступній редакції:
« 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.8 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактичного переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступ6ного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фак4тична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
5.8. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживачем за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначен6о підготовче засідання на 24.06.2024.
06.06.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти заявлених позовних вимог як безпідставних та необґрунтованих.
11.06.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
20.06.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/6198/24, відкладено підготовче засідання на 15.07.2014.
10.07.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 по справі № 910/6198/24 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 12.08.2024.
09.08.2024 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення.
Представник позивача у судовому засіданні 12.08.2024 підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні 12.08.2024 заперечив проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Судом у судовому засіданні 12.08.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 20.08.2024.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 20.08.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представникiв сторiн, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.06.2021 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі-відповідач) та ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (далі-позивач) укладено договір постачання природного газу № 4501-НГТ-41 (надалі-Договір).
Відповідно до умов п.1.2 Договору газ, що продається за цим Договором, використовується відповідачем для власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу.
Відповідно до п.2.1 Договору постачальник передає споживачу на умовах цього Договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з червня 2021 до червня 2024 року. Період та обсяг замовленого природного газу визначений п.2.1.1 Договору.
Порядок та умови передачі природного газу встановлені частиною 3 Договору. Ціна - частиною 4 Договору.
Розділом 5 Договору сторони встановили порядок та умови розрахунків за природний газ.
Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
30% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1 цього Дог7овору, - до 10 числа розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
30% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1 цього Договору, - до 20 числа розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
Пунктом 5.2 Договору визначено, що для цілей виконання пункту 5.1 цього Договору Споживач починаючи з вересня 2021 року, за п'ять робочих днів до початку відповідного розрахункового періоду зобов'язується для проведення розрахунків за цим Договором виконати одну з таких умов:
а) надати Постачальнику безвідкличну безумовну банківську гарантію (Гарантія) для забезпечення Споживачем грошових зобов'язань Споживача за цим Договором по оплаті Постачальнику за природний газ. Сума Гарантії має бути не менше суми грошових зобов'язань Споживача за цим Договором, що виникають протягом відповідного розрахункового періоду. Ця сума розраховується як різниця між вартістю замовленого обсягу газу на відповідний розрахунковий період, зазначеного в пункті 2.1, та сумою грошових коштів, сплачених Споживачем, як попередня оплата за цей обсяг.
Строк дії Гарантії - протягом відповідного розрахункового періоду і додатково протягом 50 календарних днів після його закінчення. Гарантія має бути видана банківською установою та відповідати вимогам, що наведені у Додатку №1 до цього Договору. Усі витрати, пов'язані з Гарантією, здійснюються за рахунок Споживача.
6) укласти Договори або додаткові угоди до Договорів банківського рахунку щодо здійснення Договірного списання (надалі - Договір про Договірне списання) з рахунків Споживача, на який надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ.
Договір про Договірне списання укладається між Споживачем, Постачальником та банком, в якому обслуговується відповідний рахунок Споживача. Споживач також зобов'язується не відкривати інших рахунків в будь-яких банківських установах для отримання коштів в якості оплати за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, та не здійснювати розрахунки за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, із застосуванням будь-яких інших рахунків, ніж рахунок, відносно якого укладений Договір про Договірне списання.
Умови Договору банківського рахунку, укладеного між банком і Споживачем, згідно з яким обслуговується рахунок Споживача, на який надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, підлягають виконанню сторонами Договору банківського рахунку у частині, в якій вони не суперечать умовам Договору про Договірне списання, та сторони підтверджують свої зобов'язання за ними.
Договором про Договірне списання повинно бути передбачено, що у разі одночасного надходження до банку кількох документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку Споживача в такій черговості:
1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;
2) у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;
3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;
4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;
5) у п'яту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань Споживача перед банком в порядку договірного списання;
6) у шосту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань
Споживача перед Постачальником за цим Договором постачання природного газу; у разі надходження до банку більше одного повідомлення договірне списання здійснюється в порядку черговості їх надходження до банку.
7) у сьому чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку черговості їх надходження до банку, та на підставі інших умов договорів про здійснення договірного списання.
У разі порушення Споживачем умов розрахунків за поставлений природний газ оплата за природний газ за цим Договором здійснюється шляхом щоденного Договірного списання банками залишку грошових коштів з банківських рахунків Споживача, на які надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, на банківський рахунок Постачальника.
Договірне списання (перерахування) з поточного рахунку Споживача на поточний рахунок Постачальника здійснюється з дати отримання банком повідомлення Постачальника про порушення строків розрахунків за цим Договором, на підставі відповідного Договору про Договірне списання до повного виконання зобов'язань Споживача в частині розрахунків за поставлений природний газ за цим Договором без застосування платіжних вимог від Постачальника.
У випадку порушення Споживачем будь-яких зобов'язань, передбачених даним пунктом цього Договору, Споживач зобов'язаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості природного газу, поставленого протягом відповідного розрахункового періоду. розрахункового періоду. Споживач має право здійснити передоплату за природний газ до початку
5.3. Сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер Договору є обов'язковим. Зміна Споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається Постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок Постачальника.
5.4. Оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору.
Кошти, які надійшли від Споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим Договором.
5.5. У разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору Сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від Споживача, погашає вимоги
Постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного Споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ та компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання Споживачу.
5.6. Звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється Сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу Споживачем та актів його приймання-передачі.
5.7. Виконання Споживачем зобов'язань по сплаті реструктуризованої заборгованості за цим Договором забезпечується банківською гарантією. В такому випадку Споживач надає
Постачальнику безвідкличну безумовну банківську гарантію (Гарантія) для забезпечення виконання Споживачем реструктуризованих на підставі відповідної угоди грошових зобов'язань Споживача за цим Договором по оплаті Постачальнику за природний газ, вимог Постачальника по сплаті штрафів, пені, відсотків річних, втрат від інфляції, збитків, спричинених Споживачем внаслідок порушення ним умов Договору.
Сума Гарантії має бути не менше суми реструктуризованої заборгованості Споживача за цим Договором (включаючи зобов'язання по сплаті штрафів, пені, відсотків річних, втрат від інфляції, тощо).
Строк дії Гарантії - протягом всього строку дії Договору відповідно та додатково протягом 50 календарних днів після його закінчення.
Гарантія має бути видана банківською установою за відповідати вимогам, що наведені у Додатку №1 до цього Договору.
Усі витрати, пов'язані з Гарантією, здійснюються за рахунок Споживача.
Відповідно до п.11.1 Договору у разі виникнення спорів (розбіжностей) Сторони зобов'язуються розв'язувати їх шляхом проведення переговорів та консультацій. Будь-яка із Сторін має право ініціювати їх проведення.
У разі недосягнення Сторонами згоди спори (розбіжності) розв'язуються у судовому порядку (п.11.2 Договору).
Даний Договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 30 червня 2024 р. включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору (п.13.1 Договору).
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, між ними відсутній спір щодо обсягу та вартості поставленого природного газу.
Сторонами не заперечується факт виникнення заборгованості позивача перед відповідачем за придбаний відповідно до договору природний газ, яка є непогашеною станом на момент розгляду справи.
Позивач не заперечує свого обов'язку оплатити поставлений відповідачем природний газ, проте вважає порядок та строки здійснення оплати несправедливими, а саме такими, що були погоджені позивачем під впливом тяжкої обставини.
Позивач зазначає, що тяжкими обставинами є: 1) необхідність забезпечити проведення опалювального сезону; 2) мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги; 3) відсутність коштів у бюджеті на покриття заборгованості підприємств через економічну необґрунтованість тарифів. Позивач додатково стверджує, що закупити природний газ він міг тільки у відповідача, а саме укладення сторонами договору є безпосереднім наслідком державного регулювання, а не результатом вільного волевиявлення сторін.
Листом від 26.03.2024 № 12/5-18/769 позивачем на адресу відповідача направлено додаткову угоду до договору постачання природного газу від № 4501-НГТ-41 від 01.06.2021 з пропозицією доповнити договір пунктом наступного змісту: « 5.8. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах.» (лист наявний в матеріалах справи).
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем відповіді на зазначений лист.
Заперечуючи проти позову, відповідач заперечує факт наявності тяжких обставин, вкрай невигідних умов, причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та умовами укладеного договору. Також, відповідач звертає увагу на порушення позивачем доктрини заборони суперечливої поведінки, необхідність суду врахувати принципи підприємницької діяльності позивача, а також неефективність обраних способів захисту. Відповідач вважає, що ніякого примусу до укладення договору не було, а позивач мав змогу обрати будь-якого іншого постачальника. Окрім того, на думку відповідача, позивач має звертатися з позовними вимогами саме до держави, а не відповідача.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом першим частини другої ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною першою ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною сьомою ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з преамбулою спірного договору він був укладений на підставі Закону України «Про ринок природного газу», постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496 «Про затвердження Правил постачання природного газу», постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи», постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем», постанови НКРЕКП від 24.12.2019 № 3013 «Про встановлення тарифів для ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2020 - 2024 роки».
За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічна норма вміщена до статті 265 ГК України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Спір у справі стосується питання правомірності встановлення порядку та умов оплати за договором.
Згідно пунктами 1.1-1.2 договору (тут і далі договір в редакції, чинній на момент укладення договору) Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем для власних потреб або в якості сировини, а не для перепродажу.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
30% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених у пунктах 2.1. цього Договору, - до 10 числа розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
- 30% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених у пункті 2.1. цього Договору, - до 20 числа розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
Пунктом 5.2 договору встановлено, що для цілей виконання пункту 5.1 цього Договору Споживач
Починаючи з вересня 2021 року, за п'ять робочих днів до початку відповідного розрахункового періоду зобов'язується для проведення розрахунків за цим Договором виконати одну з таких умов:
а) надати Постачальнику безвідкличну безумовну банківську гарантію (Гарантія) для забезпечення виконання Споживачем своїх зобов'язань за цим Договором по оплаті Постачальнику за природний газ. Сума Гарантії має бути не менше суми грошових зобов'язань Споживача за цим Договором, що виникають протягом відповідного розрахункового періоду. Ця сума розраховується як різниця між вартістю замовленого обсягу газу на відповідний розрахунковий період, зазначеного в пункті 2.1, та сумою грошових коштів, сплачених Споживачем, як попередня оплата за цей обсяг.
Строк Гарантії - протягом відповідного розрахункового періоду і додатково протягом 50 календарних днів після його закінчення. Гарантія має бути видана банківською установою та відповідати вимогам, що наведені в Додатку № 1 до цього Договору. Усі витрати, пов'язані з Гарантія, здійснюються за рахунок Споживача.
б) укласти Договори або додаткові угоди до Договорів банківського рахунку щодо здійснення договірного списання (надалі - Договір про Договірне списання) з рахунків Споживача, на який надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ.
Договір про договірне списання укладається між Споживачем, Постачальником та банком, в якому обслуговується відповідний рахунок Споживача. Споживач також зобов'язуєтеся не відкривати інших рахунків в будь-яких банківських установах для отримання коштів в якості оплати за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, та не здійснювати розрахунки за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, із застосуванням будь-яких інших рахунків, ніж рахунок, відносно якого укладений Договір про Договірне списання.
Умови договору банківського рахунку, укладеного між банком i Споживачем, згідно з яким обслуговується рахунок Споживача, на який надходять кошти в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ, підлягають виконанню сторонами Договору банківського рахунку у частині, в якій вони не суперечать умовам Договору про Договірне списання, та сторони підтверджують свої зобов'язання за ними.
Договором про Договірне списання повинно бути передбачено, що у разі одночасного надходження до банку кількох документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку Споживача в такій черговості:
1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;
2) у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;
3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;
4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету i розрахунки Споживача з персоналом та пов'язані з ними обов'язкові відрахування, передбачені чинним законодавством України;
5) у п'яту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань Споживача перед банком в порядку договірного списання;
6) у шосту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань Споживача перед Постачальником за всіма договорами постачання природного газу (в тому числі i за цим Договором постачання природного газу); у разі надходження до банку більше одного повідомлення договірне списання здійснюється в порядку черговості їх надходження до банку;
7) у сьому чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку черговості їх надходження до банку, та на підставі інших умов договорів про здійснення договірного списання.
У разі порушення Споживачем умов розрахунків за поставлений природний газ оплата за природний газ за цим Договором здійснюється шляхом щоденного Договірного списання банками залишку грошових коштів з банківських рахунків Споживача, на які надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, на банківський рахунок Постачальника.
Договірне списання (перерахування) з поточного рахунку Споживача на поточний рахунок Постачальника здійснюється з дати отримання банком повідомлення Постачальника про порушення строків розрахунків за цим Договором, на підставі відповідного Договору про Договірне списання до повного виконання зобов'язань Споживача в частині розрахунків за поставлений природний газ за цим Договором без застосування платіжних вимог від Постачальника.
У випадку порушення Споживачем будь-яких зобов'язань, передбачених даним пунктом цього Договору, Споживач зобов'язаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості природного газу, поставленого протягом відповідного розрахункового періоду.
Споживач має право здійснити передоплату за природний газ до початку розрахункового періоду.
Відповідно до пункту 5.3 Договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер Договору є обов'язковим. Зміна Споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається Постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок Постачальника.
Відповідно до пункту 5.4 Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору.
Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору.
Кошти, які надійшли від Споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим Договором.
Відповідно до пункту 5.5 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору Сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від Споживача, погашає вимоги Постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного Споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ;
4) у четверту чергу - компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання Споживачу.
Відповідно до пункту 5.6 договору звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється Сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу Споживачем та актів його приймання-передачі.
Пунктом 5.7 передбачено умови виконання зобов'язань Споживача по сплаті реструктуризованої заборгованості за договором.
Пунктом 13.1 договору передбачено, що даний Договір набирає чинності з дати його укладання та діє до 30 червня 2024 р. включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, статті 20 ГК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Частиною першою ст. 233 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.07.2018 у справі №487/7703/15-ц, для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
У постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 918/598/18 зазначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах, під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки. За змістом статті 233 ЦКУкраїни для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин.
Щодо опалювального сезону як тяжкої обставини суд зазначає про таке.
Заперечуючи щодо наявності тяжкої обставини відповідач, зокрема, стверджує, що договір був укладений до початку опалювального сезону, а сам початок опалювального сезону, через його передбачуваність, не може бути визнаний тяжкою обставиною.
На переконання позивача, тяжка обставина мала місце до початку опалювального сезону, адже закупівля природного газу для опалювальних потреб повинна бути проведена до початку опалювального сезону, а не після нього.
Суд враховує, що практика Верховного Суду щодо кваліфікації необхідності проведення опалювального сезону тяжкою обставиною є усталеною.
В постанові Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі №925/1367/19 сформовано висновок, що саме своєчасний початок опалювального сезону є тяжкою обставиною:
«Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що своєчасність початку опалювального сезону 2018-2019 років у місті Сміла та подальше стале функціонування соціально-значимих об'єктів міста опинилося в залежності від монопольного становища Акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", який ухилився від укладання договорів на постачання природного газу, а спірний договір про переведення боргу був укладений (підписаний) позивачем на вкрай невигідних умовах з метою захисту прав споживачів та своєчасного початку опалювального сезону 2018-2019 років у місті Сміла для уникнення обставин його зриву.
Отже укладення позивачем спірного договору… було спричинене існуванням у місті Смілі загрози зриву опалювального сезону 2018-2019 років, своєчасний початок та стале забезпечення якого є обов'язком та пріоритетним завданням позивача у здійсненні його господарської діяльності, що, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, підтверджує наявність причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та укладеним між сторонами спірним договором».
Аналогічна позиція відображена в постановах Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі №925/555/20, від 01 червня 2022 року у справі №925/552/20, від 21 червня 2022 року у справі №925/1701/20.
Отже тяжка обставина полягає в необхідності підготуватися, вчасно розпочати та провести опалювальний сезон, тобто може мати місце до його початку.
Щодо обов'язку позивача провести опалювальний сезон суд зазначає про таке.
На переконання відповідача, позивач міг не проводити опалювальний сезон, адже є приватним суб'єктом, а не комунальним підприємством. Згідно з позицією позивача проведення опалювального сезону було його обов'язком, а не правом звичайного господарюючого суб'єкта.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що позивач (ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ»), на підставі ліцензії НКРЕКП від 14.06.2012 №742 (переоформлено рішенням від 21.06.2016 № 1159) є постачальником теплової енергії і гарячої води для мешканців лівого берега ріки Дніпро в м. Києві та численних соціальних, промислових і комерційних об'єктів. Позивач здійснює виробництво та постачання теплової енергії та надає комунальні послуги для населення, бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів м. Києва.
Відповідно до частини другої ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації, серед іншого, зобов'язані забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору, а також норм і правил.
Згідно з частиною другою ст. 21 та частиною другою ст. 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води повинен забезпечити постачання безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску.
Постановою НКРЕКП від 01.08.2017 № 991 затверджено Методику формування, розрахунку та встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, теплових електростанціях та когенераційних установках (далі - методика № 991 в редакції, чинній на дату укладення спірного договору).
Вимоги зазначеної методики розповсюджуються на суб?єктів господарювання, які провадять господарську діяльність з виробництва електричної та (або) з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплових електростанціях та когенераційних установках, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки з використанням альтернативних джерел енергії, та є ліцензіатами НКРЕКП (п. 1 методики № 991).
Матеріалами справи підтверджується, що позивач є виробником електричної та теплової енергії.
Відповідно до п. 1.3 методики № 991 тариф на теплову енергію, що виробляється на ТЕЦ, ТЕС та когенераційних установках - вартість виробленої одиниці (1 Гкал) теплової енергії як грошовий вираз суми планованих економічно обґрунтованих витрат на виробництво та планованого прибутку, який встановлюється НКРЕКП без урахування податку на додану вартість.
Відповідно до п. 1.9 методики № 991 тариф на виробництво теплової енергії визначається шляхом ділення суми планованих річних витрат, що включаються до повної собівартості, та річного планованого прибутку від діяльності з виробництва теплової енергії на планований річний обсяг відпуску теплової енергії з колекторів теплогенеруючих джерел ліцензіата.
Згідно з підпунктом 1 п. 3.3 методики № 991 до складу виробничої собівартості електричної та (або) теплової енергії включається паливо, а саме: витрати на придбання палива та його транспортування для виробництва електричної та (або) теплової енергії, які визначаються виходячи з планованого обсягу відпуску/виробництва електричної та (або) теплової енергії відповідно до річного плану виробництва, питомих норм витрат паливно-енергетичних ресурсів, визначених, затверджених та погоджених в установленому порядку, діючих/планованих цін (тарифів) на паливно-енергетичні ресурси та послуги (витрати) з їх транспортування, тобто з урахуванням усіх планованих логістичних ланцюгів транспортування паливно-енергетичних ресурсів, калорійних еквівалентів, обсягу енергії природного газу, визначених умовами договору, сертифікатами постачальників чи даними базового періоду.
Таким чином, закупівля палива є необхідною умовою для здійснення ліцензійної діяльності з виробництва та теплової енергії.
Відповідно до підпункту 15 п. 3.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії та підпункту 19 п. 3.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 22 березня 2017 року №308 (в редакції, чинній на дату укладення спірного договору) ліцензіат повинен не допускати обмеження або припинення провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії та постачання теплової енергії, якщо необхідність такого обмеження не встановлена законодавством.
Отже обов'язок позивача забезпечити проведення опалювального сезону, постачати споживачам теплову енергію та гарячу воду виникає в силу положень чинного законодавства та укладених договорів з кінцевими споживачами.
Стосовно впливу мораторію на перегляд тарифів на комунальні послуги на наявність тяжких обставин суд зазначає про таке.
В заявах по суті спору позивач зазначає, що за можливості встановлювати економічно обґрунтований тариф підприємство може генерувати прибуток як звичайний суб'єкт господарювання. Якщо ж відповідний тариф контролюється державою, то мова йде про регульований ринок, де діяльність залежить від прийнятих державою мір та гарантій.
За твердженням позивача, на дату укладення спірного договору у останнього була відсутня можливість встановити економічно обґрунтований тариф на теплову енергію та комунальні послуги, який покрив би витрати на природний газ, який закуповується у відповідача.
Статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» (далі - закон №2633-IV) встановлено принцип, згідно з яким тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Отже всі економічно обґрунтовані витрати позивача на виробництво та постачання теплової енергії, включаючи витрати на придбання природного газу, мають бути включені до тарифу на теплову енергію. Відповідно, Законом №2633-IV встановлено джерело коштів для оплати за природний газ, придбаний у відповідача, яким є тариф на теплову енергію.
До матеріалів справи долучено докази на підтвердження встановлення мораторію на підвищення тарифів на теплову енергію, починаючи з лютого 2021 року.
09 лютого 2021 року було укладено Меморандум «Про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води».
В розділі І зазначеного меморандуму передбачено, зокрема, такі передумови його укладення:
тарифи на послуги з теплопостачання безпосередньо залежать від цін на паливно-енергетичні ресурси, зокрема природний газ. Зростання тарифів на газ призводить до об'єктивної необхідності перегляду уповноваженими органами тарифів на послуги з теплопостачання, оскільки відповідно до вимог законодавства державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими. Одним із основних принципів, на яких ґрунтується державна політика у сфері житлово-комунальних послуг, є принцип забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг;
населення є основним споживачем комунальних послуг. Тому рівень тарифів, який застосовується до населення, безпосередньо впливає на дохід підприємства та можливість виконання ним зобов'язань, у тому числі: розрахунків з постачальниками природного газу за спожитий природний газ, виплату заробітної плати працівникам, сплату податків, зборів, обов'язкових платежів до бюджетів усіх рівнів. Тому будь-яке зростанням вартості природного газу для підприємств теплопостачання при незмінних тарифах може призвести до погіршення рівня розрахунків цих підприємств за спожитий природний газ та, відповідно, ненадання послуг з теплопостачання в населених пунктах України;
наразі діяльність підприємств теплопостачання є збитковою та характеризується значними обсягами кредиторської та дебіторської заборгованості. Так, станом на 01.01.2021 заборгованість підприємств теплопостачання лише за спожитий природний газ становила 46,5 млрд. гривень. У свою чергу, населення заборгувало перед підприємствами теплопостачання 20,7 млрд. гривень;
за даними обласних, Київської міської державних адміністрацій, обсяг заборгованості з різниці в тарифах, що утворився по підприємствах теплопостачання станом на 01.01.2016 та підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України, становив 0,99 млрд. гривень.
Заборгованість з різниці в тарифах, що утворилася протягом 2016-2020 років та потребує законодавчого врегулювання, становить 25,79 млрд. гривень.
Розділом ІІІ зазначеного меморандуму передбачено, що запорукою врегулювання проблемних питань у сфері централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води є, зокрема, недопущення застосування до кінцевих споживачів комунальних послуг (населення) підвищених тарифів на послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії та постачання гарячої води в опалювальному періоді 2020/2021 року.
Меморандумом передбачено, що державні органи України забезпечують розроблення та прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання проблемних питань у сфері централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що випливають із цього меморандуму.
Також передбачено розроблення НАК «Нафтогаз України» та запровадження до 1 вересня 2021 року довгострокових цінових пропозицій для забезпечення сталого рівня цін на природний газ для підприємств теплопостачання.
Конкретне джерело компенсації збитків (втрат) підприємств теплопостачання у зв'язку з застосуванням збиткових тарифів меморандумом не встановлено.
Отже, Меморандумом висвітлено сукупність обставин, які негативно впливають на діяльність теплопостачальних організацій, в тому числі ті, що призведуть до погіршення рівня розрахунків за природний газ, проте одночасно зазначено про важливість недопущення підвищення тарифів на комунальні послуги. Таким чином, підписантами Меморандуму передбачали ризики неспроможності розрахунків у зв'язку з мораторієм на підвищення тарифів.
Суд критично оцінює доводи відповідача щодо необов'язковості виконання домовленостей, викладених в зазначеному меморандумі.
В матеріалах справи міститься лист НКРЕКП від 11.06.2021 № 7081/18.1.2/7-21, яким НКРЕКП із посиланням на Меморандум від 9 лютого 2021 року та на необхідність приведення нормативно-правових актів НКРЕКП до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» від 01.12.2020 № 1060-ІХ повідомила позивача про те, що розгляд заяв щодо коригування тарифів на теплову енергію, послугу з постачання теплової енергії та послугу з постачання гарячої води буде продовжено після приведення нормативно-правової бази НКРЕКП у відповідність до вимог закону.
Отже спірний договір був укладений в умовах неможливості підвищення тарифів на комунальні послуги.
Про наявність тяжких обставин для позивача на моменту укладення договору свідчать також такі факти.
29 липня 2022 року прийнято Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природнього газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (далі - закон № 2479-IX), статтею 1 якого на законодавчому рівні встановлено мораторій на підвищення тарифів та внесено зміни до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» від 03 листопада 2016 року №1730-VIII (далі - закон - №1730-VIII).
Законом № 1730-VIII (в редакції закону № 2479-IX) передбачено такі механізми погашення заборгованості за природний газ підприємствами теплопостачання:
реструктуризація заборгованості, яка утворилася станом на 1 червня 2021 року, за природний газ, спожитий теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями для виробництва теплової та електричної енергії та надання відповідних комунальних послуг (ст. 5);
визначення в якості джерела для погашення заборгованості теплогенеруючих та теплопостачальних організацій перед товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому припинено або скасовано воєнний стан, - заборгованості з різниці в тарифах (ст. 4);
проведення взаєморозрахунків або перерахування субвенції для погашення заборгованості за рахунок видатків Державного бюджету (ст. ст. 1 та 4).
Таким чином, законом встановлена неможливість виконання підприємствами теплопостачання умов укладених договорів як до укладення спірного договору, так і після його укладення (після 01.06.2021), що потребує втручання держави в процес врегулювання такої заборгованості.
Зазначені обставини зумовили реструктуризацію заборгованості за природний газ, що утворилася станом на 01.06.2021, та впровадження особливого механізму погашення заборгованості за природний газ, спожитий після 01.06.2021, за рахунок видатків державного бюджету.
Позивачем стверджується та не заперечується відповідачем, що кошти, передбачені законодавством на компенсацію різниці в тарифах, яка виникла починаючи з 01.06.2021, жодному підприємству теплопостачання не надходили.
На підтвердження невідшкодованої заборгованості держави перед ТОВ «ЄВРО- РЕКОНСТРУКЦІЯ» з відшкодування різниці в тарифах позивачем надано протоколи Територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах.
Суд також бере до уваги, що 20 травня 2024 року Кабінетом міністрів України на розгляд Верховної Ради України подано законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання кредиторської заборгованості підприємств тепло-, водопостачання та водовідведення» (далі - законопроєкт №11273).
Прикінцевими та перехідними положеннями законопроєкту № 11273 пропонується така процедура погашення заборгованості теплопостачальних організацій перед відповідачем:
заборгованість теплопостачальних організацій за природний газ, яка виникла станом на 01.10.2023 р. перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», не підлягає стягненню та врегульовується після відшкодування суб'єктам в сфері теплопостачання заборгованості з різниці в тарифах відповідно до закону № 1730-VIII;
у випадку, якщо сума заборгованості за природний газ, яка виникла після 01.06.2021 та не погашена станом на 01.10.2023, перевищує суму узгодженої та не відшкодованої станом на 01.10.2023 заборгованості держави з різниці в тарифах, то різниця підлягає реструктуризації на умовах закону № 1730-VIII.
Отже Кабінетом міністрів України визнано та оприлюднено інформацію щодо того, що умови укладених договорів про постачання природного газу (в тому числі, укладені 01.06.2021) є такими, що не могли бути виконані теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями за відсутності джерела погашення боргу.
Щодо можливості закупівлі позивачем природного газу в інших постачальників або зміни умов договору з відповідачем суд зазначає про таке.
На переконання відповідача позивач мав можливість закупити природний газ в іншого постачальника.
Позивач вважає, що такий аргумент відповідача не відображає реалії ситуації, що склалася на ринку перед початком опалювального сезону 2021/2022 в умовах неможливості застосування позивачем економічно обґрунтованих тарифів на теплову енергію та комунальні послуги. Крім того, на переконання позивача закупівля природного газу у іншого постачальника за вищою ціною суперечила б вимогам законодавства.
Відповідно до частини першої ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції та, зокрема, за принципами: вільної торгівлі природним газом та рівності суб'єктів ринку природного газу незалежно від держави, згідно із законодавством якої вони створені та вільного вибору постачальника природного газу.
Водночас має дотримуватися принцип невтручання держави у функціонування ринку природного газу, крім випадків, коли це необхідно для усунення вад ринку або забезпечення інших загальносуспільних інтересів, за умови що таке втручання здійснюється у мінімально достатній спосіб.
Меморандумом «Про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води» від 09 лютого 2021 року, укладеного Кабінетом Міністрів України в особі Міністра розвитку громад та територій України та першого заступника Міністра енергетики України, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, НАК «Нафтогаз України» і Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» визнано необхідним недопущення застосування до кінцевих споживачів комунальних послуг (населення) підвищених тарифів на послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії та постачання гарячої води в опалювальному періоді 2020/2021 року (п. 1 розділу ІІІ меморандуму).
Разом з тим, визнано необхідним забезпечення протягом опалювального періоду 2020/2021 року безперервного надання в населених пунктах України послуг з теплопостачання та забезпечення безперебійного постачання природного газу підприємствам теплопостачання НАК «Нафтогаз України» (п.п. 2 та 3 розділу ІІІ меморандуму).
Крім того, пунктом 4 розділу ІІІ меморандуму передбачено розроблення НАК «Нафтогаз України» та запровадження до 1 вересня 2021 року довгострокових цінових пропозицій для забезпечення сталого рівня цін на природний газ для підприємств теплопостачання.
Отже розділ І меморандуму свідчить про наявність обставин, які потребували втручання в функціонування ринку природного газу, а розділ ІІІ меморандуму встановлював на підвищення тарифів та інші заходи, що свідчать про втручання в господарську діяльність сторін договору постачання.
Пунктом 4.1.1.1 спірного договору передбачено, що з 01.06.2021 до 31.05.2022 за Обсягом І (газ, призначений для виробництва теплової енергії для населення) на весь період встановлена фіксована ціна - 6 183,33 грн. за 1000 куб.м., без ПДВ.
Натомість, пунктом 4.1.2 за Обсягом ІІ (газ для інших потреб) щомісячно визначається ринкова ціна.
Отже ціна для Обсягу І, призначеного для виробництва теплової енергії для населення, є нижчою порівняно з ціною природного газу для інших потреб.
Довгостроковий характер спірного договору (2021-2024 роки) та встановлення фіксованої ціни за Обсягом І свідчить про те, що його умови визначено на виконання п. 4 розділу ІІІ меморандуму, а отже є безпосереднім результатом втручання в господарську діяльність сторін.
Позивачем надана інформація з офіційного веб-сайту Української енергетичної біржі, згідно з якою, біржові ціни, що склалися станом на дату укладення договору є нижчими за ціну природного газу, передбаченого договором для Обсягу І.
Згідно з підпунктом 25 пункту 3.2 розділу 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії та підпунктом 28 пункту 3.2 розділу 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 22 березня 2017 року №308 (в редакції, що була чинною на дату укладення спірного Договору), при провадженні господарської діяльності з виробництва теплової енергії та постачання теплової енергії ліцензіат повинен, зокрема, забезпечувати ліцензовану діяльність за принципом економічної доцільності та досягнення найнижчої собівартості.
Підпунктом 1 пункту 3.3 методики № 991 передбачено, що при формуванні, розрахунку та встановленні тарифів на виробництво теплової енергії витрати на паливо та структура використання палива (у разі використання декількох видів палива при виробництві електричної та теплової енергії) враховуються на підставі аналізу фактичних даних за попередні періоди (як правило за 5 років) виходячи з особливостей роботи генеруючого обладнання та устаткування конкретного ліцензіата, режимів роботи генеруючого обладнання та устаткування, можливості використання паливно-енергетичних ресурсів з найменшою вартістю, технічного стану чи технічної можливості роботи генеруючого обладнання та устаткування (значення максимального та мінімального навантажень котлів і турбін, характер добового графіка зміни навантаження, старіння устаткування, освоєння введеного устаткування, структура і якість спалюваного палива, температура зовнішнього повітря, температура охолоджувальної води на вході в конденсатори турбін тощо), а також інших зовнішніх факторів.
Отже законодавство вимагає від виробника теплової енергії забезпечення найнижчої собівартості та використання палива з найменшою вартістю.
Суд враховує, що у разі обрання позивачем постачальника природного газу з більшою ціною, порівняно з ціною, яку пропонував відповідач, це суперечило б зазначеним вимогам закону.
Як вбачається з листа НКРЕКП від 11.06.2021 №7081/18.1.2/7-21, після завершення опалювального сезону 2020/2021 позивач листом від 12.05.2021 № 03/1055 звертався до НКРЕКП з заявою про коригування тарифів.
У разі включення до тарифу ціни, що є вищою за ціну відповідача, це підвищило б розмір тарифу та вартість комунальних послуг для споживачів, зокрема, для населення.
Таким чином, придбання позивачем природного газу у відповідача відповідає вимогам закону щодо забезпечення найнижчої собівартості та недопущення завищення тарифів для населення.
Суд також критично оцінює посилання відповідача на те, що позивач мав звернутися з власною редакцією договору. Відповідачем не надано відповіді на лист позивача 26.03.2024 № 12/5-18/769, яким позивач пропонував укласти додаткову угоду щодо зміни порядку оплати за договором, або доказів щодо факту ведення сторонами переговорів щодо встановлення іншого порядку оплати.
Щодо можливості здійснювати розрахунки за природних газ за рахунок інших видів діяльності позивача суд зазначає про таке.
На переконання відповідача, позивач може отримувати прибуток з будь-якої іншої діяльності, за рахунок якої має погашатися заборгованість перед відповідачем, а ризики позивача є звичайними ризиками підприємницької діяльності.
Позивачем заперечується можливість здійснення розрахунків за природний газ за рахунок доходів від інших видів господарської діяльності у зв'язку з особливостями державного регулювання діяльності повивача з виробництва теплової та електричної енергії.
Суд відхиляє доводи відповідача з таких підстав.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач є виробником електричної та теплової енергії.
Відповідно до пункту 1.13 методики № 991 перехресне субсидіювання одних видів діяльності за рахунок інших не допускається. Інші доходи, отримані або що можуть бути отримані в результаті провадження інших видів господарської діяльності (у тому числі доходи від розміщення коштів на депозитах, від здавання майна в оренду, кошти від реалізації цінних паперів, продажу металобрухту, оливи тощо), що є похідними від доходів від основної діяльності, можуть враховуватись НКРЕКП як додаткове джерело фінансування інвестиційної програми або операційних витрат.
Згідно з підпунктом 9 п. 3.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії та підпунктом 10 п. 3.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 22 березня 2017 року №308 (в редакції, чинній на дату укладення спірного договору), при провадженні господарської діяльності з виробництва теплової енергії та постачання теплової енергії ліцензіат повинен дотримуватися таких організаційних вимог:
дотримуватися структури витрат згідно зі статтями, затвердженими у тарифі на виробництво теплової енергії та використовувати кошти, отримані за рахунок діяльності з виробництва теплової енергії, за цільовим призначенням і забезпечувати ліцензовану діяльність за принципом економічної доцільності та досягнення найнижчої собівартості;
дотримуватися структури витрат згідно із статтями, затвердженими у тарифі на постачання теплової енергії.
Отже, умовами провадження ліцензованої діяльності позивача є дотримання структури витрат та досягнення найнижчої собівартості.
Разом з тим, перехресне субсидіювання одних видів діяльності за рахунок інших не допускається, що кореспондує принципу, який закладено в ст. 20 закону №2633-IV, а можливість спрямування доходу від інших видів діяльності (за наявності) на фінансування інвестиційної програми або інших витрат належить до повноважень НКРЕКП.
Крім того, з постанови Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №910/9626/20 щодо застосування статті 233 ЦК України, на яку посилалися обидві сторони, вбачається, що дослідження інших видів діяльності потерпілої сторони не є обов'язковим в розрізі статті 233 ЦК України.
Щодо крайньої форми невигідного становища та усвідомленості контрагента та користі для нього суд зазначає про таке.
Сторони мають протилежні погляди з приводу того, чи потрібно для цілей застосування статті 233 ЦК України доводити крайню форму невигідного становища (зокрема, загрозу банкрутства) та усвідомленість контрагента та користь для нього.
Законодавство не містить вимоги, що при застосуванні судом ст. 233 ЦК України суд має обов'язково досліджувати матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище потерпілої сторони, як про це зазначає відповідач.
Разом з тим, позивачем були надані баланс за І півріччя 2022 року, за 2022 рік, а також звіт про фінансові результати за І півріччя 2022 року та за 2022 рік, які свідчать про збитковість діяльності позивача у період укладення та виконання спірного договору, а також про значний обсяг кредиторської заборгованості.
Кодексом України з процедур банкрутства не передбачено конкретний вартісний критерій для відкриття провадження у справі про банкрутство. Таким чином, неможливість погашення позивачем заборгованості перед відповідачем свідчить про ризик порушення справи про банкрутство.
Твердження відповідача про необхідність встановлення вкрай несприятливого матеріального, фінансового, соціального або іншого становища як прояву крайньої форми невигідних умов з посиланням на висновки Верховного Суду у постановах від 10.06.2021 у справі №489/6021/17, від 08.08.2018 у справі №638/8265/14-ц, від 10.07.2018 у справі №907/738/16, від 14.02.2018 у справі №910/10765/17, є результатом помилкового тлумачення понять «тяжкі обставини» та «вкрай невигідні умови».
У зазначених постановах Верховний Суд зазначає, що крайні форми несприятливого матеріального, фінансового, соціального чи іншого становища, належать до тяжких обставин, під впливом яких особа була вимушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах. Отже укладення договору на вкрай невигідних умовах є наслідком дії тяжкої обставини, а не навпаки.
Крім того, в якості тяжкої обставини в цій справі позивач посилається на необхідність проведення опалювального сезону в умовах мораторію на підвищення тарифів, що зумовило необхідність укладення спірного договору, а не на загрозу банкрутства як таку.
В контексті усвідомленості контрагента суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в пункті 7.9 постанови від 21 червня 2022 року у справ №925/1701/20, а саме: «Для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність у особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини». Аналогічну позицію висловив КГС ВС в постанові від 07 вересня 2023 року у справі №910/20709/21.
Отже встановлення факту усвідомленості контрагента щодо існування тяжких обставин не є обов'язковим для застосування судом ст. 233 ЦК України.
Верховний Суд у постановах від 02 серпня 2018 року у справі №918/341/16, від 14 лютого 2018 року у справі № 910/8862/17, від 06 березня 2018 року у справі №910/8866/17 дійшов висновку про те, що для застосування статті 233 Цивільного кодексу України має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
В постанові Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі №925/1367/19 Верховний Суд вказав: «Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що своєчасність початку опалювального сезону 2018-2019 років у місті Сміла та подальше стале функціонування соціально-значимих об'єктів міста опинилося в залежності від монопольного становища Акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", який ухилився від укладання договорів на постачання природного газу, а спірний договір про переведення боргу був укладений (підписаний) позивачем на вкрай невигідних умовах з метою захисту прав споживачів та своєчасного початку опалювального сезону 2018-2019 років у місті Сміла для уникнення обставин його зриву. Отже укладення позивачем спірного договору… було спричинене існуванням у місті Смілі загрози зриву опалювального сезону 2018-2019 років, своєчасний початок та стале забезпечення якого є обов'язком та пріоритетним завданням позивача у здійсненні його господарської діяльності, що, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, підтверджує наявність причинно- наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та укладеним між сторонами спірним договором».
Подібна позиція відображена в постановах Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі №925/555/20, від 01 червня 2022 року у справі №925/552/20, від 21 червня 2022 року у справі №925/1701/20.
Суд дійшов висновку, що наявність причинно-наслідкового зв'язку полягає в тому, що взяття позивачем обов'язку щодо оплати за поставлений газ на умовах, запропонованих відповідачем, обумовлено виключно необхідністю підготовки та проведення опалювального сезону та надання комунальних послуг споживачам.
В контексті конкретних умов договору, які є вкрай невигідними, позивач зазначає пункти 5.1 та 5.4, посилаючись на те, що у випадку пункту 5.1 відсутня будь-яка прив'язка до того, що оплата можлива тільки при наявності субвенції з державного бюджету. Безумовний обов'язок оплатити газ суперечить як «економічним реаліям» ринку, так і взятим на себе обов'язкам держави», а у випадку пункту 5.4 він прямо пов'язаний з пунктом 5.1 (містить посилання на нього), який, в свою чергу, є вкрай невигідним. В будь-якому разі, без пункту 5.1 відповідний пункт 5.4 діяти не може.
З урахуванням оцінки наданих доказів та доводів сторін суд дійшов висновку щодо наявності усіх елементів статті 233 ЦК України та наявності правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними пунктів 5.1 та 5.4 Договору.
Щодо наявності правових підстав для внесення змін до договору в редакції, запропонованій позивачем суд зазначає про таке.
Позивач просить суд змінити спірний договір шляхом доповнення його пунктами п.5.1-1 та 5.8 у наступній редакції:
« 5.1.-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.7 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу шляхом оплати за природний газ виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду.
Остаточний розрахунок за фактично переданий Постачальником природний газ в розрахунковому періоді, відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу, здійснюється Споживачем до 25 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу (розрахунковим періодом).
У разі, якщо Споживач не здійснив остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ до 25 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу, Постачальник має право на припинення постачання газу Споживачу шляхом виключення Споживача з Реєстру споживачів, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.»
« 5.8. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах».
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частина друга статті 20 ГК України передбачає, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
У силу частини першої ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Способи захисту цивільних прав та інтересів, перелічені в частині другій ст. 16 ЦК України, не є вичерпними, тобто суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Отже, звернення до суду з позовом є юридично закріпленою можливістю, правом позивача, котре реалізується ним за власною волею та на власний розсуд, у тому числі і щодо обрання способу захисту з метою відновлення своїх порушених прав у межах тих чи інших правовідносин.
У свою чергу суд має встановити наявність в особи суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу, за захистом яких особа звернулася до суду, з'ясувати наявність факту їх порушення або оспорення, а також надати правову оцінку належності та ефективності обраного позивачем способу їх захисту, оскільки обрання позивачем неналежним та неефективним способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові.
При цьому під ефективним способом захисту розуміють такий, що відповідає змісту порушеного права, та спроможний забезпечити реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, тобто спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
Надаючи правову оцінку обставинам, в яких позивачем та відповідачем було укладено спірний договір, а також обставинам, які існують на момент розгляду справи, суд зазначає про таке.
30 вересня 2021 року, тобто перед початком опалювального сезону 2021/2022, було укладено Меморандум «Про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері постачання теплової енергії та постачання гарячої води в опалювальному періоді 2021/2022 рр.» між Кабінетом Міністрів України в особі Прем'єр-міністра України, Міністра розвитку громад та територій України та Міністра енергетики України, НАК «Нафтогаз України», Офісом Президента України, Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» та Палатою місцевих влад Конгресу місцевих та регіональних влад.
В розділі І зазначеного меморандуму передбачено, зокрема, такі передумови його укладення:
збільшення заборгованості населення перед підприємствами теплопостачання порівняно з аналогічним періодом минулого року;
не врахування в тарифах на теплопостачання зростання вартості таких складових, як розподіл природного газу, матеріальні ресурси та заробітна плата;
збитковість діяльності більшості підприємств теплопостачання та накопичення значних обсягів кредиторської та дебіторської заборгованості, зокрема, заборгованості за природний газ;
зростання вартості послуг з теплопостачання може призвести до негативних наслідків для галузі, зокрема, може призвести до кризи платежів населення.
Розділом ІІІ зазначеного меморандуму передбачено, що запорукою врегулювання проблемних питань у сфері централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води є, зокрема, недопущення застосування до кінцевих споживачів комунальних послуг (населення) тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, встановлених уповноваженими органами, розмір яких перевищуватиме розмір тарифів на вказані комунальні послуги, що застосовувались до відповідних споживачів в кінці опалювального періоді 2020/2021 року.
Конкретне джерело компенсації збитків (втрат) підприємств теплопостачання у зв'язку з застосуванням збиткових тарифів меморандумом не встановлено.
Натомість меморандумом передбачено, що державні органи України забезпечують розроблення та прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання проблемних питань у сфері централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що випливають із цього меморандуму, а також, що сторони меморандуму забезпечують виконання Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (далі - закон № 1639-IX).
В свою чергу, законом № 1639-ІХ внесено зміни до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (далі - закон № 1730-VIII), яким передбачено процедуру врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій, в тому числі, кредиторської заборгованості за спожитий природний газ та заборгованості з різниці в тарифах.
Отже зазначеним меморандумом фактично продовжено дію меморандуму від 09 лютого 2021 року.
29 липня 2022 року прийнято Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природнього газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (далі - закон № 2479-IX).
Відповідно до статті 1 закону № 2479-IX протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на:
послуги з розподілу природного газу;
теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Законом України № 3764-IX від 4 червня 2024 року внесено зміни до № 2479-IX, якими скасовано мораторій на підвищення тарифів для категорій споживачів, крім населення. Для населення мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію, послугу з постачання теплової енергії та послугу з постачання гарячої води залишається чинним.
Отже мораторій на підвищення тарифів був чинним як на дату укладення спірного договору та протягом періоду його дії, так і на момент розгляду справи.
Статтею 2 закону № 2479-IX для суб'єктів господарювання, що здійснюють виробництво та/або транспортування, та/або постачання теплової енергії і надають послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, щодо яких запроваджено мораторій згідно з частиною першою статті 1 цього Закону встановлено гарантію компенсації заборгованості з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що підлягає врегулюванню на умовах та в порядку, визначених законом № 1730-VIII.
В свою чергу, законом № 1730-VIII встановлено механізм погашення заборгованості теплопостачальних організацій перед відповідачем за спожитий природний газ за рахунок видатків державного бюджету.
Пунктом 51 постанови Верховного Суду від 23.04.2024 у справі № 925/636/23 сформовано такий висновок щодо застосування норм статті 4 Закону № 1730-VIII в редакції Закону № 2479-IX:
1) стаття 4 Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" № 1730-VIII в редакції Закону України від 29 липня 2022 року № 2479-IX має на меті врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року. Це врегулювання здійснюється шляхом взаєморозрахунків між сторонами заборгованості; перерахування субвенції з державного бюджету теплопостачальним та теплогенеруючим організаціям для погашення заборгованості;
2) наявність заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з її постачання не є достатньою підставою для звільнення теплопостачальних та теплогенеруючих організацій від обов'язку оплатити спожитий ними природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування. Для застосування цього механізму сторони мають укласти договір про організацію взаєморозрахунків. Умови та порядок проведення взаєморозрахунків або перерахування субвенції у 2022 році визначені постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2022 року № 1403;
3) Закон не передбачає можливість проведення взаєморозрахунків за рішенням суду при вирішенні спору про стягнення заборгованості за спожитий газ. Суд не може провести таке зарахування самостійно.
Таким чином, факт наявності заборгованості держави перед позивачем з різниці в тарифах не припиняє зобов'язання позивача щодо оплати за спожитий природний газ.
Разом з тим, статтею 4 Закону № 1730-VIII в редакції Закону № 2479-IX передбачено, що взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення:
кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші спожиті енергоносії, використані для виробництва теплової енергії для населення, надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води іншим категоріям споживачів або операторами газотранспортної чи газорозподільної системи за послуги з розподілу або транспортування природного газу, а також кредиторської заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення;
кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", суб'єктом господарювання, що здійснює функції постачальника "останньої надії", за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому припинено або скасовано воєнний стан (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед операторами газотранспортної чи газорозподільної системи за послуги з розподілу або транспортування природного газу;
кредиторської заборгованості теплопостачальних організацій перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам;
кредиторської заборгованості оптового постачальника електричної енергії перед теплогенеруючими організаціями в обсязі спожитої для виробництва та надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення електричної енергії (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за електричну енергію), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків;
кредиторської заборгованості підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту для виробництва та надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення електричну енергію її розподіл/передачу, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за електричну енергію), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків;
зобов'язань учасників процедури врегулювання заборгованості перед державним бюджетом.
Отже джерелом погашення заборгованості теплопостачальних організацій перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг»» за спожитий природний газ закон визначає саме заборгованість з різниці в тарифах.
Зазначеним законом встановлено процедуру врегулювання заборгованості, тобто заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії, послуги з розподілу та транспортування природного газу, теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію, послуги з розподілу/передачі електричної енергії, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Відповідно до статей 1 та 4 Закону № 1730-VIII заходи з врегулювання заборгованості включають, зокрема, визначення законом про державний бюджет на відповідний рік субвенції, встановлення Кабінетом міністрів України порядку та умов проведення взаєморозрахунків або перерахування субвенції, укладення учасниками процедури врегулювання заборгованості договору про організацію взаєморозрахунків, тобто розрахунків з погашення заборгованості, що проводяться за рахунок видатків державного бюджету учасниками процедури врегулювання заборгованості.
Тобто в даному випадку повинна бути вчинена юридично значима дія щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, зокрема, укладено договір про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору.
В свою чергу, підписавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони погоджуються з тим, що між ними встановлюється інший (відмінний від того, що був передбачений у договорі постачання природного газу) порядок розрахунків і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений за договором постачання природного газу.
Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 912/685/19 та від 29.04.2020 у справі № 917/693/19.
До підписання договору про організацію взаєморозрахунків зобов'язання позивача з оплати природного газу не припиняються.
Разом з тим, відповідно до пояснювальної записки до Закону № 1730-VIII (законопроект № 5273 від 17.10.2016) метою Законопроекту є поліпшення фінансового становища підприємств теплоенергетики та підприємств водопостачання і водовідведення України, запобігання їх банкрутству та підвищення рівня інвестиційної привабливості шляхом впровадження механізмів врегулювання їх кредиторської заборгованості за спожиті енергоносії.
Підготовлений Законопроект визначає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств теплоенергетики та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення шляхом врегулювання кредиторської заборгованості підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожитий природний газ та електричну енергію, що виникла в умовах неповного фінансування передбачених державним та/або місцевими бюджетами видатків для розрахунків за теплову енергію, послуги централізованого водопостачання та водовідведення, спожиті підприємствами, організаціями та установами, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів; неповної оплати видатків, передбачених бюджетами всіх рівнів на фінансування пільг та субсидій, встановлених законодавством відносно оплати за енергоносії; неповної та/або невчасної оплати видатків на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги опалення та водопостачання, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню і організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів.
Взаєморозрахунки в рамках погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, гарячого водопостачання, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, мають послідовно забезпечити, зокрема, погашення заборгованості виробників та постачальників теплової енергії за природний газ використаний для виробництва теплової енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води, а також заборгованості підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за електричну енергію, спожиту для надання відповідних послуг.
Отже основними завданнями закону № 1730-VIII є запобігання банкрутству підприємств теплопостачання та погашення їх заборгованості за природний газ за рахунок видатків державного бюджету в частині, що дорівнює заборгованості з різниці в тарифах.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду у справах про застосування наслідків невиконання зобов'язань споживачем за договором постачання природного газу, після укладення договору про організацію взаєморозрахунків «відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов'язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов'язання» (Постанови Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 904/2732/18, від 14.07.2020 у справі № 923/1064/18, від 05.03.2020 у справі № 926/19/19, а також у постанові від 18.01.2021 року у справі №924/1115/19).
Отже мета закону № 1730-VIII досягається шляхом усунення теплопостачальних організацій від виконання зобов'язання за договором постачання природного газу в частині, гарантованій державою, внаслідок укладення договору про організацію взаєморозрахунків.
У період до укладення договору про організацію взаєморозрахунків, у позивача відсутнє джерело погашення заборгованості за природний газ з урахуванням такого.
Пояснювальною запискою до законопроекту № 11273 підтверджуються такі обставини:
у сфері теплопостачання накопичено низку проблемних питань, які потребують комплексного врегулювання шляхом внесення змін до чинного законодавства України. Одним із цих проблемних питань є значні обсяги кредиторської заборгованості підприємств, що потребує відповідного врегулювання;
основними причинами виникнення кредиторської заборгованості є запровадження на законодавчому рівні мораторію на підвищення тарифів у сфері теплопостачання, а також невідшкодування у 2022 та 2023 роках підприємствам тепло-, водопостачання та водовідведення обсягів заборгованості з різниці в тарифах;
враховуючи відсутність компенсації заборгованості з різниці в тарифах з державного бюджету у 2022 - 2023 роках, гарантованої державою в умовах дії мораторію на підвищення тарифів на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, підприємства теплопостачання накопичили значні обсяги заборгованості за природний газ, спожитий після 1 червня 2021 року, перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»;
фінансові ресурси для погашення цієї заборгованості в сьогоднішніх умовах у підприємств теплопостачання відсутні, що, відповідно, матиме негативні наслідки для їх діяльності (стягнення заборгованості відбуватиметься у судовому порядку, арештовуватимуться рахунки підприємств тощо).
Неможливість виконання умов спірного договору щодо оплати за природний газ підтверджується також умовами спірного договору та станом його виконання.
Відповідно до п. 13.1 договору він набуває чинності в частині зобов'язань постачальника (відповідача) передавати споживачу (позивачу) природний газ після укладення споживачем договорів/додаткових угод (додаткових договорів) про договірне списання з поточних банківських рахунків, на які надходять кошти у вигляді плати за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ. Пунктом 5.2 договору встановлено порядок здійснення договірного списання.
Незважаючи на зазначені умови договору - здійснення договірного списання - борг позивача перед відповідачем залишається непогашеним.
Зазначене свідчить про укладення спірного договору на умовах щодо порядку оплати, які не можуть бути виконані позивачем.
Згідно з частинами першою та другою ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
На переконання відповідача, визнання недійсними пунктів та зміна договору є неналежним способом захисту порушеного права позивача. Належним способом захисту відповідач вважає пред'явлення вимог безпосередньо до держави.
Суд бере до уваги наявність узгодженої в установленому законом порядку та невідшкодованої заборгованості держави перед позивачем.
Разом з тим, виникнення права на отримання позивачем конкретної суми коштів за рахунок видатків Державного бюджету закон № 1730-VIII пов'язує з укладенням договору про організацію взаєморозрахунків між учасниками процедури врегулювання заборгованості, якими є відповідач, позивач, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (ст. 1 закону № 1730-VIII).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що у провадженні іншого суду є справа № 910/12923/23 за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція", Київської міської військової адміністрації (Київська міська державна адміністрація", Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання укладеним договору про організацію взаєморозрахунків.
Суд відхиляє доводи відповідача про необхідність відмови у позові в цій справі у зв'язку з розглядом іншим судом справи №910/12923/23.
В рамках справи №910/12923/23 розглядається питання наявності підстав для укладення договору про організацію взаєморозрахунків відповідно до закону № 1730-VIII.
В свою чергу, справа №910/4381/24 стосується недійсності окремих положень договору та його зміни.
Обрані позивачем способи захисту не є взаємовиключними. У разі задоволення позовних вимог в обох справах, оплата за газ буде здійснюватися відповідно до положень договору про організацію взаєморозрахунків. Саме таким положенням позивач просить доповнити спірний договір у рамках цієї справи №910/4381/24.
Отже, законом № 1730-VIII встановлена така модель погашення заборгованості теплопостачальних організацій за спожитий природний газ:
узгодження обсягу заборгованості держави з різниці в тарифах;
надання субвенції з державного бюджету;
укладення учасниками процедури врегулювання заборгованості договору про організацію взаєморозрахунків, яким встановлюється порядок погашення заборгованості за природний газ за рахунок видатків державного бюджету.
Закон № 1730-VIII покликаний на послідовне погашення заборгованості теплопостачальних організацій за природний газ за рахунок видатків державного бюджету та на недопущення їх банкрутства.
Оскільки до укладення договору про організацію взаєморозрахунків обов'язок позивача щодо оплати за природний газ за договором не припиняється, а джерело такої оплати у позивача відсутнє, суд погоджується з тим, що ефективним способом захисту прав позивача є зміна судом договору в частині порядку оплати заборгованості за природний газ за договором, яка дорівнює заборгованості з різниці в тарифах, що підлягає врегулюванню відповідно до закону № 1730-VIII.
Такий спосіб захисту випливає безпосередньо із закону № 1730-VIII та спрямований на досягнення його мети та дотримання принципу справедливості.
Такий спосіб захисту повністю узгоджується з позицією Кабінету міністрів України, викладеній в законопроєкті № 11273, відповідно до якої заборгованість теплопостачальних організацій за природний газ, яка виникла станом на 01.10.2023 р. перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», не підлягає стягненню та врегульовується після відшкодування суб'єктам в сфері теплопостачання заборгованості з різниці в тарифах відповідно до закону № 1730-VIII.
З урахуванням зазначених обставин, суд вбачає наявність правових підстав для зміни спірного договору шляхом доповнення його пунктами 5.1-1 та 5.7 в наступній редакції:
« 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.7 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбанi обсяги природного газу шляхом оплати за природний газ виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду.
Остаточний розрахунок за фактично переданий Постачальником природний газ в розрахунковому періоді, відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу, здійснюється Споживачем до 25 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу (розрахунковим періодом).
У разі, якщо Споживач не здійснив остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ до 25 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу, Постачальник має право на припинення постачання газу Споживачу шляхом виключення Споживача з Реєстру споживачів, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.»
« 5.7. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах».
Згідно із частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не викладаються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 86, 129, 231 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» задовольнити повністю.
2. Визнати недійсними пункти 5.1 та 5.4 Договору постачання природного газу №4501-НГТ-41 від 01.06.2021, укладеного між ТОВ"ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг";
3. Внести зміни до Договору постачання природного газу 4501-НГТ-41 від 01.06.2021, укладеного між ТОВ"ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", шляхом його доповнення пунктами 5.1-1 та 5.8 у наступній редакції:
" 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.8 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
5.8. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах.".
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 1; код ЄДРПОУ 42399676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» (02094, місто Київ, вулиця Гната Хоткевича, 20; код ЄДРПОУ 37739041) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн. 80 коп.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 12.09.2024.
Суддя Літвінова М.Є.