номер провадження справи 27/159/24
12.09.2024 Справа № 908/1774/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Арабаджі Василя Костянтиновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна» (вул. Північне шосе, буд. 81, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код юридичної особи 00186536)
про стягнення 387 233 грн 69 коп.
Фізична особа-підприємець Арабаджі Василь Костянтинович звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна» 339 000 грн 00 коп. основного боргу, 6 229 грн 83 коп. інфляційних витрат, 38 078 грн 49 коп. пені, 3 925 грн 37 коп. 3 % річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1774/24 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Арабаджі Василя Костянтиновича, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху.
Ухвалою суду від 25.06.2024 позовну заяву залишено без руху, надано Фізичній особі-підприємцю Арабаджі Василю Костянтиновичу строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.
01.07.2024 позивач надіслав на адресу суду заяву про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду.
Ухвалою суду від 08.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1774/24, присвоєно номер провадження 27/159/24. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 08.07.2024 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 02.08.2024.
23.07.2024 відповідач надав до канцелярії суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд зменшити на 90 % (відсотків) розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних, що підлягає стягненню, здійснити розподіл судових витрат відповідно діючого законодавства та пропорційності задоволення вимог; у випадку ненадання позивачами доказів, які підтверджують витрати на професійну правничу допомогу, відмовити у розподілу витрат на професійну правничу допомогу, при наданні позивачами доказів, які підтверджують витрати на професійну правничу допомогу» зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачів, які підлягають розподілу між сторонами, до 2 000,00 грн. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що станом на 26.06.2024 (дату звернення позивача із позовною заявою (уточненою) розмір зобов'язань і оплати за надані послуги за вказаним договором, які є предметом позовної заяви ФОП Арабаджі В.К. від 26.06.2024 (за зазначеними в позовній заяві актами приймання та рахунками) складав 339 000,00 грн: Акт від 30.09.2023 на суму 67 800,00 грн., Акт від 31.10.2023 на суму 67 800,00 грн., Акт від 30.11.2023 на суму 67 800,00 грн., Акт від 31.12.2023 на суму 67 800,00 грн., Акт від 31.01.2023 на суму 67 800,00грн. На дату подачі цього відзиву зобов'язання з оплати за надані послуги за Договором № 15220070 від 12.05.2022, які є предметом позовної заяви ФОП Арабаджі В.К. від 26.06.2024 (зазначеними в позовній заяві актами та рахунками) в розмірі 339 000,00 грн. є неоплаченими. Спроможність виконання зобов'язання з оплати перед позивачем залежить в свою чергу під оплати боргів контрагентами ПАТ «Дніпроспецсталь». Так, на момент виконання зобов'язань зі сплати за Договором, що є предметом вказаного спору. Відповідач мав велику заборгованість як за сплату відвантаженої продукції, так із за отриману Відповідачем сировину для виготовлення металопродукції, а відтак не мав можливості своєчасно здійснити виконання зобов'язань з оплати за вказаним Договором. На своєчасність виконання зобов'язань з оплати за вказаним Договором впливають численні фактори, а саме; нестабільний фінансовій) та економічний стан нашого підприємства в умовах кризи в державі; не забезпечення у повному обсязі замовленнями на виробництво; зобов'язання зі сплати податків, заробітної плати працівникам, які продовжують працювати на сьогоднішній день, обслуговування кредитів та ін., наявність в України воєнного стану. Крім того, на платоспроможність ПАТ «Дніпроспецсталь» вплинуло різке незаплановане зростання вартості енергоносіїв (газ, електроенергія), яке значно впливає па собівартість виготовленої металопродукції та її реалізацію. Разом з тим, кон'юнктура, що склалась на світових ринках спецсталей не дозволяє підприємству в повному обсязі компенсувати в ціпах реалізації зростання витрат на енергоносії.
Проти стягнення 6 229 грн 83 коп. інфляційних витрат, 38 078 грн 49 коп. пені, 3 925 грн 37 коп. 3 % річних відповідач заперечив, зазначивши, що позивач в позовній заяві за актами за грудень 2023р. та за січень 2024р. невірно зазначив дати кінцевого строку оплати за послуги за вкачаними актами вказавши дату - 30.04.2024, а відтак, невірно визначив і дату початку перебігу строку прострочки оплати за цими актами з 01.05.2024. Проте, вказані акти за поштовим відправленням були отримані ПАТ «Дпіпроспецсталь» 11.04.2024 * (п.5.5 д-ру) + 20 к. л. строк для оплати (п.3.4 д-ру) починаючі з наступного дня 12.04.2024 (ст.253 ЦКУ). Отже, кінцевим строком оплати по Актам за грудень 2023р. та за січень 2024р. є 01.05.2024. А відтак, по вимогам щодо стягнення пені, 3% пічних, інфляційних втрат за актами за грудень 2023р. та за січень 2024р. датою початку перебігу строку прострочки виконання зобов'язань з оплати є 02.05.2024. Копія листа від 08.04.2024 з відбитком печатки вхідної кореспонденції ПАТ «ДНІПРОСПЕЦСТАЛЬ» вхід № 216 від 11.04.2024 додано до відзиву. Таким чином, оскільки по вимогам щодо стягнення інфляційних втрат за актами за грудень 2023р. та за січень 2024р. датою початку перебігу строку прострочки виконання зобов'язань з оплати с 02.05.2024р. тобто прострочення в оплаті за травень 2024р. тривало менше повного місяця, то позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат по актами за грудень 2023р. та за січень 2024р. за травень 2024р. безпідставні.
Відповідно до наданого розрахунку, позивач нараховує пеню по кожному Акту згідно вищевказаному розрахунку по 13.06.2024 включно. Однак, вказаний розрахунок суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України яка передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, нарахування пені, відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України: 1) За Актом від 30.09.2023 на суму 67 800,00грн, відповідно розрахунку Позивача кінцевий строком оплати с 21.10.2023р., а відтак строк нарахування нені (шість місяців) починається з 22.10.2023 + 6 міс = припиняється 21.04.2024. А відтак за Актом від 30.09.2023 на суму 67 800,00грн. позивач безпідставно нараховує пеню по 13.06.2024. 2) За Актом від 31.10.2023р. на суму 67 800,00грн, відповідно розрахунку позивача кінцевим строком оплати є 20.11.2023, а відтак строк нарахування пені (шість місяців) починається з 21.11.2023 + 6 міс = припиняється 21.05.2024.А відтак за Актом від 31.10.2023 на суму 67 800,00грн. позивач безпідставно нараховує неню по 13.06.2024.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що періодом для нарахування пені, 3 % річних, інфляційних втрат є:
- за актом від 30.09.2023 (за вересень 2023р.) на суму боргу 67 800 грн 00 коп.: з 22.10.2023 по 21.04.2024*(для пені) по 13.06.2024;
- за актом від 31.10.2023 (за жовтень 2023р.) на суму боргу 67 800 грн 00 коп.: з 21.11.2023 по 21.05.2024*(для пені) по 13.06.2024;
- за актом від 30.11.2023 (за листопад 2023р.) на суму боргу 67 800 грн 00 коп.: з 21.12.2023 по 13.06.2024;
- за актом від 11.04.2024 (за грудень 2023р.) на суму боргу 67 800 грн 00 коп.: з 02.05.2024 по 13.06.2024;
- за актом від 11.04.2024 (за січень 2024р.) на суму боргу 67 800 грн 00 коп.: з 02.05.2024 по 13.06.2024.
Відповідач у відзиві посилається на лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислової палати України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин не переробної сили) внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. Протягом всього часу воєнного стану з 24.02.2022 і по цей час в місці знаходження ПАТ «Дніпроспецсталь» а саме в місті Запоріжжі, є підвищення інтенсивності бойових дій па території Запорізькій області, значні артилерійські обстріли м. Запоріжжя, зберігається загроза життю, здоров'ю та безпеці працівників ПАТ «Дніпроспецсталь» у зв'язку з наявністю вказаних обставин. Всі вказані обставини впливають взагалі на можливість роботи металургійного виробництва, реалізації продукції а відтак на своєчасність виконання грошових зобов'язань. Крім того, відповідач у відзиві посилався на Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, а саме щодо внесення змін в Цивільний кодекс України: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного спишу та у тридцятиденний строк після його припинення аби скасування у рані прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності визначеної статтею 625цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за такс прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем); та зміни в Закон України «Про споживче кредитування»: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 10561 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчім кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем». Крім того, відповідач посилався на Постанову КМУ № 206 від 05.03.2022, відповідно до якої установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в України забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; притінення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі».
Враховуючи викладене вище, відповідач вважає, що відповідно вищезазначених норм закону, нарахування та стягнення інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, заборонено.
Позивач скористався своїм правом та надав відповідь на відзив, зазначивши, що Постанова КМУ № 206 від 05.03.2022 встановлює спеціальних суб'єктів, яким надається право застосування положень Постанови, та спеціальні правовідношення, на які вказана постанова розповсюджуються, у зв'язку дана Постанова не може бути застосована як підстава звільнення від сплати інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість та застосована у якості аналогії. Неможливість використання нормативних актів, які регулюють спеціальні правовідношення зі спеціальними суб'єктами, також підтверджено рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 липня 2023 року по справі № 922/1948/22. Щодо листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, позивач зазначив, що Верховним Судом у постанові від 15.06.2023 по справі № 910/8580/22 зроблено такі висновки: лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин: форс-мажор, або ж обставини непереборної сили; це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує, реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання; наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд мас оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 зазначено, що лист ТПП України від 28.02.2022 N 2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини. У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 вказано, що ТПП України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили); вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні; лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не с безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Аналогічні позиції зазначені Верховним Судом у постановах від 19 серпня 2022 року у справі № 908/2287/17; від 28.10.2022 у справі № 904/3910/21; від 29.06.2023 у справі № 922/999/22; від 02.08.2023 у справі № 916/1788/22. Договір № 15220070 було укладено 12.05.2022, в час дії військового стану, що свідчить про те, що сторони договору не вважали факт наявність військового стану форс-мажорною підставою.
Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, просив суд відмовити у розподілі витрат на професійну правничу допомогу, а в разі визнання судом наданих позивачем документів в якості доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2 000 грн 00 коп.
19.08.2024 позивач надав до канцелярії суду пояснення від 17.08.2024 б/н, відповідно до яких зазначив, що у акті виконаних робот по договору про надання правової допомоги від 25 липня 2024 року допущено механічну помилку, та замість місяця за номером 5 в даті Договору, було вказано місяць 4, у зв'язку з чим у платіжної інструкції № 173 від також вказана дата договору 05.04.2024, заміст 05.05.2024.
Фактично акт виконаних робот від 25 липни 2024 року був підписаний по Договору про надання правової допомоги по Договору від 05.05.2024, оплата була здійснена по Договору по надання правової допомоги по Договору від 05.05.2024, що підтверджується найменуванням платежу у платіжній інструкції № 173 від 25 липня 2024 року: «оплата правничої допомоги адвоката Солнцева П.Б. по справі № 908/1774/24».
У зв'язку з викладеним, позивач просить вважати вказане механічною помилкою, а оплату, здійснену згідно платіжної інструкції № 173 від 25 липня 2024 року - оплатою по Договору про надання правової допомоги від 05.05.2024.
Суд приймає обґрунтування позивача щодо механічної помилки.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 12.09.2024.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд
12.05.2022 між Фізичною особою-підприємцем Арабаджі Василем Костянтиновичем (далі Виконавець, або Контрагент та Приватним акціонерним товариством “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна» (далі Замовник) укладено договір № 15220070.
Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується протягом визначеного в Договорі строку щомісяця надавати Замовнику наступні послуги (надалі «послуги»:
- консультування з питань інформатизації та інші види послуг у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем.
- технічний супровід систем в відео спостереження та систем контролю та управління доступом (установлення та монтаж-демонтаж устаткування), а Замовник в свою чергу зобов'язується прийняти та оплачувані такі послуги.
Згідно п. 1.2 Договору детальна інформація щодо послу, які надаються за цим Договором, міститься у Переліку виконуваних робіт (Додаток № 1 до Договору).
Відповідно до п.п 2.5.1 п. 2.5 Договору Виконавець зобов'язується надавати Замовнику визначені цим Договором послуги не пізніше 20 календарних днів з початку місяць. У випадку виходу з ладу устаткування строк виконання послуг вказується у завданні.
Виконавець зобов'язується взяти на себе відповідальність за безпечне проведення робіт, якість виконаних робіт та їх відповідність чинному законодавству України (п. 2.5.2 Договору).
Згідно пп. 2.3.1 п. 2.3 Договору Замовник зобов'язується прийняти від Виконавця результати надання послуг шляхом підписання актів здачі-прийняття виконаних робіт та оплатити роботи та товари (матеріали та устаткування) згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до пп. 2.4.3 п. 2.4 Договору Виконавець має право своєчасно отримувати оплату в розмірах та строки, передбачені Договором.
Згідно п. 5.1 Договору приймання виконаних робіт здійснюється згідно з актом здачі-прийняття виконаних робіт.
Відповідно до п. 5.5 Договору Замовник зобов'язаний підписати акт здачі-прийняття виконаних робіт протягом 7 календарних днів в разі відсутності претензій в якості та обсягу, або надати обґрунтовану відмову.
У період часу з 01.09.2023 по 31.01.2024 позивач виконав умови Договору у повному обсязі, що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робот від 30.09.2023, 31.10.2023, 30.11.2023, 31.12.2023, 31.01.2024, передбачених розділом 5 Договору, сума грошевого зобов'язання Замовника за роботи, виконані у періоди з 01 по 30 вересня 2023 р, з 01 по 31 жовтня 2023р., з 01 по 30 листопада 2023р., з 01 по 31 грудня 2023р., з 01 по 31 січня 2024р. по Договору складає 339 000 грн 00 коп.
Слід зазначити, що акти виконаних робіт за періоди вересень, жовтень, листопад 2024 року були підписані безпосередньо заступником Голови Правління з питань економічної безпеки Катеруша А.А., а акти за період грудень 2023 року та січень 2024 року вважаються підписаними на підставі п. 5.5 Договору, згідно якого Замовник зобов'язаний підписати акт здачі-прийняття виконаних робіт протягом 7 календарних днів в разі відсутності претензій до якості та обсягу робіт, або надати обґрунтовану відмову.
У разі відсутності обґрунтованих відмов від підписання акту з боку Замовника протягом більш ніж 7 календарних днів, такий акт вважається підписаний обома Сторонами, а датою підписання с дата отримання Замовником акту здачі-прийняття виконаних робіт.
Акти здачі-прийняття виконаних робіт за грудень 2023 року та січень 2024 року були отримані відповідачем 11.04.2024, підписані не були, будь-який обґрунтованих відмов щодо підписання актів позивачу не надходило, у зв'язку з чим датою підписання актів за грудень 2023 року та січень 2024 року вважається 11.04.2024.
Дата отримання відповідачем відправлення з вказаними Актами підтверджено АТ «Укрпошта» на сайті Укрпошта.
Отже, відповідач був зобов'язаний здійснити оплату по Договору: по Акту здачі-приймання виконаних робот від 30.09.2023 у розмірі 67 800 грн 00 коп. до 21.10.2023 (включно), станом на 13.06.2024 прострочка грошевого зобов'язання складає 236 днів; по Акту здачі-приймання виконаних робот від 31.10.2023 у розмірі 67 800 грн 00 коп. до 20.11.2023 (включно), станом на 13.06.2024 року прострочка грошевого зобов'язання складає 209 днів; по Акту здачі-приймання виконаних робот від 30.11.2023 у розмірі 67 800 грн 00 коп. до 20.12.2023 (включно), станом на 13.06.2024 року прострочка грошевого зобов'язання складає 176 днів; по Акту здачі-приймання виконаних робот від 31.12.2023 у розмірі 67 800 грн 00 коп. до 30.04.2023 (включно), станом на 13.06.2024, прострочка грошевого зобов'язання складає 44 днів; по Акту здачі-приймання виконаних робот від 31.01.2024 у розмірі 67 800 грн 00 коп. до 30.04.2023 (включно), станом па 13.06.2024 прострочка грошевого зобов'язання складає 44 днів.
Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином та в повному обсязі не виконав та порушив умови договору в частині розрахунків.
Таким чином, з причини не бажання відповідача добровільно здійснити розрахунок за поставлений товар по договору, Фізична особа-підприємець Арабаджі Василь Костянтинович змушений звернутися до Господарського суду Запорізької області із даною позовною заявою для захисту свого порушеного права.
На день розгляду справи в суді позивач просить суд стягнути з відповідача 339 000 грн 00 коп. основного боргу.
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки.
Частинами 1, 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором на виконання консультування з питань інформації та інших видів послуг у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем та технічний супровід систем відеосностереження та систем контролю та управління доступом.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Предметом доказування у даній справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань в частині повного та своєчасного розрахунку за отримані послуги.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання відповідача щодо оплати виконаних позивачем робіт в розмірі 339 000 грн 00 коп. залишилось невиконаним.
Дослідивши матеріали справи позивач документально підтвердив виконання робіт (послуг) за договором № 15220070 від 12.05.2022.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів оплати отриманих послуг на користь позивача в повному обсязі. У відзиві на позовну заяву відповідач визнав, що станом на 26.06.2024 (дату звернення позивача із позовною заявою (уточненою) розмір зобов'язань і оплати за надані послуги за вказаним договором, які є предметом позовної заяви ФОП Арабаджі В.К. від 26.06.2024 (за зазначеними в позовній заяві актами приймання та рахунками) складав 339 000,00 грн: Акт від 30.09.2023 на суму 67 800,00 грн., Акт від 31.10.2023 на суму 67 800,00 грн., Акт від 30.11.2023 на суму 67 800,00 грн., Акт від 31.12.2023 на суму 67 800,00 грн., Акт від 31.01.2023 на суму 67 800,00грн.
Зобов'язання з оплати за надані послуги за договором № 15220070 від 12.05.2022, які є предметом позовної заяви в розмірі 339 000 грн 00 коп. відповідачем не оплачені.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 339 000 грн 00 коп. за договором № 15220070 від 12.05.2022 є обґрунтованими та доведеними.
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
За порушення відповідачем грошового зобов'язання позивач нарахував та заявив до стягнення 6 229 грн 83 коп. інфляційних витрат, 3 925 грн 37 коп. 3 % річних, 38 078 грн 49 коп. пені.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних за періоди:
з 22.10.2023 по 31.12.2023 на суму 395 грн 65 коп.;
з 01.01.2024 по 13.06.2024 на суму 916 грн 97 коп.;
з 21.11.2023 по 31.12.2023 на суму 228 грн 48 коп.;
з 01.01.2024 по 13.06.2024 на суму 916 грн 97 коп.;
з 21.12.2023 по 31.12.2023 на суму 61 грн 30 коп.;
з 01.01.2024 по 13.06.2024 на суму 916 грн 97 коп.;
з 01.05.2024 по 13.06.2024 на суму 244 грн 52 коп.;
з 01.05.2024 по 13.06.2024 на суму 244 грн 52 коп.
Перевіривши наданий позивачем розрахунки 3 % річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача у частині стягнення 3 % річних в розмірі 3 914 грн 28 коп., (оскільки позивачем у справі невірно зроблено розрахунок) за періоди:
з 22.10.2023 по 31.12.2023 на суму 395 грн 65 коп.;
з 01.01.2024 по 13.06.2024 на суму 916 грн 97 коп.;
з 21.11.2023 по 31.12.2023 на суму 228 грн 48 коп.;
з 01.01.2024 по 13.06.2024 на суму 916 грн 97 коп.;
з 21.12.2023 по 31.12.2023 на суму 61 грн 30 коп.;
з 01.01.2024 по 13.06.2024 на суму 916 грн 97 коп.;
з 02.05.2024 по 13.06.2024 на суму 238 грн 97 коп.;
з 02.05.2024 по 13.06.2024 на суму 238 грн 97 коп.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз'яснення:
- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;
- якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;
- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Наданий позивачем розрахунок інфляційних витратних суд визнав вірним. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 6 229 грн 83 коп. за загальний період з листопада 2023 року по травень 2024 року (включно).
Заперечення відповідача щодо нарахування інфляційних витрат за травень 2024 року не приймаються судом, враховуючи викладене вище.
Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 38 078 грн 49 коп. пені.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 7.2 Договору за несвоєчасну або неповну оплату виконаних робіт Замовник сплачує пеню в розмірі 0,5 % суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивачем вимога про стягнення 38 078 грн 49 коп. пені заявлена на підставі п. 7.2 Договору, яким визначено відповідальність відповідача за несвоєчасну або неповну оплату виконаних робіт у вигляді пені в розмірі 0,5 % суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Наданий розрахунок судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та встановлено, що розрахунок пені виконаний не вірно.
Позивачем нараховано пеню по кожному акту здачі-прийняття виконаних робіт по 13.06.2024 включно.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
В постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.08.2021 р. у справі № 910/13575/20 вказано, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Умову договору, якою передбачено нарахування штрафних санкцій за весь час прострочення виконання зобов'язань, не можна визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Проаналізувавши умови укладеного сторонами договору щодо нарахування штрафної санкції у вигляді пені, суд встановив, що п. 7.2 договору не встановлює іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Таким чином, належна до стягнення пеня повинна бути нарахована за шість місяців з простроченого платежу за відповідний період, виходячи з дня початку прострочення.
Суд, враховуючи вищезазначені норми законодавства, перевіривши на відповідність їм нараховану позивачем на прострочену суму боргу пеню, із врахуванням зазначеного позивачем у позовній заяві періоду нарахування, виходячи з приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, становить:
- за актом від 30.09.2023 за період з 22.10.2023 по 21.04.2024 в розмірі 10 385 грн 33 коп.;
- за актом від 31.10.2023 за період з 21.11.2023 по 21.05.2024 в розмірі 10 043 грн 11 коп.;
- за актом від 30.11.2023 за період з 21.12.2023 по 13.06.2024 в розмірі 9 432 грн 54 коп.;
- за актом від 31.12.2023 за період з 02.05.2024 по 13.06.2024 в розмірі 2 150 грн 70 коп.;
- за актом від 31.01.2024 за період з 02.05.2024 по 13.06.2024 в розмірі 2 150 грн 70 коп.
Відтак, вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 34 162 грн 38 коп.
В частині стягнення пені в розмірі 3 916 грн 11 коп. слід відмовити, у зв'язку з необґрунтованістю позову в цій частині.
Відповідач просив зменшити заявлені позивачем пеню, інфляційні втрати та 3% річних на 90%. Обґрунтовуючи клопотання відповідач посилався на ч. 2 ст. 616 ЦК України, ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, та постанову Великої Палати Верховного суду.
Позивач проти зменшення пені, інфляційних витрат та 3% річних заперечив, на підставах викладених у відповіді на відзив.
Відповідно ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту ст. 233 ГК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду, котрий при цьому користується доволі широкою дискрецією. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зменшення неустойки є правом, а не обов'язком суду. Суд враховує, що відповідачем повинно було бути виконано зобов'язання, але вчасно не сплачено суму основного боргу.
Відповідачем не здійснено навіть часткового погашення суми заборгованості. Будь-яких доказів щодо тяжкого майнового стану відповідачу останнім суду не надано.
Таким чином, судом відхиляється клопотання відповідача про зменшення пені, інфляційних витрат та 3% річних, як необґрунтоване.
Доводи відповідача з приводу того, що порушення зобов'язання сталося в період дії воєнного стану в Україні суд обґрунтованими визнати не може.
Відповідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ч. ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Суд зазначає, що ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Водночас, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено воєнний стан.
Згідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо.
Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 повідомила, що на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 р. № 671/97-ВР, Статуту ТПП України вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05:30 ранку 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні».
В подальшому Указом Президента України неодноразово було продовжено строк дії воєнного стану в Україні.
Ознаками форс-мажору є: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов'язання.
Відповідачем також не надано належних доказів того, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості проведення своєчасного розрахунку за договором № 15220070 від 12.05.2022.
Крім того, договір № 15220070 було укладено 12.05.2022 під час дії військового стану в Україні, що свідчить про те, що сторони договору не вважали факт наявність військового стану форс-мажорною підставою.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії»).
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Позивач надав докази в підтвердження наявності заборгованості.
Відповідач не спростував доводи позивача, не надав доказів оплати заборгованості у спірному періоді. Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.
Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивач у позовній заяві зазначив, що орієнтований розрахунок судових витрат становить 5 808 грн 51 коп. сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу в сумі 30 000 грн 00 коп.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що у випадку ненадання позивачем доказів, які підтверджують витрати на професійну правничу допомогу, відмовити у розподілу витрат на професійну правничу допомогу, при наданні позивачами доказів, які підтверджують витрати на професійну правничу допомогу» зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачів, які підлягають розподілу між сторонами, до 2 000,00 грн.
До відповіді на відзив позивач надав суду договір про надання правової допомоги від 05.05.2024 з додатком № 1 до договору, акт здачі-прийняття виконаних робіт від 25.07.2024, платіжну інструкцію № 173 від 25.07.2024 про сплату 30 000 грн 00 коп.
Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть Сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між Сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною Стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для Сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію Сторони або публічним інтересом до справи.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
В підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 30 000 грн 00 коп. позивачем додано до матеріалів справи: ордер серії № 1159943 від 17.06.2024, договір про надання правової допомоги від 05.05.2024 з додатком № 1 до договору, акт здачі-прийняття виконаних робіт від 25.07.2024.
Також позивачем надано копію платіжної інструкції № 173 від 25.07.2024 про сплату 30 000 грн 00 коп., що підтверджує оплату позивачем адвокату Солнцеву П.Б. витрат на професійну правничу допомогу за договором від 05.04.2024 по справі № 908/1774/24 за позовом до Приватного акціонерного товариства “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна».
19.08.2024 позивач надав до канцелярії суду пояснення від 17.08.2024 б/н, відповідно до яких зазначив, що у акті виконаних робот по договору про надання правової допомоги від 25 липня 2024 року допущено механічну помилку, та замість місяця за номером 5 в даті Договору, було вказано місяць 4, у зв'язку з чим у платіжної інструкції № 173 від також вказана дата договору 05.04.2024, заміст 05.05.2024.
Фактично акт виконаних робот від 25 липни 2024 року був підписаний по Договору про надання правової допомоги по Договору від 05.05.2024, оплата була здійснені по Договору по надання правової допомоги по Договору від 05.05.2024, що підтверджується найменуванням платежу у платіжній інструкції № 173 від 25 липня 2024 року: «оплата правничої допомоги адвоката Солнцева П.Б. по справі № 908/1774/24».
У зв'язку з викладеним, позивач просить вважати вказане механічною помилкою, а оплату, здійснену згідно платіжної інструкції № 173 від 25 липня 2024 року - оплатою по Договору про надання правової допомоги від 05.05.2024.
Суд приймає обґрунтування позивача щодо механічної помилки - оплата в розмірі 30 000 грн 00 коп. здійснена по договору про надання правової допомоги від 05.05.2024.
В акті здачі-прийняття виконаних робіт від 25.07.2024 по договору про надання правової дороги від 05.04.2024 зазначено наступні найменування робіт, виконаних адвокатом Солнцевим П.Б.: вивичення матеріалів справ по Договору № 15220070 від 12.05.2022 між відповідачем та позивачем та надання консультацій - 5 000 грн 00 коп., складання претензії - 4 000 грн 00 коп., складання позовної заяви - 4 000 грн., складання заперечень на відзив - 4 000 грн 00 коп.
Всього адвокатом Солнцевим П.Б. виконано робіт на суму 17 000 грн 00 коп.
Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до приписів ст. 19 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Відтак під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01; пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06; пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04), від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11; пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 (заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правова позиція Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 03.04.2024 по справі № 910/6175/23,).
Отже, у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 у справі № 904/1907/15).
Враховуючи вищенаведене та часткове задоволення позовних вимог, керуючись зазначеними критеріями оцінки судових витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи характер спору, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що розмір заявлених позивачем до розподілу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн 00 коп., який зазначений у позовній заяві не відповідає критерію розумності їхнього розміру, такі, неспівмірні із складністю справи і необхідним обсягом правничих послуг, оскільки відповідно до акту здачі-прийняття виконаних робіт від 25.07.2024 по договору про надання правової дороги від 05.04.2024 зазначено наступні найменування робіт, виконаних адвокатом Солнцевим П.Б.: вивчення матеріалів справ по Договору № 15220070 від 12.05.2022 між відповідачем та позивачем та надання консультацій - 5 000 грн 00 коп., складання претензії - 4 000 грн 00 коп., складання позовної заяви - 4 000 грн., складання заперечень на відзив - 4 000 грн 00 коп.
Всього адвокатом Солнцевим П.Б. виконано робіт на суму 17 000 грн 00 коп.
Отже, розмір витрат на оплату правової дороги в розмірі 30 000 грн 00 коп. є необґрунтованим, а підлягає обов'язковому врахуванню з урахування наданих адвокатом послуг та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог.
Оцінивши доводи про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з вищенаведених критеріїв їх оцінки та керуючись статтями 126, 129 ГПК України, суд дійшов висновку що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню у розмірі 16 827 грн 59 коп.
Керуючись ст.ст. 42, 46, 123, 129, 233, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Арабаджі Василя Костянтиновича до Приватного акціонерного товариства “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна» задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна» (вул. Північне шосе, буд. 81, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код юридичної особи 00186536) на користь Фізичної особи-підприємця Арабаджі Василя Костянтиновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 339 000 (триста тридцять дев'ять) грн 00 коп. основного боргу, 34 162 (тридцять чотири тисячі сто шістдесят дві) грн 38 коп. пені, 3 914 (три тисячі дев'ятсот чотирнадцять) грн 28 коп. 3 % річних, 6 229 (шість тисяч двісті двадцять дев'ять) грн 83 коп. інфляційних витрат, 5 749 (п'ять тисяч сімсот сорок дев'ять) грн 60 коп. судового збору, 16 827 (шістнадцять тисяч вісімсот двадцять сім) 59 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення оформлено та підписано 18.09.2024.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.