18.09.2024 року м.Дніпро Справа № 904/432/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лопанова Кирила Юрійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 (повний текст рішення складено 05.04.2024, суддя Татарчук В.О.) у справі № 904/432/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (м. Київ)
до Фізичної особи-підприємця Лопанова Кирила Юрійовича (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" звернулось з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Лопанова Кирила Юрійовича про стягнення заборгованості в загальному розмірі 45363,46 грн, з якої: 17615,83 грн - суми прострочених платежів по тілу кредиту, 27538,70 грн - суми прострочених платежів по процентах, 208,93 грн - суми прострочених платежів за комісією. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №449783-КС-003 про надання кредиту від 03.10.2022, який був укладений між позивачем та відповідачем шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме: пропозицією (офертою) укласти договір №449783-КС-003 про надання кредиту від 03.10.2022 та прийняттям (акцептом) пропозиції (оферти) щодо укладання договору №449783-КС-003 про надання кредиту від 03.10.2022, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024, у даній справі, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до Фізичної особи-підприємця Лопанова Кирила Юрійовича про стягнення заборгованості в загальному розмірі 45363,46 грн, з якої: 17615,83 грн - суми прострочених платежів по тілу кредиту, 27538,70 грн - суми прострочених платежів по процентах, 208,93 грн суми прострочених платежів за комісією задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Лопанова Кирила Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 26,оф. 411, ідентифікаційний код 41084239) 17615,83 грн - загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 27538,70 грн - загального залишку заборгованості за процентами, 208,93грн - загального залишку заборгованості за комісією та 2422,40 грн - витрат по сплаті судового збору.
Не погодившись з зазначеним рішенням, Фізична особа-підприємець Лопанов Кирило Юрійович, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 та ухвалити нове, яким скасувати великі відсотки по кредиту. Постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у справі. Стосовно ухвали суду: скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу; змінити ухвалу; скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.05.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лопанова Кирила Юрійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 у справі № 904/432/24 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: - подати до апеляційного суду докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі, а саме позивачу; - конкретизувати вимоги апеляційної скарги, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
21.05.2024 від Фізичної особи-підприємця Лопанова Кирила Юрійовича до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга у новій редакції, якою просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 у справі № 904/432/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в позовних вимогах в повному обсязі. Долучає докази направлення апеляційної скарги позивачу, а саме квитанцію кур'єрської служби «Константа Сервіс» № 05651761.
В обґрунтування апеляційної скарги, щодо заперечень позовних вимог, відповідач зазначає, по-перше, те, що вивчивши заяву та докази, які подані Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика", скаржник вважає, що вказана позовна заява не підлягає задоволенню з наступного.
Позивачем зазначено, що договір про надання кредиту №449783-КС-003 від 03.10.22р. укладено сторонами шляхом приймання (акцепту) умов, викладених в оферті та підписано в порядку, визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Відповідач зазначає, що всупереч положенням Закону України «Про електронну комерцію», а саме частинам 3, 4, 6, 8, 11, 12 статті 11 та статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази обміну між заявником та боржником електронними документами на підтвердження укладення договору про надання кредиту №449783-КС-003 від 03.10.22р.
Крім того, щодо наданих заявником роздруківок на паперових носіях договору про надання кредиту №4449783-КС-003 від 03.10.22, пропозиції (оферти) укласти вказаний договір, прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) щодо укладення договору, скаржник зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Роздруківка електронного доказу не може вважатися електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення, а сам зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.
Згідно з ч. ч. 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Саме накладання електронного підпису завершує створення електронного документа.
Отже, апелянт вказує, що без накладеного електронного підпису електронний документ не може вважатися створеним і тому не може розглядатися судом як доказ.
Скаржник звертає увагу, що аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/788/19, від 19.01.2022 у справі № 202/2965/19.
Відповідач наголошує, що враховуючи вказане, надані Позивачем паперові копії документів на підтвердження оферти, акцепту, сам договір не посвідчений в установленому законом порядку. До заяви не додано доказів нанесення електронного підпису із зазначенням відповідного штрих-коду та/або QR-коду, ПІБ підписанта, номеру, дати нанесення, номеру сертифіката підпису тощо.
Апелянт відмічає, що відсутні також і докази обміну зазначеними документами в комунікаційній системі з використанням ідентифікатора згідно з вимогами ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" щодо підпису електронного документа.
Отже, на думку відповідача, надані Позивачем документи на підтвердження обставин, не є допустимими доказами, а відтак не підтверджують виникнення у Відповідача права грошової вимоги.
По-друге, скаржник вказує, що наданий Позивачем розрахунок заборгованості, підготовлений робітниками фінансової компанії - є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків Позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру всієї суми стягнення.
Відповідач вказує, що документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
Проте, як наголошено у апеляційній скарзі, Позивачем не надано до суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку є правильними.
Скаржник вважає, що доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, є обов'язком Позивача, який він не виконав, оскільки не довів належними та допустимими доказами її розмір.
По-третє, як на підставу скасування оскаржуваного рішення суду апелянт посилається на те, що з 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено режим воєнного стану! Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Крім того, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що не відмовляється, що взяв кредитні кошти у Позивача, на потреби свого бізнесу, а саме в розмірі 17 615,83 грн.
Також скаржник повідомляє, що сумлінно сплачував кредит за договором, проте коли бізнес став занепадати, в нього не було відповідних доходів аби сплатити заборгованість в повному розмірі.
Апелянт наголошує, що він неодноразово звертався до Позивача із заявою та проханням, зробити реструктуризацію за даним боргом, оскільки має скрутне становище. Однак Позивач не погоджувався йти на умови реструктуризації.
Під час ухвалення рішення по справі, відповідач просить суд врахувати його матеріальне скрутне становище, що наразі діє військовий стан в Україні, а тому вважає, що Позивач безпідставно та незаконно нарахував йому проценти та комісію.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Коваль Л.А.
Ухвалою суду від 26.04.2024 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/432/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/432/24.
01.05.2024 матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.05.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лопанова Кирила Юрійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 у справі № 904/432/24 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: - подати до апеляційного суду докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі, а саме позивачу; - конкретизувати вимоги апеляційної скарги, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
21.05.2024 від Фізичної особи-підприємця Лопанова Кирила Юрійовича до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга у новій редакції, якою просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 у справі № 904/432/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в позовних вимогах в повному обсязі. Долучає докази направлення апеляційної скарги позивачу, а саме квитанцію кур'єрської служби «Константа Сервіс» № 05651761.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Лопанова Кирила Юрійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 у справі № 904/432/24; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє повністю не погоджується із апеляційною скаргою Відповідача, вважає, що рішення суду першої інстанції є повністю законним, обґрунтованим та ухваленим з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а отже не підлягає скасуванню.
Позивач зазначає, що судом першої інстанції було належним чином досліджено усі наявні докази заборгованості, вірно встановлено під час розгляду справи та в оскаржуваному рішенні цілком обґрунтовано зроблено такі висновки: «Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору №449783- КС-003 від 03.10.2022 строк користування кредитом, графік погашення кредиту, наявність прострочень та підстав для стягнення заборгованості.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усім сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як зазначалось судом, ТОВ "Бізнес Позика" направлено Фізичній особі - підприємцю Лопанову Кирилу Юрійовичу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-5956, на номер телефон НОМЕР_2 , який зазначено позичальником у своїй анкеті (а.с. 24 том 1) в особистому кабінеті та котрий боржником було введено/відправлено.».
Отже, на думку позивача, судом було досліджено усі докази у справі, встановлено необхідні обставини справи, зокрема було досліджено докази укладення кредитного договору між позивачем та відповідачем, а також положення норм законодавства, що регулюють порядок укладення договорів в електронній формі.
Позивач вказує, що судом першої інстанції також було досліджено докази фактичного отримання кредитних коштів позичальником, а також розрахунок заборгованості та порядок нарахування процентів за кредитним договором.
Позивач звертає увагу, що так само і в апеляційній скарзі, Відповідач (Апелянт), зазначений позивачем розрахунок не спростував, власного контррозрахунку до суду не подав та не наводить жодних аргументів та доказів у апеляційній скарзі на спростування вірності розрахунку заборгованості.
Позивач вважає, що слід також, звернути увагу на позицію Верховного суду у постанові по справі № 916/2403/18 від 10.09.2019 року, а саме: до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку можуть належати: - визнання пред'явленої претензії; - зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; - письмове прохання відстрочити сплату боргу; - підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; - письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; - часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Також позивач вказує, що аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.
Позивач зазначає, що у даній справі відповідачем були вчинені дії, що свідчать про визнання боргу, а саме відповідач здійснював часткову оплату заборгованості за кредитним договором, а також між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до кредитного договору, що знайшло своє підтвердження у матеріалах справи та було досліджено судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення - про що було зроблено відповідні висновки судом першої інстанції.
Позивач вважає, що вищенаведені підстави нарахування відсотків та порядок (алгоритм) їх нарахування, що відображений у розрахунку заборгованості, було належним чином досліджено судом першої інстанції при ухваленні рішення та не спростовані в апеляційній скарзі відповідача.
Також позивач звертає увагу, що судом першої інстанції було вірно застосовано стандарт доказування «вірогідності доказів», який на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/2357/2. Згідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, на думку позивача, у даній справі Позивачем було надано більш вірогідні докази на підтвердження факту видачі кредитних коштів Відповідачу, а ніж Відповідач, який на спростування цього факту не надав жодного належного та достатнього доказу.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач доводить до відома апеляційного суду позиції господарських судів апеляційної інстанції у аналогічних справах за позовом ТОВ «БІЗПОЗИКА» до боржників Фізичних осіб-підприємців із аналогічними позовними вимогами, аналогічними підставами позову та аналогічними доказами, поданими разом із позовними заявами, зокрема (але не виключно):
1. Постанова Північного апеляційного господарського суду від "05" липня 2023 року у справі № 910/14194/22 - https://reyestr.court.gov.ua/Review/112085617.
2. Постанова Західного апеляційного господарського суду від "15" вересня 2023 р. Справа № 914/207/23, у якій апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, рішенням якого позов було задоволено повністю.
3. Постанова Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 року у справі № 914/2227/23.
4. Постанова Центрального апеляційного господарського суду у справі від №904/5565/23 від 28.05.2024 року та ін.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 року у справі № 904/432/24 є повністю законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому не підлягає зміні та/або скасуванню.
Позивач просить залишити апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 року у справі № 904/432/24 без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 року у справі №904/432/24 залишити без змін.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2024 (у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Коваль Л.А.) у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень ст. ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" 03.10.2022 направило Фізичній особі-підприємцю Лопанову Кирилу Юрійовичу, пропозицію (оферту) укласти договір №449783-КС-003 про надання кредиту. (а.с. 18-19)
Позивач стверджує, що 03.10.2022 Фізична особа-підприємець Лопанов Кирило Юрійович, прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору №449783-КС-003 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. (а.с. 20-21)
Зі своєї сторони ТОВ "Бізнес Позика" направлено Фізичній особі-підприємцю Лопанову Кирилу Юрійовичу, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-5956, на номер телефону НОМЕР_2 , який зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті та котрий боржником було введено/відправлено.
Таким чином, як зазначає позивач, 03.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (далі - кредитодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Лопановим Кирилом Юрійовичем (далі - позичальник, відповідач) було укладено договір про надання кредиту №449783-КС-003 (далі - договір). (а.с. 16-17)
Відповідно до п. 1 договору, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності (далі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям. Тип кредиту: кредит. Строк кредиту: 16 тижнів. Процента ставка: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом в день: 1,15957500, фіксована. Комісія за надання кредиту (далі - комісія): 3000,00 грн. Загальний розмір наданого кредиту: 20000,00грн. Термін дії договору до 23.01.2023. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 42000,00грн. Цілі (мета) кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей кредит не є споживчим кредитом.
Протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом), нараховуються за ставкою вказаною у п. 1 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3 договору і розраховується в порядку описаному нижче (п. 2 договору).
Пунктом 3 договору сторонами визначено графік платежів, відповідно до якого кредит підлягає сплаті щомісячно рівними платежами у сумі 5250,00 грн, починаючи з 17.10.2022 та з терміном остаточного повернення не пізніше 23.01.2023.
У разі прострочення позичальником дати сплати чергового платежу визначеного Графіком платежів, кредитодавець має право нараховувати штраф за кожен випадок такого порушення позичальником у розмірі 10 процентів від загальної суми простроченої заборгованості в порядку, визначеному Розділом 5 Правил (п. 4 договору).
Згідно з п. 5 договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає договір.
Підписанням цього договору позичальник підтверджує, що до укладання договору отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено законодавством України, зокрема передбачену частиною другою ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п. 8 договору).
Відповідно до п. 9 договору, договір може бути змінений та/або припинений за взаємною згодою сторін, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, договором та Правилами.
Інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід'ємною частиною договору. Усі неврегульовані договором правовідносини сторін регулюються законодавством України (п. 10 договору).
Позивач стверджує, що свої зобов'язання за договором кредиту виконав, та надав позичальнику грошові кошти в розмірі 20000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_3 , яка позичальником вказана при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, на підтвердження чого надав копію платіжного документу із системи ТАСPay №527954881 від 03.10.2022. (а.с. 25)
Однак, як зазначає позивач, до теперішнього часу відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав. Згідно з розрахунком заборгованості за договором, відповідач на виконання умов договору здійснив лише часткову оплату за договором на загальну суму 10388,97 грн, чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором.
Позивач зазначає, що Фізична особа-підприємець Лопанов Кирило Юрійович належним чином умови договору не виконав. У зв'язку з чим, станом на 25.01.2024 заборгованість відповідача за договором складала 45363,46 грн, з якої: 17615,83 грн - загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 27538,70 грн - загального залишку заборгованості за процентами, 208,93 грн - загального залишку заборгованості за комісією, що і стало причиною виникнення спору. (а.с 12-15)
Задовольняючи позов, господарський суд виходив з того, що враховуючи умови п. 3 договору (кінцевий термін повернення кредиту 23.01.2023), строк повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісії банку є таким, що настав; доказів сплати 17615,83 грн загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 27538,70 грн загального залишку заборгованості за процентами, 208,93 грн загального залишку заборгованості за комісією відповідач до суду не надав, доводи, наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог не спростував.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору №449783-КС-003 від 03.10.2022, строк користування кредитом, графік погашення кредиту, наявність прострочень та підстав для стягнення заборгованості.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає, що заперечення, викладені в апеляційній скарзі, оцінюються колегією суддів критично з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України).
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису. (ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України).
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України).
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).
Закон України "Про електронну комерцію" регулює правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів.
Статтею 11 Закону України "Про електронну комерцію" визначено порядок укладення електронного договору.
Так, відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
За приписом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Частиною одинадцятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості:
- умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги;
- найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги;
- гарантійні зобов'язання та інформація про інші послуги, пов'язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги;
- порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.
Дія цього положення не поширюється на електронні правочини, пов'язані з одноразовим наданням інформаційних електронних послуг або послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, оплата яких здійснюється дистанційно. Постачальник таких послуг має надати змогу споживачеві ознайомитися з найменуванням постачальника, його місцезнаходженням та порядком прийняття претензії щодо послуги.
Згідно з частиною дванадцятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як встановлено Господарським судом, ТОВ "Бізнес Позика" направлено Фізичній особі-підприємцю Лопанову Кирилу Юрійовичу, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-5956, на номер телефону НОМЕР_2 , який зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті та котрий боржником було введено/відправлено.
На виконання умов договору позивач надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 20 000,00 грн. На підтвердження приналежності відповідачу банківської картки № НОМЕР_3 Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" надало інформацію, щодо випуску картки на ім'я Лопанов Кирило Юрійович (код РНОКПП НОМЕР_1 ) (Лист Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" №20.1.0.0.0/7-240219/45622 від 27.02.2024). (а.с. 57-91)
Разом з наведеним листом АТ КБ "Приватбанк" надало копію виписки по картковому рахунку № НОМЕР_3 за період з 03.10.2022 по 25.01.2024 про рух грошових коштів.
Із наданої виписки вбачається, що відповідач отримав 03.10.2022 на свій картковий рахунок грошові кошти від позивача у сумі 20000,00грн. 14.10.2022 відповідачем було здійснено оплату у сумі 700,00 грн, що збігається із розрахунком, наданим позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 договору сторонами визначено графік платежів, відповідно до якого кредит підлягає сплаті щомісячно рівними платежами у сумі 5250,00 грн, починаючи з 17.10.2022 та з терміном остаточного повернення не пізніше 23.01.2023.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість по поверненню кредитних коштів за Договором про надання кредиту від 03.10.2022 № 449783-КС-003 в розмірі 17 615,83 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості наданим позивачем.
Доказів сплати 17 615,83 грн загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 27 538,70 грн загального залишку заборгованості за процентами, 208,93 грн загального залишку заборгованості за комісією відповідач до суду не надав, доводи, наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог не спростував.
Апеляційним судом перевірено розрахунок заборгованості позивача, та колегія вважає його правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в сумі 45 363,46 грн підлягають задоволенню.
Щодо доводів апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази обміну між заявником та боржником електронними документами на підтвердження укладення договору про надання кредиту №449783-КС-003 від 03.10.22р. судова колегія зазначає, що реалізація принципу змагальності в господарському процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Матеріалами справи підтверджується, що Фізична особа - підприємець Лопанов Кирило Юрійович, через веб-сайт Кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення Логіну Особистого кабінету та паролю Особистого кабінету, ввійшов до Особистого кабінету та з Особистого кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ITC) подав Заявку на отримання кредиту, де відповідно вказав номер свого поточного (карткового) рахунку.
Відповідно до підпункту 3.1.1. Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" (надалі - Правила), після отримання заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту в Особистому Кабінеті заявника розміщається Оферта, яка є пропозицією в розумінні ч. 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію". Після отримання Оферти заявнику надсилається Одноразовий ідентифікатор.
У випадку відмови від укладення заявником договору чи не підписання його шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Оферта вважається не акцептованою Заявником і втрачає силу (підпункти 3.1.2, 3.1.3 Правил).
Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" 03.10.2022 року направлено Фізичній особі-підприємцю Лопанову Кирилу Юрійовичу, пропозицію (оферту) укласти Договір №449783-КС-003 про надання кредиту.
Відповідь Заявника/Позичальника, якому адресована пропозиція укласти Договір про надання кредиту, надається шляхом надсилання електронного повідомлення Кредитодавцю.
03.10.2022 року Фізична особа-підприємець Лопанов Кирило Юрійович, прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору №449783-КС-003 про надання кредиту, на умовах визначених офертою, шляхом направлення через телекомунікаційну систему одноразового ідентифікатора UA-5956, (направленого Позичальнику на номер телефону НОМЕР_2 вказаного Позичальником в Заявці) електронного повідомлення CMC-повідомлення.
Згідно з п. п. 4.4.4. Правил Позичальник підтверджує, що вказаний ним (з метою отримання кредиту) поточний (картковий) рахунок № НОМЕР_3 належить саме йому і треті особи не мають до нього доступу.
В статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Важливо, щоб електронний договір містив усі істотні умови для відповідного виду договору, необхідно розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання:
- електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або CMC-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Слід дійти висновку про те, що Кредитний договір підписаний Боржником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або CMC повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Кредитний договір між Заявником/Кредитором та Боржником/Позичальником не був би укладений.
Крім того, скаржник у апеляційній скарзі зазначає, що не відмовляється, що взяв кредитні кошти у Позивача, на потреби свого бізнесу, а саме в розмірі 17 615,83 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази обміну між заявником та боржником електронними документами на підтвердження укладення договору про надання кредиту №449783-КС-003 від 03.10.22р.
Щодо доводів апелянта стосовно того, що без накладеного електронного підпису електронний документ не може вважатися створеним і тому не може розглядатися судом як доказ, надані Позивачем паперові копії документів на підтвердження оферти, акцепту, сам договір не посвідчений в установленому законом порядку, а також стосовно того, що до заяви не додано доказів нанесення електронного підпису із зазначенням відповідного штрих-коду та/або QR-коду, ПІБ підписанта, номеру, дати нанесення, номеру сертифіката підпису тощо, судова колегія зазначає, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (стаття 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Відповідно до статті 1 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису таабо електронної печатки завершується створення електронного документа.
Суб'єкти електронного документообігу використовують електронні підписи та електронні печатки у випадках, встановлених законодавством, або за домовленістю між відповідними суб'єктами (стаття 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Згідно з приписами статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" у разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством.
Статтями 9-12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлено, що електронний документообіг (обіг електронних документів) - сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів. Відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ. Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом. Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду - із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.
Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 1 Закону "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису (пункт 27 частини 1 статті 1 зазначеного Закону).
Водночас, відповідно до частини 1 статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.
В частині другій та третій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом; паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Проте, паперова копія електронного доказу, хоч і не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу лише у тому випадку, коли оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу (частина п'ята статті 96 Господарського процесуального кодексу України).
Відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого статтею 79 Господарського процесуального кодексу України.
У Керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі", ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 (надалі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп'ютерів або СРЄ-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп'ютера або пристрою, схожого на комп'ютер) і містять відповідні метадані.
Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та/або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).
Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21, від 13.10.2021 по справі № 923/1379/20, від 03.08.2022 по справі № 910/5408/21.
В контексті спірних правовідносин, судова колегія також враховує, що в пункті 66 постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21 вказано, що при розгляді справ суди мають дотримуватись презумпції цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.
На підтвердження укладення електронного кредитного договору разом з позовною заявою та в якості додатку до неї позивачем було надано до суду та відповідачу візуальну форму щодо укладення електронного кредитного договору (надалі - візуальна форма), з чіткою хронологією укладення останнього. (а.с. 22)
Отже, окрім долученого позивачем до матеріалів справи кредитного договору, зазначена візуальна форма також є належним та допустимим доказом в розумінні вищезазначених положень чинного законодавства України. При цьому, в преамбулі візуальної форми, наданої позивачем до матеріалів справи, зазначаються, в тому числі і наступні відомості: - РНОКПП відповідача; - номер телефону відповідача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачем було надано до суду належні та допустимі докази в розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України, які підтверджують факт укладення кредитного договору у відповідності до норм чинного законодавства України.
Окрім викладеного, колегія суддів також зазначає, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2- 383/2010).
Відповідачем ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного перегляду даної справи не було надано будь-яких доказів на спростування тих обставин, що кредитний договір відповідачем не укладався, хоча саме відповідач в такому випадку повинен був довести факт неукладення кредитного договору і саме на нього у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України покладено тягар доказування відсутності укладення кредитного договору, що відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20.
Як було зазначено вище, Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" було належним чином виконані взяті на себе зобов'язання з видачі відповідачу кредитних коштів у загальному розмірі 20 000,00 грн., що підтверджується квитанціями та листом АТ КБ "Приватбанк".
Відповідно до розрахунку заборгованості за спірним договором відповідач здійснив часткову оплату за договором про надання кредиту №449783-КС-003 від 03.10.22р. на загальну суму 10388,97 грн.
Отже, здійснивши платежі з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору.
Зважаючи на вищезазначене, а також приймаючи до уваги правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, в якій Судом зазначено, зокрема, що у разі якщо договір виконувався обома сторонами, що мало місце в даному випадку у відносинах між позивачем та відповідачем за кредитним договором, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
Враховуючи вищевикладене, доводи апелянта про те, що без накладеного електронного підпису електронний документ не може вважатися створеним і тому не може розглядатися судом як доказ, надані Позивачем паперові копії документів на підтвердження оферти, акцепту, сам договір не посвідчений в установленому законом порядку, а також про те, що до заяви не додано доказів нанесення електронного підпису із зазначенням відповідного штрих-коду та/або QR-коду, ПІБ підписанта, номеру, дати нанесення, номеру сертифіката підпису тощо колегія суддів вважає необґрунтованими.
Щодо розрахунку розміру заборгованості, а також того, що Позивач безпідставно та незаконно нарахував відповідачу проценти та комісію, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як вбачається з умов договору, а саме: з пункту 3 договору, сторонами був визначений графік обов'язкових платежів, відповідно до якого, встановлені періоди користування кредитом, розмір плати за користування кредитом, розмір часткового платежу основної суми та загальний платіж.
З урахуванням часткового погашення тіла кредиту, сума неповернутого кредиту становить 17615,83 грн.
Окрім суми кредиту, позивачем також були нараховані проценти за користування кредитом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Таким чином, за заявлений позивачем період (з 03.10.2022 по 23.01.2023), заборгованість відповідача становить в загальному розмірі 45363,46 грн, з якої: 17615,83 грн - суми прострочених платежів по тілу кредиту, 27538,70 грн - суми прострочених платежів по процентах, 208,93 грн - суми прострочених платежів за комісією.
Доводи скаржника про односторонній розрахунок заборгованості є необґрунтованими. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не був позбавлений права надати власний розрахунок щодо цих позовних вимог, проте цим правом не скористався та не навів переконливих аргументів в обґрунтування своєї позиції.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що договір №449783-КС-003 про надання кредиту від 03.10.2022 відповідач у судовому порядку не оспорив, отримавши кредитні кошти, користувався ними та в рахунок погашення отриманого кредиту та сплати процентів за користування кредитом здійснював часткові платежі з метою виконання умов договору. Відповідач в апеляційній скарзі не заперечує факт часткового погашення заборгованості за спірним договором.
Документів, що спростовували б доводи позивача або підтверджували б сплату відповідачем заборгованості, відповідач суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 45363,46 грн, з якої: 17615,83 грн - суми прострочених платежів по тілу кредиту, 27538,70 грн - суми прострочених платежів по процентах, 208,93 грн - суми прострочених платежів за комісією є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
А тому позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також не заслуговують на увагу посилання скаржника на Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, яким доповнено, зокрема пунктом 18 такого змісту: "18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).", з огляду на наступне.
Дослідивши умови Договору, суд апеляційної інстанції встановив, що відсотки, нараховані позивачем за користування кредитом за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а являються гарантованим законом та умовами Договору платою боржника на користь кредитора саме за користування грошовими коштами. При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які документи або розрахунки щодо будь-яких нарахувань сум штрафних санкцій, у тому числі, інфляційних втрат, 3% річних або пені, які позивачем не заявлені до стягнення з відповідача.
Водночас колегія суддів зауважує , що судом першої інстанції було враховано, що позовні вимоги щодо сплати відповідачем неустойки (штрафу, пені) у даній справі позивачем не було заявлено.
Повернення позичальником кредитних коштів та процентів за користування ними є не відповідальністю у розумінні цивільного законодавства України, а виконанням своїх зобов'язань за кредитним договором.
У спірних правовідносинах відповідачем не доведено наявності правових підстав для звільнення його від цього обов'язку перед позивачем у відповідності до приписів пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Вказані доводи відповідача є довільним тлумаченням норм законодавства та не мають правового підґрунтя, а тому відхиляються апеляційним судом.
За таких обставин, судова колегія висновує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги заявлені правомірно та підлягають задоволенню у обсязі, визначеному в оскаржуваному рішенні.
З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області у даній справі від 05.04.2024 р. відсутні.
З огляду на встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.
Таким чином, Господарський суд Дніпропетровської області всебічно, повно, об'єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лопанова Кирила Юрійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 у справі № 904/432/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 у справі № 904/432/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв