18.09.2024 року м.Дніпро Справа № 904/690/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 (повний текст рішення складено 18.04.2024, суддя Ярошенко В.І.) у справі № 904/690/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональна газова компанія", м.Київ
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіональна газова компанія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз", в якому просить суд стягнути заборгованість з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» у загальній сумі 193 611, 36 грн, з яких: заборгованість у розмірі 153 735 грн, пеня у розмірі 27 826, 04 грн, 3 % річних у розмірі 4 875, 81 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 174, 51 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 07/082-12/19-Bil від 30.09.2019 в частині порушення строків оплати вартості наданих послуг.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024, у даній справі, позов задоволено повністю.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи «КРИВОРІЖГАЗ» (50051, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр. Металургів, 1; ідентифікаційний код 03341397) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» (01010, м. Київ 10, вул. Острозьких Князів, буд. 32/2; ідентифікаційний код 37401646) суму основного боргу в розмірі 153 735 грн, пеню в розмірі 27 826, 04 грн, 3 % річних в розмірі 4 875, 81 грн, інфляційні втрати в розмірі 7 174, 51 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 грн.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, засобами поштового зв'язку, Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз", звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі; стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати по справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 року у справі №904/690/24 є таким, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Скаржник зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не було застосовано положення частини 1 статті 617 ЦК України відповідно до яких особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Апелянт звертає увагу, що при укладенні Договору, сторонами в розділі 7 Договору під назвою «Обставини непереборної сили» було визначено наступне:
« 7.1. Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за Договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс- мажорних обставин).
7.2. Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору.
7.3. Строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
7.4. Засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у встановленому законодавством порядку.
7.5. Сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом 5 робочих днів з дня отримання відповідних підтвердних документів надати належним чином засвідчені копії таких документів іншій Стороні.
7.6. Виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови Сторони-2 від сплати Стороні-1 за послуги, які були надані до їх виникнення.»
Відповідач вважає, що з урахуванням вищенаведених положень Договору, укладеного між Сторонами, та положень статті 617 Цивільного кодексу України, положень частини 2 статті 218 та частини 4 статті 219 Господарського кодексу України судом до Відповідача не мало б бути застосовано застосування штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, визначеної в Комерційній пропозиції, яка є Додатком 2 до Договору.
Крім того, скаржник вказує, що судом першої інстанції не було надано належну оцінку обставинам, якими Відповідач обґрунтовував свої заперечення проти позовних вимог, зокрема в тексті відзиву на позовну заяву.
Апелянт зазначає, що 17.03.2023 року адміністраторами ТОВ «Регіональна газова компанія» у віддаленому режимі без будь-яких попереджень та повідомлень, безпідставно, в односторонньому порядку та в порушення умов договорів (в тому числі і договору № 07/082-82/19-ВіІ від 30.09.2019 року) було здійснено заміну паролів доступу до IT серверів та мережевого обладнання AT «Криворіжгаз», а також було проведено їх відключення від централізованих мережевих ресурсів.
Внаслідок вимкнення мережевого обладнання та серверів з програмним забезпеченням AT «Криворіжгаз», як оператора об'єктів критичної інфраструктури, з 17.03.2023 року на підприємстві був повністю відсутній доступ до програм та сервісів, що надавалися ТОВ «Регіональна газова компанія», та які до цього часу на постійній основі використовувались AT «Криворіжгаз» під час провадження господарської діяльності.
Відповідач вказує, що з урахуванням того, що нову ціну послуги, визначеної пунктом 1.2. Договору № 07/082-82/19-ВіІ від 30.09.2020 року (ціну було змінено шляхом додавання до вартості послуги ПДВ в розмірі 20%) було встановлено, починаючи з 01.01.2023 року, тобто до вказаної дати вартість такої послуги було визначено в іншому розмірі, обчислення строку виконання грошового зобов'язання по оплаті послуг за лютий місяць 2023 року (за Актом про надання виробничих послуг №РЕЯ73000356 від 28.02.2023 року) мало б здійснюватися відповідно до правил визначених положеннями статті 530 ЦК України, починаючи з дати затвердження такого Акту Сторонами Договору, визначеного відповідно до Протоколу руху документа/звіта та пов'язаних з ним повідомлень/квитанцій щодо документа - АКТ «Регіональна газова компанія» № РЕЯ73000356 від 28.02.2023 року, якою є 07.03.2023 року, тобто останній день семиденного строку, обчисленого з дати затвердження Сторонами вищевказаного Акту - 28.02.2023 року.
Скаржник вважає, що з урахуванням наведеного вище Розрахунок за зобов'язаннями лютого 2023 року (Акт надання послуг № РЕЯ 73000356 від 28 лютого 2023 року) мав виглядати наступним чином:
Інфляційні втрати мають бути обраховані за період з березня 2023 року по лютий 2024 року наступним чином:
Розрахунок здійснюється за формулою -
ІІС=(ІІ 1:100)х(ІІ2:100)х(ІІЗ: 100).... (IIZ: 100)
II1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
IIZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
(101,50:100)х(100,20:100)х(100,50:100)х(100,8:100)х(99,40:100)х(98,60:100)х(100,50:100)х( 100,80:100)х(100,50:100)х(100,70:100)х(100,40:100)=1,03939230
Інфляційне збільшення:
153 735,00x1,03939230 - 153 735,00=6 055,98 гривень.
На думку апелянта, в розрахунку розміру 3% річних період прострочення грошового зобов'язання з 07.03.2023 року до 31.12.2023 року (період прострочення таким чином має складати 301 день) має обраховуватися наступним чином - 153 375,00x3%x301:365:100=3790,64 гривень.
Скаржник зазначає, що відтак, всього 3% річних за зобов'язаннями січня 2023 року має складати - 3790,64+579,66=4370,30 гривень.
Відповідач відмічає, що, крім того, з урахуванням наведених вище пояснень та враховуючи початок періоду прострочення з 07.03.2023 року до дати зазначеної Позивачем у позові - 25.07.2023 року, тривалість прострочення має бути визначена на рівні 142 дні, відтак розмір пені обрахований за формулою 153 735,00x0,1x142:100= 21 830,37 гривень.
Апелянт наголошує, що вищевказаний розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені, що наведений вище Відповідачем, зроблений останнім на підставі положень чинного законодавства України та цілком підтверджується зібраними доказами по справі, зокрема текстами укладеного між Сторонами по справі договору № 07/082-82/19-ВіІ від 30.09.2020 року, додатковими угодами до нього та Актом про надання виробничих послуг №РЕЯ73000356 від 28.02.2023 року, який, несвоєчасністю оплати за яким і обґрунтовувалися позовні вимоги ТОВ «Регіональна газова компанія».
Скаржник вважає, що в результаті, нез'ясування судом першої інстанції вищевказаних обставин, ним було ухвалено необґрунтоване та незаконне оскаржуване судове рішення, яке підлягає скасуванню з огляду на те, що на підставі такого ухваленого судом першої інстанції рішення з Відповідача були стягнуті надлишкові грошові кошти, стягнення яких не передбачено, ані положеннями чинного законодавства України, ані умовами укладеного між сторонами по справі договору.
Крім того, відповідач зазначає, що ще однією підставою для оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 року по справі № 904/690/24 в апеляційному порядку є те, що судом першої інстанції з урахуванням вищенаведених пояснень не було зменшено розмір нарахованої Позивачем пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та оскаржуваним судовим рішенням покладено на Відповідача необхідність сплати пені в розмірі заявлених Позивачем вимог, а саме в розмірі - 27 826,04 гривень, що стало наслідком незастосування судом першої інстанції положень статті 617 Цивільного кодексу України, положень частини 2 статті 218 та частини 4 статті 219 Господарського кодексу України та неповним встановленням судом фактичних обставин справи в частині визначення Сторонами в Договорі умов настання відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань, та зокрема визначення Сторонами умов застосування такої відповідальності.
Скаржник звертає увагу на те, що доводи та міркування, що були наведені вище Відповідачем (AT «Криворіжгаз») стосовно обставин, які хоча і мали місце в березні 2023 року, проте мали безпосереднє відношення до обставин виконання умов Договору № 07/082-82/19-ВіІ від 30.09.2019 року, не були враховані судом першої інстанції під час розгляду господарської справи № 904/690/24 по суті, хоча на думку відповідача, мали бути враховані судом першої інстанції, оскільки підтверджували беззмістовність (в повному розумінні цього слова) послуг, що надавалися Позивачем за вищевказаним договором, адже хоча надання таких послуг і було припинено Позивачем в односторонньому порядку, Відповідач, хоча і зазнав складнощів в роботі, проте не припинив виконання покладених на нього функцій, не зважаючи на припинення надання таких послуг.
Апелянт вважає, що зазначене свідчить про те, що хоча надання відповідних послуг і було передбачено сторонами договору № 07/082-82/19-ВіІ від 30.09.2019 року (Позивачем та Відповідачем по справі), та Сторонами вищевказаного договору складалися певні документи впродовж його дії, однак їх надання або ненадання жодним чином не впливало на здійснення Відповідачем своєї господарської діяльності, що може вказувати на те, що підставою для позовних вимог Позивача був правочин, що мав ознаки удаваності, в силу того, що фактично єдиним результатом виконання умов такого договору була необхідність здійснення Відповідачем сплати визначеної суми грошових коштів на користь Позивача без існування нагальної необхідності в існуванні (отриманні) таких послуг, що було підтверджено умовами виконання вищевказаного договору зі сторони Позивача (події березня 2023 року, що описані вище за текстом цієї апеляційної скарги).
На думку скаржника, в даному випадку, судом першої інстанції було допущено перевагу доказів наданих однією стороною (Позивачем) над доказами та розрахунками наданими іншою стороною у спорі (Відповідачем), чим судом було допущено порушення норм процесуального права, а саме вимог положень статті 86 ГПК України в частині дотримання правил оцінки доказів.
Таким чином, відповідач наголошує, що судом першої інстанції було допущено порушення застосування норм матеріального права, яке полягало в незастосуванні положень нормативно-правового акту, що підлягали застосуванню, оскільки такими положеннями врегульовані спірні відносини між сторонами по справі, що відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Апелянт вважає, що наслідком незастосування до спірних правовідносин норм матеріального права, які наведені вище, стало порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема положень частини 2 статті 86 ГПК України.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє вважає її необґрунтованою з огляду на наступне.
Стосовно тверджень апелянта про те, що судом не було враховано доводів відповідача наданих у відзиві на позовну заяву, позивач зазначає, що відзив на позовну заяву відповідачем не подавався.
Позивач зазначає, що позовні вимоги обґрунтовані невиконанням АТ "Криворіжгаз" своїх зобов'язань по договору №07/082-82/19-Bil від 30.09.2019 року за лютий 2023 року.
Натомість в апеляційній скарзі, АТ “Криворіжгаз» зазначає, що “17.03.2023 року адміністраторами ТОВ «Регіональна газова компанія» у віддаленому режимі без будь-яких попереджень та повідомлень, безпідставно, в односторонньому порядку та в порушення умов договорів (в тому числі і договору №07/082-82/19-Bil від 30.09.2019 року) було здійснено заміну паролів доступу до ІТ серверів та мережевого обладнання АТ «Криворіжгаз», а також було проведено їх відключення від централізованих мережевих ресурсів.».
Стосовно даного твердження відповідача, позивач зазначає наступне:
- по-перше, дане твердження нічим не підтверджується;
- по-друге, даний спір виник у зв'язку із несплатою Відповідачем послуг отриманих у лютому 2023 року, а не березні 2023 року;
- по-третє, акт надання послуг № РЕЯ73000356 від 28.02.2023 року, підписаний електронними підписами ТОВ «Регіональна газова компанія» та АТ «Криворіжгаз», що підтверджується актом наданих послуг, роздруківкою протоколу руху документа/ звіта та пов'язаних з ним повідомлень/квитанцій з системи електронного документообігу «M.E.Doc», не заперечується Відповідачем;
- по-четверте, Позивач не заперечує факт отримання послуг в лютому 2023 року.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач також зазначає, що відповідно до п. 1 Додаткової угоди від 01.06.2022 року до Договору №07/082-82/19- Bil від 30.09.2019 року - Сторони домовилися викласти з 01.06.2022 року пункт 3.1 Договору у частині щодо порядку оплати послуг у наступній редакції: строк проведення розрахунків - до 25 числа місяця, що передує місяцю надання послуг та користування програмними продуктами.
Таким чином, позивач звертає увагу, що сторони в договорі чітко встановили строки розрахунків.
Крім того, позивач вказує, що додатковою угодою № ДУ-2/07/082-82/19-ВІ1 від 23.12.2022 до договору сторони домовилися викласти з 01.01.2023 пункт 3.1 Договору у наступній редакції: Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:
- за право користування програмними продуктами, зазначених в п.1.2 Договору, кошти в сумі 109 810, 00 (сто дев'ять тисяч вісімсот десять гривень 00 копійок), крім того ПДВ 20% в сумі 21 962, 00 (двадцять одна тисяча дев'ятсот шістдесят дві гривні 00 копійок);
- за надані послуги, які зазначені в п. 1.3 Договору, кошти в сумі 21 963, 00 (двадцять одна тисяча дев'ятсот шістдесят три гривні 00 копійок), в т.ч. ПДВ 3 660, 50 (три тисячі шістсот шістдесят гривень 50 копійок).
Позивач звертає увагу, що, таким чином, Відповідач, підписуючи додаткову угоду 23.12.2022 року знав про зміну ціни з 01.01.2023 року і про те, що строк проведення розрахунку за послуги лютого 2023 року - до 25.01.2023 року.
Позивач вважає, що враховуючи вищевикладене, посилання Відповідача, що розрахунок заборгованості за зобов'язаннями лютого 2023 року має починатись з 07.03.2023 року є необґрунтованим.
На думку позивача, посилання АТ «Криворіжгаз» на обставини непереборної сили як на підставу звільнення від відповідальності у вигляді штрафних санкцій є безпідставними з огляду на наступне.
Умовами розділу 7 Договору, зокрема, пунктами 7.1. та 7.5. передбачено, що Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим Договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Сторони зобов'язані негайно повідомити про обставини форс-мажору та протягом 5 робочих днів з дня отримання відповідних підтвердних документів надати належним чином засвідчені копії таких документів іншій Стороні.
Позивач зауважує, що АТ «Криворіжгаз» жодним чином не повідомляло ТОВ «Регіональна газова компанія» про настання форс-мажорних обставин, що позбавляє Відповідача права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності.
Позивач зазначає, що правові висновки Верховного Суду у постанові від 29.06.2023 року у справі №922/999/22 вказують на необхідність доведення, що конкретні форс-мажорні обставини мали непереборний характер для відповідача при виконанні ним конкретних договірних зобов'язань.
Проте, Відповідач жодним чином не довів наявність таких обставин, які унеможливили для АТ «Криворіжгаз» виконання договірних зобов'язань з оплати отриманих послуг по Договору.
Щодо тверджень відповідача про не зменшення судом розміру пені, позивач вказує, що відповідачем не подавалось клопотання про зменшення розміру пені, відтак посилання на те, що суд не зменшив розмір пені є безпідставним.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 року у справі №904/690/24 залишити без змін.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 14.05.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2024 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/690/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/690/24.
24.05.2024 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.06.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 у справі № 904/690/24 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, на належні реквізити, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
20.06.2024 від представника скаржника до апеляційного суду надійшла заява про усунення недоліків, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги платіжну інструкцію від 18.06.2024 про сплату судового збору у розмірі 4542,00 грн.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 у справі № 904/690/24. Визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень ст. ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
30.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» (далі - позивач, сторона-1) та Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» (далі - відповідач, сторона-2) укладено Договір №07/082-82/19-Ві1 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору Сторона-1, надає Стороні-2, право строкового платного користування програмними продуктами в тому числі оновлення, додатки, доповнення та/або розширення функціоналу та консультаційні послуги по їх використанню, a Сторона-2, зобов'язується сплатити за надані права та послуги обумовлену цим Договором суму.
Згідно з пунктом 1.2 договору програмний продукт, на який передається право користування:
- "Автоматизована система обліку споживання і розрахунків за природний газ населенням "RGC-Billing";
- мобільний додаток контролера оператора ГРМ, для операційної системи Android "104 Mobile Controller" з функцією формування маршруту обходу споживачів.
Пунктом 1.3 визначено перелік послуг, що надаються за цим договором:
- послуги з оновлення програмного забезпечення "Автоматизована система обліку споживання і розрахунків за природний газ населенням "RGC-Billing";
- послуги по адмініструванню програмного забезпечення "Автоматизована система обліку споживання і розрахунків за природний газ населенням "RGC-Billing";
- послуги по адмініструванню серверного програмного забезпечення та баз даних Сторони-2 на яких працює "Автоматизована система обліку споживання і розрахунків за природний газ населенням "RGC-Billing";
- консультаційні послуги з питань використання програмного забезпечення "Автоматизована система обліку споживання і розрахунків за природний газ населенням "RGC-Billing";
- консультаційні послуги з питань відповідності методики ведення обліку споживання і розрахунків за природний газ населенням на підприємстві Сторони-2 нормам діючого законодавства України.
Згідно з пунктом 4.2 договору Сторона-1 має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за цим договором.
Сторона-2 на підставі положень пункту 4.3 договору зобов'язана серед іншого своєчасно та в повному обсязі проводити оплати за цим договором.
Відповідно до пункту 8.1 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін, діє з 01.01.2020 по 31.12.2024 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковою угодою № ДУ-2/07/082-82/19-Ві1 від 23.12.2022 до договору сторони домовилися викласти з 01.01.2023 пункт 3.1 Договору у наступній редакції: Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:
- за право користування програмними продуктами, зазначених в п.1.2 Договору, кошти в сумі 109 810, 00 (сто дев'ять тисяч вісімсот десять гривень 00 копійок), крім того ПДВ 20% в сумі 21 962, 00 (двадцять одна тисяча дев'ятсот шістдесят дві гривні 00 копійок);
- за надані послуги, які зазначені в п. 1.3 Договору, кошти в сумі 21 963, 00 (двадцять одна тисяча дев'ятсот шістдесят три гривні 00 копійок), в т.ч. ПДВ 3 660, 50 (три тисячі шістсот шістдесят гривень 50 копійок).
Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди від 23.12.2023 № ДУ-2/07/082-136/19-АДС до договору сторони домовилися викласти з 01.01.2023 пункт 3.1 Договору у частині щодо порядку оплати послуг у наступній редакції: "строк проведення розрахунків - до 25 числа місяця, що передує місяцю надання послуг та користування програмними продуктами".
Відповідно до пункту 2.10 Додатку № 1 до договору сторони домовилися, що Е-документи, які відправлені та підписані сторонами з використанням ЕП (електронного підпису), мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носії. Підтвердження передачі Е-документів (відправлення, отримання, тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами Сторін і не вимагає додаткового доказування.
На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» надало AT «Криворіжгаз» у лютому 2023 року права та послуги на загальну суму 153 735 грн, що підтверджується Актом надання послуг № РЕЯ73000356 від 28.02.2023, який сформовано та направлено до AT «Криворіжгаз» за допомогою системи електронного документообігу «M.E.Doc» у вигляді електронних документів (Е-документи).
Вищезазначений Акт надання послуг №РЕЯ73000356 від 28.02.2023 підписаний електронними підписами ТОВ «Регіональна газова компанія» та AT «Криворіжгаз», на підтвердження надано роздруківки протоколу руху документа/звіту та пов'язаних з ним повідомлень/квитанцій з системи електронного документообігу «M.E.Doc».
Відповідно до акту відповідач отримав у лютому 2023 року права та послуги, передбачені умовами Договору:
- за лютий 2023 року - 153 735 грн.
Однак відповідач не здійснив оплату отриманих прав та послуг, що і стало причиною спору. Крім суми основного боргу у розмірі 153 735 грн позивач просить стягнути 7 174, 51 грн інфляційних втрат, 4 875, 81 грн 3 % річних та 27 826, 04 грн пені.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір, між сторонами склались правовідносини надання послуг.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Умовами договору передбачено строки, розмір та порядок оплати наданих послуг. Відтак, строк оплати наданих послуг є таким, що настав 25.01.2024.
Крім того, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Задовольняючи позовні вимоги у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що 28.02.2023 сторонами був підписаний Акт надання послуг №РЕЯ73000356, відповідно до якого на підставі договору відповідач отримав в лютому 2023 року права та послуги, передбачені умовами договору на суму 153 735,00 грн. У матеріалах справи відсутні докази зауважень відповідача щодо обсягів та якості наданих послуг. Докази сплати заборгованості у повному обсязі сторонами не надано.
З урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме невиконання відповідачем зобов'язань за договором №07/082-82/19-Ві1 від 30.09.2019 у частині оплати наданих за цим договором у лютому 2023 року послуг та ненадання ним доказів які б спростовували таке порушення, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у сумі 153 735,00 грн .
Крім того, відповідно до 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до пункту 5.2 договору передбачено, що у разі порушення Стороною-2 строків оплати, визначених розділом 3 цього Договору, Сторона-2 сплачує Стороні-1 пеню у розмірі 0, 1% від суми простроченого платежу, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг, позивачем останньому нараховано пеню у розмірі 27 826, 04 грн, за загальний період з 26.01.2023 по 25.07.2023.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У даному випадку, наявність підстав для нарахування сум пені, річних та інфляційних втрат випливає з висновків суду про доведеність обставин стосовно неналежного виконання відповідачем умов договору.
Таким чином, місцевий господарський суд обґрунтовано визнав правомірним нарахування позивачем 27 826, 04 грн пені, 4 875, 81 грн 3% річних, 7 174, 51 грн інфляційних втрат враховуючи, що розрахунок цих сум не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору у частині їх нарахування і є арифметично правильним.
Щодо Розрахунку за зобов'язаннями лютого 2023 року (Акт надання послуг №РЕЯ73000356 від 28 лютого 2023 року), наведеного відповідачем в апеляційній скарзі, то він колегією суддів відхиляється, оскільки жодним чином не обґрунтований.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було враховано наявність форс-мажорних обставин колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Згідно з ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Також, згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Отже, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 р. у справі №922/2475/21.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Вказаний вище лист Торгово-промислової палати України не засвідчує факт настання саме для відповідача форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), оскільки форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Між тим, у даному випадку, відповідачем не доведена неможливість виконувати свої зобов'язання перед позивачем за укладеним договором безпосередньо внаслідок обставин збройної агресії Російської Федерації проти України.
При цьому, варто зазначити, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов'язані з військовою агресію російської федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.
Всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, згідно з п. 7.5 договору сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом 5 робочих днів з дня отримання відповідних підтвердних документів надати належним чином засвідчені копії таких документів іншій стороні.
Однак, відповідач на виконання п.7.5. договору, не повідомляв позивача про настання для нього форс-мажорних обставин, які заважають виконанню умов цього договору, підтвердних документів не надавав.
Отже, у даному випадку, вплив дії форс-мажорних обставин на відповідача останнім не доведено.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було зменшено розмір нарахованої Позивачем пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань слід зазначити таке.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Однак, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань і вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
У даній справі, скаржник не навів виняткових обставин, які б слугували підставою для зменшення пені і штрафу та не надав будь-яких доказів на підтвердження відповідних обставин, суд також таких обставин не знайшов.
Таким чином, відповідні доводи скаржника не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що обставини стосовно належності / неналежності надання позивачем послуг у березні 2023 р. не є предметом дослідження у цій справі, оскільки у даному випадку спірним періодом є саме лютий 2023 р., тому відповідні доводи відхиляються апеляційним судом.
При цьому доводи скарги про те, що відключення позивачем відповідача 17.03.2023 унеможливило роботу останнього та безпечне функціонування об'єктів критичної інфраструктури мають декларативний характер, оскільки настання наведених відповідачем наслідків не підтверджені будь-якими доказами .
Твердження апелянта про удаваність правочину - договору № 07/082-82/19-ВіІ від 30.09.2019 року, за відсутності доказів на їх підтвердження, є припущенням скаржника.
До того ж, за приписами ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У даному випадку, договір від 30.09.2019р. № 07/082-82/19-ВіІ, на час спірних відносин, був чинним, відповідачем не доведено порушення законодавства під час його вчинення, недійсним у судовому порядку цей договір також не визнавався.
Доводи скарги про незастосування судом норм права, які підлягали застосуванню не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За загальним правилом, доказування полягає не лише у поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що у даному випадку скаржником зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства України.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
У цій справі, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 у справі № 904/690/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 у справі № 904/690/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв