Справа №712/8370/24
Провадження №2-а/712/1147/24
12.09.2024 м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді - Ватажок-Сташинської А.В.,
за участі:секретаря судового засідання - Шевченко О.П.,
представника позивача - адвоката Мисана В.М.,
представника відповідача - Чумак О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження,
До Соснівського районного суду м. Черкаси звернулася ОСОБА_1 з позовом до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Черкаського відділу Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби №7130130100015900 від 11.06.2024 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 , яка є громадянкою РФ вказує, що вона проживає в Україні з 2017 року та щорічно отримувала посвідки на тимчасове проживання, одружена з громадянином України, має сталі соціальні зв'язки. Як зазначено у позові після розпочатої військової агресії РФ позивачка відкрито засуджує дії РФ та російських військових, при цьому, зважаючи на тривале проживання в Україні, наявність сталих соціальних контактів в Україні, ОСОБА_1 не бажає повертатися на територію РФ. Позивачка вказує, що вона до закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання в Україні звернулась до Державної міграційної служби з метою продовження строку дії посвідки та перебування на законних підставах на території України. Однак у червні 2022 року їй було відмовлено у прийнятті будь-яких заяв, у зв'язку із збройною агресією РФ проти України, посилаючись на те, що жодні документи від громадян РФ міграційною службою не приймаються. У подальшому після прийняття оспорюваного рішення ОСОБА_1 , докладаючи максимум зусиль для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні, повторно звернулась до міграційної служби з проханням прийняти заяву та документи для оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні чи отримання статусу біженця, однак через протиправну бездіяльність та рішення відповідача не змогла цього зробити. З огляду на наведене, позивачка вказує, що незважаючи на дотримання суб'єктом владних повноважень вимог чинного законодавства України та правомірність оскаржуваного рішення за формальними ознаками, спірне рішення Черкаського відділу Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби №7130130100015900 від 11.06.2024 про примусове повернення позивачки до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства не відповідає принципам правомірної адміністративної поведінки та порушує положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.07.2024 відкрито провадження у справі за даним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, 14.08.2024 відповідачем подано до суду відзив, в якому вказує про безпідставність позовних вимог, оскільки доказів звернення до уповноваженого державного органу з документами про продовження строку перебування в Україні у порядку ч.2 ст.17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачкою не надано. Посилання позивачки на існування обставин, передбачених ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які унеможливлюють її примусове повернення, зокрема як «особу, яка проявляє волевиявлення для отримання громадянства України», на думку відповідача, є необґрунтованими оскільки ОСОБА_1 з питань оформлення набуття/прийняття та встановлення належності до громадянства України не зверталась, паспортом громадянина України не документувалась. При цьому відповідач наголошує, що позивачка фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебуває на території України. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень ч.1 ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачкою не надано. Також, на думку відповідача, відсутні підстави стверджувати, що позивачка підпадає під захист ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, відповідач, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.10.2021 у справі №263/14519/20 та від 20.09.2022 у справі №755/7030/21, стверджує, що порушений позивачкою законодавчо встановлений порядок перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення у країну походження або третю країну та у спірних правовідносинах є необхідним та достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення.
Позивачка та її представник під час судового розгляду справи на задоволенні позову наполягали з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача під час судового розгляду справи проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на підстави, зазначені у відзиві.
Допитаний у судовому засіданні 13.08.2024 у якості свідка ОСОБА_2 показав суду, що він знайомий із ОСОБА_1 з 2017 року, вони разом працюють та свідку відомо, що позивачка проживає на території України по посвідці на тимчасове проживання, виданій міграційною службою. ОСОБА_2 показав суду, що ОСОБА_1 неодноразово протягом 2017 - 2022 років просила його допомагати їй у продовженні строку дії посвідки, а саме він надавав їй моральну підтримку. Улітку 2022 року, точну дату та час ОСОБА_2 не пам'ятає, ОСОБА_1 звернулась до нього з проханням сходити разом з позивачкою до управління міграційної служби у м. Черкаси. ОСОБА_2 показав суду, що він тоді не бачив, як позивачка надавала заяву на продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання на території України комусь із співробітників міграційної служби. Також ОСОБА_2 показав суду, що у 2024 році, точну дату та час ОСОБА_2 не пам'ятає, він на прохання ОСОБА_1 ходив до міграційної служби у м. Черкаси разом з нею та ОСОБА_3 . Як показав ОСОБА_2 у 2024 році позивачку в управлінні міграційної служби впізнали та повідомили, що документи від громадян РФ не приймаються, сказали звертатися до УДМС в Полтавській області. Також ОСОБА_2 показав суду, що у 2024 році ніяких заяв ніхто не готував та не подавав.
Допитана у судовому засіданні 13.08.2024 у якості свідка ОСОБА_3 показала суду, що вона знайома із ОСОБА_1 близько семи років, вони разом працюють та свідку зі слів позивачки відомо, що позивачка проживає на території України по посвідці на тимчасове проживання, виданій міграційною службою, строк дії якої позивачка завжди продовжувала. ОСОБА_3 показала суду, що близько місяця тому позивачка попросила її та ОСОБА_2 сходити разом з нею до управління міграційної служби, оскільки перед цим позивачці вже відмовляли у прийнятті документів. Як показала ОСОБА_3 ОСОБА_1 просила, щоб її підтримали. В управлінні міграційної служби позивачку впізнали та повідомили, що строк дії посвідок під час дії військового стану не продовжується.
Заслухавши пояснення позивачки та її представника, пояснення представника відповідача, заслухавши покази допитаних судом у якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для вирішення справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянокю РФ, що стверджується даними паспорта № НОМЕР_1 , виданого 15.04.2021.
Відповідно до свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_2 виданого Шполянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 15.08.2017, громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та громадянка РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрували шлюб 15.08.2017.
Востаннє ОСОБА_1 в'їхала на територію України 30.04.2021 через КПП «Бачівськ».
Згідно з посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_3 виданою 14.07.2021 ОСОБА_1 документована посвідкою на постійне проживання, дата закінчення строку дії 12.07.2022.
Доказів звернення ОСОБА_1 до управління міграційної служби щодо продовження строку дії посвідки та перебування на законних підставах на території України до закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 від 14.07.2021, а саме до 12.07.2022, а так само у строк визначений п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.2022 №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою публічних послуг в умовах воєнного стану» стороною позивача суду не надано не названо.
Допитаний у судовому засіданні 13.08.2024 у якості свідка ОСОБА_2 показав суду, що він знайомий із ОСОБА_1 з 2017 року, вони разом працюють та свідку відомо, що позивачка проживає на території України по посвідці на тимчасове проживання, виданій міграційною службою. ОСОБА_2 показав суду, що ОСОБА_1 неодноразово протягом 2017 - 2022 років просила його допомагати їй у продовженні строку дії посвідки, а саме він надавав їй моральну підтримку. Улітку 2022 року, точну дату та час ОСОБА_2 не пам'ятає, ОСОБА_1 звернулась до нього з проханням сходити разом з позивачкою до управління міграційної служби у м. Черкаси. ОСОБА_2 показав суду, що він тоді не бачив, як позивачка надавала заяву на продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання на території України комусь із співробітників міграційної служби. Також ОСОБА_2 показав суду, що у 2024 році, точну дату та час ОСОБА_2 не пам'ятає, він на прохання ОСОБА_1 ходив до міграційної служби у м. Черкаси разом з нею та ОСОБА_3 . Як показав ОСОБА_2 у 2024 році позивачку в управлінні міграційної служби впізнали та повідомили, що документи від громадян РФ не приймаються, сказали звертатися до УДМС в Полтавській області. Також ОСОБА_2 показав суду, що у 2024 році ніяких заяв ніхто не готував та не подавав.
Допитана у судовому засіданні 13.08.2024 у якості свідка ОСОБА_3 показала суду, що вона знайома із ОСОБА_1 близько семи років, вони разом працюють та свідку зі слів позивачки відомо, що позивачка проживає на території України по посвідці на тимчасове проживання, виданій міграційною службою, строк дії якої позивачка завжди продовжувала. ОСОБА_3 показала суду, що близько місяця тому позивачка попросила її та ОСОБА_2 сходити разом з нею до управління міграційної служби, оскільки перед цим позивачці вже відмовляли у прийнятті документів. Як показала ОСОБА_3 ОСОБА_1 просила, щоб її підтримали. В управлінні міграційної служби позивачку впізнали та повідомили, що строк дії посвідок під час дії військового стану не продовжується.
Щодо наявного у матеріалах справи аудіо запису, суд зауважує, що стороною позивача до позовної заяви надано диск, на якому наявний аудіо запис розмови трьох осіб із голосами схожими на жіночий та однієї особи з голосом схожим на чоловічий, які говорять про те, що одна з осіб з голосом схожим на жіночий є громадянкою РФ та проживає на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання, терміном дії до липня 2022 року та яка до закінчення строку дії вказаної посвідки особисто до управління міграційної служби щодо продовження строку дії посвідки, а так само у строк встановлений нормативно-правовим актом, яким було унормовано порядок та строки звернення громадян РФ щодо продовження строку дії посвідок не зверталась, оскільки остання у червні 2022 року зателефонувала та їй було повідомлено, що документи не приймають через військовий стан. У липні, серпні, жовтні, листопаді, грудні 2022 року вказана особа до управління міграційної служби не зверталась, оскільки її ніхто не повідомив про необхідність такого звернення. Також інша особа з голосом схожим на жіночий розяснює, що посвідка автоматично вилучена, тому особа перебуває на території України незаконно, і їй необхідно виїхати до третьої країни, де оформити візу, та повідомлено, що щодо отримання статусу біженця необхідно звертатися на гарячу лінію Управління ДМС у Полтавській області.
З вказаного аудіо запису розмови трьох осіб із голосами схожими на жіночий та однієї особи з голосом схожим на чоловічий неможливо встановити їх прізвища, ім'я та по батькові, займані посади, та місце роботи, а також дату, час та місце їх розмови.
Відтак суд не може ідентифікувати осіб, розмову яких зафіксовано вказаним аудіо записом.
Рішенням в.о. начальника Черкаського відділу Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби №7130130100015900 від 11.06.2024 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянку РФ ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язано її покинути територію України у термін до 07.07.2024, та повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інтересів національної безпеки України чи охорони громадського порядку, прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні прийнято рішення про її примусове повернення.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що 11.06.2024 по АДРЕСА_1 було виявлено громадянку РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була документована посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_3 від 14.07.2021, терміном дії до 12.07.2022, орган 7101. Після закінчення терміну дії посвідки ОСОБА_1 територію Українип не залишила у семиденний термін і по теперішній час від виїзду за межі території України ухилилась. Враховуючи викладене громадянка РФ ОСОБА_1 проживає на території Українпи за документами, термін дії яких закінчився. За вказане правопорушення громадянку РФ ОСОБА_1 було притягнуто працівниками Черкаського відділу ЦПМУ ДМС до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП і накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 3 400 грн 00 коп.
З огляду на викладене, вирішено примусусово повернути до країни походження або третьої країни громадянку РФ ОСОБА_1 та зобов'язано її покинути територію України у термін до 07.07.2024.
Доказів оскарження та скасування у судовому порядку постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 3 400 грн 00 коп., сторони суду не назвали та не надали.
Вважаючи, що оскаржуване рішення в.о. начальника Черкаського відділу Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби №7130130100015900 від 11.06.2024 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства винесено протиправно, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України гарантовано, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
У статті 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Положеннями ч.6 ст.55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 288 КАС України встановлено, що позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну визначено в Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
У пункті 7 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант - це, зокрема, іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
За змістом частин першої-третьої статті 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Положеннями частин першою та третьою статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до ч.16 ст.4 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Згідно з ст.17 Закону № 3773-VI іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.
Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначено Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150(далі - Порядок №150).
Відповідно до п.2 Порядку № 150 у редакції чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2023 р. № 979 іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.Порядокобчислення зазначеного строку встановлюється МВС; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.
Згідно з п.5 Порядку №150 у редакції чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2023 р. № 979 строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС.
Отже, законність перебування на території України громадян РФ та осіб без громадянства обчислюється з урахуванням вимог Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150.
Відповідно до пп. 1 п. 6, п. 7, п. 8 Порядку №150 у редакції чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2023 р. № 979 строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в'їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов'язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в'їзду в Україну.
Рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно достатті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів.
Заяви про продовження строку перебування на території України подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання.
Згідно з п.3 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №321 від 25.04.2018 (далі - Порядок №321), тут і далі у редакції чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №979 від 12.09.2023, посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну.
Відповідно до п.17 Порядку №321, документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування/проживання в Україні.
Згідно з п.32 Порядку №321, для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають: 1) дійсний паспортний документ іноземця (або паспортні документи - у разі, коли іноземець має одночасно громадянство (підданство) кількох держав (множинне громадянство) або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України; 2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) копію рішення про надання дозволу на імміграцію; 5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати; 6) документ, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі наявності).
Іноземець або особа без громадянства під час подання документів для оформлення посвідки пред'являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 5 і 6 цього пункту.
До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 6 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки Згідно з оригіналом та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.
Відповідно до п.25 Порядку №321, після перевірки іноземцем або особою без громадянства правильності внесених до заяви-анкети відомостей про особу заява-анкета перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта, який прийняв документи та сформував заяву-анкету.
Відповідно до п.39 Порядку №321, службовою особою ДМС приймається рішення або про оформлення посвідки або відмову в її оформленні.
Таким чином, процедура оформлення посвідки на постійне проживання передбачає офіційне звернення іноземця до територіального органу ДПС за оформленням посвідки та надання документів передбачених п.32 Порядку №321. Формуванням електронної заяви-анкети, перевіркою відповідності наданих іноземців відомостей в заяві-анкеті, та прийняттям одного з двох рішень: оформлення посвідки чи відмові у її оформленні.
При вирішенні даного спору суд зауважує, що згідно з Угодою між Кабінетом Міністрів України і урядом РФ про безвізові поїздки громадян України та РФ від 16.01.1997, громадяни РФ мали право перебувати на території України не більше як 90 днів протягом 180 днів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2022 №692 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації та застосування деяких міжнародних договорів України з Російською Федерацією», яка застосовується з 01.07.2022 припинено дію Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації, вчиненої 16 січня 1997 р. у м. Москві.
На період до припинення дії Угоди, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, відповідно до статті 6 такої Угоди зупинено дію статей 1 і 2 Угоди в частині можливості громадян Російської Федерації в'їжджати, виїжджати, прямувати транзитом, перебувати і пересуватися територією України без віз на підставі документів, зазначених у пунктах 2, 3, 4, 6 і 8 переліку документів громадян Російської Федерації для в'їзду, виїзду, перебування і пересування територією України, наведеного в Додатку 1 до Угоди.
Положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2022 №1202 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану», установлено, зокрема, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам РФ, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в'їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування; іноземці або особи без громадянства, крім громадян РФ, зобов'язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану.
Водночас, пунктом першим Постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.2022 №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою публічних послуг в умовах воєнного стану» установлено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам РФ здійснюється з урахуванням таких особливостей:
розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення посвідок на постійне проживання, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором;
у разі звернення громадянина РФ із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення посвідок на постійне проживання, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором.
Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.2022 №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою публічних послуг в умовах воєнного стану» зазначені у пункті 1 цієї постанови обмеження не поширюються на:
осіб, що мають законні підстави для оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, передбачені пунктами 4, 6, 9 та 10 частини другої та пунктами 1, 2 та 4 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», зокрема на одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України (п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію»);
осіб, що мають підстави для оформлення посвідки на тимчасове проживання, передбачені частинами четвертою, чотирнадцятою, п'ятнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», або інші передбачені цією статтею підстави за умови підтримки їх заяв про оформлення посвідки на тимчасове проживання письмовим клопотанням центрального органу виконавчої влади, до повноваження якого належить сфера діяльності таких осіб, зокрема на іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України (ч.14 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»);
осіб, що звернулися із заявами про продовження строку перебування в інших випадках, крім передбачених абзацами другим та третім цього пункту, якщо рішення за такими заявами приймаються Головою Державної міграційної служби або його заступниками.
Відтак, попри дію військового стану на території України громадяни РФ можуть обміняти посвідку на тимчасове проживання на території України на підставі шлюбу, возз'єднання сім'ї чи працевлаштування.
При цьому згідно з п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.2022 №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою публічних послуг в умовах воєнного стану» особи, зазначені в абзаці третьому пункту 2 цієї постанови, зокрема іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України (ч.14 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства), повинні протягом 30 днів з дня набрання чинності цією постановою звернутися за обміном посвідки на тимчасове проживання, якщо строк звернення за її обміном настав у період з 24 лютого 2022 р. до дня набрання чинності цією постановою.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є іноземкою - громадянкою РФ згідно з даними паспорта громадянина НОМЕР_4 виданого 15.04.2021, строком дії по 15.04.2031.
Востаннє ОСОБА_1 в'їхала на територію України 30.04.2021 через КПП «Бачівськ».
14 липня 2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , терміном дії до 12.07.2022.
Рішенням в.о. начальника Черкаського відділу Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби №7130130100015900 від 11.06.2024 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянку РФ ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язано її покинути територію України у термін до 07.07.2024, та повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інтересів національної безпеки України чи охорони громадського порядку, прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні прийнято рішення про її примусове повернення.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що 11.06.2024 по АДРЕСА_1 було виявлено громадянку РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була документована посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_3 від 14.07.2021, терміном дії до 12.07.2022, орган 7101. Після закінчення терміну дії посвідки ОСОБА_1 територію Українип не залишила у семиденний термін і по теперішній час від виїзду за межі території України ухилилась. Враховуючи викладене громадянка РФ ОСОБА_1 проживає на території Українпи за документами, термін дії яких закінчився. За вказане правопорушення громадянку РФ ОСОБА_1 було притягнуто працівниками Черкаського відділу ЦПМУ ДМС до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП і накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 3 400 грн 00 коп.
З огляду на викладене, вирішено примусу сово повернути до країни походження або третьої країни громадянку РФ ОСОБА_1 та зобов'язано її покинути територію України у термін до 07.07.2024.
Доказів оскарження та скасування у судовому порядку постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 3 400 грн 00 коп., сторони суду не назвали та не надали.
При вирішенні даної справи судом встановлено, що відповідачем не формувалася заява-анкета та не приймалися передбачені порядком рішення, ані про оформлення, ані про відмову в оформленні посвідки.
При цьому, під час розгляду справи не встановлено обставин, які б вказували на те, що у період часу з червня 2022 року по червень 2024 року позивачем вчинялись активні дії спрямовані на легалізацію свого перебування на території України, зокрема, подання заяв про продовження терміну перебування на території України, про набуття громадянства чи про отримання статусу біженця, звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини чи до іншихорганів/установ, в тому числі, міграційних служб, тощо.
Вказаних обставин, належними та допустимими доказами, не довели безпосередньо сама позивачка та її представник.
Не підтверджено це також і показами допитаних під час судового розгляду свідків, а також наданим стороною позивача аудіо записом.
Викладені в адміністративному позові посилання сторони позивачки на те, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась щодо обміну посвідки на тимчасове проживання, у прийнятті яких їй було відмовлено, суд вважає безпідставними, оскільки доказів на підтвердження вказаних обставин стороною позивача суду не названо та не надано.
Крім того, позивачка та її представник під час судового розгляду справи неодноразово підтверджували, що позивачка у період з липня 2022 року по дату винесення оспорюваного рішення, зокрема у період встановлений п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.2022 №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою публічних послуг в умовах воєнного стану», яким було унормовано строк звернення громадян РФ за обміном посвідки на тимчасове проживання, якщо строк звернення за її обміном настав у період з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності цією постановою, до управління міграційної служби щодо продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання не зверталась, документів передбачених п.32 Порядку №321, у тому числі про сплату адміністративних послуг не надавала.
Відтак суд приходить до висновку про безпідставність доводів сторони позивача в цій частині.
Також суд критично ставиться до тверджень сторони позивача про те, що повернення ОСОБА_1 до країни-походження, а саме до держави-агресора неможливе внаслідок загрози її життю, безпеці та свободі, оскільки вона не розділяє поглядів керівництва РФ, що явно свідчить про те, що вона може стати жертвою переслідувань в країні походження через її політичні переконання та громадянську позицію на підтримку українського народу, оскільки доказів на підтвердження вчинення позивачкою активних дій щодо засудження дій РФ та російських військових суду не названо та не надано.
У даному випадку суд вважає за доцільне зауважити, що позивачка вправі виїхати до будь-якої третьої країни, а не лише до РФ.
Разом з тим, оскільки позивачці не заборонено в'їзд в Україну, тож після здійснення необхідних дій щодо законності перебування в Україні, вона матиме можливість повернутися.
Щодо посилання сторони позивача на те, що ОСОБА_1 перебуває на території України не перший рік, має тісні соціальні зв'язки, одружена з громадянином України, суд зазначає, що бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
Тож особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов'язками.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2023 року у справі № 522/5683/22.
Відтак, позивач має вказувати не лише на порушення її прав щодо прийняття рішення про повернення в країну походження, а має довести обставини відсутності нехтування з її сторони обов'язками, визначеними Україною для іноземних громадян.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивачка зазначає, що вона має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому відповідач повинен був врахувати обставини її сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення.
Однак суд зауважує, що сам по собі факт наявності у позивачки на території України чоловіка, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивачки та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.
Також варто зазначити, що саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності чоловіка, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.
З метою контролю за виконанням іноземцем та особою без громадянства рішення про примусове повернення службові особи органу охорони державного кордону чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, можуть супроводжувати такого іноземця та особу без громадянства по території України.
У разі прийняття рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, таким особам у паспортному документі проставляється відмітка про cкасування візи, вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні, та вживаються заходи для скорочення строку тимчасового перебування на території України, скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні або скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні.
Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині двадцятій статті 4 цього Закону, не можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, яка вчинила акт агресії проти України, або в країну, яка не визнає територіальну цілісність та суверенітет України або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема, голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Про територіальну цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262.
Недотримання правил законного перебування іноземця на території України є прямим наслідком для прийняття органом міграційної служби рішення про їх примусове повернення до країни громадянської належності.
Таким чином, на підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що позивачкою порушено законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, що у відповідності до положень статті 26 Закону №3773-VI є підставою для прийняття рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.
Порушений позивачкою законодавчо встановлений порядок перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення у країну походження або третю країну та у спірних правовідносинах є необхідним та достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення, що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.10.2021 у справі №263/14519/20 та від 20.09.2022 у справі №755/7030/21.
У свою чергу ч.1 ст.31 Закону №3773-VI унормовано, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Підстав для заборони примусового повернення або примусового видворення позивача, встановлених статтею 31 Закону №3773-VI судом не встановлено.
При цьому, суд зауважує, що позивачка звернулась із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише 03.07.2024, тобто вже після винесення оспорюваного Рішення в.о. начальника Черкаського відділу Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби №7130130100015900 від 11.06.2024 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012р. №353/271/150 (далі - Інструкція №353/271/150).
Положеннями пунктів 4 та 5 розділу І Інструкції №353/271/150 встановлено, що іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусове видворення на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 та від 14.02.2018 по справі № 536/583/17.
Відповідачем на дотримання вимог ч.2 ст.77 КАС України доведено правомірність винесення оспорюваного рішення.
Таким чином, на підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Частиною п'ятою статті 288 КАС України визначено, що за подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у справах, визначених цією статтею, судовий збір не сплачується.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України, суд зазначає, що оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, судові витрати належить віднести на рахунок позивача.
Керуючись ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 78, 134, 139, 241-246, 250, 255, 268-272, 288, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні позову - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 17.09.2024.
Суддя А.В. Ватажок-Сташинська