465/344/24
2/465/1706/24
Іменем України
10.09.2024 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Величка О.В.,
при секретарі судового засідання Венгринюк О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що 25.12.2012 року вони уклали шлюб, який зареєстровано у Міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 2938. В шлюбі в сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами виявився невдалим, спільне життя між ними не склалось через різні погляди на життя, несумісність характерів, внаслідок чого вони не можуть підтримувати нормальну атмосферу у сім'ї на почуттях любові і поваги один до одного, на даний час шлюб існує формально, спільне господарство не ведеться, подружні стосунки не підтримуються. Просить шлюб розірвати.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 19.03.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
28.03.2024 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про стягнення з відповідача судових витрат. Зазначає, що з метою захисту своїх прав уклала із АО «Мицик, Кравчук і Партнери» договір про надання правової допомоги від 12.01.2024 року. У зв'язку із наданням їй правової допомоги та відповідно до п.3.1 Договору позивачем понесено витрати в розмірі 3000 грн., які просить стягнути з відповідача.
01.04.2024 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву. Зазначає, що заперечує щодо розірвання шлюбу. Відповідач завжди дбав про сім'ю, займався вихованням дитини, кожного ранку відвозив до школи до 4 класу, оплачує додаткові заняття сина, надає йому кишенькові грошові кошти, придбав квартиру для сім'ї, здійснював ремонт у квартирі, в подальшому подарував цю ж квартиру своїй дружині - позивачу, придбав автомобілі для себе та дружини, забезпечував сім'ю продуктами харчування (разом із сином кожної неділі їздили на базар за продуктами харчування на тиждень), робив приємні подарунки для своєї дружини (останній раз на річницю весілля - 26.01.2024 року). Звичайно, як у кожній сім'ї, виникали певні непорозуміння, побутові сварки. І подання дружиною позовної заяви про розірвання шлюбу було для відповідача несподіваним, неочікуваним й в деякій мірі незрозумілим. Вважає, що підстав для розірвання шлюбу немає. З позивачем відповідач прожили в шлюбі 14 років, мають сина. Відповідач впевнений, що вони можуть повернути нормальні стосунки в сім'ю, а розлад в сім'ї носить тимчасовий характер.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 10.06.2024 року клопотання представника відповідача ОСОБА_4 , подане в інтересах відповідача ОСОБА_2 , про надання строку для примирення задоволено частково. Надано сторонам - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 строк для примирення тривалістю 1 (один) місяць. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу зупинено до завершення наданого строку на примирення, тобто до 10.07.2024 року.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 12.07.2024 року відновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позивач в судове засідання не з'явилася, в поданому позові просила справу розглядати у її відсутності.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, водночас представником подано заяву про проведення розгляду справи у їх відсутності, позовні вимоги визнають та не заперечують щодо розірвання шлюбу. Окрім того, представником відповідача подано до суду заперечення щодо стягнення судових витрат на правову допомогу. Зазначає, що позивачем не підтверджено жодним документом, відповідно до якого б вбачалося, що нею понесені витрати на правову допомогу; розмір заявлених витрат 3000,00 гривень є значно завищений, неспівмірний із заявленою вимогою про розірвання шлюбу, враховуючи сплачений нею мінімальний розмір судового збору при поданні позовної заяви до суду. З огляду на це представник відповідача просить відмовити позивачу у задоволенні її заяви про відшкодування судових витрат.
У відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, доходить переконання про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 25.12.2012 року у Міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 2938 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ).
В шлюбі в сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ).
Як вбачається із акту про місце проживання № 1 від 12.01.2024 року, ОСОБА_3 фактично проживає з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з ч. 2 ст.104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ст.112 Сімейного кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.
Згідно статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування подружжя до припинення шлюбних стосунків чи їх збереження є неприпустимим і є порушенням права на свободу та особисту недоторканість.
Згідно з приписами частини 3 статті 105 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України.
Судом встановлено, що сторони втратили взаємні подружні почуття, між ними склались відносини, які не сприяють подальшому збереженню їх сім'ї, можливості для примирення вичерпані, на розірванні шлюбу позивач наполягає, таким чином, подальше спільне життя сторін неможливе, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а тому, шлюб з відповідачем слід розірвати.
Разом із тим, відповідно до ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Зважаючи на той факт, що відповідач визнав позовні вимоги, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача 50 відсотків суми сплаченого судового збору, а інші 50 відсотків - повернути позивачу з державного бюджету.
Щодо вимоги позивача про стягнення суми витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги від 12.01.2024 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та АО "Мицик, Кравчук і Партнери"; акт виконаних робіт від 27.03.2024 року, відповідно до якого вартість наданої позивачу ОСОБА_1 правової допомоги становить 3000 грн.; рахунок від 27.03.2024 року на суму 3000 грн., виставлений АО "Мицик, Кравчук і Партнери" позивачу ОСОБА_1 згідно договору про надання правової допомоги від 12.01.2024 року.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, заперечення відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про частове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 1500 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 81, 263-265, 352 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 110, 112 Сімейного кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований 25.12.2012 року у Міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 2938.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп., що становить 50% судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.
Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп., що становить 50% судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції № 3148-7517-6074-3547 від 15.01.2024 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1500 (одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп. на відшкодування понесених позивачем витрат на правову допомогу.
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до відповідного відділу реєстрації актів цивільного стану для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .
Суддя Величко О.В.