17 вересня 2024 року
м. Київ
справа №640/12871/21
адміністративне провадження № К/990/31212/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу Державної інспекції архітектури містобудування України
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року
у справі №640/12871/21
за позовом ОСОБА_1
до Державної інспекції архітектури та містобудування України
про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - Відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 02 квітня 2021 року № 137 «ОС»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу екології ведення та адміністрування єдиного реєстру Департаменту дозвільних процедур державної архітектурно-будівельної інспекції України;
- стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 02 квітня 2021 року по дату ухвалення судового рішення;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2022 року у цій справі скасовано і ухвалено в частині позовних вимог ОСОБА_1 нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 02 квітня 2021 року № 137 «ОС»; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу екології ведення та адміністрування єдиного реєстру Департаменту дозвільних процедур державної архітектурно-будівельної інспекції України з 29 квітня 2021 року. В частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено адміністративну справу 640/15797/21 на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року внесено виправлення до абзацу четвертого резолютивної частини постанови Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21, виклавши у такій редакції:
«поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу методології ведення та адміністрування єдиного реєстру Департаменту дозвільних процедур державної архітектурно-будівельної інспекції України з 29 квітня 2021 року.».
Також, внесено виправлення до абзацу п'ятого резолютивної частини постанови Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21, виклавши у такій редакції:
«В частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - направити адміністративну справу №640/12871/21 на новий розгляд до суду першої інстанції.».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року адміністративний позов у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено, а саме:
- стягнуто з Державної інспекції архітектури та містобудування України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 29 квітня 2021 року по 05 травня 2023 року, у розмірі 346 066 грн 71 коп.;
- допущено негайне виконання судового рішення у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 14226 грн 26 коп.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року апеляційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року скасовано та ухвалено постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.
Стягнуто з Державної інспекції архітектури та містобудування України (код ЄДРПОУ 44245840, 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26) на користь ОСОБА_1 (РНКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 29 квітня 2021 року по 05 травня 2023 року, у сумі 572481,78 (п'ятсот сімдесят дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня та сімдесят вісім копійок) грн.
Не погоджуючись із цим судовим рішенням, скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Верховний Суд ухвалою від 21 серпня 2024 року залишив без руху касаційну скаргу скаржника надавши строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення її недоліків шляхом надання до суду уточненої касаційної скарги, в якій навести підстави касаційного оскарження із врахуванням зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали вимог, надання документа про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
На виконання цієї ухвали, скаржник направив до суду уточнену касаційну скаргу, в якій підставою касаційного оскарження визначає пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, а також скаржником надано до суду платіжні інструкції, що підтверджують сплату судового збору, а тому касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, що дає змогу суду вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року вирішено здійснювати розгляд справи №640/12871/21 за правилами спрощеного позовного провадження.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Отже, у цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності та/або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження,
У касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки.
Скаржником не зазначено фактів наявності значного суспільного інтересу, а також виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Суд -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної інспекції архітектури містобудування України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року у справі №640/12871/21.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк С.А. Уханенко