17 вересня 2024 р.Справа № 440/6151/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,
за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 (суддя: К.І. Клочко, м. Полтава) по справі № 440/6151/24
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) третя особа Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо незвернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення посадовими особами боржника - Територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області кримінального правопорушення щодо невиконання без поважних причин рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 у справі № 440/6682/20 за виконавчим провадженням № 65957281;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції направити до органів досудового розслідування повідомлення про вчинення керівником боржника - Територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області кримінального правопорушення, що полягає у невиконанні без поважних причин (перешкоджанні виконанню) рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 у справі № 440/6682/20 за виконавчим провадженням № 65957281.
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вжити всіх необхідних заходів з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 у справі № 440/6682/20 за виконавчим провадженням № 65957281, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що державним виконавцем не виконано покладеного на нього обов'язку щодо вжиття всіх передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів примусового виконання рішень для своєчасного і в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 по справі № 440/6151/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (вул. Героїв-пожежників, буд. 13, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 43316700) про визнання протиправною та скасування постанови залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 по справі № 440/6151/24 в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невжиття всіх необхідних заходів з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 у справі № 440/6682/20 за виконавчим провадженням № 65957281, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», та зобов'язання вчинити такі дії та прийняти нову постанову, якою частково скасувати рішення в частині, що оскаржується, та ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невжиття всіх необхідних заходів з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 у справі № 440/6682/20 за виконавчим провадженням № 65957281, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невжиття всіх необхідних заходів з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 у справі № 440/6682/20 за виконавчим провадженням № 65957281, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, з викладених підстав, вказує, що боржник всіляко ухиляється від виконання рішення суду від 22.01.2021 в частині виплати належної стягувачу суми за рахунок коштів за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода», а державний виконавець не здійснює передбачених законодавством заходів для забезпечення його примусового виконання, що свідчить про бездіяльність державного виконавця щодо вжиття передбачених законодавством заходів для забезпечення його примусового виконання.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином/
У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 у справі №440/6682/20 позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, за 14 робочих днів травня 2020 року, за 15 робочих днів червня 2020 року, за 23 робочих днів липня 2020 року та 3 робочих днів серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області ОСОБА_1 за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, за 14 робочих днів травня 2020 року, за 15 робочих днів червня 2020 року, за 23 робочих днів липня 2020 року та 3 робочих днів серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів; в задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
15.06.2021 Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №440/6682/20 про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області ОСОБА_1 за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, за 14 робочих днів травня 2020 року, за 15 робочих днів червня 2020 року, за 23 робочих днів липня 2020 року та 3 робочих днів серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів.
05.07.2021 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Пецяк Л.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №65957281, якою відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №440/6682/20, виданого 05.07.2021 Полтавським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області ОСОБА_1 за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, за 14 робочих днів травня 2020 року, за 15 робочих днів червня 2020 року, за 23 робочих днів липня 2020 року та 3 робочих днів серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про накладення штрафу від 09.12.2021 ВП №65957281 за невиконання судового рішення накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.. Зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про накладення штрафу від 24.02.2023 ВП №65957281 за невиконання судового рішення накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 10200 грн.. Зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною щодо незвернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення щодо невиконання без поважних причин (перешкоджанні виконанню рішення суду від 22.01.2021 у справі № 440/6682/20), позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем вживаються заходи примусового виконання судового рішення в межах виконавчого провадження, передбачені Законом №1404-VIII, що спростовує твердження позивача, викладені у позові про протиправну бездіяльність відповідача в межах ВП №65957281.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої, пункту 1 частин другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункт 1 частини третьої, частина четверта статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
Частинами 1-4 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акту виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Як зазначено вище, відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно зі статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України; судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №619/562/18.
Так, позивач в адміністративному позові вказує на те, що відповідачем вчинено бездіяльність, яка полягає у незверненні до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення щодо невиконання без поважних причин (перешкоджання виконанню) рішення суду від 22.01.2021 у справі № 440/6682/20.
Судовим розглядом встановлено, що відповідачем 23.05.2024 за №11581 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області направлено повідомлення №65957281 про вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що державним виконавцем в межах виконавчого провадження ВП №65957281: у постанові про відкриття виконавчого провадження повідомлено боржника про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів (05.07.2021); прийнято постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (05.07.2021); прийнято постанову про стягнення виконавчого збору (05.07.2021), накладено на Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області штраф за невиконання рішення суду у розмірі 5100 грн. та 10200 грн. (09.12.2021 та 24.02.2023 відповідно).
Таким чином, державним виконавцем вживаються заходи щодо примусового виконання судового рішення в межах виконавчого провадження, передбачені Законом №1404-VIII, що спростовує твердження позивача, викладені у позові про протиправну бездіяльність відповідача в межах ВП №65957281.
Також, щодо позовних вимог про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вжити всіх необхідних заходів з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 у справі № 440/6682/20 за виконавчим провадженням № 65957281, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/200,4 поняття “порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття “охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття “охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України»).
У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року у справі № 800/541/16 підкреслено, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу як об'єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який:
- має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб'єктивного права;
- пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;
- є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;
- є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику;
- порушений суб'єктом владних повноважень.
Такі критерії визначені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 9901/216/19.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18, від 27.04.2020 у справі №826/17354/17.
Як встановлено судом, жодних доказів або аргументів, які б свідчили про реальне порушення прав або законних інтересів позивача чи будь-яких інших осіб з боку відповідача, позивачем не наведено.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вжити всіх необхідних заходів з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 року у справі № 440/6682/20 за виконавчим провадженням № 65957281, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» задоволенню не підлягає.
Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невжиття всіх необхідних заходів з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 у справі № 440/6682/20 за виконавчим провадженням № 65957281, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 5 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Враховуючи що судом першої інстанції вимоги про визнання протиправною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невжиття всіх необхідних заходів з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 року у справі № 440/6682/20 за виконавчим провадженням № 65957281, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», не розглядались та в частині вказаних вимог судом першої інстанції рішення не приймалося, то у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження розглядати вимоги про визнання протиправною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невжиття всіх необхідних заходів з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 року у справі № 440/6682/20 за виконавчим провадженням № 65957281, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», як суду першої інстанції.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги щодо яких судом першої інстанції не було прийнято рішення.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 по справі № 440/6151/24 залишити без змін в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вжити всіх необхідних заходів з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 у справі № 440/6682/20 за виконавчим провадженням № 65957281, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова В.Б. Русанова