17 вересня 2024 р.Справа № 554/2350/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 10.06.2024 (головуючий суддя І інстанції: Материнко М.О.) по справі № 554/2350/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1531909 від 27.02.2024 про накладення на ОСОБА_1 стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1 190 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП;
- провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування позову зазначила, що її притягнуто до відповідальності за керування транспортним засобом з номерним знаком, який не належить цьому транспортному засобу, оскільки на задньому номерному знаку відсутня одна літера. Вказувала, що перед початком руху нею було перевірено технічний стан транспортного засобу, задній номерний знак був в належному стані без недоліків, водночас, враховуючи, що її автомобіль має 3Д номери, а букви на нього прикріплюються за допомогою клею, одна літера могла відпасти після початку руху. При цьому, повідомила інспектору поліції про можливість усунути цей недолік на місці, домалювавши одну букву, або пізніше приклеїти її на місце, де вона відпала. Отже, вважала, що в її діях немає умислу на вчинення правопорушення, що виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності.
Просила врахувати, що інспектором поліції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення було зазначено, що номерний знак спереду автомобіля відрізняється від номерного знаку ззаду транспортного засобу, а саме відсутня одна буква. Отже, на думку позивача, відповідність номерного знаку ТЗ тому, що зазначений в реєстраційних документах дає можливість його ідентифікувати та встановити належність.
Також, зазначала, що спірна постанова не містить конкретну норму нормативно-правового акту, порушеного позивачем та відомостей, який саме номерний знак не належав транспортному засобу, яким вона керувала.
Крім того, вважала, що інспектором поліції порушено процедуру розгляду справи, а саме не вирішені клопотання, не досліджені докази, не вислухані особи, які беруть участь у розгляді справи.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10.06.2024 позов задоволено.
Скасовано постанову інспектора 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області капітана поліції Коваленка М.О. серії ЕНА № 1531909 від 27.02.2024 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито.
Департамент патрульної поліції (далі - відповідач) не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при не повному з'ясуванні обставин справи та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не вірно застосовано норми п. 2.9 «в» ПДР України та ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, якими встановлено імперативну заборону водієві керувати транспортним засобом, номерний знак якого не належить цьому транспортному засобу.
Відеозаписом з відео реєстратору зафіксовано керування позивачем транспортним засобом Mersedes-benz Е 300 із заднім номерним знаком НОМЕР_1 , тоді як в реєстраційному документі номерний знак транспортного засобу - НОМЕР_2 , що свідчить про наявність в її діях порушення п. 2.9 «в» ПДР України.
Зауважує, що відсутність в діях ОСОБА_1 прямого умислу на вчинення спірного правопорушення не свідчить про відсутність в її діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.
Позивач надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Позивач в судовому засіданні просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідач в судове засідання не прибув, просив розгляд справи проводити за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 27.02.2024 інспектором 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області капітаном поліції ОСОБА_2 винесено постанову серії ЕНА № 1531909, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 1 190,00 грн.
Згідно постанови, 27.02.2024 о 08:02 у м. Полтава по вул. Сінній 49 водій керував транспортним засобом Mersedes-benz, н.з. НОМЕР_3 із номерним знаком, який не належить цьому транспортному засобу, оскільки в реєстраційному документі вказаний номерний знак L O64 TXT, а на транспортному засобі номерний знак НОМЕР_1 , чим порушив п.п. 2.9 «в» ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 121-3 КУпАП (а.с. 13).
Позивач, не погоджуючись з постановою по справі про адміністративне правопорушення, оскаржила її в судовому порядку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є протиправною, оскільки відповідачем не доведено умислу вчинення позивачем правопорушення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до п. 2.9 «в» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 (далі - ПДР України) водієві забороняється керувати транспортним засобом, зокрема, з номерним знаком, що не належить цьому засобу.
Відповідно до ч. 1 ст. 121-3 КУпАП керування або експлуатація транспортного засобу, зокрема, з номерним знаком, що не належить цьому засобу тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За визначенням ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
На підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення ДПП надано до суду DVD-RW диск з відеозаписами з відеореєстратору та з нагрудної камери.
Дослідивши відеозапис з відеореєстратору, колегія суддів зазначає, що на ньому зафіксовано транспортний засіб позивача із заднім номерним знаком НОМЕР_1 , що також визнається і ОСОБА_1 .
В свою чергу, під час перевірки інспектором поліції реєстраційних документів на транспортний засіб встановлено, що номерним знаком спірного ТЗ є L О64 TXT, що не відповідає номерному знаку, закріпленому на задній частині автомобіля, яким керувала позивач.
Колегія суддів враховує, що як п. 2.9. «в» ПДР України так і ч. 1 ст. 121-3 КУпАП встановлено імперативну заборону використання номерного знаку на транспортному засобі, який йому не належить.
Доводи позивача, з твердженнями якої погодився суд першої інстанції, щодо перевірки нею перед початком руху технічного стану транспортного засобу, наявності заднього номерного знаку в належному стані, можливість відклеювання літери на номерному знаку після початку руху, оскільки автомобіль має 3Д номери, а букви на нього прикріплюються за допомогою клею, а також наявності переднього номерного знаку в належному стані, який давав можливість ідентифікувати її транспортний засіб не свідчать про відсутність правопорушення.
Згідно ч. 4 ДСТУ 4278:2019 «Дорожній транспорт. Знаки номерні транспортних засобів. Загальні вимоги. Правила застосування» кількість знаків на автотранспорті повинна становити два знаки.
Відповідно до пп.1 п.8 Наказу Міністерства внутрішніх справ від 02 березня 2021 року №166 «Про деякі питання номерних знаків транспортних засобів» кількість знаків на транспортних засобах повинна становити, зокрема, на автомобілях - два знаки.
Наведене в сукупності свідчить про те, що нормами чинного законодавства встановлено чітку вимогу щодо розміщення двох знаків спереду та ззаду автомобіля.
Отже, позивач при експлуатації транспортного засобу зобов'язаний забезпечити наявність номерних знаків у відповідності до вимог нормативно-правових актів.
Відсутність одного символу на номерному знаку транспортного засобу свідчить про його невідповідність номерному знаку, зазначеному у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу.
Враховуючи, що один з номерних знаків автомобіля, яким керувала позивач не відповідав зазначеному в реєстраційному документі, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про порушення останньою вимог п. 2.9 «в» ПДР України.
Доводи позивача про те, що передній номерний знак дозволяв інспектору поліції ідентифікувати транспортний засіб не звільняють останню від обов'язку керувати таким ТЗ з двома належними номерними знаками.
Твердження позивача, що вона могла усунути недолік на місці колегія суддів оцінює критично, оскільки жодних дій на усунення недоліків під час розгляду справи про адміністративне правопорушення нею не було вчинено.
Висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано повного відеозапису з нагрудної камери, колегія суддів вважає такими, що не перешкоджають встановленню факту наявності номерного знаку на транспортному засобі, яким керувала позивач, відмінному від того, що визначений реєстраційними документами.
Твердження позивача, з яким погодився суд першої інстанції про те, що спірна постанова не містить конкретну норму нормативно-правового акту, порушеного позивачем та відомостей, який саме номерний знак не належав транспортному засобу, яким вона керувала колегія суддів вважає помилковими, оскільки у графі «час та місце скоєння, суть і обставини правопорушення» зазначено про порушення ОСОБА_1 п. 2.9. «в» ПДР України, а також посилання на номерний знак, який не відповідає ТЗ, яким вона керувала.
Посилання позивача на те, що перед початком руху вона перевірила технічний стан транспортного засобу, задній номерний знак був в належному стані, а тому під час руху вона не знала і не могла знати про можливу несправність, колегія суддів вважає не доведеними.
При цьому у контексті аналізу цих та інших доводів позивача, колегія суддів відзначає, що відсутність в діях ОСОБА_1 прямого умислу на вчинення спірного правопорушення автоматично не свідчить про відсутність в її діях складу такого адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, оскільки вина в цьому випадку може бути виражена як у формі умислу, так і у формі необережності.
За таких обставин, приймаючи до уваги, те що дотримання ПДР України є невід'ємною частиною організації процесу дорожнього руху з метою створення безпеки для інших учасників дорожнього руху, уникнення дорожньо-транспортних пригод та їх наслідків, колегія суддів вважає, що відповідачем доведено в діях позивача склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.
Твердження позивача про порушення інспектором поліції процедури розгляду справи колегія суддів спростовуються відеозаписом з нагрудної камери, з якого вбачається, що інспектором поліції надано ОСОБА_1 можливість надати пояснення, роз'яснено права особи, що притягається до адміністративної відповідальності, положення ст.63 Конституції України. При цьому, жодних зауважень до дій поліцейського, будь-яких клопотань щодо розгляду справи, позивачем заявлено не було.
Отже, апеляційним судом не встановлено обставин, які б давали підстави стверджувати про порушення поліцейським процедури розгляду адміністративної справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 121-3 КУпАП підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а отже спірна постанова прийнята відповідачем правомірно, відповідно до закону в межах повноважень та у спосіб встановлений законодавством.
Натомість, суд першої інстанції неповно дослідив матеріали справи, невірно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Крім того, колегія суддів зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Так, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про скасування постанови від 27.02.2024 із закриттям провадження у справі, в якому відповідачем визначила Департамент патрульної поліції.
Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 11.03.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови.
Тобто, судом першої інстанції визначено відповідачем у справі Департамент патрульної поліції.
Разом з тим, в судовому рішенні від 10.06.2024 судом помилково зазначено відповідачем Управління патрульної поліції в Полтавській області та інспектора 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області капітана поліції ОСОБА_2 .
Доказів на підтвердження заміни судом першої інстанції відповідачів у справі матеріали справи не містять.
Таким чином, судом першої інстанції прийнято рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки Управління патрульної поліції в Полтавській області та інспектора 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області капітана поліції ОСОБА_2 , які не є учасниками справи, що також є підставою для скасування судового рішення.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 286, 308, 310, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 10.06.2024 по справі № 554/2350/24 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій