17 вересня 2024 р. Справа № 520/2361/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, по справі № 520/2361/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
про визнання скасування податкового повідомлення - рішення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- скасувати податкове повідомлення - рішення №1680-2402-2030 від 19.01.2022 року, винесене ГУ ДПС у Харківській області, про сплату ОСОБА_1 податкового зобов'язання за платежем з земельного податку з фізичних осіб у сумі 456338,02 грн.;
- скасувати податкове повідомлення - рішення №1682-2402-2030 від 19.01.2022 року, винесене ГУ ДПС у Харківській області, про сплату ОСОБА_1 податкового зобов'язання за платежем з земельного податку з фізичних осіб у сумі 29237,14 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач є власником земельних ділянок кадастровий № 6310136300:11:001:0536 загальною площею 22427 кв.м. та кадастровий № 6310136300:11:001:0535 загальною площею 1437 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 .
Також вказує, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку 2 групи. Використовує обумовлені земельні ділянки для провадження господарської діяльності. Також зазначає, що на даних земельних ділянках відсутні об'єкти нерухомого майна. В оренду здається тільки рухоме майно, яке знаходиться на даних земельних ділянках, а отже позивач звільнена від сплати земельного податку з фізичних осіб.
Відповідч подав відзив, в якому він наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є власником земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 6310136300:11:001:0536 загальною площею 22427 кв.м. та кадастровий номер 6310136300:11:001:0535 загальною площею 1437 кв.м.
Головним управлінням ДПС у Харківській області винесено податкове повідомлення - рішення №1680-2402-2030 від 19.01.2022 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем з земельного податку з фізичних осіб у сумі 456338,02 грн. та податкове повідомлення - рішення №1682-2402-2030 від 19.01.2022 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем з земельного податку з фізичних осіб у сумі 29237,14 грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів здійснення господарської діяльності саме на земельних ділянках за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 6310136300:11:001:0536 та кадастровий номер 6310136300:11:001:0535.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
З оскаржуваних податкових повідомлень рішень убачається, що правовою підставою для їх винесення слугував пункт 287.5 ст. 287 та пункт 288.7 ст. 288 розділу ХІІ Податкового Кодексу України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України.
Відповідно до підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9, пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України; у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків, встановлення яких з визначенням їх елементів (зокрема, ставки, порядку обчислення) відноситься до повноважень Верховної Ради України.
В розумінні положень підпунктів 14.1.147, 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Порядок справляння плати за землю врегульований нормами розділу ХІІІ ПК України.
Так, за правилами п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Об'єктами оподаткування земельним податком, зокрема, є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Згідно зі статтею 271 ПК України базою оподаткування є:
нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;
площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Підставою для нарахування земельного податку у силу приписів пункту 287.1 статті 287 ПК України є власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Системний аналіз вищезазначених положень законодавства, що діяли у період виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що земельний податок є загальнодержавним податком, ставки якого, порядок обчислення і сплати, а також внесення змін встановлюються виключно Податковим кодексом України.
Відповідно до пункту 269.2 ст. 269 ПК України особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України установлено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Отож з приведеної норми слідує, що для звільнення від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки необхідна наявність наступних умов:
- особа повинна бути платником єдиного податку першої - третьої групи та земельна ділянка повинна використовуватися нею для провадження господарської діяльності;
- особа повинна бути платником єдиного податку четвертої групи та використовувати земельну ділянку для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Досліджуючи виконання перелічених умов для звільнення позивача, як платника єдиного податку, колегією суддів установлено, що позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку 2 групи.
Позивачем на підтвердження ведення нею господарської діяльності надано до суду копію договору оренди майна №2209/П від 22.09.2020 року та копію договору оренди майна №2209/КК від 22.09.2020 року, в яких позивач виступає орендодавцем майна.
Також, позивачем надано копії договору поставки №2209/01 від 22.09.2020 року, договору поставки №22-ІК від 22.09.2020 року та договору підряду №2101/18 від 18.01.2021 року.
При цьому, у договорах поставки позивач визначена в одному випадку, як покупець, а в іншому як постачальник.
Доказів, які підтверджували фактичне (а не декларативне) здійснення господарської діяльності саме позивачем на земельних ділянках за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 6310136300:11:001:0536 та кадастровий номер 6310136300:11:001:0535 позивач до суду жодної інстанції не надала.
За таких обставин, у спірних правовідносинах на позивача не розповсюджуються приписи підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України в частині звільнення від сплати земельного податку за земельні ділянки за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 6310136300:11:001:0536 загальною площею 22427 кв.м. та кадастровий номер 6310136300:11:001:0535 загальною площею 1437 кв.м.
Відповідно до частини 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Натомість, відповідач, визначаючи у спірних правовідносинах податкове зобов'язання, виходив з того, що позивачем надано за 2020 рік податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця, де у графі 09 «Види підприємницької діяльності у звітному періоді» зазначено код згідно з КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», обсяг доходу складає 964392,47 гривень. Також, відповідач посилався на те, що платником надано за 2021 рік податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця, де у графі 09 «Види підприємницької діяльності у звітному періоді» зазначено код згідно з КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», обсяг доходу складає 976569,45 гривень.
Як наслідок, в порушення частини 1 ст. 77 КАС України позивач не довела належними доказами наявності у неї підстав для звільнення від сплати земельного податку за 2021 рік.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 по справі № 520/2361/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко