16 вересня 2024 року № 320/7937/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просив:
- визнати протиправним рішення відповідача за № Р/26-15-10-05-15 від 06.08.2020 про відмову у списанні боргу з єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 31.05.2019 у сумі 22 867, 02 грн та скасувати її;
- зобов'язати відповідача списати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 суми заборгованості (боргу), штрафів та пені зі сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 31.05.2019 у розмірі 22 867, 02 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 матеріали справи №320/7937/20 за позовом ОСОБА_1 передано до Окружного адміністративного суду міста Києва за підсудністю.
Листом Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 вих.№01--19/8700/20 матеріали справи №320/7937/20 скеровано до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2021 прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №320/7937/20 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
На виконання вимог Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дану справу передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 23.04.2024 справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Адміністративний позов обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо відмови у списанні заборгованості позивача.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що у межах спірних правовідносин він діяв відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, з 16.02.2012 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець III групи та мав свідоцтво сплати єдиного податку у розмірі 5%.
З 01.07.2016 позивач перебував на загальній системі оподаткування.
20.05.2019 позивач отримав від відповідача вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-12955-23 від 15.05.2019 в сумі 37 656, 33 грн.
27.05.2019 позивач звернувся до державного реєстратора із заявою про припинення підприємницької діяльності, та вже 28 травня отримав відповідне рішення про припинення підприємницької діяльності.
03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року №592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
07.07.2020 позивач через Електронний кабінет платника податків звернувся до Державної фіскальної служби у м. Києві із заявою про списання нарахованої йому суми недоїмки, пені та штрафів з єдиного соціального внеску за період з 01.07.2016 по 31.05.2019.
28.08.2020 року позивач отримав від відповідача лист за № Р/26-15-10-05-15 в якому йому відмовлено у застосуванні Закону № 592-ІХ для списання боргу єдиного соціального внеску за 2017 - 2019 роки.
Згідно з вимогами розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 592-ІХ після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Разом з тим, як вбачається з листа про відмову у задоволенні заяви позивача про списання боргу зі сплати ЄСВ, рішення було винесено лише 06.08.2020, що перевищує зазначений у Законі № 592-ІХ строк у 15 робочих днів, оскільки строк, відведений Законом на проведення камеральної перевірки закінчився ще 28.07.2020.
Таким чином, в наслідок пропущення строку на розгляд заяви позивача про списання боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ та неповідомлення його про продовження строку на розгляд такої заяви про списання боргу зі сплати ЄСВ, така заява вважається задоволеною.
При цьому суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 9-15 до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI встановлюється вичерпний перелік обставин, у відповідності до яких податковим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки з ЄСВ, а саме:
- платник податків отримав дохід (прибуток) протягом періоду з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників";
- суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі якщо суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були частково самостійно сплачені платником та/або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом, податковий орган приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені у частині, що залишилася несплаченою.
Проте, камеральною перевіркою відповідача існування вищезазначених обставин, які б не дозволили застосувати норми Закону № 592-ІХ, встановлено не було. Більш того, відповідачем не було зазначено з яких саме підстав позивачу було відмовлено у списанні боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ за 2017-2019 роки.
Таким чином, оскаржуване рішення про відмову мені у задоволенні заяви позивача є необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.
Водночас, з метою найбільш повного захисту порушених прав та інтересів позивача, суд вбачає правомірним задовольнити заявлені ним вимоги про зобов'язання відповідача списати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 суми заборгованості (боргу), штрафів та пені зі сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 31.05.2019 у розмірі 22 867, 02 грн
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві №Р/26-15-10-05-15 від 06.08.2020 про відмову у списанні боргу з єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 31.05.2019 року у сумі 22 867, 02 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві списати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 суми заборгованості (боргу), штрафів та пені зі сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 31.05.2019 у розмірі 22 867, 02 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.