ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"17" вересня 2024 р. справа № 300/3773/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
Представник ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 (далі також - відповідач, В/Ч НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є військовослужбовцем В/Ч НОМЕР_2 на посаді солдата резерву 63 запасної роти. 01.05.2024 позивачка звернулася по команді із рапортом про звільнення її з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за тестем, що підтверджується відповідним лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. У відповідь на зазначений рапорт позивачка отримала відповідь від 01.05.2024 №3673, у якій в задоволенні рапорту відмовлено у зв'язку із тим, що згідно наданих до рапорту документів відсутній висновок МСЕК про необхідність здійснення стороннього догляду за гр. ОСОБА_2 , 1941 року народження. Позивачка вважає, що керівництвом В/Ч НОМЕР_2 протиправно відмовлено у звільненні з військової служби та просить зобов'язати відповідача повторно розглянути рапорт позивачки від 01.05.2024 вх. №10462 щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти за результатом такого розгляду рішення про звільнення позивачки.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.23-33).
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив. Зокрема зазначив, що долучений до рапорту Висновок ЛКК №22/35 від 02.04.2024 неможливо визнати належною достатньою підставою для застосування підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу", і як результат, звільнення позивачки з військової служби за сімейними обставинами, оскільки такий Висновок не належить до документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за її тестем. Просив у задоволенні позову відмовити (а.с.36-37).
Розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді в основній щорічній відпустці, в порядку черговості.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судом встановлені такі обставини.
ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у в/частині НОМЕР_2 на посаді солдата резерву 63 запасної роти у військовому звані “старший солдат».
01.05.2024 позивачка подала командуванню в/частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», а саме, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за тестем, який за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
До рапорта були додані нотаріально засвідчені копії наступних документів, зокрема: паспорт громадянина України та ідентифікаційного коду позивачки; паспорта громадянина України та ідентифікаційного коду ОСОБА_2 , витяг з реєстру територіальної громади №2024/003783563 від 16.04.2024, свідоцтва про шлюб, паспорта громадянина України та посвідчення ОСОБА_3 свідоцтво про народження чоловіка ОСОБА_3 , витяг зареєстрованих осіб у житловому будинку №865 від 22.04.2024, свідоцтва про народження ОСОБА_4 , свідоцтва про народження ОСОБА_5 , висновок ЛКК №22/35 від 02.04.2024 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, акт обстеження умов проживання сім'ї від 16.04.2024. Рапорт вирішувався по суті командуванням в/частини НОМЕР_2 (а.с. 7-29).
Із наведеного висновку №22/35 від 02.04.2024 вбачається, що свекрові позивачки ОСОБА_2 рекомендована соціальна послуга - отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
За результатами розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 , листом від 01.05.2024 за №3673 командир в/частини НОМЕР_2 зазначив про відсутність підстав для задоволення вказаного рапорту щодо звільнення з військової служби, оскільки до матеріалів не були додані належні документи, що засвідчують факт необхідності постійного догляду за ОСОБА_2 , підтвердженого висновком МСЕК та про здійснення позивачкою такого догляду (а.с. 7).
Не погодившись з вказаною відмовою, позивачка звернулася до суду за захистом порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, у відповідності до норм матеріального права, які їх регулюють, з урахуванням фактичних обставин справи, суд встановив таке.
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно із статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.
При цьому, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, встановлені частиною 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п. 1) та під час дії воєнного стану (п. 2).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента України. На момент розгляду даної адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 “Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як вказано судом вище, позивач проходить військову службу у в/частині НОМЕР_2 на посаді солдата резерву 63 запасної роти, у військовому званні старший солдат. При цьому, на військову службу вона призвана за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією рф проти України.
З огляду на введення в Україні воєнного стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивачка - за мобілізацією, підстави звільнення її з військової служби визначені частиною 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
У відповідності до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивачки із рапортом), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Згідно із частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі - Положення №1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Враховуючи вказані норми Закону №2232-XII та Положення №1153/2008, позивачка виявила своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв'язку із чим подала по команді рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» - через сімейні обставини (а.с. 19).
Листом командування в/частини НОМЕР_2 , до повноважень якого належить приймати рішення про звільнення, від 01.05.2024 за №3673 відмовлено у задоволенні рапорту старшого солдата ОСОБА_1 через те, що відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII відсутні підстави для його звільнення, зокрема, до матеріалів не були додані належні документи, що засвідчують факт необхідності постійного догляду за ОСОБА_2 , підтвердженого висновком МСЕК та про здійснення позивачкою такого догляду (а.с. 7).
Як зазначалося вище, на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивачка надала копію висновку за формою первинної облікової документації №080-2/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407, Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги Приліснецької сільської ради" про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, згідно якого свекор позивачки - ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Водночас, суд звертає увагу на те, що приписами абзацу 8 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, на які посилаються позивачка та відповідач, передбачені підстави для звільнення з військової служби: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Вказаною нормою також передбачені певні документи, які підтверджують зазначені обставини, а саме: медичний висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
При цьому, суд зауважує, що вказана норма законодавства не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності документів щодо підтвердження факту здійснення постійного догляду.
Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено відсутність відповідних документів, зокрема: належний документ щодо потреби постійного догляду за сторонньою особою (за особою понад 18 років є висновок МСЕК, а не висновок ЛКК), не підтверджено необхідності здійснення такого догляду саме у позивача.
Такі підстави відмови відповідача у задоволенні рапорту про звільнення, суд вважає помилковими і необґрунтованими та такими, що суперечать вказаним вище нормам законодавства та фактичним обставинам.
Водночас, судом установлено, що необхідність здійснення догляду за свекром позивачки підтверджується висновком №22/35 від 02.04.2024 за формою первинної облікової документації №080-2/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407, Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги Приліснецької сільської ради" про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Згідно до вказаного висновку, свекру позивачки ОСОБА_2 рекомендована соціальна послуга - отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Щодо посилання відповідача на необхідність подати як підставу для звільнення з військової служби відповідно до абзацу 8 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: належний документ щодо потреби постійного догляду за сторонньою особою (за особою понад 18 років є висновок МСЕК, а не висновок ЛКК), а також те, що, на думку відповідача, не підтверджено необхідності здійснення такого догляду саме у позивачки та не підтверджено відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, суд зазначає таке.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації передбачено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Положення №1317, міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
У свою чергу, Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України №189 від 09.04.2008, зі змінами (далі - Наказ №189), який зареєстрований в Міністерстві юстиції 04.07.2008 за №589/15280 визначає єдиний механізм організації експертизи тимчасової втрати працездатності осіб в окремих випадках, за яких медичний висновок про тимчасову непрацездатність відповідно до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року № 1066, не формується, а також повноваження та роботу лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (далі - ЛКК) за результатом здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючим лікарем закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності та фізичної особи-підприємця, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.
Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку №189 під час здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючий лікар суб'єкта господарювання на підставі даних всебічного медичного обстеження пацієнта, ураховуючи ступінь функціональних порушень органів та систем, характер та перебіг патологічного процесу, умови праці:
1) приймає рішення про формування (видачу) документів про тимчасову непрацездатність:
формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність відповідно до вимог Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року №1066;
видачу інших документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог цього розділу;
2) здійснює комплексну оцінку порушень функціонального стану організму та інших причин, якими вона обумовлена, що визначають факт тимчасової втрати працездатності, установлення строку непрацездатності, визначення клінічного та трудового прогнозу відповідно до встановленого діагнозу;
3) представляє пацієнта ЛКК у складних випадках, якщо непрацездатність пацієнта триває 30 і більше днів, для вирішення питання про направлення такого пацієнта на медико-соціальну експертну комісію на огляд або консультацію, а у випадку наявності ознак стійкої втрати працездатності - незалежно від тривалості хвороби, відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317.
Згідно пункту 2 розділу III Порядку №189 ЛКК у своїй діяльності керується стандартами медичних технологій лікувально-діагностичного процесу та протоколами надання медичної допомоги за спеціальностями, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами.
Пунктом 3 цього розділу Порядку передбачено, що до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Відповідно до пункту 2 розділу IV лікарі суб'єктів господарювання, серед іншого, видають такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, для пред'явлення за місцем вимоги: довідку довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідчену печаткою суб'єкта господарювання (обов'язково має зазначатися час проведеної консультації),- видають особам, які самостійно звернулися за консультаційною допомогою (підпункт 5).
Передбачені пунктом 4 розділу IV Порядку №189 положення щодо видачі ЛКК документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, а саме: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 “Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку - одними з переліків медичних документів про тимчасову втрату працездатності, які видає комісія. Тому, посилання відповідачем на цю норму у відзиві на позовну заяву - є безпідставними.
З аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд вважає, що висновок про необхідність постійного стороннього догляду за хворими, незалежно від віку, може встановлюватися лікарсько-консультативною комісією медичного закладу.
Такий висновок суду підтверджується листом Міністерства хорони здоров'я України від 20.11.2023 №220/17/3 у відповідь на звернення Міністерства оборони України від 18.09.2023 №29096/1/1-23 щодо роз'яснення повноважень МСЕК, ЛКК та лікарів видавати висновки про потребу особи в постійному сторонньому догляді.
При цьому, відповідно до пункту 9 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о “Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», яку затверджено Наказом Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 №407, висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що подані позивачкою разом з рапортом про звільнення документи є належні, достатні та підтверджують право позивачки на її звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 8 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Разом із тим, суд зазначає, що дискреційні повноваження щодо прийняття рішення за рапортом позивачки про звільнення її з військової служби належать виключно командуванню в/частини НОМЕР_2 , а не суду.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 6 КАС України).
Згідно частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9).
При цьому, в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні.
Інші доводи та аргументи учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи та наведених норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Тому, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне:
- визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні солдата військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 4 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, у зв'язку з небажанням продовжувати військову службу;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 та вирішити питання про звільнення її з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 4 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, через сімейні обставини, у зв'язку з небажанням продовжувати військову службу, відповідно до висновків суду, наведених в описовій частині рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 09.02.2024 підтвердив сплату судового збору на суму 1211,20 грн, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 сплачений судовий збір в розмірі 908,40 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні солдата військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 4 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, у зв'язку з небажанням продовжувати військову службу.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 від 01.05.2024 вх. №10462 та вирішити питання про звільнення її з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 4 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, через сімейні обставини, у зв'язку з небажанням продовжувати військову службу - відповідно до висновків суду, наведених в описовій частині рішення.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 908 (дев'ятосот вісім гривень 40 копійок сплаченого судового збору.
Сторонам рішення надіслати через підсистему “Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ “Мої справи».
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.