ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" вересня 2024 р. справа № 300/8750/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Біньковської Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення від 10.11.2023 та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойко С.М., звернувся до суду з адміністративним позовом, з урахуванням уточненої позовної заяви, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відповідно до змісту якого просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 10.11.2023 №091630017751 про відмову в призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити пенсію за віком з дати звернення, а саме з 07.11.2023.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що підтверджений страховий стаж позивача становить 34 роки 6 місяців 28 днів, а тому відсутні законні підстави для прийняття пенсійним органом рішення про відмову в призначенні пенсії за віком. Стверджує, що згідно витягу з реєстру застрахованих осіб позивачем визначено інформацію щодо сплати страхових внесків за відповідний рік і страховий стаж становить: за 2004 рік - не сплачено, за 2005 рік - 5 місяців 5 днів, за 2006 рік - 2 місяці 16 днів, за 2007 рік - 2 місяці 20 днів, з за 2008 рік - 5 місяців 15 днів, за 2009 - 4 місяці 8 днів, за 2010 рік - 7 місяців 19 днів, з 2011 року по 2021 рік - 12 місяців, за 2022 рік - 10 місяців, за 2023 рік - 9 місяців. Вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, в якому стосовно заявлених позовних вимог заперечує. Зазначає, що страховий стаж позивача становить 22 роки 4 місяці 18 днів. До страхового стажу не враховано періоди роботи згідно уточнюючої довідки від 03.11.2023 №35/59-4.1/890 з 01.04.1992 по 09.02.1993, оскільки наявні скорочення у первинних документах. Також до страхового стажу роботи позивача не враховано період ведення підприємницької діяльності з 06.07.1995, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України. Просить в задоволенні позову відмовити (а.с.51).
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що страховий стаж позивача становить 22 роки 4 місяці 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. До страхового стажу не враховано періоди роботи згідно уточнюючої довідки від 03.11.2023 №35/59-4.1/890 з 01.04.1992 по 09.02.1993, оскільки наявні скорочення у первинних документах. Також до страхового стажу роботи позивача не враховано період ведення підприємницької діяльності з 06.07.1995, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України (а.с.61).
У відповіді на відзиви позивач не погоджується із доводами відповідачів з підстав, аналогічних позовній заяві (а.с.68).
Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.
07.11.2023 ОСОБА_1 у віці 60 років звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.77).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 10.11.2023 №091630017751 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що до страхового стажу не враховано період згідно уточнюючої довідки від 03.11.2023 335/59-4.1/890 з 01.04.1992 по 09.02.1993, оскільки наявні скорочення в первинних документах, та період ведення підприємницької діяльності з 06.07.1995, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (а.с.17).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 17.11.2023 №0900-0209-8/58154 повідомило позивача про вказане вище рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 10.11.2023 №091630017751 про відмову у призначенні пенсії за віком (а.с.16).
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд виходить із наступного.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон №1058-IV).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
В позові позивач зазначає, що згідно записів трудової книжки позивача від 24.07.1985, довідок від 09.10.2023 №116, від 07.11.2023 №252, від 03.11.2023 №35/59-4/01/890, диплому серії ЛВ №417593 сумарний трудовий стаж до 01.01.2004 становить 19 років 8 місяців 5 днів (без врахування періоду з 1991 по 03.04.1991). За період з 2004 по вересень 2023 року страховий стаж становить 14 років 10 місяців 23 дні. Позивач стверджує, що на момент звернення до пенсійного органу йому виповнилося 60 років, а його загальний страховий стаж складає - 34 роки 6 місяців 28 днів.
Пенсійний орган зазначає про наявність у позивача 22 років 4 місяців 18 днів стажу (а.с.94, 17).
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637) Основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
20.06.1974 постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (надалі також - Інструкція №162, яка діяла у спірний період роботи позивача з 01.04.1992 по 10.02.1993).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1. Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно із пунктом 2.3. Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пунктів 2.25, 2.26 Інструкції №162 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац 1 пункту 4.1. Інструкції № 162).
Аналогічні вимоги містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (надалі також - Інструкція №58, чинна в періоди роботи позивача по 05.03.2000).
Згідно з пунктом 1.1. цієї Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).
За змістом пункту 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення завіряються печаткою.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.07.1984 позивач (а.с.13-15):
- 24.07.1984 прийнятий на роботу для проходження виробничої практики до Об'єднаної комплексної експедиції №186 при РМ СРСР, наказ №71 від 23.07.1984;
- 10.11.1984 звільнений у зв'язку із закінченням виробничої практики, наказ №98 від 06.11.1984;
- 19.08.1985 зарахований на посаду інженера науково-дослідного сектору, як молодий спеціаліст, направлений Мінвузом УРСР після закінчення ІФІНГ до Івано-Франківського інституту нафти і газу, наказ №81/5 від 19.08.1985;
- 01.09.1988 переведений на посаду молодшого наукового співробітника науково-дослідного сектору, наказ від 18.08.1988 №76/5;
- 31.01.1995 звільнений з роботи за власним бажанням (стаття 38 КЗоТ УРСР), наказ №7/5 від 21.07.1991;
- 1991 прийнятий в обласне науково-дослідне виробниче медико-екологічне підприємство «Оптима» по договору;
- 03.04.1991 звільнений від займаної посади у зв'язку із закінченням терміну дії договору, наказ №213;
- 04.04.1991 прийнятий на роботу інженером до ТОВ «Юко-ЛТД», наказ від 04.04.1991 №8;
- 30.10.1991 звільнений з роботи за власним бажанням, наказ від 30.10.1991 №20;
- 01.11.1991 прийнятий на роботу до МП «Інтерсервіс» на посаду заввідділом по оформленню виїзних документів, наказ №20 від 01.11.1991;
- 02.03.1992 переведений в СП «Юнікон» на посаду заввідділом по оформленню виїзних документів, згідно наказу №27 від 02.03.1992;
- 01.04.1992 прийнятий на роботу в СП «Юнікон» на посаду заввіділенням по оформленню виїзних документів, на підставі наказу №1 від 01.04.1992;
- 09.02.1993 звільнений із займаної посади по статті 38 КЗпП України, наказ №24 від 09.02.1993;
- 10.02.1993 приступив до виконання обов'язків директора ПП «Флоера», наказ №1 від 01.02.1993;
- 05.03.2000 звільнений із займаної посади за власним бажанням, наказ №0503 від 05.03.2000.
Згідно розрахунку страхового стажу позивача до його стажу роботи зараховано такі періоди: з 30.07.1979 по 01.09.1979, з 01.09.1980 по 03.06.1985, з 19.08.1985 по 31.01.1991, з 01.01.2005 по 31.03.2005, з 01.01.2010 по 30.06.2010, з 01.07.2010 по 31.12.2014, з 01.01.2016 по 29.02.2020, з 01.03.2020 по 31.05.2020, з 01.06.2020 по 28.02.2022, з 01.05.2022 по 31.12.2022.
В позові позивач зазначає, що період роботи з 1991 по 03.04.1991 в обласному науково-дослідному виробничому медико-екологічному підприємстві «Оптима» не є спірним.
Отже, спірними згідно записів трудової книжки є періоди роботи з 04.04.1991 по 30.10.1991, з 01.11.1991 по 02.03.1992, з 01.04.1992 по 09.02.1993, з 10.02.1993 по 05.03.2000.
При цьому суд зауважує, що проходження позивачем виробничої практики з 24.07.1984 по 10.11.1984 в Об'єднаній комплексній експедиції №186 (записи №1, 2 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 24.07.1984) перетинається із вказаним вище періодом його навчання з 01.09.1980 по 03.06.1985 в Івано-Франківському інституті нафти і газу, який зарахований відповідачем до страхового стажу позивача.
Відповідно до абзацу 9 частини 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Відтак, період проходження виробної практики з 24.07.1984 по 10.11.1984 окремому зарахуванню до страхового стажу роботи позивача не підлягає.
Підставою для відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаного періоду роботи з 01.04.1992 по 09.02.1993 в СП «Юнікон» стало те, що в уточнюючій довідці від 03.11.2023 №35/59-4.1/890 наявні скорочення у первинних документах.
Записи трудової книжки за №№11 - 13 щодо роботи позивача з 01.04.1992 по 09.02.1993 в СП «Юнікон» містяться на аркушах 8-9 трудової книжки “Відомості про роботу», при цьому наявні відбиток печатки та підпис відповідальної особи.
За змістом архівної довідки архівного відділу Івано-Франківської міської ради від 03.11.2023 №35/59-4.01/890 ОСОБА_1 прийнято на роботу по переводу з МП «Інтерсервіс» по контракту з 01.04.1992 заввідділом по оформленню виїзних документів (наказ №1 від 03.03.1992). Звільнено з роботи з посади завідуючого відділом по оформленню виїзних документів СП «Юнікон» ОСОБА_1 за власним бажанням з 09.02.1993 (наказ №24 від 09.02.1993) (а.с.85).
В абзаці першому цієї довідки наявне скорочення імені та по-батькові позивача при зазначенні дати переведення з МП «Інтерсервіс» до СП «Юнікон». Натомість, в абзаці другому вказаної довідки прізвище, ім'я та по-батькові позивача вказано повністю.
Період роботи у СП «Юнікон», зазначений в трудовій книжці ОСОБА_1 , співпадає із періодом роботи, вказаним у архівній довідці від 03.11.2023 №35/59-4.01/890.
Записи в трудовій книжці про роботу позивача в період з 01.04.1992 по 09.02.1993 у СП «Юнікон» відповідають вимогам заповнення трудової книжки, передбаченим Інструкцією №162, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду на якій працював позивач та відбиток печатки підприємства. Також такі записи не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Відтак, період роботи позивача з 01.04.1992 по 09.02.1993 у СП «Юнікон» має бути зарахований до його страхового стажу.
Також заповнені без виправлень/підтирань, містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду на якій працював позивач записи №№8 - 9 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 24.07.1984 про роботу позивача з 04.04.1991 по 30.10.1991 в ТОВ «Юко-ЛТД». Запис №9 трудової книжки позивача про звільнення з роботи містить підпис відповідальної особи та завірений печаткою ТОВ «Юко-ЛТД». В оскаржуваному рішенні пенсійним органом не наведено підстав незарахування періоду роботи з 04.04.1991 по 30.10.1991 до страхового стажу позивача.
Відтак, період роботи позивача з 04.04.1991 по 30.10.1991 в ТОВ «Юко-ЛТД» має бути зарахований до його страхового стажу.
Записи №№10 - 11 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 24.07.1984 про роботу позивача з 01.11.1991 по 02.03.1992 в МП «Інтерсервіс» заповнені без виправлень/підтирань, містять номери та дати наказів про прийняття та звільнення з роботи, посаду на якій працював позивач. Запис №11 трудової книжки позивача про переведення в СП «Юнікон» завірений печаткою МП «Інтерсервіс». Проте, вказаний запис про переведення не містить підпису відповідальної особи, тільки вказано її посаду, прізвище та ініціали. Разом з цим, згідно архівної довідки архівного відділу Івано-Франківської міської ради від 03.11.2023 №35/59-4.01/890 ОСОБА_1 прийнято на роботу в СП «Юнікон» по переводу з МП «Інтерсервіс», що підтверджує правдивість запису №11 в трудовій книжці позивача.
Суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 04.07.2023 в справі №580/4012/19, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Суд зазначає, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.07.2023 в справі №580/4012/19.
В оскаржуваному рішенні пенсійним органом не вказано підстав незарахування періоду роботи з 01.11.1991 по 02.03.1992 до страхового стажу позивача.
Відтак, період роботи позивача з 01.11.1991 по 02.03.1992 в МП «Інтерсервіс» має бути зарахований до його страхового стажу.
Згідно записів №14 - 15 трудової книжки позивача ОСОБА_1 в період з 10.02.1993 по 05.03.2000 виконував обов'язки директора ПП «Флоєра». В оскаржуваному рішенні не надано оцінку та не вказано підстав незарахування періоду роботи з 10.02.1993 по 05.03.2000 до страхового стажу роботи позивача.
При прийняті рішення суд враховує, що позивач у вказаний період був керівником ПП «Флоєра», а тому наявність тільки записів в трудовій книжці позивача для прийняття судом рішення про зарахування періоду роботи в ПП «Флоєра» до його страхового стажу є недостатнім. Сторонами суду не надано будь-яких інших доказів щодо періоду роботи позивача в ПП «Флоєра» з 10.02.1993 по 05.03.2000.
Щодо не зарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періоду здійснення ним підприємницької діяльності з 06.07.1995 у зв'язку із відсутністю інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України, суд зазначає наступне.
В позові позивач зазначає, що за період з 2004 по вересень 2023 року страховий стаж становить 14 років 10 місяців 23 дні.
Таким чином період з 06.07.1995 по 01.01.2004 не є спірним.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 3-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:
1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до частин 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 4 Порядку №637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
За змістом підпункту 2 пункту 2.1 розділу П Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (надалі також - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу.
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.
Згідно з частиною 1 статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; податкових органів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством. Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до частин 2, 5, 6 статті 21 Закону № 1058-IV на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.
Відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами.
Органи, що здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, зобов'язані надсилати один примірник реєстраційної картки територіальному органу Пенсійного фонду за місцем реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина 3 статті 20 Закону № 1058-IV).
Згідно з п.2 Указу Президента від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (який був чинний на момент здійснення позивачем підприємницької діяльності та втратив чинність 01.01.2012) суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Нормами пунктів 2.1, 2.2., 2.7 розділу 2 Інструкції про порядок обчислення сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 06.09.1996 №11-1 (надалі також - Інструкція №11-1, чинна в спірних період, втрата чинності 07.02.2011) визначено, що платниками зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування є: суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників. Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси.
Відповідно до пункту 2.9 розділу 2 Інструкції №11-1 платники, перелічені в пунктах 2.2, 2.4 зобов'язані зареєструватись в органах Пенсійного фонду в районах (містах) за юридичною адресою, а платники, зазначені у п. 2.7 - за постійним місцем проживання.
Згідно з пунктом 4.3 розділу 4 Інструкції № 11-1 для платників збору, визначених у пп.2.2, 2.4, - 32 відсотки фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян). До цих витрат не відносяться витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, виплату доходів у вигляді дивідендів, процентів тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4.7 розділу 4 Інструкції № 11-1 передбачено, що для платників збору, визначених у пункті 2.7 Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 7.2 Розділу 7 Інструкції № 11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в п.2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період. Платники, зазначені у п.2.7 цієї Інструкції, можуть протягом поточного року щоквартально нараховувати і сплачувати до Пенсійного фонду 25 відсотків річної суми страхових зборів, виходячи з очікуваного (оцінного) доходу. У такому разі у витязі з декларації зазначається розмір доходу до кінця звітного періоду. Строк сплати авансових платежів - до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада.
В подальшому прийнято Інструкцію про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 03.06.1999 за № 4-6 (надалі також - Інструкція 4-6, втрата чинності 07.02.2011).
Відповідно до пунктів 2.1.1 та 2.1.3 Інструкції №4-6 суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників. Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу.
Згідно з підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 розділу ІІІ Інструкції №4-6 для платників збору, визначених у підпункті 2.1.3, та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1.1 пункту 2.1 цієї Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яка обчислена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Пунктом 3.3 Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001 за № 16-6, ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.3, та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1 пункту 2 цієї Інструкції, - у розмірі 32.
Зважаючи на вказані вище положення Інструкцій за № 11-1, № 4-6 і № 16-6 у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності був наявний обов'язок щодо сплати страхових внесків у відповідному розмірі, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а.
Постановою правління Пенсійного фонду України №10-1 від 18.06.2014 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (надалі також - Положення №10-1), яке визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Пунктом 5 розділу І Положення №10-1 передбачено, що облік застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 2 розділу IV Положення №10-1 до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме, зокрема: персоніфіковані відомості про застрахованих осіб та інформація про нарахування страхових внесків, про трудовий та страховий стаж, особливі умови праці, які дають право на пільги в пенсійному забезпеченні та із загальнообов'язкового державного соціального страхування, період, який відповідно до законодавства зараховується до страхового стажу без сплати страхових внесків, кількість календарних днів перебування у трудових та цивільно-правових відносинах, проходження служби за відповідний місяць, що подаються страхувальниками у складі звітності; відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомога та компенсація, на які нараховано і з яких сплачено страхові внески), що подаються роботодавцями, - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства; відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про суми добровільних внесків, передбачених договором про добровільну участь, які підлягають сплаті, та одноразової сплати особою єдиного внеску за попередні періоди, в яких особа не підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; відомості про суми доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; періоди страхового стажу на основі сплати страхових внесків та єдиного внеску системи обліку сплати страхових внесків; інформація щодо виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, включаючи дані про підставу (дата та вид страхового випадку), дати початку та закінчення здійснення виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування виплат, їх вид, суми виплат; інформація про фізичних осіб, які сплачують / за яких сплачують страхові внески до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 3 розділу IV Положення №10-1 відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Абзацами 2, 3 пункту 4 розділу IV Положення №10-1 передбачено, що у разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили. Внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після надходження (надання особою) рішення суду.
На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надав суду лист Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, в якому зазначено про те, що ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку у статусі фізичної особи - підприємця з 06.07.1995 по теперішній час. Відповідно до інформаційних баз даних, наявних в Головному управлінні ДПС в Івано-Франківській області ФОП ОСОБА_1 з 06.07.1995 по 31.12.2003 здійснював діяльність на загальній системі оподаткування.
У позовній заяві позивач зазначає, що згідно витягу з державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за 2004 рік страхові внески ним не сплачено, при цьому за періоди з 2005 року по 2014 рік, та з 2016 року по 2023 рік наявна сплата страхових внесків.
Щодо сплати страхових внесків за 2015 року позивач зазначає, що ним помилково було подано звітність за 2015 рік в електронній формі з вказаними нульовими показниками розмірів єдиного соціального внеску, сплаченого за відповідний місяць року. В подальшому, позивач подав до контролюючого органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску.
Згідно розрахунку страхового стажу позивача до його стажу роботи зараховано, зокрема, такі періоди: з 01.01.2005 по 31.03.2005, 01.01.2010 по 30.06.2010, з 01.07.2010 по 31.12.2014, з 01.01.2016 по 29.02.2020, з 01.03.2020 по 31.05.2020, з 01.06.2020 по 28.02.2022, з 01.05.2022 по 31.12.2022.
Таким чином, враховуючи зміст позовної заяви та вказаний розрахунок стажу спірними є періоди з 01.04.2005 по 31.12.2009, з 01.01.2015 по 31.12.2015, з 01.01.2023 по 30.09.2023.
ОСОБА_1 06.07.1995 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.71).
Відповідно до витягу №731 з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2012 (а.с.72).
За змістом індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) позивачем сплачено страхові внески за періоди з 01.04.2005 по 31.12.2005 в розмірі 78,02 грн. за кожен місяць, з 01.01.2006 по 31.12.2006 в розмірі 79,25 грн. за кожен місяць, з 01.01.2007 по 31.12.2007 в сумі 88,55 грн. за кожен місяць, з 01.01.2008 по 31.12.2008 в сумі 253,01 грн. за кожен місяць, з 01.01.2009 по 31.12.2009 в розмірі 253,01 грн. за кожен місяць, з 01.01.2023 по 30.09.2023 в сумі 6700,00 грн. за кожен місяць (а.с.25).
Також з цієї довідки судом встановлено, що зокрема в період з 2005 по 2009 рік позивач сплачував страхові внески за кодом ставки 8.
Згідно з «Довідником кодів типів ставок страхового внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який є додатком 1 до «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 05.11.2009 № 26-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2009 за № 1136/17152, який втратив чинність на підставі постанови Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22-2, код типу ставки страхового внеску 8 відповідає повній назві коду типу ставки страхового збору - Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування - єдиний податок, короткій назві - для ФО - платників єдиного податку.
Згідно з пунктом 2 постанови Пенсійного фонду України від 03.12.2013 № 25-2 установлено, що облік застрахованих осіб, звіти щодо сум нарахованих внесків та сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за періоди до 01 січня 2011 року ведуться відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 10 червня 2004 року № 7-6 «Про затвердження Порядку формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2004 року за № 1000/9599, та постанови правління Пенсійного фонду України від 05 листопада 2009 року № 26-1 «Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2009 року за № 1136/17152.
Таким чином довідкою форми ОК-5 (даними персоніфікованого обліку) підтверджено, що в період 2005-2009 роки позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування - єдиний податок.
Діючий на час здійснення позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування за умови сплати єдиного податку Указ Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва від 03.07.1998 року №727/98 вказував про те, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, щомісяця сплачували єдиний податок в розмірі від 20 до 200 гривень, з яких не ними, а замість них органом Державного казначейства України в безумовному порядку перераховувалось 42 відсотки сплаченого єдиного податку до Пенсійного фонду України.
Частина 3 статті 40 Закону № 1058-IV вказує на те, що при обчисленні заробітної плати (доходу), з якої фактично сплачено страхові внески згідно з цим Законом за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу) для застрахованих осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та членів їхніх сімей, що беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, отриманий ними дохід за відповідний місяць визначається за формулою:
З - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої фактично сплачено страхові внески згідно з цим Законом за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу);
П - сума фактично сплаченого відповідного податку у розрахунку на відповідний місяць, у гривнях;
Ч - відсоток відрахувань до Пенсійного фонду від суми фактично сплаченого відповідного податку, чинний в межах відповідного періоду;
Т - розмір страхового внеску до солідарної системи у відповідному місяці.
Під час визначення доходу фізичної особи - підприємця для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) враховується розмір податку, що сплачує така фізична особа, без збільшення розміру податку, передбаченого законодавством, за членів його сім'ї, які беруть участь у здійсненні цією фізичною особою підприємницької діяльності, та за осіб, які перебувають з нею у трудових відносинах.
Під час визначення доходу члена сім'ї фізичної особи - підприємця для обчислення коефіцієнта заробітної плати (доходу) враховується сума податку, внесена за одного члена сім'ї, на яку відповідно до законодавства збільшується відповідний податок зазначеної фізичної особи - підприємця.
При цьому, згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №1058 якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою: ТП = Св : В, де: ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях; Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати; В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.
Відповідно до п.п. 2 п. 8 Прикінцевих положень Закону №1058 фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) за осіб, які отримували щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» були зобов'язані сплачувати страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених для платників збору (юридичних і фізичних осіб) Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», але не менше мінімального страхового внеску.
Здійснюючи підприємницьку діяльність у спірний період (з 01.04.2005 по 31.12.2009) позивач сплачував до Пенсійного фонду внески у складі єдиного податку через Управління державного казначейства відповідно до вимог Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 (42% від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду).
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 до пункту 4 Порядку №637 внесено зміни та доповнено його абзацом такого змісту:
«Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.».
Таким чином позивач, який у цей період (з 01.04.2005 по 31.12.2009) перебував на спрощеній системі оподаткування, отримав можливість включити до страхового стажу весь період його підприємницької діяльності за умови сплати страхових внесків незалежно від їх суми, у зв'язку з чим такі періоди підлягають зарахуванню до стажу позивача повністю, а не так, як зазначає ОСОБА_1 в позові.
Згідно зі звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2015 рік слідує, що ОСОБА_1 , який перебуває на спрощеній системі оподаткування, розмір єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті становить 5293,28 грн. (за січень - серпень 2015 року по 422,65 грн. за кожен місяць, за вересень - грудень 2015 року по 478,17 грн. за кожен місяць) (а.с.24).
Жодних заперечень щодо врахування чи не врахування відомостей у зазначеному звіті Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві суду не надано.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві також не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які свідчать про те, що позивач у періоди з 01.04.2005 по 31.12.2009, з 01.01.2015 по 31.12.2015, з 01.01.2023 по 30.09.2023 не проводив сплату страхових внесків.
Більш того, жодних доказів про застосування фінансових санкцій до позивача за несплату страхових внесків, відповідачами також суду не надано.
Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не наведено жодних порушень з боку позивача, які б відповідно до чинного законодавства стали підставою для не зарахування до страхового стажу періодів провадження ним підприємницької діяльності з 01.04.2005 по 31.12.2009, з 01.01.2015 по 31.12.2015, з 01.01.2023 по 30.09.2023.
На підставі вищевикладеного, із врахуванням ч.2 ст.9 КАСУ, суд зазначає, що період здійснення позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з 01.04.2005 по 31.12.2009, з 01.01.2015 по 31.12.2015, з 01.01.2023 по 30.09.2023 в яких позивачем сплачені страхові внески, підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у повному розмірі, незалежно від розміру сплачених внесків.
З огляду на вказане вище суд виснує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно прийнято рішення від 10.11.2023 за №091630017751 про відмову в призначені пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з цим, враховуючи, що суд не може підміняти державний орган та приймати замість нього рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до дискреційних повноважень такого суб'єкта владних повноважень, зокрема й вираховувати страховий стаж, який дає право на пенсію, суд виснує, що позовна вимога про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу пенсію за віком з 07.11.2023 задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За змістом п. 4.7 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Із вказаного слідує, що після реєстрації 07.11.2023 заяви ОСОБА_1 , органом пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність чи відсутність права на пенсію, є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Відтак, з метою ефективного захисту порушених прав і інтересів позивача, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача від 07.11.2023 про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду.
При цьому, Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві при повторному розгляді заяви від 07.11.2023 про призначення пенсії необхідно надати оцінку періодам роботи позивача з 10.02.1993 по 05.03.2000 в ПП «Флоєра» згідно записів 14 - 15 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 24.07.1984, а також зарахувати до страхового стажу позивача періоди здійснення ним підприємницької діяльності з 01.04.2005 по 31.12.2009, з 01.01.2015 по 31.12.2015, з 01.01.2023 по 30.09.2023 та періоди роботи з 01.04.1992 по 09.02.1993 у СП «Юнікон», з 04.04.1991 по 30.10.1991 в ТОВ «Юко-ЛТД», з 01.11.1991 по 02.03.1992 в МП «Інтерсервіс».
Підсумовуючи наведене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Частиною першою, пунктом першим частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
За визначенням, що міститься у пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частин першої, другої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правничої допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правничої допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (частина перша статті 13 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
За змістом статті 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 в справі № 826/1216/16, в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 в справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 20.09.2022 в справі №120/4666/21-а, від 02.02.2023 в справі №120/4765/21-а.
Судом встановлено, що адвокатом Бойко С.М. на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано суду ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АТ №1058026 від 09.01.2024 (а.с.37) та орієнтований розрахунок понесених стороною судових витрат до договору про надання правничої допомоги від 15.12.2023, а саме акт виконаних робіт від 20.12.2023 за договором від 15.12.2023 (а.с.29).
За змістом акту виконаних робіт від 04.01.2024 адвокатом Бойко С.М. надано правничу допомогу наступного характеру:
1) Встановлення та правова кваліфікація: фактичних обставин справи; які факти, що стосуються справи, настали; якими наявними доказами вони підтверджуються. Правова кваліфікація обставин справи, моніторинг судових рішень, визначення судової практики застосування відповідних правових норм, термін виконання - 1 день, вартість - 200,00 грн.,
2) Підготовка та складання позовної заяви та додатків до неї для суду та сторони провадження - 3 дні, вартість - 1200,00 грн.,
2) Представництво інтересів клієнта у судових засіданнях. За потреби, підготовка та написання відповіді на відзив, клопотань, заяв та інших процесуальних документів - вартість - 1000,00 грн. Загальна сума до оплати 2400,00 грн.
Суд наголошує на тому, що за змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката насамперед визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, укладення якого в письмовій формі є обов'язковим відповідно до законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність.
Водночас, до позовної заяви позивач та його представник не надали оригінал чи належним чином засвідчену копію договору про надання правничої допомоги, в якому визначається порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата, тощо), порядок його сплати.
Представник позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу надав лише акт виконаних робіт від 20.12.2023 за договором від 15.12.2023, який є орієнтовним розрахунком витрат на правничу допомогу.
При цьому, в акті виконаних робіт від 20.12.2023 вказано, що цей акт є Додатком №1 до договору про надання правничої допомоги від 15.12.2023.
Суд звертає увагу, що без дослідження договору про надання правової допомоги від 15.12.2023 суд позбавлений можливості дійти висновку про те, що правову допомогу у цій справі було надано саме відповідно до зазначеного договору.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем та його представником також не надано доказів про здійснення оплати гонорару адвоката (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Отже, суд дійшов висновку про те, що позивач та його представник документально не підтвердили понесення витрат на правову допомогу в сумі 2400,00 грн. в цій справі, тому правові та фактичні підстави для стягнення на користь позивача зазначених витрат відсутні.
Законом України “Про судовий збір» визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Згідно із підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Суд звертає увагу на те, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 10.11.2023 та зобов'язання призначити пенсію за віком є однією позовною вимогою немайнового характеру.
Зважаючи на зазначене, позивач мав сплатити судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Натомість, позивач при поданні адміністративного позову сплатив судовий збір в розмірі 2147,20 грн., що підтверджується квитанцією №105 від 20.12.2023.
Таким чином, з вказаної суми судового збору 2147,20 грн. позивачем зайво сплачено 1073,60 грн. (2147,20 - 1073,60 = 1073,60 грн.).
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України “Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України “Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Частиною 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Пунктом 3 частини 6 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду в постанові вказати про повернення судового збору.
Судом перевірено та встановлено, що кошти сплачені згідно квитанції №105 від 20.12.2023, зараховані до спеціального фонду Державного бюджету України із призначенням платежу - “судовий збір, за позовом ОСОБА_1 , Івано-Франківський окружний адміністративний суд, рахунок отримувача UA698999980313111206084009612; отримувач ГУК в Ів.-Фр.об./ТГ Ів.-Фр./22030101, код отримувача 37951998.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку повернути ОСОБА_1 зайво сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яке прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підлягає стягненню на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 526,80 грн. (50% задоволених позовних вимог).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 10.11.2023 за №091630017751.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2023 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 526,80 грн. (п'ятсот двадцять шість гривень 80 копійок).
Повернути ОСОБА_1 зайво сплачений судовий збір згідно квитанції №105 від 20.12.2023 в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок), що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ),
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053),
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С.Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.