16 вересня 2024 рокуСправа № 280/7908/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши заяву позивача про забезпечення позову у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень
22 серпня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії посадових осіб Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області щодо проведення в період з 04 липня 2024 року по 09 липня 2024 року планової перевірки характеристик продукції у відношенні Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;
визнати протиправними та скасувати рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 09 липня 2024 року №47, №48, №49, складені Головним управлінням Держпродспоживслужби в Запорізькій області у відношенні Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;
визнати протиправною та скасувати постанову №11 від 22 липня 2024 року про накладення штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 51 000,00 грн, складену Головним управлінням Держпродспоживслужби в Запорізькій області у відношенні Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 27 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 03 вересня 2024 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
16 вересня 2024 року до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову у справі №280/7908/24, а саме:
до набрання законної сили рішенням суду у справі №280/7908/24 зупинити дію постанови №11 від 22 липня 2024 року про накладення штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 51 000,00 грн, складеної Головним управлінням Держпродспоживслужби в Запорізькій області у відношенні Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;
до набрання законної сили рішенням суду у справі №280/7908/24 заборонити Головному управлінню Держпродспоживслужби в Запорізькій області вчиняти дії, спрямовані на виконання постанови №11 від 22 липня 2024 року про накладення штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 51 000,00 грн, складеної Головним управлінням Держпродспоживслужби в Запорізькій області у відношенні Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;
до набрання законної сили рішенням суду у справі №280/7908/24 зупинити стягнення у виконавчому провадженні №75996854, яке перебуває у Гуляйпільському відділі Державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса);
до набрання законної сили рішенням суду у справі №280/7908/24 заборонити органам та особам, які здійснюють примусове виконання рішень, зокрема Гуляйпільському відділу Державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), вчиняти будь-які дії із примусового виконання постанови №11 від 22 липня 2024 року про накладення штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 51 000,00 грн, складеної Головним управлінням Держпродспоживслужби в Запорізькій області у відношенні Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 .
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивачем зазначено, що 09 вересня 2024 року відповідач, будучи обізнаним із оскарженням Постанови в судовому порядку, оскільки всі документи у справі №280/7908/24 направлені відповідачу через підсистему Електронний Суд ЄСІТС, останній, незважаючи на положення частини 7 статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», подав заяву про відкриття виконавчого провадження до Гуляйпільського відділу Державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якій, зокрема, просив відкрити виконавче провадження про примусове виконання Постанови. Внаслідок зазначених дій відповідача 10 вересня 2024 року державним виконавцем винесено: - постанову про відкриття виконавчого провадження; - постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на всі грошові кошти позивача; - постанову, якою на все майно позивача накладено арешт; - постанову, якою із позивача стягнуто виконавчий збір у розмірі 5100,00 грн.
Позивач наголошує на тому, що відповідач нехтуючи відповідним положенням законодавства нічого не очікуючи свавільно звернув Постанову до виконання, що у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження» матиме наслідком примусове стягнення коштів із позивача у сукупності із виконавчим збором та іншими витратами. За таких обставин, в умовах, коли правомірність Постанови є оспорюваною, а також враховуючи, що законодавство передбачає сплату штрафу не раніше ніж за наслідками розгляду справи судом, в разі якщо відповідне рішення відповідача не було скасовано, необґрунтоване звернення до виконання оскаржуваної Постанови та відповідне триваюче виконавче провадження створюють ризики безпідставного стягнення із відповідача коштів та подальше відновлення попереднього становища позивача буде пов'язане із істотними зусиллями, пов'язаними із тривалим поверненням коштів від відповідача та стягненням інфляційних втрат в судовому порядку, оскільки законодавство не передбачає порядку сплати даних втрат суб'єктом владних повноважень у позасудовому порядку.
Враховуючи вищенаведене, із метою запобігання, недопущення порушення прав і інтересів позивача оспорюваною Постановою суб'єкта владних повноважень, правомірність якої останнім на виконання відповідних вимог процесуального законодавства не доведена, аргументи, викладені в адміністративному позові не спростовані, наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки в протилежному випадку ефективний захист порушених прав позивача буде істотно ускладненим та ухвалене судове рішення про скасування Постанови не матиме сенсу, оскільки відповідний штраф вже примусово стягується із позивача. Крім того, як вже було зазначено, в разі стягнення коштів внаслідок незабезпечення позову, на позивача покладатиметься тягар подальшого повернення коштів від відповідача та судового процесу зі стягнення інфляційних втрат, що не можна вважати ефективним захистом прав за наслідками розгляду даної справи, тим більше, що за наслідками такого розгляду потребуватиметься ряд дій із поновлення відповідних прав.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Положеннями частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Аналіз наведених вище норм права дозволяє зробити висновок, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого буде подано адміністративний позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду, у разі задоволення позову.
Для задоволення судом заяви про забезпечення адміністративного позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви належними та допустимими доказами та довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 6 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Таким чином, при вирішенні питання щодо необхідності забезпечення позову має враховуватися предмет позову, підстави звернення до суду, співрозмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи, а також забезпечення дотримання пропорційного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для позивача та інших заінтересованих осіб внаслідок невжиття таких заходів.
Водночас, забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Суд також вказує на те, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Предметом спору у даній справі є: визнання протиправними дій посадових осіб Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області щодо проведення в період з 04 липня 2024 року по 09 липня 2024 року планової перевірки характеристик продукції у відношенні Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ; визнання протиправними та скасування рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 09 липня 2024 року №47, №48, №49, складені Головним управлінням Держпродспоживслужби в Запорізькій області у відношенні Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ; визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області №11 від 22 липня 2024 року про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 51 000,00 грн.
В той же час, у заяві про забезпечення позову позивач просить зупинити дію постанови №11 від 22 липня 2024 року про накладення штрафу; заборонити Головному управлінню Держпродспоживслужби в Запорізькій області вчиняти дії, спрямовані на виконання постанови №11 від 22 липня 2024 року про накладення штрафу; зупинити стягнення у виконавчому провадженні №75996854, яке перебуває у Гуляйпільському відділі Державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса); заборонити органам та особам, які здійснюють примусове виконання рішень, зокрема Гуляйпільському відділу Державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), вчиняти будь-які дії із примусового виконання постанови №11 від 22 липня 2024 року про накладення штрафу, до розгляду справи по суті.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні, оскільки позивачем не наведено підстав наявності очевидної небезпеки заподіяної шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, не вказано також підстави, які б свідчили про ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.
Відтак, правомірність та оцінка постанови відповідача підлягає з'ясуванню під час розгляду справи по суті про її оскарження та буде надана судом за результатами розгляду справи.
Зупинення виконавчого провадження, про яке просить заявник, на думку суду, не є співмірним з питанням оскарження постанови про накладення штрафу.
Також суд вважає за необхідне зауважити, що наслідки від незабезпечення даного позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення позивачем порушених чи оспорюваних прав або інтересів.
Водночас, у разі задоволення позову позивач може звернутися за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787.
Сама ж протиправність рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів.
При цьому, суд зазначає, що сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Крім того, безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Однак, відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 від 10.04.2019 у справі №826/16509/18, від 26.12.2019 у справі №640/13245/19 та від 29.01.2020 у справі №280/4367/19.
Також щодо "очевидності" ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.
Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Суд виходить з того, що наявність протиправності оскаржуваних позивачем рішення, дій та бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Тобто, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак рішення, дій та бездіяльності відповідача що оскаржуються у даній справі. Крім того, встановлення ознак протиправності такого рішення, дій та бездіяльності, враховуючи предмет позову, є фактично вирішенням адміністративного спору до розгляду справи по суті, що суперечить основним засадам і принципам адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2020 у справі № 800/521/17 (провадження 11-114заі18) звернула увагу, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №640/10883/22.
Відповідно до частини 5 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Згідно частин 1, 2 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заява позивача про забезпечення адміністративного позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 150, 154, 156, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ж.М. Чернова