16 вересня 2024 року Справа № 280/6356/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якій позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 24.07.2024, просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу фіксованої додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень, встановленої постановою КМУ №168 від 28.02.2022 за період з 24.02.2022 року по 18.07.2022 р. (включно ) щомісячно, та за період з 18.07.2022 року по 04.07.2024 року додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів;
2) зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу фіксованої щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000 грн за період з 24.02.2022 року по 18.07.2022 р. (включно), та додаткової винагороди у розмірі 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 18.07.2022 року по 04.07.2024 року;
3) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у розмірі, збільшеному до 100000,00 гривень у розрахунку на місяць;
4) зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу виплати додаткової винагороди у розмірі, збільшеному до 100000,00 гривень у розрахунку на місяць за період з 24.02.2022 по 04.07.2024 року відповідно до Порядку № 168 КМУ від 28.02.2022 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
5) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення (оклад, посадовий оклад) за період з 2021 по 19.05.2023 року з врахуванням прожиткового мінімуму встановленого на 01.01. відповідного року;
6) зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу різницю між виплаченим та нарахованим розміром посадового окладу та окладу за військовим званням з врахуванням прожиткового мінімуму та тарифних коефіцієнтів за період з 2021 по 19.05.2023 року з врахуванням прожиткового мінімуму встановленого на 01.01. відповідного року, а саме згідно з абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 01 січня відповідного року прожитковий мінімум для працездатних осіб відповідно у розмірах 2270,00 грн, 2481,00 грн і 2684,00 гривні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 05.03.2019 зарахований до списків особового складу (по стройовій частині) ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з 15.04.2019 ОСОБА_1 призначено на посаду старшого інспектора відділення Військової інспекції безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 Військової служби правопорядку. 04.07.2024 позивача виключено зі списків особового складу, знято зі всіх видів забезпечення, та призначено на посаду старшого техніка роти протитанкових ракетних комплексів військової частини НОМЕР_2 . Відповідно до отриманих при звільненні відомостей про грошове забезпечення відповідачем не було нараховано і не виплачено додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 №168. Вказано, що позивачу не була виплачена додаткова щомісячна винагорода у період з 24.02.2022 до 19.07.2022 у розмірі 30000 грн щомісячно, а у період з 19.07.2022 по 04.07.2024 року у розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць. Щодо виплати додаткової винагороди у розмірі збільшеному до 100000,00 грн зауважено, що місто Запоріжжя відноситься до Запорізької міської територіальної громади в Запорізькому районі Запорізької області , що є територією, на яких ведуться (велися) бойові дії. Відтак військовослужбовці у разі перебування їх та виконання військового обов'язку на вказаних територія мають право, починаючи з 24.02.2022 на нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі збільшеному до 100000,00 грн на період дії воєнного стану.
Також у заяві від 24.07.2024 зазначено, що позов подано з підстав протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав та інтересів позивача як військовослужбовця на отримання визначного розміру грошового забезпечення, що не було нараховано та сплачено при звільненні, через що виникла необхідність у збільшенні розміру позовних вимог. Представник позивача вказує, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року. Проте з моменту прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визначення розміру посадових окладів та окладів за військовим званням повинно відбуватися згідно початкової редакції п. 4 Постанови № 704 і при підрахунку має використовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Так, вважає, що до 19.05.2023 розмір посадового окладу позивача повинен був становити: у 2021 році 4313,00 грн (2270,00 грн х 1,9), оклад за військовим званням 1 225,80 грн.(коефіцієнт 0,54); у 2022 році: 4 713,90 грн.(2481,00 грн х 1,9) та оклад за військовим званням 1 339,74грн.; у 2023 році: 5 099,60 грн.( 2684,00 х 1,9), та оклад за військовим званням 1 449,36 грн. На підставі зазначеного вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати у період з 2021 року по 19.05.2023 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, протиправною.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
29.07.2024 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що позивач щомісяця на картковий рахунок отримував відповідну суму додаткової винагороди, тобто був повністю обізнаним із надходженням відповідних сум, а тому посилання позивача на обставини його звільнення зі складу відповідача як на підставу обізнаності із розміром отриманих коштів грошового забезпечення та початком перебігу строку позовної давності є необґрунтованим. За змістом картки особового рахунку військовослужбовця № 41 за 2022 рік, позивачу було повністю сплачено додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 грн. Згідно картки особового рахунку військовослужбовця № 42 за 2023 рік, позивачу виплачувалася додаткова винагорода у розмірі до 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання відповідних завдань). При цьому, за квітень 2023 року додаткова винагорода позивачу не виплачувалася на підставі пункту 9.8 Доручення МОУ № 912/з/29, а саме за вживання алкогольних напоїв (наркотичні та психотропні речовини) - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошеного наказом командира (начальника). У липні 2023 року Позивачеві за червень 2023 року було виплачено додаткову винагороду у розмірі 20 000,00 грн, оскільки у період з 14 по 23 червня 2023 року позивач перебував у частині щорічної основної відпустки за 2023 рік (строком десять діб). Також у вересні 2023 року позивач перебував у частині щорічної основної відпустки за 2023 рік (строком п'ятнадцять діб) у період з 11 по 25 вересня 2023 року та був звільнений від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою на шість діб з 17 по 22 жовтня 2023 року (витяги з відповідних наказів (по стройовій частині) додаються). У зв'язку з цими обставинами виплата додаткової винагороди за вересень 2023 року (15 днів), за жовтень 2023 року (26 днів) та листопад 2023 року (30 днів) була здійснена повністю у жовтні та грудні 2023 року. Наголошує, що у Постанові КМУ № 168 ніколи не передбачалася виплата додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн як фіксованої суми, як про це помилково заявляє позивач. Також відповідач зауважує, що основною умовою для виплати додатковою винагороди у збільшеному до 100000 гривень розмірі була/є умова безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора. За заявлений позивачем період відповідачем не видавалося (не надходило) бойових наказів (бойових розпоряджень), за якими позивач був би залучений до виконання заходів за переліком згідно пункту 1 Доручення МОУ № 912/з/29. Крім того, відповідач вказує на помилковість висновку позивача, що місто Запоріжжя є територією, на яких ведуться (велися) бойові дії. З огляду на викладене, відсутні підстави для визнання дій відповідача протиправними, тому, що нарахування додаткової винагороди здійснювалося згідно відповідних актів.
29.07.2024 судом також отримано відповідь на відзив, у якій представник позивача не погоджується з доводами відповідача та вказує, що посилання останнього на правомірність ненарахування доплати за квітень 2023 року не доведено рішенням суду, що набрало чинності, по справі № 333/3138/23, яким суд постановив закрити провадження за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Так судом встановлено, що військовослужбовець ОСОБА_1 відпочивав вдома після добового наряду, за вказаною адресою, в інших громадських місцях або на території військової частини чи то відповідача не з'являвся, громадський порядок не порушував, не вживав алкогольні напої. Зважаючи на те, що відповідач був цілком обізнаний щодо неправомірності протоколу та депреміювання позивача, він мав самостійно відновити права ОСОБА_1 , однак не вчинив цього. Наполягає на тому, що відповідач зобов'язаний був прийняти наказ про виплату позивачу спірної додаткової винагороди з 24.02.2022 у розмірі 30000 грн щомісячно.
01.08.2024 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач, серед іншого, вказує, що райони ведення воєнних (бойових) дій визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України (пункт 3 Доручення МОУ № 912/з/29 та пункт 3 розділу XXXIV Порядку № 260), тому посилання на наказ Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій України є необґрунтованим. Зазначає, що визначена Урядом "пропорційність" із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця. Щодо посилань позивача на справу № 333/3138/23, розглянуту Комунарським районним судом м. Запоріжжя, то в ній судом не спростовано факт алкогольного сп'яніння та результати медичного огляду позивача, відображені у висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09.04.2023. Зміст постанови вказує на технічні недоліки оформлення протоколу № ДНЗ-1/3 від 09.04.2023 та кваліфікації правопорушення.
01.08.2024 судом отримано клопотання відповідача про відмову у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог. В обґрунтування такого клопотання зазначено, що за первісним позовом його предметом є нарахування та виплата додаткової винагороди під час дії воєнного стану за період з 24.02.2022 по 04.07.2024, виплата якої передбачена Постановою КМУ № 168, а в заяві про збільшення позовних вимог йде мова про виплату основних складових грошового забезпечення за період з 2021 по 19.05.2023 згідно пункту 4 Постанови № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», тобто фактично позивачем подана заява про зміну предмету та підстави позову, тому дана заява про збільшення позовних вимог не підлягає задоволенню.
05.08.2024 до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача на заперечення та клопотання відповідача про відмову у збільшенні позовних вимог. Представник вказує, що предметом позову є порушення прав позивача та незаконна бездіяльність відповідача при нарахуванні та не виплаті позивачу грошового забезпечення у розмірі згідно законодавства. Також зазначає, що відповідачем невірно тлумачиться визначення понять щодо додаткових винагород, він плутає поняття «щомісячна додаткова винагорода» (часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни) та «пропорційна грошова винагорода», тим військовослужбовцям, що беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Відповідачем не подано до суду жодного офіційного фінансового документу про дійсно вчинені виплати та їх складові позивачу, навіть ті, що Відповідач вважає сплаченими. Власно створені довідки не є фінансовими та бухгалтерськими первісним документами, не є довідками з банку та ін., що відповідало б вимогам належності та достатності підтвердження нарахувань позивачу та їх складових.
08.08.2024 судом отримано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме довідку про розміри грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та інших видів штаб-сержанта ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 19.05.2023.
19.08.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву у частині заяви про збільшення позовних вимог, у якому відповідач вказує на тому, що строк звернення до суду становить місяць, тоді як позивач звернувся із відповідними вимогами до суду лише 24.07.2024. Зазначає, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Вважає, що висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, слід зауважити, що відповідна справа стосується питань загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а тому не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки такі не є подібними. Окремо зазначає, що позивач не звертався до відповідача із відповідною заявою про перерахунок грошового забезпечення з підстав, наведених ним у заяві про збільшення позовних вимог, а тому відсутня обставина порушення його права на дату звернення із відповідною заявою до суду. Просить відмовити у задоволенні позову (з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог) у повному обсязі.
20.08.2024 судом отримано відповідь на відзив (з урахуванням збільшення позовних вимог), у якій представник позивача висловлює заперечення проти доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду та зазначає, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, але така норма підлягає застосуванню лише до відносин, що виникли після 19.07.2022 року, а тому до відносин, що виникли до цієї редакції закону - не застосовується, а отже право працівника на звернення з позовом про виплату всіх сум не обмежено строком. Щодо відсутність звернення позивача із заявою про перерахунок грошового забезпечення з підстав, наведених ним у заяві про збільшення позовних вимог, зауважує, що це свідчить лише про те, що відповідач дійсно не виконав своїх зобов'язань добровільно.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 15.07.2024 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; задовольнив частково клопотання представника позивача про витребування доказів; витребував від ІНФОРМАЦІЯ_1 : обґрунтований розрахунок нарахувань та виплат ОСОБА_1 грошового забезпечення (грошовий атестат) за період проходження ним військової служби з 24.02.2022 по 04.07.2024 (у тому числі, з інформацією про нараховані та виплачені суми додаткової винагороди згідно з постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022); копію окремого доручення (телеграми) Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 та інших внутрішніх документів, на підставі яких проводилось нарахування та виплата військовослужбовцям у період з 24.02.2022 по 04.07.2024; копії наказів Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» за період з 24.02.2022 по 04.07.2024, які враховувались для виплати військовослужбовцям підвищеної додаткової винагороди; бойові розпорядження / накази (витяги з них, що стосуються ОСОБА_1 ) щодо виконання бойових (спеціальних завдань) за період з 24.02.2022 по 04.07.2024; копії журналу бойових дій військовослужбовця ОСОБА_1 за період проходження ним військової служби з 24.02.2022 по 04.07.2024; рапорти на виконання бойових завдань, журнали бойових дій за період з 24.02.2022 по 04.07.2024 (витяги з них, що стосуються ОСОБА_1 ); інформацію, оформлену довідкою у довільній формі, із зазначенням населеного пункту та району, у яких на підставі бойових розпоряджень ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 04.07.2024 приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії), перебуваючи безпосередньо у районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів); письмові пояснення щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за час період з 24.02.2022 по 04.07.2024.
Ухвалою від 15.07.2024 суд виправив описку у вступній частині ухвали суду від 15.07.2024, а саме: замість помилково вказаної дати його ухвалення «13 липня 2024 року» зазначив правильну дату ухвалення «15 липня 2024 року».
Ухвалою від 02.08.2024 суд прийняв до розгляду клопотання представника ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог та ухвалив здійснювати розгляд справи №280/6356/24 з урахуванням такого клопотання. Крім того, зазначеною ухвалою суд витребував у ІНФОРМАЦІЯ_1 : відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2021 по 19.05.2023 у розрізі місяців; відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2021 по 19.05.2023 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (якщо таке мало місце).
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 05.03.2019 № 51 прапорщика ОСОБА_1 з 05.03.2019 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення.
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 15.04.2019 № 84 прапорщик ОСОБА_1 , старший інспектор відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 , призначений наказом від 12.03.2019 № 7-РС на посаду інспектора відділення військової інспекції безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається таким, що з 15.03.2019 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно з наказом від начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 08.06.2021 № 114 прапорщика ОСОБА_1 інспектора відділення військової інспекції безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_1 призначено наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 08.06.2021 № 8-РС на посаду старшого інспектора відділення військової інспекції безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_1 ; вважається таким, що з 08.06.2021 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
З 30.08.2021 на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 30.08.2021 № 10-РС штаб-сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду старшого інспектора відділення Військової інспекції безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_1 (наказ від 30.08.2021 № 173).
Відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09.04.2023, виданого КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради, ОСОБА_1 на час проведення огляду перебував у стані алкогольного сп'яніння.
З Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.07.2023 у справі № 333/3138/23 (набрала законної сили 18.07.2023) закрито провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 04.07.2024 № 177 штаб-сержанта ОСОБА_1 , старшого інспектора відділення Військової інспекції безпеки дорожнього руху Запорізького зонального відділу Військової служби правопорядку військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сила України (по особовому складу) від 29.06.2024 № 933-РС на посаду старшого техніка роти протитнакових ракетних комплексів військової частини НОМЕР_2 , з 04.07.2024 виключено зі списків особового складу відділу.
Відповідно до припису т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.07.2024 № 101/6284 ОСОБА_1 запропоновано 04.07.2024 вибути до військової частини НОМЕР_2 з метою подальшого проходження служби.
Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.07.2024 № 101/6748 повідомлено, що старший інспектор відділення Військової інспекції безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_1 штаб-сержант ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 04.07.2024 не приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії) та не перебував безпосередньо у районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів), перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора. Тобто, не виконував завдань, що підпадають під визначення терміну «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів», зміст якого розкрито в пункті 1 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29.
Відповідно до довідки від 26.07.2024 № 101/6749 старший інспектор відділення Військової інспекції безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 04.07.2024 згідно бойових розпоряджень здійснював виконання завдань, визначених статтею 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України».
Відповідачем також долучено до справи:
наказ від 11.06.2023 № 134 про вибування штаб-сержанта ОСОБА_1 у щорічну основну відпустку з 14 по 23 червня 2023 року (строком на 10 діб);
наказ від 07.09.2023 № 209 про вибування штаб-сержанта ОСОБА_1 у щорічну основну відпустку з 11 по 25 вересня 2023 року (строком на 10 діб);
наказ від 17.10.2023 № 243 про звільнення штаб-сержанта ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою строком на 6 діб з 17 по 22 жовтня 2023 року;
наказ від 25.01.2024 № 23 про вибування штаб-сержанта ОСОБА_1 у щорічну основну відпустку з 01 по 15 лютого 2024 року (строком на 15 діб).
Згідно з довідкою про доходи від 26.07.2024 № 101/6750, виданій позивачу ІНФОРМАЦІЯ_5 , йому нараховувалось додаткова винагорода (та перераховано разом із грошовим забезпеченням на картковий рахунок) у наступному розмірі у спірний період: березень 2022 - 35357,14 грн (всього перераховано 37701,33 грн), квітень 2022 - 0,00 (всього 18466,15 грн), травень 2022 - 30000,00 грн (всього 48016,08 грн), червень 2022 - 30000,00 грн (всього 48253,13 грн), липень 2022 - 30000,00 грн (всього 48355,77 грн), серпень 2022 - 30000,00 грн (всього 48403,83 грн), вересень 2022 - 30000,00 грн (всього 48616,39 грн), жовтень 2022 - 30000,00 грн (всього 48616,39 грн), листопад 2022 - 30000,00 грн (всього 48616,39 грн), грудень 2022 - 30000,00 грн (всього 48757,24 грн), січень 2023 - 30000,00 грн (всього 48802,58 грн), лютий 2023 - 30000,00 грн (всього 47353,82 грн), березень 2023 - 30000,00 грн (всього 56180,31 грн), квітень 2023 - 30000,00 грн (всього 56180,31 грн), травень 2023 - 0,00 грн (всього 10449,81 грн), червень 2023 - 30000,00 грн (всього 56180,31 грн), липень 2023 - 20000,00 грн (всього 46330,31 грн), серпень 2023 - 30000,00 грн (всього 56180,31 грн), вересень 2023 - 30000,00 грн (всього 56180,31 грн) жовтень 2023 - 13000,00 грн (всього 39435,31 грн), листопад 2023 - 0,00 грн (всього 26630,31 грн), грудень 2023 - 57161,29 грн (всього 102464,49 грн), січень 2024 - 0,00 грн (всього 7100,00 грн), лютий 2024 - 60000,00 грн (всього 85730,31 грн), березень 2024 - 12413,73 грн (всього 62405,25 грн), квітень 16461,61 грн (всього 16214,84 грн), травень 2024 - 16903,23 грн (всього 30852,52 грн), червень 2024 - 29032,26 грн (всього 55227,09 грн), липень 2024 - 27000,00 грн (всього 53630,31 грн).
За змістом довідки від 07.08.2024 № 101/7046 про розміри грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та інших видів штаб-сержанта ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 19.05.2023. У примітці до довідки зазначено, що 21.02.2018 КМУ ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесені зміни до постанов КМУ, зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Інших змін щодо вказаного пункту Постанови КМУ не приймалося та будь-яких інших розпоряджень та вказівок щодо нарахування та виплати грошового забезпечення від Міністерства оборони України до Запорізького ЗВ ВСП не надходило.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди у фіксованому розмірі 30000,00 грн у період з 24.02.2022 року по 18.07.2022 (включно) щомісячно та за період з 18.07.2022 по 04.07.2024 пропорційно в розрахунку на місяць, ненарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі, збільшеному до 100000,00 гривень у розрахунку на місяць, за період з 24.02.2022 по 04.07.2024, а також щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 2021 по 19.05.2023 року з урахуванням прожиткового мінімуму встановленого на 1 січня відповідного року, позивач звернувся із цим позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 8 зазначеної постанови установлено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024. Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), пунктом 1 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 внесено зміни до пункту 1 Постанови № 168, якими в абзаці першому слова “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка» замінено словами “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова “щомісячно» доповнено словами “(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць).
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 (набрала чинності 19.07.2022) внесено зміни до пункту 1 Постанови № 168, якими в абзаці першому слова і цифри “додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами “додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Суд звертає увагу позивача, що зміст внесених Постановою від 07.07.2022 № 793 змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023, а також у постанові від 29.02.2024 у справі № 320/2090/23.
Відповідно до статті 8 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).
Згідно із пунктом 1 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до пункту 3 розділу 1 Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Абзацами першим-п'ятим пункту 8 розділу 1 Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (пункт 14 розділу 1 Порядку № 260).
Абзацами дев'ятим та десятим пункту 15 розділу 1 Порядку № 260 встановлено, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України (пункт 16 розділу 1 Порядку № 260).
Наказом Міністра оборони України від 01.04.2022 № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за № 382/37718 (застосовується з 24.02.2022), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України прийняв рішення (директиви) від 07.03.2022 №248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01.06.2022).
За пунктом 1 Окремого доручення Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298 (яке діяло до 01.06.2022) під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем:
бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;
бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;
бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно- розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).
Згідно з пунктом 2 Окремого доручення Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298 на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:
100 000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);
30 000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку зі звільненням з військової служби).
За пунктом 3 Окремого доручення від 25.03.2022 № 248/1298 райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець.
Згідно з пунктом 4 Окремого доручення Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298 командирам військових частин (установ), до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку № 1 до цієї телеграми.
Пунктом 5 Окремого доручення Міністра оборони України від 25.03.2022 № 248/1298 передбачено, що виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30000 гривень здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) (далі - військові частини) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів
Згідно з пунктом 1 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 (яке, згідно з пунктом 14, має застосовуватися з 01 червня 2022 року (крім абзацу третього пункту 1, абзацу четвертого пункту 7 та підпункту 9.11 пункту 9 (в частині виплати додаткової винагороди військовослужбовцям за час проходження підготовки (навчання) за кордоном щодо порядку застосування, обслуговування та ремонту різних видів озброєння та військової/спеціальної техніки) цього доручення, які застосовуються з 24 лютого 2022 року) під терміном «безпосередня участь Військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем:
бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;
бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;
бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; .
У пункті 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29 зазначено: «Райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Окремо, відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Генеральному штабу Збройних Сил України довести до військ затверджений Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України перелік органів військового управління (штабів угрупування військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, що мають право видавати довідки про підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або заходах відряджених до цих органів військовослужбовців за формою, наведеною в додатку № 4 до цього доручення».
Суд звертає увагу, що за приписами статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII) бойові дії - це форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
Постановка бойових завдань підрозділам (елементам бойового порядку) здійснюється бойовим наказом, під час ведення бою (дій) або в інших умовах бойової обстановки - бойовим розпорядженням. Зазвичай вони доводяться до командирів підрозділів в усній формі.
У бойовому наказі вказується: висновки з оцінювання противника; завдання, які виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій військової частини (підрозділу), а також завдання сусідів і розмежувальні лінії з ними; бойове завдання військової частини (підрозділу) та замисел бою (дій); бойові завдання штатним і доданим підрозділам (елементам бойового порядку); норма витрат ракет і боєприпасів на виконання бойового завдання; місце і час розгортання ОКП (ксП) та напрямок його переміщення, порядок передачі управління; час готовності до виконання завдання та порядок доповіді замислу старшому командиру.
У бойовому розпорядженні зазвичай командир вказує: стислі відомості про положення та характер дій противника; завдання, що виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій підрозділів; бойове завдання підпорядкованим підрозділам; час готовності до бою (дій). За необхідності у ньому можуть бути зазначені завдання військової частини (підрозділу), сусідів та інші дані.
Бойові (попередні бойові) розпорядження і вказівки, які віддає командир усно, записуються в журнал відданих і отриманих розпоряджень, у якому відображається: дата, час і зміст розпоряджень, спосіб їх передачі або отримання, кому вони передані або повинні бути передані, від кого отримані.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить, що військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата додаткової винагороди до 100 000 гривень на місяць здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах.
Документальним підтвердженням такої участі слугують такі документи: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.
З наведеного висновується, що ключовою умовою для здійснення виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168, є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.
Позивач, визначаючи підстави заявленого позову, вказав, що за час служби відповідачем не було нараховано і не виплачено з 2022 року додаткової винагороди, збільшеної до 30000 грн та 100000 грн, проте зазначене спростовується наданими відповідачем доказами.
Так, з довідки про доходи від 26.07.2024 № 101/6750 та довідки від 07.08.2024 № 101/7046 про розміри грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та інших видів штаб-сержанта ОСОБА_1 судом встановлено, що у період з лютого 2022 року по липень 2024 року позивачу нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода у розмірі 30000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби, окрім квітня 2022 року, травня 2023 року, листопада 2023 року, січня 2024 року.
Разом з тим, як пояснив відповідач, позивачу виплачувалася додаткова винагорода за липень 2023 року у розмірі 20000,00 грн, оскільки у період з 14 по 23 червня 2023 року позивач перебував у частині щорічної основної відпустки за 2023 рік. Також у вересні 2023 року позивач перебував у частині щорічної основної відпустки за 2023 рік у період з 11 по 25 вересня 2023 року та був звільнений від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою на шість діб з 17 по 22 жовтня 2023 року. У зв'язку з цими обставинами виплата додаткової винагороди за вересень 2023 року (15 днів), за жовтень 2023 року (26 днів) та листопад 2023 року (30 днів) була здійснена повністю у жовтні та грудні 2023 року. Наведене відповідачем підтверджується наданими до матеріалами справи копіями наказів про вибування ОСОБА_1 у відпустку та увільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою від 11.06.2023 № 134, від 07.09.2023 № 209, від 17.10.2023 № 243, від 25.01.2024 № 23. Крім того, виплата у лютому 2024 року (60000,00 грн) відбулась за минулий та поточний місяць у розмірі 30000 грн за кожний місяць.
Щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди у травні 2023 року відповідач посилається на пункт 9.8 Доручення МОУ № 912/з/29, а саме за вживання алкогольних напоїв (наркотичні та психотропні речовини) - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошеного наказом командира (начальника).
Відповідно до підпункту 9.8 пункту 9 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30000 гривень не включати військовослужбовців, які вживали алкогольні напої (наркотичні та психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибували на службу та / або виконували обов'язки військової служби в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння) - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошеного наказом командира (начальника).
Таким чином, однією із підстав позбавлення військовослужбовців премії та додаткової винагороди являється встановлення факту їх перебування на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час особи в стані алкогольного (наркотичного) сп'яніння. Чинним законодавством не передбачено прийняття окремого рішення щодо позбавлення військовослужбовця додаткової винагороди. Реалізація такого рішення знаходить своє відображення в тому, що до наказу про виплату додаткової винагороди військовослужбовець, який допустив порушення, не включається.
Як встановлено судом, відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09.04.2023, виданого КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради, ОСОБА_1 на час проведення огляду перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до частини другої статті 172-20 КУпАП адміністративна відповідальність настає за участь начальників (командирів) та інших керівників у розпиванні з підлеглими військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів під час виконання ними обов'язків військової служби, або невжиття ними заходів для відсторонення від обов'язків військової служби осіб, які перебувають у нетверезому стані, стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або приховування випадків розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, появи на території військової частини в нетверезому стані, стані наркотичного чи іншого сп'яніння підлеглих військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів.
Частина третя статті 172-20 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.
Суд зауважує, що фабули притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді позбавлення премії та додаткової винагороди, а також притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частини третьої статті 172-20 КУпАП, аналогічні.
З Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.07.2023 у справі № 333/3138/23 (набрала законної сили 18.07.2023) закрито провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. У мотивувальній частині постанови судом встановлено, що місце правопорушення є Садівниче товариство «Незабудка», земельна ділянка 5, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу від 10.11.2017 року. В протоколі адміністративне правопорушення невірно кваліфіковані дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, оскільки ті порушення, які в ньому вказані суперечать диспозиції ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, яка передбачає відповідальність за появу військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів саме на території військової частини чи військового об'єкту. Разом з цим, у протоколі не визначено кваліфікуючі ознаки, встановлені ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, а саме правопорушення може бути вчинене особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, та/або в умовах особливого періоду. Крім того, не обґрунтовано, якими саме нормативними актами визначається поведінка військовослужбовця, до прикладу Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарний статуту Збройних Сил України з посиланням на конкретні норми.
За змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Отже, наявне судове рішення, яким встановлено перебування ОСОБА_1 у стані сп'яніння 09.04.2023, не знаходячись на території військової частини та не виконуючи обов'язки військової служби, тобто встановлені обставини, які є преюдиційними щодо даної справи, та є відмінними від підстави, передбаченої підпунктом 9.8 пункту 9 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29.
Таким чином, відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу за травень 2023 року, передбачені Постановою № 168 та Порядком № 260, щомісячне додаткову винагороду із розрахунку 30000 грн.
Крім того, суд зазначає, що відповідачем жодним чином не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження правомірного ненарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на військовій службі за квітень 2022 року. Доказів вчинення позивачем дій, що є підставою для невключення його до наказу про виплату додаткової винагороди відповідачем до суду не надано.
Доводи відповідача про те, що позивач не звертався до командування з приводу нарахування йому додаткової винагороди є необґрунтованими та безпідставними, оскільки відсутність заяв чи скарг позивача не позбавляють його права на отримання виплат, які відповідно до норм чинного законодавства України, мають бути йому нараховані та виплачені
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на військовій службі у період дії воєнного стану за квітень 2022 року, травень 2023 року та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168 у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на військовій службі у період дії воєнного стану за квітень 2022 року, травень 2023 року.
Щодо вимог про ненарахування та невиплату позивачу додаткової винагороди у розмірі, збільшеному до 100000,00 гривень у розрахунку на місяць суд зазначає, що військовослужбовець Збройних Сил набуває право на отримання збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди у разі безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
При цьому, обов'язковою умовою для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, є документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, що здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини.
Втім необхідно враховувати, що перебування позивача у спірний період на військовій службі, виконання обов'язків, пов'язаних із її проходженням не є автоматичною підставою для нарахування та виплати грошової допомоги у розмірі 100000 грн без дотримання умов, встановлених Постановою №168.
Отже, для визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, відповідно до постанови №168, необхідно встановити докази безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів. При цьому слід зазначити, що таке право не є безумовним, а виникає у військовослужбовців виключно у разі, коли вони беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення).
Факт безпосередньої участі у таких діях та заходах має бути підтверджений додатковими доказами (наприклад, витягом з журналу бойових дій, витягом з журналу ведення оперативної обстановки, копією бойового донесення, копією рапорту начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу), де проходив службу в певні періоди часу військовослужбовець, про його участь у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань - із зазначенням кількості днів такої участі, довідкою про участь у бойових діях чи визначених заходах із зазначенням кількості днів такої участі.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2024 по справі № 560/1216/23 зазначив, що без дослідження бойових розпоряджень та журналів ведення бойових дій, висновки судів щодо підтвердження/не підтвердження обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та кількості днів такої участі є однаково необґрунтованими.
Виходячи з встановленого статтею 9 КАС України принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі при відкритті провадження у справі судом було витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 бойові розпорядження / накази (витяги з них, що стосуються ОСОБА_1 ) щодо виконання бойових (спеціальних завдань) за період з 24.02.2022 по 04.07.2024; копії журналу бойових дій військовослужбовця ОСОБА_1 за період проходження ним військової служби з 24.02.2022 по 04.07.2024; рапорти на виконання бойових завдань, журнали бойових дій за період з 24.02.2022 по 04.07.2024 (витяги з них, що стосуються ОСОБА_1 ); інформацію, оформлену довідкою у довільній формі, із зазначенням населеного пункту та району, у яких на підставі бойових розпоряджень ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 04.07.2024 приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії), перебуваючи безпосередньо у районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів).
Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.07.2024 № 101/6748 повідомлено, що старший інспектор відділення Військової інспекції безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_1 штаб-сержант ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 04.07.2024 не приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії) та не перебував безпосередньо у районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів), перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора. Тобто, не виконував завдань, що підпадають під визначення терміну «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів», зміст якого розкрито в пункті 1 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29.
Крім того, відповідно до довідки від 26.07.2024 № 101/6749 старший інспектор відділення Військової інспекції безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 04.07.2024 згідно бойових розпоряджень здійснював виконання завдань, визначених статтею 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», а саме:
забезпечення регулювання дорожнього руху на автомобільних дорогах і вулицях під час проходження колон військових транспортних засобів, забезпечення безпеки дорожнього руху та дотримання комендантської години, підтримання правопорядку серед військовослужбовців у сфері безпеки дорожнього руху шляхом автомобільного патрулювання;
забезпечував виконання заходів комендантської служби, у тому числі несення служби на блокпосту № 315 (розташований у межах адміністративних кордонів міста Запоріжжя);
забезпечував охорону тимчасового місця розташування відділення військової інспекції безпеки дорожнього руху у м.Запоріжжя, розгорнутого диспетчерського пункту комендантської служби, забезпечував збереження майна та озброєння відділення військової інспекції безпеки дорожнього руху у тимчасовому місця розташування відділення військової інспекції безпеки дорожнього руху.
При цьому суд не бере до уваги долучену до матеріалів справи довідку від 12.08.2017 № 7649, видану позивачу про те, що він дійсно в період з 11.05.2017 по 12.08.2017 безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, оскільки така була видана до моменту виникнення спірних правовідносин та жодним чином не впливає на питання нарахування / виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, прийнятої на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28 червня 2023 р. № 3161-IX.
У позовній заяві позивач прямо не вказує, що приймав участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів безпосередньо в районах ведення бойових дій. Позовна заява містить загальні твердження про наявність у позивача права на спірні виплати через виконання бойових наказів та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії. Водночас, конкретних періодів часу участі у бойових діях або заходах не наводить, незважаючи на необхідність їх визначення для застосування пропорційності, що передбачена пунктом 1 Постанови № 168
Таким чином враховуючи, що належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів про безпосередню участь позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримуванні збройної агресії, безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів у період з 24.02.2022 по 04.07.2024 матеріали справи не містять, відповідно відсутні й правові підстави для нарахування додаткової винагороди у підвищеному розмірі до 100000 грн за спірний період.
Додатково суд звертає увагу позивача, що наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України встановлюється перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, а не визначаються райони бойових дій, а тому такі накази Мінреінтеграції застосуванню в контексті пункту 1 Постанови №168, як підстава для визначення районів бойових дій, не підлягають, натомість мають застосовуватися накази Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій». При цьому, дослідивши надані відповідачем копії таких наказів за період з березня 2022 року по травень 2024 року судом не встановлено у переліку районів ведення воєнних (бойових) дій Запорізьку міську територіальну громаду (м.Запоріжжя), у межах якої позивач виконував свої обов'язки з військової служби.
Щодо позовних вимог про ненарахування та невиплату позивачу грошового забезпечення (оклад, посадовий оклад) за період з 2021 по 19.05.2023 року з врахуванням прожиткового мінімуму встановленого на 01.01. відповідного року судом встановлено наступне.
Як вже зазначалось судом, 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704 (набрала чинності з 01.03.2018), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Постановою № 704, зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Згідно з пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, суд звертає увагу, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 Постанови № 704 не вносилися, і лише постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038 примітки додатків 1, 12 та 13 Постанови № 704 приведені у відповідність до пункту 4 цієї постанови.
Отже, зміст змін, які внесено в пункт 4 Постанови №704 Постановою №103, полягає в зміні дати, станом на яку встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що використовується для обчислення окладів шляхом його множення на відповідні тарифні коефіцієнти, а також в скасуванні правила про те, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року не може бути меншим 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Надалі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Тобто, з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка запроваджувала у якості однієї з величин алгоритму розрахунку показника розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року».
В свою чергу позиція відповідача про те, що попередня (до внесення змін згідно Постанови №103) редакція Постанови №704 автоматично не відновлюється в зв'язку зі скасуванням Постанови №103, є необґрунтованою, оскільки фактично зводиться до того, що визнаний судовим рішенням протиправний правовий акт продовжить свій вплив на відповідні правовідносини, що не відповідає засадам верховенства права та правової визначеності.
Аналогічний спосіб правозастосування положень нормативно-правового акту, до якого були іншим нормативно-правовим актом були внесені зміни, визнані в майбутньому судовим рішенням нечинними, визнано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24.06.2020 по справі №160/8324/19.
Так, попри чинність у спірний період Постанови № 103 Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 11.08.2023 у справі №380/103/22).
Також суд зазначає, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 по справі №440/6017/21.
Відтак, з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на нарахування та виплату грошового забезпечення, яке визначається шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постанови №103 (тобто, до 24.02.2018) із використанням для його визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Також суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів від 12.05.2023 № 481 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, та викладено його у новій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Водночас, вказані зміни набули чинності з 20.05.2023, отже, на момент виникнення спірних правовідносин підлягала застосуванню редакція пункту 4 Постанови № 704, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Суд зауважує, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення.
Як встановлено судом зі змісту довідки від 07.08.2024 № 101/7046 про розміри грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та інших видів штаб-сержанта ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 19.05.2023 позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, що згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» складав 1762 грн. Однак, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 становить 2270 грн, 2481 грн та 2684 грн відповідно, що є значно більшим від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відновленням порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату (доплату) позивачу розміру посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин судом враховано висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.11.2023 у справі №120/965/22-а (адміністративне провадження № К/990/23046/23).
Щодо тверджень відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду слід зазначити наступне.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22 та від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Матеріали позову свідчать про те, що спір між сторонами виник з приводу проходження позивачем військової служби і стосується ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди на період дії воєнного стану, а також нарахування та виплати грошового забезпечення не у повному обсязі.
Як встановлено судом, наказом від 04.07.2024 № 177 ОСОБА_1 , старшого інспектора відділення Військової інспекції безпеки дорожнього руху Запорізького зонального відділу Військової служби правопорядку військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сила України (по особовому складу) від 29.06.2024 № 933-РС на посаду старшого техніка роти протитанкових ракетних комплексів військової частини НОМЕР_2 , з 04.07.2024 виключено зі списків особового складу відділу. З позовом до суду щодо нарахування та виплати належних сум грошового забезпечення позивач звернувся 05.07.2024 (через підсистему «Електронний суд»).
Беручи до уваги викладені норми, а також встановлені обставини, суд вважає, що оскільки позивач звернувся у тримісячний строк з дня виключення зі списків особового складу відділу Військової служби правопорядку військової частини НОМЕР_1 , строк звернення до суду з цим не пропущений.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки жодного правового значення для правильного вирішення справи не мають.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
VII. Розподіл судових витрат.
Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на військовій службі у період дії воєнного стану за квітень 2022 року, травень 2023 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на військовій службі у період дії воєнного стану за квітень 2022 року, травень 2023 року.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 складових грошового забезпечення у період з 01.01.2021 по 19.05.2023 включно, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату посадового окладу, окладу за військовими званнями, відсоткової надбавки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021; встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Рішення у повному обсязі складено та підписано 16.09.2024.
Суддя К.В.Мінаєва