17 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/2873/24
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 23.02.2021 №Ф-5214-23;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області здійснити коригування в інтегрованій картці платника податків - ОСОБА_1 , шляхом виключення суми податкового боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 48 195,68 грн, визначеної у вимозі про сплату боргу від 23.02.2021 №№Ф-5214-23.
Мотивуючи заявлені до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (далі також ГУ ДПС у Житомирській області, відповідач) позовні вимоги позивач вказує, що після ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження дізнався, що за ним обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 48 195,68 грн, з якою не погоджується. Пояснює, що господарську діяльність, як фізична-особа підприємець не здійснював, дохід не отримував, а тому підстави для нарахування такого боргу відсутні. Окремо наголосив, що нездійснення ним господарської діяльності підтверджується анулюванням 01.01.2014 даних про реєстрацію платником єдиного податку. Стверджує, що основною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то виключається обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Вважає, прийняту вимогу про сплату боргу протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 26.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрите провадження в даній адміністративній справі.
13.03.2024 від представника відповідача надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на їх безпідставність. Зауважує, що мінімальний розмір обов'язкового платежу визначений Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не залежить від подання чи не подання платником відповідної звітності, а тому позивач, як фізична особа-підприємець має обов'язок сплачувати ЄСВ у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску. Втім, позивачем звітність щодо сум нарахуваного ЄСВ за спірний період подавалась з нульовим значенням, що суперечить положенням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Крім того зауважує, що заяви про списання заборгованості за період перебування на загальній системі оподаткування за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 від позивача до ГУ ДПС в Житомирській області не надходила, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд зважає на наступне.
Як вказує позивач, він з 05.08.2011 зареєстрований, як фізична особа підприємець, а з 25.10.2021 прийнято рішення про припинення статусу фізичної особи підприємця, яке внесено до Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 "Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність" обліковується заборгованість у позивача на загальну суму 48 195,91 грн, яка виникла за рахунок нарахувань:
- станом на 30.09.2013 обліковується недоїмка в сумі 7994,47 грн (передано з ГУ ПФУ), яка не була сплачена;
- 19.10.2013 нарахування єдиного внеску за І та II квартал 2013 року по терміну сплати 19.10.2013 на суму 2 388,06 грн, недоїмка становила 7 994,47 грн;
- 21.10.2013 нарахування єдиного внеску за липень - вересень 2013 року по терміну сплати 21.10.2013, на суму 1 194,03 грн, недоїмка становила 9 188,50 грн;
- 20.01.2014 нарахування єдиного внеску за жовтень - грудень 2013 року по терміну сплати 20.01.2014, на суму 1 218,67 грн, недоїмка становила 10 407,17 грн;
- 09.02.2018 нарахування єдиного внеску за січень - грудень 2017 року на суму 8 448,00 грн по терміну сплати 09.02.2018, недоїмка становила 18 855,17 грн;
- 19.04.2018 нарахування єдиного внеску за січень - березень 2018 року на суму 2 457, 18 грн по терміну сплати 19.04.2018, недоїмка становила 21 312,35 грн;
- 19.07.2018 нарахування єдиного внеску за квітень - червень 2018 року на суму 2457.18 грн по терміну сплати 19.07.2018, недоїмка становила 23 769,53 грн;
- 19.10.2018 нарахування єдиного внеску за липень - вересень 2018 року на суму 2457,18 грн по терміну сплати 19.10.2018, недоїмка становить 26 226,71 грн;
- 21.01.2019 нарахування єдиного внеску за жовтень - грудень 2018 року на суму 2 457, 18 грн по терміну сплати 21.01.2019, недоїмка становить 28 683,89 грн;
- 19.04.2019 нарахування єдиного внеску за січень - березень 2019 року на суму 2754, 18 грн по терміну сплати 19.04.2019, недоїмка становить 31 438,07 грн;
- 19.07.2019 нарахування єдиного внеску за квітень - червень 2019 року на суму 2 754,18 грн по терміну сплати 19.07.2019, недоїмка становить 34 192,25 грн;
- 21.10.2019 нарахування єдиного внеску за липень - вересень 2019 року на суму 2754, 18 грн по терміну сплати 21.10.2019, недоїмка сгановить 36 946,43 грн;
- 20.01.2020 нарахування єдиного внеску за жовтень - грудень 2019 року на суму 2 754,18 грн по терміну сплати 21.10.2020, недоїмка становить 39 700,61 грн.
Враховуючи зміни до Закону №2464, внесені Законами України від 17.03.2020 №533-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих па запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (СОVID)-19", від 30.03.2020 №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)" та від 13.05.2020 №591-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходив, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)", в частині звільнення від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за березень, квітень та травень 2020 року, було нараховано єдиного внеску:
- 21.04.2020 - за січень - лютий 2020 року на суму 2 078,12 гри по терміну сплати 21.04.2020, недоїмка становила 41 778,73 грн;
- 20.07.2020 нарахування єдиного внеску за червень 2020 року на суму 1 039,06 грн по терміну сплати 20.07.2020, недоїмка становить 42 817,79 грн;
- 19.10.2020 нарахування єдиного внеску за липень-вересень 2020 року на суму 3 178,12 грн по терміну сплати 19.10.2020, недоїмка становить 45 995,91 грн;
- 19.01.2021 нарахування єдиного внеску за жовтень-листопад 2020 року на суму 3 300, 00 грн по терміну сплати 19.01.2021, недоїмка становить 48 195,91 грн.
Суми єдиного внеску своєчасно не нараховані та/або не сплачені у строки значаться, як недоїмка (п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI).
На підставі наявної у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску, відповідачем винесено вимоги про сплату боргу, загальна сума яких складала 48 195,91 грн.
Втім, позивач не погоджується із заборгованістю зі сплати єдиного внеску, яка обліковується за ним, оскільки підприємницькою діяльністю не займався, на підтвердження вказаного факту посилається на відомості про анулювання 01.01.2014 року даних про реєстрацію платником єдиного податку. З огляду на що, вважає винесену відповідачем вимогу про сплату боргу протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (чинний на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2464-VI).
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст. 2 Закону №2464-VI).
Відповідно до підпункту 2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктами 3, 10 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до п.п. 4, 5 ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Тобто, не залежно від обраної системи оподаткування ФОП зобов'язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, база нарахування єдиного внеску для осіб, які провадять незалежну професій діяльність є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Частиною 8 ст.9 Закону №2464-VI визначено, що періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 (особи, що провадять незалежно, а тому числі адвокатську діяльність) частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.
При цьому, п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI передбачено, що у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону № 2464-VІ).
При цьому, відповідно до ч.4 ст.6 Закону №2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Однак, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 04.11.2021 у справі №140/3209/19 та від 18.02.2022 у справі №420/4911/20, та в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.
У відзиві на позов, представник відповідача зауважив, що згідно з реєстраційними даними картки особового рахунку автоматизованих інформаційних систем позивач перебував на обліку, як фізична особа-підприємець, а саме:
- з 04.08.2011 на загальній системі оподаткування;
- з 01.01.2012 по 01.01.2014 на спрощеній системі (єдиний податок - перша група);
- з 01.01.2014 на загальній системі оподаткування.
Як свідчать матеріали справи, позивач подавав звітність з єдиного внеску, зокрема Додаток 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Додаток 5), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 із змінами і доповненнями, зокрема за період з 2014 по 2021 роки:
- 10.02.2015 за реєстраційним номером 1506672538 за 2014 самостійно нараховано єдиного внеску за 2014 рік 0,00 гривень;
- 20.01.2016 за реєстраційним номером 1602387167 за 2015 самостійно нараховано єдиного внеску за 2015 рік 0,00 гривень;
- 02.11.2021 за реєстраційним номером 9272271297 за 2016 рік, в якому було самостійно нараховано єдиного внеску за січень-грудень 2016 року на загальну суму 0,00 гривень;
- 02.11.2021 за реєстраційним номером 9301478338 за 2017 рік, в якому було самостійно нараховано єдиного внеску за січень-грудень 2017 року на загальну суму 0,00 гривень;
- 02.11.2021 за реєстраційним номером 9312415361 за 2018 рік, в якому було самостійно нараховано єдиного внеску за січень-грудень 2018 року на загальну суму 0,00 гривень;
- 02.11.2021 за реєстраційним номером 933693542,3 за 2019 рік, в якому було самостійно нараховано єдиного внеску за січень-грудень 2019 року на загальну суму 0,00 гривень;
- 02.11.2021 за реєстраційним номером 9373868421 за 2020 рік, в якому самостійно нараховано єдиного внеску за січень-лютий та червень-листопад 2020 року на загальну суму 0,00 гривень;
- 02.11.2021 за реєстраційним номером 9328192847 за 2021 рік, в якому самостійно нараховано єдиного внеску за 2021 року 0,00 гривень.
Оскаржувана вимога винесена відповідачем 23.02.2021 та рекомендованим листом відправлена на адресу позивача, яка зазначена в інтегрованій картці та отримана позивачем, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №1000311932296.
Як вже зазначалося, згідно з оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) за позивачем станом на 31.01.2021 обліковується заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску у розмірі 48 195,31 грн.
Крім того, позивач не надав суду доказів перебування у спірний період у трудових відносинах з роботодавцем, який в тому випадку повинен виступати платником єдиного внеску за нього.
Отже, матеріали справи не містять відомостей про сплату навіть мінімального розміру єдиного внеску за вказані періоди позивачем особисто, як фізичною особою підприємцем чи роботодавцем, у трудових правовідносинах з яким перебував.
Разом з тим, підприємницька діяльність позивачем у вказаному періоді не була припинена у встановленому законом порядку, найманим працівником він не був, то відповідно до пункту 3 частини першої статті 7, частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI позивач мав обов'язок сплатити єдиний внесок, з 19.10.2013 по 19.01.2021 за себе як за фізичну особу-підприємця, навіть якщо він не отримував доходів від такої діяльності, у розмірі не менше мінімального страхового внеску, за виключенням періодів з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня, з 1 по 31 травня 2020 року, за який фізичних осіб-підприємців було звільнено від нарахування єдиного внеску внаслідок коронавірусної хвороби (COVID-19).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин та аналізу норм чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд не знаходить підстав для висновків про протиправність спірної вимоги про сплату боргу.
З проведеного системного аналізу законодавства судом не встановлено порушень з боку відповідача, як органу владних повноважень при прийнятті вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.02.2021 № Ф-5214-3.
Натомість позивачем не доведено протиправність дій відповідача при прийнятті оскаржуваної вимоги.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).
В той же час згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його рішень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши досліджені під час судового розгляду справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем доведена правомірність своїх дій, відповідач діяв у спосіб визначений законом та у межах наданих законом повноважень, а тому підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.
На підставі ст. 139 КАС України, у зв'язку з відмовою в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, судові витрати не стягуються.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003. ЄДРПОУ: 44096781) про визнання протиправною та скасування вимоги, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 17 вересня 2024 р.
17.09.24