13 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/7482/24
категорія 102090000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коростенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Коростенського відділу управління державної міграційної служби України щодо відмови у видачі посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою;
- зобов'язати Коростенський відділ управління державної міграційної служби України повторно розглянути заяву про відновлення посвідки на постійне проживання в Україні та видати посвідку на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до Коростенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області щодо видачі посвідки на постійне проживання у зв'язку з її втратою під час вивезення неповнолітнього сина до кордону з Польщею. Однак, рішенням відповідача відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп. 6 п. 62 Порядку №321. Вказано, що для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні необхідно подати паспортний документ іноземця. Однак, строк дії паспорта громадянина російської федерації закінчився у 2016 році, в той час, коли позивач брав безпосередню участь в АТО. А тому вважаючи рішення про відмову незаконним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду з позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258-263 КАС України.
Через відділ документального забезпечення суду 07.05.2024 надійшов відзив на позов від Коростенського відділу управління державної міграційної служби України, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що ОСОБА_1 було видано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 від 21.12.2007. В подальшому, 31.01.2020 до Урядового контактного центру звернулася ОСОБА_2 , яка є матір'ю позивача, щодо сприяння у документуванні її сина ОСОБА_1 паспортом громадянина України. За результатами розгляду звернення заявниці УДМС у Житомирській області було надано відповідь з роз'ясненням переліку необхідних документів для отримання бажаного документу. Крім того відповідачем наголошено, що з наявної у відповіді УДМС інформації вбачається, що станом на 2020 рік посвідка на постійне проживання ОСОБА_1 вже була втрачена.
У 2023 році за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 до Президента України, УДМС у Житомирській області повідомляло особисто позивачу про необхідність оформлення посвідки на постійне проживання із зазначенням повного переліку документів, які необхідні для здійснення такого оформлення та звертало увагу на необхідність мати дійсний паспортний документ. Проте, з наданням повного пакету документів для обміну посвідки на тимчасове проживання позивач по справі до територіального підрозділу міграційної служби так і не звертався.
Так, 07.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до Коростенського відділу УДМС у Житомирській області із заявою щодо видачі дублікату посвідки на постійне проживання у зв'язку з її втратою. 08.03.2024 за № Б-5/6/1820-24/1820/6-24 територіальним підрозділом позивачу було надано відповідь із зазначенням переліку документів, які необхідні для здійснення обміну посвідки на постійне проживання, серед яких наведено і діючий паспортний документ іноземця.
Окрім того, представником відповідача наголошено, що строк дії паспорта позивача громадянина російської федерації закінчився у 2016 році. Однак, посольство росії на території України працювало до 23.02.2022. Жодних доказів звернення ОСОБА_1 до посольства країни своєї громадянської належності щодо оформлення та отримання паспорту до 23.02.2022 до матеріалів позовної заяви не надано. А тому, з огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.
Через відділ документального забезпечення суду 15.05.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив. Наголошує, що у зв'язку із участю в антитерористичній операції, він був позбавлений права звернутись до посольства країни агресора для приведення своїх документів у відповідність. Окрім того, наголошує, що відповідно до п.20 ст.4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та з врахуванням його участі в АТО, він вважається таким, який перебуває на території України на законних підставах, у тому числі у випадках, якщо термін дії паспортного документа закінчився або він підлягає обміну, на час до завершення тимчасової окупації Російською Федерацією території України у значенні Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях".
17 травня 2024 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких наголошено, що позивачем не здійснено процедури виходу з громадянства рф протягом всього часу проживання його в Україні, тобто з 2007 року. Повторно зазначив про безпідставність вказаного позову.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду №01-22В від 19.04.2024 та №01-50В від 10.07.2024 головуючий суддя Шуляк Л.А. перебувала у щорічній відпустці в період з 01.05.2024 по 15.05.2024 та з 29.07.2024 по 12.08.2024 включно.
У відповідності до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 , є громадянином російської федерації, про що свідчить паспорт громадянина російської федерації № НОМЕР_2 .
Так, позивачу було видано тимчасову посвідку на постійне місце проживання серії НОМЕР_1 від 21.12.2007 з терміном дії безстроково.
Разом з ним проживає його неповнолітній син ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Коростень, про що свідчить свідоцтво про народження Серія НОМЕР_3 .
Як зазначено в позовній заяві, ОСОБА_1 06.03.2024, яка зареєстрована 07.03.2024 №Б-5/6/1820-24, звернувся до Коростенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області щодо видачі посвідки на постійне проживання у зв'язку з її втратою під час вивезення неповнолітнього сина до кордону з Польщею.
Однак, рішенням від 08.03.2024 відповідача відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп.6 п.62 зазначеного Порядку №321. Вказано, що згідно чинного законодавства не передбачено видачі дублікату посвідки на постійне проживання.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, для захисту своїх прав позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Оцінюючи правомірність оскаржуваного рішення відповідача, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Відповідно до ст.4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні (п.17 ч.1 ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (надалі порядок № 321).
Відповідно п. 1 Порядку №321 посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Згідно п. 5 Порядку №321 посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.
Відповідно п. 7 Порядку №321 в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин, обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання (посвідка/фотокартка має пошкодження, що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, дату та місце народження, ким видана посвідка, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити посвідки, виправлення, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія), а також у разі відсутності частини посвідки; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).
Відповідно п. 16 Порядку №321, документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
Згідно з п. 18 Порядку №321, у разі виникнення обставин (подій), у зв'язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій).
Порядок подання документів для оформлення у зв'язку із втратою або викраденням, обміну посвідки та їх розгляд визначено у пунктах 40-46 Порядку №321.
При цьому, пунктом 40 Порядку №321 передбачено, для оформлення у зв'язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) дійсний паспортний документ іноземця (або паспортні документи - у разі, коли іноземець має одночасно громадянство (підданство) кількох держав (множинне громадянство) або документ, що посвідчує особу без громадянства; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 нього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати; 7) документ, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі наявності).
Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред'являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту.
Також, відповідно до п. 5 Порядку №321 посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.
Відповідно п. 62 Порядку №321, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: 1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на тимчасове проживання (крім випадків обміну посвідки або оформлення посвідки іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення; 2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду; 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію; 4) встановлено належність особи до громадянства України; 5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання; 6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення ї видачі посвідки; 7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином; 8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі або строк його дії закінчився; 9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію; 10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з примусовим поверненням чи примусовим видворенням за межі України або реадмісією, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну; 10-1) виявлено факти невиконання особою, зазначеною у пункті 41-1 цього Порядку, зобов'язання щодо звернення із заявою про визнання особою без громадянства; 11) в інших випадках, передбачених законом.
Підставою для прийняття оскаржуваного рішення міграційним органом зазначено лише посилання на підпункт 6 пункту 62 Порядку № 322.
Тобто підпункт 6 пункту 62 Порядку № 322 передбачає, що іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення ї видачі посвідки.
Однак, вказавши підставою для відмови у видачі посвідки те, що іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення ї видачі посвідки, відповідачем не наведено в оскаржуваному рішенні конкретної підстави для прийняття спірного рішення.
Загальне посилання відповідача у рішенні на положення підпункт 6 пункту 62 Порядку № 322 не свідчить про обґрунтованість такого рішення, оскільки ставить заявника у стан правової невизначеності щодо підстав відмови у видачі посвідки на тимчасове проживання, що є неприпустимим.
Згідно відзиву на позовну заяву, наданого відповідачем, останній обґрунтовував законність оскаржуваного рішення тим, що ОСОБА_1 для здійснення обміну посвідки надано паспортний документ іноземної держави, в якого закінчено строк дії.
В позовній заяві позивач наголошує, що строк дії паспорта громадянина російської федерації закінчився в строк, коли він приймав участь в антитерористичній операції.
Загальновідомим є те, що 24 лютого 2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введений воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває на цей час.
Попередні події, які мали місце починаючи з лютого 2014, також є загальновідомими, відтак інформації, яка наявна у відповідних уповноважених правоохоронних та спеціальних органів щодо питань забезпечення інтересів держави, суверенітету, державної безпеки, оборони, а також усунення відповідних загроз, приділяється особлива увага, яка не може бути заперечена або проігнорована в умовах воєнного часу.
Так, довідками про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України №9487/9 від 24.10.2016 та №12159 від 12.12.2016 підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно в період з 20.06.2016 по 24.10.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції.
Вказані обставини підтверджують той факт, що позивач, будучи громадянином держави - агресорки, став на захист територіальної цілісності та незалежності саме України, що підтверджує його свідомий вибір.
А тому, суд погоджується з доводами позивача про те, що об'єктивними є обставини незвернення ОСОБА_1 до посольства рф про продовження/нового оформлення паспорту громадянина рф строк дії якого закінчився.
Окрім того, суд зазначає, що при наданні у 2007 році позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, уповноважений орган проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та, як наслідок, надано посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Також, суд враховує той факт, що разом з ОСОБА_1 , проживає його неповнолітній син ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Коростень про що свідчить свідоцтво про народження Серія НОМЕР_3 .
Матір ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка була дружиною позивача, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_4 видане Коростенським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький).
Вказані обставини підтверджують, що позивач тривалий час проживає на території України разом із своєю сім'єю та має стійкі соціальні зв'язки. У свою чергу, відмова у видачі втраченої посвідки позивача є підставою для його видворення за межі території України, що позбавить його можливості проживати зі своїм неповнолітнім сином, у якого померла мати, та кардинально, в негативному сенсі, змінить спосіб життя позивача.
У контексті практики Європейського суду з прав людини, за ст. 8 Конвенції, видворення особи з країни, де проживають її близькі родичі, становить порушення права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної статті. У кожному такому випадку питання повинне розглядатися пропорційно меті, яка ставиться, відповідно до вимог конвенції. Право на сім'ю потребує гарантій від усіх випадків утручання, незалежно від того, ким воно ініційоване - органами державної влади, фізичними чи юридичними особами. При розв'язанні спірних правовідносин ураховано правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 18 лютого 1991 року у справі «Moustaquim v. Belgium». ЄСПЛ підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (про депортацію) являли собою втручання у права, захищені ст. 8 Конвенції, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність. Крім того, рішення повинні бути співмірні цілям, яких прагнуть досягти за допомогою закону.
У ст. 8 Конвенції не йдеться про право проживати або залишатися в конкретній державі. Проте вислання є втручанням у право на сімейне життя, якщо близькі члени родини депортованої особи проживають у країні, з якої цю особу вислали. У таких випадках депортація повинна бути виправданою (рішення у справі «Moustaquim v. Belgium»).
У справі Тросін проти України, Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що окрім законності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень адміністративні суди повинні перевіряти і його пропорційність. Так, ЄСПЛ тлумачить принцип пропорційності рішень як дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та обов'язком забезпечити право людини. Отже, право людини може бути обмежене лише на стільки, на скільки цього потребують інтереси суспільства.
Приймаючи спірні рішення, Коростенським відділом Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області не враховано те, що на підставі посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України.
Таким чином, це рішення не відповідає справедливому балансу між цілями, яких намагався досягнути суб'єкт владних повноважень та несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів позивача, які настали внаслідок прийняття цього рішення.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що дії Коростенського відділу управління державної міграційної служби України щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою є протиправними, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Суд критично оцінює доводи відповідача, що позивач значно раніше втратив посвідку, оскільки в даному випадку розглядається та надається оцінка саме рішенню від 08.03.2024.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Коростенського відділу управління державної міграційної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про відновлення посвідки на постійне проживання в Україні та видати ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою, суд зазначає наступне.
Так, у постанові від 23.05.2018 у справі №825/602/17 Верховний Суд зазначив, що у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийнятої виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Отже, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Враховуючи, що суб'єкт владних повноважень реалізував свої дискреційні повноваження шляхом прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача вчинити такі дії.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що в даному випадку відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, не довів правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат проводиться судом відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) до Коростенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Героїв Рятувальників, 1, м. Коростень, Житомирська обл., Коростенський р-н, 11501. РНОКПП/ЄДРПОУ: 37808497) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Коростенського відділу управління державної міграційної служби України щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою.
Зобов'язати Коростенський відділ управління державної міграційної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2024 про видачу посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою та прийняти рішення про її видачу.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Коростенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.А.Шуляк
Повний текст складено: 13 вересня 2024 р.
13.09.24