Справа № 456/3135/24
Провадження № 2/456/1059/2024
(ЗАОЧНЕ)
16 вересня 2024 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючої судді Гули Л. В. ,
з участю секретаря Петренко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту родинних відносин,
Стислий виклад позицій сторін.
Позивач ОСОБА_1 просить встановити, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був його сином.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що його син ОСОБА_4 проходив військову службу на посаді командира міномета 1-го вогневого розрахунку мінометного взводу 2-ї роти оперативного призначення НОМЕР_2 батальйону окремого загону спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_2 » військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об?єднання Національної гвардії України. 26.03.2022 близько 16:30 ОСОБА_4 під час виконання бойового завдання з оборони м. Маріуполь отримав вогнепальне поранення, несумісне з життям. У зв?язку із загибеллю сина він звернувся до військової частини із заявою про отримання одноразової допомоги. Листом від 25.01.2023 йому відмовлено у виплаті такої допомоги у зв?язку з ненаданням документів, які б підтверджували те, що він є батьком ОСОБА_4 , а тому просить встановити факт родинних відносин.
Відповідачі не скористався правом на подання відзиву.
Треті особи не скористалися правом на подання пояснень.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.
Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 13 червня 2024 року головуючим у справі визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 53/
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17.06.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту родинних відносин прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справ постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 01.07.2024 о 16:30 у приміщенні суду в АДРЕСА_1 . Роз'яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 54/.
Ухвалою від 01.07.2024 судове засідання відкладено на 23.07.2024 /а.с. 60/.
Ухвалою від 23.07.2024 судове засідання відкладено на 16.09.2024 /а.с. 69/.
Розгляд справи по суті відбувся 16.09.2024 без участі сторін
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові, просив їх задовольнити.
Представники військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, повторно на виклик суду не з'явилися, про причину неявки не повідомили, відзив на позов не подали, тому суд відповідно до ст. 280 ЦПК України розглянув справу заочно за їх відсутності на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до п. 1, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не прибули.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що неявка відповідачів не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, і позов слід задовольнити, ухваливши заочне рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач Гладій Стефан Стефанович народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 12.07.2022 /а.с. 9-11/.
Не зважаючи на зазначення у свідоцтві про народження та паспорті імені та по батькові позивача Стефан Стефанович, частина документів, що ідентифікують його як особу, видані на Гладія Степана Степановича, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 від 13.12.1977, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу /а.с. 13-16, 32, 43/.
Так, відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вказано Гладія Степана Степановича /а.с. 32/.
Долучені до матеріалів справи свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 , постанова № 16 від 17.10.2022 медичної (військово-лікарської комісії) Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області, акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 26.03.2022 близько 16 год. 30 хв., від 09.09.2022, акт № 104/22 про нещасний випадок (у тому числі поранення) від 09.09.2022, витяги з наказів № 74 від 26.03.2022, № 224мтд від 15.09.2022 та № 253мтд від 21.10.2022, довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України підтверджують факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , внаслідок поранення, яке пов'язане із захистом Батьківщини /а.с. 12, 34-42, 49-50/.
В матеріалах справи наявні документи про освіту ОСОБА_4 та нагороди останнього, в яких зазначено, що такі стосуються саме ОСОБА_4 /а.с. 19-26/.
Згідно з довідками військової частини НОМЕР_6 Національної гвардії України № 2144 від 30.09.2022 та № 269 від 12.01.2023 в особовій справі ОСОБА_4 зазначено, що батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_1 , 1959 року народження /а.с. 48, 52/.
Проте посвідчення серії НОМЕР_7 від 28.10.2022 члена сім'ї батька військовослужбовця ОСОБА_4 , який загинув під час проходження військової служби, видано батьку ОСОБА_1 /а.с. 17/.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, проте не отримав таку з причин відсутності документа, що підтверджує те, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 /а.с. 51/.
Відтак судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з відсутністю підтвердження родинного зв'язку між померлим військовослужбовцем та позивачем.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно з частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року в справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19), від 03 лютого 2021 року в справі № 644/9753/19 (провадження №61-14667св20), від 16 червня 2021 року в справі № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з ч. 2 ст. 16 згаданого Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві.
Відповідно до ч. 4 ст. 16-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Постановою КМУ від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
При цьому, спори щодо розміру грошової допомоги та права на її відшкодування між особами, які претендують на такі виплати, та органом, який проводить їх нарахування та виплату, розглядаються судами в позовному провадженні за загальними правилами (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2020 року в справі № 140/2178/15-ц (провадження № 61-9869св20), постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 295/3547/21 (провадження № 61-10600св21).
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Аналогічно згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника.
Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Так, досліджені в судовому засіданні документи вказують на наявність родинного зв'язку між позивачем ОСОБА_1 та його сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказані обставини в засвідчених нотаріально письмових заявах підтвердили суду свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , мати і рідний брат померлого сержанта ОСОБА_4 відповідно, які зазначили що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 27-28/.
У суду не має підстав ставити під сумнів істинність фактів, повідомлених свідками. Даних про яку-небудь зацікавленість свідків у результаті розгляду справи немає, їх покази відповідають і не суперечать обставинам, відомості про які містяться в інших зібраних по справі доказах.
Окрім того, факт наявності родинних відносин між позивачем та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , додатково підтверджується експертним висновком №056/929-п від 15.09.2022 та посвідченням серії НОМЕР_7 від 28.10.2022 члена сім'ї батька військовослужбовця ОСОБА_4 , який загинув під час проходження військової служби, яке видано батьку ОСОБА_1 /а.с. 17, 33/.
Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.
Обов'язок доказування та подання доказів встановлений ст. 81 ЦПК України, в якій зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.
Суд погоджується з аргументами позивача, вважає такі обґрунтованими та підтвердженими належними, допустимими та достовірними доказами, які, в своїй сукупності, є достатніми.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
На підставі вищевикладеного, з доказів у справі, які оцінено за вимогами допустимості, належності, достатності та взаємного зв'язку, судом встановлено, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Встановлення даного факту має для позивача юридичне значення, оскільки дасть йому можливість отримати одноразову грошову допомогу у зв'язку із загибеллю ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо судових витрат.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Разом з тим, суд враховує, що відповідно до принципу диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд зобов'язаний розглядати справу не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
Відтак судові витрати слід віднести на рахунок позивача.
Керуючись ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Встановити, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачами протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складений судом 16.09.2024.
Суддя Л.В.Гула