Справа №461/6581/24
17 вересня 2024 року м. Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі головуючої судді Павлюк О. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ТзОВ «Алекскредит», приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т. В., приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І. М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
Позивачка звернулась до суду із позовом, у якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 2517 від 11.01.2022, виданий приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Тарасом Володимировичем. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 24.02.2020 ТзОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 3304219, право вимоги за яким на підставі договору факторингу № LVMM/06-07-2020-71 від 08.10.2020 перейшло ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт». Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т. В. вчинив виконавчий напис № 2517 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» заборгованості за кредитним договором № 3304219 від 24.02.2020 у сумі 32'016,00 грн., що складається із: 5'000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 26'016,00 грн. - заборгованість за відсотками, 1'000,00 грн. - плата за вчинення виконавчого напису нотаріусом. На підставі вказаного виконавчого напису приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І. М. відкрив виконавче провадження № 68658780 від 15.02.2022. Виконавчий напис № 2517 від 11.01.2022 вважає незаконним, оскільки такий вчинений на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчувався. Крім цього, відповідач не надіслав позивачу письмової вимоги про усунення порушень, що свідчить про відсутність безспірності заборгованості при вчиненні такого виконавчого напису. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 14.08.2024 суд відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішив проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу суд встановив п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву (а. с. 24).
Сторони у справі про судовий розгляд даного позову повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Зокрема, Відповідач ухвалу про відкриття провадження у справі отримав у своєму електронному кабінеті і системі електронний суд (а. с. 25). Відзиву у встановлений судом строк не скерував.
Треті особи своїх пояснень по суті справи не надали.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, а тому суд приходить до переконання про наявність законних підстав для вирішення спору по суті з ухваленням рішення. При цьому суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У ч. 2 ст. 247 ЦПК України визначено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов до такого висновку.
Згідно зі ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ч. 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як встановив суд, 24.02.2020 ТзОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 3304219, право вимоги за яким на підставі договору факторингу № LVMM/06-07-2020-71 від 08.10.2020 перейшло ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт».
Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т. В. вчинив виконавчий напис № 2517 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» заборгованості за кредитним договором № 3304219 від 24.02.2020 у сумі 32'016,00 грн., що складається із: 5'000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 26'016,00 грн. - заборгованість за відсотками, 1'000,00 грн. - плата за вчинення виконавчого напису нотаріусом (а. с. 12).
На підставі вказаного виконавчого напису приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І. М. відкрив виконавче провадження № 68658780 від 15.02.2022 (а. с. 13-14).
За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку встановлених законом.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості у позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі Перелік).
У статті 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
У Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, передбачений порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно з підпунктами 1.1., 1.2. пункту 1, підпунктами 3.1., 3.5. пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.
Постановою КМУ № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» були внесені зміни у розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Таким чином, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, у частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» визнав незаконною та нечинною.
Вищий адміністративний суд України Ухвалою від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14 Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 залишив без змін.
З огляду на викладене, на день вчинення виконавчого напису, редакція Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172, не передбачала можливість вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений.
Пункт 1 зазначеного Переліку, у чинній на день вчинення виконавчого напису редакції, регламентує, що для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений, є порушенням вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», Постанови КМУ № 1172 від 29.06.1999, а тому такий виконавчий напис виконанню не підлягає.
Як зазначено позивачем, та не спростовано відповідачем, кредитний договір № 3304219 від 24.02.2020, укладений між ТзОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 , який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем оригіналу нотаріально посвідченої угоди. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 172/1652/18.
Разом з тим, безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).
Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками, наданими стягувачем документами, згідно із Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які, згідно із відповідним Переліком, є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Проте, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15,16,18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не потрібно обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі необхідно перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити у рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права у аналогічних правовідносинах, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 березня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 137/1666/16-ц (касаційне провадження № 14-84цс19).
У матеріалах справи відсутні будь-які документи, які відповідач подав приватному нотаріусу Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуку Т. В. на підтвердження боргу боржника ОСОБА_1 , у тому числі самого кредитного договору та розрахунку заборгованості за кредитним договором, що унеможливлює перевірку такого судом та встановлення, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі.
Крім цього, з пояснень позивачки, викладених у позові, та які не спростовані відповідачем встановлено, що позивачка не отримувала вимоги про усунення порушення кредитних зобов'язань, а тому не мала можливості подати свої заперечення стосовно розміру заборгованості.
У постанові від 13.10.2021 у справі № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов'язує нотаріуса викликати позичальника і з'ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусу бажано з'ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.01.2023 у справі № 619/4933/20 (провадження № 61-12141св21), якщо відповідач не довів направлення позивачу та отримання ним вимоги про усунення порушень за договором позики грошових коштів, це є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
З наведеного вбачається, що нотаріус вчинив оскаржуваний виконавчий напис з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999 р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 р. у справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 р. у справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Mesrop Movsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності у ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року №6-887цс17.
Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 274-279 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ТзОВ «Алекскредит», приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т. В., приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І. М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати виконавчий напис № 2517 від 11.01.2022, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Тарасом Володимировичем, таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» на користь держави 1'211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) судового збору.
Апеляційна скарга на рішення подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», ідентифікаційний номер: 41153878, адреса: м. Київ, вул. Глибочицька, будинок 17б, офіс 503.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит», ідентифікаційний номер: 41346335, адреса: м. Дніпро, вул. Якова Самарського, будинок 12а.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-2: Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, адреса: м. Івано-Франківськ, вул. Євгена Коновальця, будинок 433, кімната 28-29.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-3: Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович, адреса: м. Львів, вул. Київська, 1.
Суддя Ольга ПАВЛЮК