10 вересня 2024 року справа № 542/916/24
провадження № 2/542/326/24
Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Кашуби М.І.,
за участю секретаря судового засідання Журавель О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Нові Санжари цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості,
До Новосанжарського районного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) звернувся представник ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №L9729348 від 27.12.2018 в розмірі 22276,15 грн, судові витрати у справі.
У позовній заяві позивач зазначив, що 27.12.2018 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № L9729348. Вказав, що 01.07.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» було укладено договір факторингу № 01072019. Згідно з умовами вказаного договору відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором кредитної лінії № L9729348, за яким ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» набуло прав кредитора до відповідача.
Зазначив, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого в нього виникла заборгованість у розмірі 22 276,15 грн.
Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08.07.2024 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті (а.с. 82).
В судове засідання представник позивача не з'явився, до суду подав заяву, у якій просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача.
Відповідач ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) в судове засідання повторно не з'явився, заяв про відкладення розгляду справи чи відзиву на позов не надав.
Заперечень щодо розгляду справи у спрощеному провадженні сторони не надавали.
Суд, відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, які не з'явилися.
Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Щодо підстав позову та наявності у позивача права грошової вимоги до відповідача.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Встановлено, що в обґрунтування позовних вимог та, в свою чергу, наявності у позивача права грошової вимоги до відповідача, позивач посилався на договір факторингу, укладений 01.07.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».
Верховний Суд у своїй постанові від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 визначив, що підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру. Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Так, перевіряючи доводи позивача щодо існування у нього матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах та наявності підстави позову- переходу до нього права грошової вимоги до відповідача на підставі договору факторингу, суд враховує, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
В свою чергу, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме кредитне зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Відповідно до положень ст. 1077- 1079 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Поряд з цим, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.
Разом з тим у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до глави 73 Цивільного кодексу України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу (пункт 47 постанови).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) навела такі ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги (пункт 48 постанови).
Разом з цим, у своїй постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг є фінансовою послугою.
Аналіз положень статей 1077-1078 ЦК України, а також зазначених висновків Верховного Суду свідчить про те, що підставою заміни учасника кредитних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо.
Таким чином, ціна договору та плата за договором факторингу є його істотними умовами, а виконання умов щодо оплати за договором факторингу та подання відповідних доказів має значення для підтвердження правонаступництва у кредитних правовідносинах та для реалізації прав нового кредитора, який замінив первісного кредитора у зобов'язанні, зокрема, звернення з позовом до суду про стягнення з боржника кредитної заборгованості.
Дослідивши надані до позовної заяви докази, суд встановив, що у матеріалах справи відсутній договір факторингу №01072019 01.07.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».
Зазначені обставини позбавляють суд можливості визначити істотні умови договору факторингу та встановити наявність обставини щодо переходу до позивача права грошової вимоги у кредитному зобов'язанні.
В той же час, встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати - фінасування за договором факторингу №01072019 від 01.07.2019 після його укладення, тобто доказів набуття права грошової вимоги позивача до відповідача за договором позики та можливості реалізації прав нового кредитора для звернення до суду з даним позовом.
Суд зауважує, що для встановлення наявності підстав для позову необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника, що неможливо без надання правової оцінки договору факторингу.
При цьому, надання правової оцінки такому договору не є виходом за межі поданої юридичною особою позовної заяви та не порушує презумпцію правомірності правочину, оскільки для встановлення наявності підстав для здійснення правонаступництва у кредитних правовідносинах необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника.
Разом з тим, суд вважає, що наданий позивачем витяг з Реєстру боржників не підтверджує факт переходу права вимоги за договором позики з таких підстав.
Так, зі змісту витягу з реєстру боржників вбачається, що він сформований в односторонньому порядку, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), шляхом довільного внесення до змісту документа відомостей про особу боржника, номер договору позики, суми заборгованості, тощо та не має будь-якої пов'язаності з Реєстром Боржників у паперовому чи електронному вигляді.
Крім того, наданий витяг з Реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 010720219 від 21.07.2019 не містить підпису Клієнта як сторони договору факторингу.
Разом з тим, відомості, що зазначені у витязі з Реєстру боржників не підтверджені жодним іншим належним та допустимим доказом.
Таким чином, суд не бере до уваги як доказ - витяг з Реєстру Боржників, позаяк поданий документ не відповідає критеріям допустимості та достовірності.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу позову, а саме: доказів виникнення прав і обов'язків за договором факторингу та доказів наявності у позивача права грошової вимоги саме до відповідача.
Щодо отримання відповідачем кредитних коштів та розміру заборгованості.
Встановлено, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 27.12.2018 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та відповідачем було укладено договір кредитної лінії № L9729348 / AG9543124.
Відповідно до наданого договору кредитної лінії 27.12.2018 відповідачу було надано кредит у розмірі 5 000,00 грн, дата повного погашення 25.02.2019, відсоткова ставка становить 0, 50% в день, реальна річна відсоткова ставка складає 178,80%.
Крім цього, 22.02.2019 відповідно до наданого договору кредитної лінії № L9729348 / AG9543124 відповідачу було надано кредит у розмірі 2 000,00 грн, загальний розмір кредитного ліміту - 7000,00 грн дата повного погашення 27.03.2019, відсоткова ставка становить 1,13% в день, реальна річна відсоткова ставка складає 406,80%.
Відповідно до розділу 2 договору вказаний договір, включаючи його додаткові угоди, укладений за допомогою дистанційних засобів та має таку ж силу, як і договір підписаний у паперовому вигляді. Відповідно до п. 2.3, одержання позичальником суми кредиту, зазначеної в спеціальних умовах кредиту або в додатковій угоді до спеціальних умов кредиту, становить факт того, що додаткову угоду до спеціальних умов кредиту на підставі наступної (повторно) заяви або запиту позичальника у відповідності з договором, між сторонами було укладено за допомогою дистанційних засобів.
Розділом 1 вказаного договору визначено, що рахунком позичальника є поточний банківський рахунок позичальника, зазначений у спеціальних умовах кредиту чи поточний банківський рахунок з якого позичальник будь-коли робив переказ коштів кредитодавцю та/або на який він будь-коли одержував кошти від кредитодавця.
Водночас у спеціальних умовах для корострокового кредиту договру кредитної лінії НОМЕР_1 не вказаний банківський рахунок позичальника (а.с. 20-21).
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № L9729348 / AG9543124 позивачем надано довідку про ідентифікацію, розрахунок заборгованості за період з 27.12.2018 по 23.07.2019, виписку з рахунку, паспорти споживчого кредиту (стандартизована форма) (а.с. 25-26, 29-30, 63-66). Встановлено, що паспорти споживчоо кредиту містять інформацію про те, що кредит надається позичальнику у безготівковій формі.
Надаючи оцінку зазначеним доказам у справі, суд враховує, що електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З урахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Разом з тим, суд встановив, що надані до позовної заяви докази жодним чином не підтверджують отримання відповідачем позики у заявленому позивачем розмірі, оскільки надані документи не містять відомостей про те, що відповідачу були перераховані грошові кошти на його банківський рахунок або первісним кредитором виконано обов'язок з надання кредиту в інший спосіб за договором № L9729348 / AG9543124 від 27.12.2018 та від 22.02.2019.
При цьому, як уже вказувалось вище у цьому рішенні, відповідно до положень ст. 517 ЦК України новому кредиторові у зобов'язанні передаються від первісного кредитора документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
На підтвердження суми заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № L9729348 / AG9543124 від 27.12.2018 та від 22.02.2019 позивачем надано розрахунки заборгованості, виписку з рахунуку (а.с. 13-15, 28, 63-66).
17.12.2020 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19 (ЄДРСРУ № 93630925) підтвердив раніше висловлену правову позицію стосовно належних доказів, які підтверджують факт видачі кредитних коштів та розмір кредитної заборгованості.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 по справі №161/16891/15-ц).
Суд звертає увагу, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
У той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р.№ 6-16цс15.
Пункт 51 Розділу 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року встановлює, що Первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Залежно від характеру операції та технології оброблення облікової інформації до первинних документів можуть уключатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції). Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.
Також пункт 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п. 53).
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ, заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі №200/5647/18.
Позивачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачу, згідно з кредитним договором L9729348 / AG9543124 від 27.12.2018 та від 22.02.2019 було видано кредитні кошти та саме в сумі, заявленій позивачем. Визначення конкретної суми в договорі не свідчить про її отримання відповідачем та саме в цьому розмірі.
Розрахунки заборгованості та виписка по рахунку на які посилається позивач, сформовані в односторонньому порядку, зміст цих документів повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), шляхом довільного внесення до змісту документів будь-яких відомостей. Вказані документи не є первинними документами, які підтверджують отримання кредитних коштів, користування ними, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.
Наявність сформованих в односторонньому порядку документів за кредитним договором № L9729348 / AG9543124 від 27.12.2018 та від 22.02.2019 не є достатнім для висновку про існування боргу та у заявлену позивачем розмірі, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.
Крім цього, за відсутності належних та допустимих доказів, суд позбавлений можливості зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови договору порушені відповідачем.
За загальним правилом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Такий подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17.
Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 12, 13 ЦПК України).
Отже, з аналізу викладеного, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів того, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» має право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) та стягнення з нього заборгованості за договором кредитної лінії № L9729348 / AG9543124 від 27.12.2018 та від 22.02.2019; отримання відповідачем коштів за договором кредитної лінії та наявності у нього заборгованості, яка виникла внаслідок порушення ним умов договору кредитної лінії; а також правильність розрахунку її розміру.
За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, судові витрати у справі покладаються на позивача.
Керуючись ст. 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частин рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова «Довіра та гарантія», місцезнаходження: місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8 м. Київ, 04112;
відповідач: ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ), місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Новосанжарського районного суду
Полтавської області Кашуба М.І.
Повний текст рішення виготовлено 16 вересня 2024 року.