09 вересня 2024 року справа № 542/1352/24
провадження № 2/542/406/24
Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Кашуби М.І.,
за участю секретаря судового засідання Журавель О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Нові Санжари цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
До Новосанжарського районного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_1 звернувся представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики № 7862555 в розмірі 48000,00 грн та за договором позики № 5808888 в розмірі 9143,40 грн, всього просив стягнути заборгованість за договорами у розмірі 57 143,40грн, судові витрати у справі.
У позовній заяві позивач зазначив, що 06.07.2023 між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 78162555 та 06.07.2023 між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 5808888.
Вказав, що 14.06.2021 між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 14/06/21. Згідно з умовами вказаного договору ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказані у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 48000,00 грн.
Також вказав, що 15.11.2023 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 15-11/2023.
Згідно з умовами вказаного договору ТОВ «Маніфою» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Маніфою» права вимоги до боржників, вказані у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 15-11/2023 від 15.11.2023 ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 9143,40 грн.
Зазначив, що відповідач свої зобов'язання за вищевказаними договорами не виконав, внаслідок чого в нього виникла заборгованість у розмірі 57 143,40 грн.
Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01.08.2024 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті (а.с. 56).
14.08.2024 до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому він просив відмовити у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів». В обґрунтування відзиву вказав, що матеріали справи не містять належних доказів перерахування йому кредитних коштів, а надані розрахунки заборгованості не можуть свідчити про існування у нього заборгованості за договорами позики у визначеному позивачем розмірі.
06.09.2024 представник позивача за допомогою системи «Електронний суд» подав відповідь на відзив, у якій вказав, що договори позики були укладені первісними кредиторами в електронному вигляді за допомогою електронного цифрового підпису за згодою відповідача з використанням одноразового ідентифікатора, який надсилався на номер телефону ОСОБА_1 , та враховуючи вказане, факт укладання договорів є доведеним, а отже позовні вимоги є обґрунтованими. У відповіді на відзив представник позивача наголошував також на правомірності нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Також вказав, що позивачем були подані до суду належні та допустимі докази переходу права вимоги до позивача та надання кредитних коштів відповідачу. Разом з відповіддю на відзив, представник позивача подав додаткові документи.
06.09.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Узагальнені доводи відповідача у наданих запереченнях зводяться до того, що представник позивача не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, а також не вказував про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин та не заявляв клопотань про витребування таких доказів, тому вважає, що докази надані представником позивача у відповіді на відзиві подані з порушенням норм чинного законодавства, а тому не повинні прийматися судом до уваги. Також вказав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту перерахування коштів первісним кредитором на його банківський рахунок та розміру його заборгованості.
В судове засідання представник позивача не з'явився. В позовній заяві та у відповіді на відзив представник позивача просив розгляд справи здійснювати за його відсутності (а.с. 6).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день та час судового розгляду повідомлявся належним чином, у запереченнях на відповідь на відзив просив розгляд справи здійснити без його участі (а.с. 137-145).
Заперечень щодо розгляду справи у спрощеному провадженні сторони не надавали.
Суд, відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи, які не з'явилися.
Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Щодо підстав позову та наявності у позивача права грошової вимоги до відповідача.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Встановлено, що в обґрунтування позовних вимог та, в свою чергу, наявності у позивача права грошової вимоги до відповідача, позивач посилався на договори факторингу, укладені 14.06.2021 між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та 15.11.2023 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» № 15-11/2023.
Верховний Суд у своїй постанові від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 визначив, що підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру. Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Так, перевіряючи доводи позивача щодо існування у нього матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах та наявності підстави позову- переходу до нього права грошової вимоги до відповідача на підставі договорів факторингу, суд враховує, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
В свою чергу, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме кредитне зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Відповідно до положень ст. 1077- 1079 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Поряд з цим, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.
Разом з тим у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до глави 73 Цивільного кодексу України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу (пункт 47 постанови).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) навела такі ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги (пункт 48 постанови).
Разом з цим, у своїй постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступнення від правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»,фінансові послуги - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг є фінансовою послугою.
Аналіз положень статей 1077-1078 ЦК України, а також зазначених висновків Верховного Суду свідчить про те, що підставою заміни учасника кредитних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо.
Таким чином, ціна договору та плата за договором факторингу є його істотними умовами, а виконання умов щодо оплати за договором факторингу та подання відповідних доказів має значення для підтвердження правонаступництва у кредитних правовідносинах та для реалізації прав нового кредитора, який замінив первісного кредитора у зобов'язанні, зокрема, звернення з позовом до суду про стягнення з боржника кредитної заборгованості.
Дослідивши надані до позовної заяви докази, суд встановив.
Щодо договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», суд встановив, що відповідно до п. 1.1, 3.1, 3.2 умов даного договору, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (Позики), плату за Позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить Клієнту. Загальна сума Прав Вимоги, що відступається за відповідним Реєстром Боржників, Ціна Продажу та Одинична Ціна визначаються в Додаткових угодах до цього Договору окремо для кожного Реєстру Боржників і вказується в таких Реєстрах Боржників. Фактор сплачує Клієнту 100% Ціни Продажу, протягом 7 (семи) робочих днів з моменту передачі по Акту прийому-передачі відповідного Реєстру Боржників, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів па рахунок Клієнта, вказаний в розділі 10 даного Договору. При цьому встановлено, що вказаний договір поданий до суду неповно, містить пункти 1.1 - 1.3, 2.1.9 - 2.2.2, 3.1 - 3.7, 4.1 - 4.2, 9.7-9.10 та 10. Разом з цим, інша частина договору факторингу відсутня, що позбавляє суд визначити його істотні умови та встановити наявність обставини щодо переходу до позивача права грошової вимоги у кредитному зобов'язанні.
21.12.2023 між ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» було укладено додаткову угоду № 14 до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року щодо визначення загальної суми Прав Вимоги згідно з Реєстром боржників № 13 від 21.12.2023 та ціни продажу згідно з Реєстром боржників № 13 від 21.12.2023. Водночас, п. 1, 2 вказаної угоди не містить загальної суми прав вимоги, що відступаються згідно з реєстром боржників № 13 від 21.12.2023, а також ціни продажу, яку сплачує фактор клієнтові, згідно з реєстром боржників № 13. Зазначені пункти наданої до суду додаткової угоди містять незаповнені рядки.
Встановлено, що договір факторингу № 15/11/2023 від 15 листопада 2023 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» також поданий до суду неповно, містить пункти 1.1 - 1.5, 2.1 - 2.6, 3.1 - 3.4, 9.8 та 10.
Згідно з п. 1.1, 3.1 вказаного договору, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1 та є невід'ємною частиною договору. Загальна сума прав вимоги, що відступаються за цим договором, ціна продажу та одинична ціна визначаються в день передачі по акту прийому-передачі реєстру боржників, який складається та підписується в день укладення даного договору.
Пункти 3.2 та 3.3, які визначають загальну суму Прав Вимоги, що відступаються за договором та Ціну продажу містять незаповнені рядки у місцях де повинні бути зазначені, відповідно загальна сума Прав Вимоги та Ціна Продажу. Пункт 3.4 договору факторингу викладений неповно, текст переривається в кінці сторінки та не має продовження на наступній сторінці, яка починається пунктом 9.8. При цьому, п. 3.4 визначає порядок розрахунків між сторонами та є істотною умовою договору факторингу.
Зазначені обставини позбавляють суд можливості визначити істотні умови договору факторингу та встановити наявність обставини щодо переходу до позивача права грошової вимоги у кредитному зобов'язанні.
Разом з тим, суд враховує, що п. 1.2 договорів факторингу визначено, що перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників, згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Водночас, консенсуальний характер договорів факторингу вказує на необхідність підтвердження подальшого виникнення прав і обов'язків сторін за такими договорами, підписаним Актом прийому- передачі Реєстру Боржників згідно з додатком 2 до договорів та сплатою коштів у розмірі ціни продажу та плати за договорами, що має бути підтверджено відповідними документами фінансової звітності (платіжним дорученням, тощо).
В той же час, встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договорами факторингу № 14/06/21 та № 15/11/2023 після їх укладення, тобто доказів, які б підтверджували виконання сторонами умов договорів факторингу та, як наслідок - набуття права грошової вимоги позивача до відповідача за кредитними договорами та можливості реалізації прав нового кредитора для звернення до суду з даним позовом.
Суд зауважує, що для встановлення наявності підстав для позову необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника, що неможливо без надання правової оцінки договорам факторингу.
При цьому, надання правової оцінки таким договорам не є виходом за межі поданої юридичною особою позовної заяви та не порушує презумпцію правомірності правочину, оскільки для встановлення наявності підстав для здійснення правонаступництва у кредитних правовідносинах необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника.
Крім того, суд вважає, що надані позивачем витяги з Реєстрів боржників не обгрунтовують позовні вимоги позивача з таких підстав.
Так, п. 1.1 договорів факторингу визначено, що Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту/позики), плату за кредитом/позикою (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується, згідно з Додатком №1 та є невід'ємною частиною Договору.
З наведеного слідує, що належним доказом наявності у переліку божників відповідача ОСОБА_1 , право грошової вимоги щодо якого відступається за договорами факторингу, є саме Реєстр Боржників, який формується відповідно до Додатку № 1 та є невід'ємною частиною договорів факторингу.
Надаючи оцінку поданим до суду витягам з реєстру боржників до договорів факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 та № 15/11/2023 від 15.11.2023 суд зауважує, що формування такого документа як витяг з реєстру боржників, умовами наданих до суду договорів факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 та № 15/11/2023 від 15.11.2023 не передбачено.
Водночас, зі змісту витягів з реєстру боржників вбачається, що вони сформовані в односторонньому порядку, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), шляхом довільного внесення до змісту документів відомостей про особу боржника, номер кредитного договору, суми заборгованості, тощо та не має будь-якої пов'язаності з Реєстром Боржників у паперовому чи електронному вигляді.
Крім того, надані витяги з Реєстру боржників не містять підпису Клієнта та Фактора як сторін договору факторингу, відповідні рядки не заповнені.
Разом з тим, відомості, що зазначені у витягах з Реєстру боржників не підтверджені жодним іншим належним та допустимим доказом.
Таким чином, суд не бере до уваги як докази витяги з Реєстру Боржників за договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 та № 15/11/2023 від 15.11.2023, позаяк подані документи не відповідають критеріям допустимості, достовірності та достатності.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу позову, а саме: доказів виникнення прав і обов'язків за договорами факторингу та доказів наявності у позивача права грошової вимоги саме до відповідача.
Щодо отримання відповідачем кредитних коштів/позики та розміру заборгованості.
Встановлено, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 06.07.2023 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 78162555 на суму 12 000,00 грн строком на 30 днів.
Зазначив, що договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно із Законом України « Про електронну комерцію» ( п. 20 договору). Сума надання позики: 12 000,00 грн, строк дії договору 30 днів, процентна ставка - 2,5 % за день; 90465,53 % - орієнтовна річна процентна ставка. Відповідно до п. 1 вказаного кредитного договору позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника,а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
На підтвердження обгрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором позики № 78162555 позивачем надано додаток № 1 до договору позики № 78162555 від 06.07.2023 - таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 9).
Також позивач посилався на те, що 06.07.2023 між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 5808888.
Зазначив, що вказаний договір позики укладається в інформаційно-телекомунікаційній системі позикодавця в порядку, передбаченому Законом України « Про електронну комерцію» шляхом попереднього розміщення позикодавцем в особистому кабінеті позичальника договору позики для вивчення та прийняття його позичальником шляхом введення одноразового ідентифікатора з метою підписання запропонованого позикодавцем договору у відповідне поле , про що свідчить п. 9.1 вказаного договору. Сума позики: 3000,00 грн, строк дії позики 72 дні, акційна процентна ставка за користування коштами позики - 2,49000 % за день; базова процентна ставка - 2,49000%; основна процентна ставка - 3,00000. Відповідно до п. 2.5 вказаного договору, позика надається позичальнику в день підписання сторонами договору позики шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок позичальника за номером електронного платіжного засобу НОМЕР_1 , зареєстрованого позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором позики № 5808888 позивачем надано розрахунок за договором позики № 5808888 від 06.07.2023 (а.с. 27-28), паспорт позики (а.с 29-31).
Надаючи оцінку зазначеним доказам у справі, суд враховує, що електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного
документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З урахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Разом з тим, суд встановив, що надані до позовної заяви докази жодним чином не підтверджують отримання відповідачем кредитних коштів та позики у заявленому позивачем розмірі, оскільки надані документи не містять відомостей про те, що відповідачу були перераховані грошові кошти на його банківський рахунок або первісним кредитором виконано обов'язок з надання кредиту/позики в інший спосіб.
При цьому, як уже вказувалось вище у цьому рішенні, відповідно до положень ст. 517 ЦК України новому кредиторові у зобов'язанні передаються від первісного кредитора документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
На підтвердження суми заборгованості відповідача ОСОБА_1 за договором позики № 78162555 від 06.07.2023 позивачем надано розрахунок заборгованості за період з 21.12.2023 по 31.05.2024 (а.с. 16), у якому зазначено, що станом на 31.05.2024 заборгованість відповідача становить 48000 грн, з яких: 12 000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу та 36 000,00 грн сума заборгованості за відсотками.
На підтвердження суми заборгованості ОСОБА_1 за договором позики № 5808888 від 06.07.2023 позивачем надано розрахунок заборгованості за період з 15.11.2023 по 31.05.2024 (а.с. 37), у якому зазначено, що станом на 31.05.2024 заборгованість відповідача становить 9143,40 грн, з яких: 3000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу та 6143,40 грн сума заборгованості за відсотками.
17.12.2020 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19 (ЄДРСРУ № 93630925) підтвердив раніше висловлену правову позицію стосовно належних доказів, які підтверджують факт видачі кредитних коштів.
Згідно з ч.1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 по справі№161/16891/15-ц).
Суд звертає увагу, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
У той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р.№ 6-16цс15.
Пункт 51 Розділу 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року встановлює, що Первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Залежно від характеру операції та технології оброблення облікової інформації до первинних документів можуть уключатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції). Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.
Також пункт 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п. 53).
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ, заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі №200/5647/18.
Позивачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачу згідно з договорами позики № 78162555 від 06.07.2023 та № 5808888 від 06.07.2023 було видано кошти. Визначення даних сум в договорах не свідчить про їх отримання відповідачем та саме в цьому розмірі.
Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач є односторонніми арифметичними розрахунками стягуваних сум, які повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), в той же час, вони не є первинними документами, які підтверджують отримання позики, користування нею, укладення договорів на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.
Наявність роздрукованих розрахунків заборгованості за договорами № 78162555 від 06.07.2023 та № 5808888 від 06.07.2023 не є достатнім для висновку про існування боргу та у заявлену позивачем розмірі, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися позика відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.
Крім цього, за відсутності належних та допустимих доказів, суд позбавлений можливості зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов договорів позики, та неможливо встановити, які саме умови спірних договорів порушені відповідачем.
За загальним правилом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Такий подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17.
Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 12, 13 ЦПК України).
Отже, з аналізу викладеного, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів того, що ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» має право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 та стягнення з нього заборгованості за договорами позики № 78162555 від 06.07.2023 та № 5808888 від 06.07.2023; отримання відповідачем позики та наявності у нього заборгованості, яка виникла внаслідок порушення ним умов зазначених договорів № 78162555 від 06.07.2023 та № 5808888; а також правильність розрахунку її розміру.
За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.
Суд враховує, що представником позивача разом із відповіддю на відзив було подано до суду додаткові документи.
Разом з тим, частинами 2, 4 та 5 ст. 83 ЦПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Відповідно до положень ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За змістом положень ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Разом з тим, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Встановлено, що представник позивача, надаючи до суду додаткові документи, не вказав суду об'єктивних причин, з яких ці документи не було подано разом із позовною заявою, не надав жодних доказів вчинення дій, спрямованих на те, щоб зазначені документи було подано разом із позовною заявою. Крім того, разом із поданими доказами представником позивача не було подано клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів.
В свою чергу, суд не має права поновлювати пропущений учасником справи процесуальний строк за власною ініціативою.
За наведених обставин, а також керуючись принципами змагальності та диспозитивності, суд не вбачає підстав для поновлення строку подання представником позивача додаткових документів та за правилами ч. 8 ст. 83 ЦПК України не приймає їх до уваги.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, судові витрати у справі покладаються на позивача.
Керуючись ст. 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частин рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, 01032,
відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Новосанжарського районного суду
Полтавської області Кашуба М.І.
Повний текст складений 16.09.2024.