ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.09.2024Справа №910/8117/24
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )
про стягнення 87 348,00 грн
Суддя Зеленіна Н.І.
Секретар судового засідання Одинцова К.К.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "Адміністрація морських портів України", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач) про стягнення 87 348,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) безпідставно не здійснено відшкодування витрат ДП "Адміністрація морських портів України" за транспортування води, утримання та обслуговування мереж водопостачання згідно рахунків від 21.02.2024 №0058-АЮ, №0059-АЮ на загальну суму 87 348 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.08.2024.
Через діловодство суду 29.07.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки обов'язковою умовою для надання комунальних послуг є наявність між виконавцем комунальних послуг та споживачем домовленості, оформленої договором, який в 2022 році між позивачем та відповідачем не укладався, а тому враховуючи те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється з Державного бюджету України, у період 2022 року видатки на здійснення оплати послуг з транспортування та послуг з утримання і обслуговування мереж водопостачання були відсутні. Відповідач наголошує, що здійснення платежів за межами бюджетних призначень заборонено, а відтак Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, як розпорядник бюджетних коштів, не мала правових підстав для здійснення оплати зазначених послуг.
Через діловодство суду 05.08.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.
У письмовій відповіді на відзив, представник позивача зазначив позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладену в постанові від 07.06.2022 у справі №911/27/21: "… Суд, з урахуванням висновку щодо обов'язку оплатити житлово-комунальні послуги також за відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг у разі, якщо споживачі фактично користувалися ними (пункт 7.4), зазначає, що до цих правовідносин у передбачених Законом випадках також застосовуються положення пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України, за якими цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з інших юридичних фактів, цим фактом у спірних правовідносинах є фактичне споживання комунальних послуг в орендованому приміщенні та послуг з утримання орендованого майна.". Представник позивача вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу понесені витрати з транспортування води та витрати з утримання, та обслуговування мереж водопостачання, що були фактично спожиті Військовою частиною НОМЕР_1 .
Протокольною ухвалою суду 07.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 04.09.2024.
Через систему "Електронний суд" 03.09.2024 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
У судовому засіданні 04.09.2024 представник відповідача надав пояснення по суті спору та заперечення щодо задоволення позовних вимог, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Суд дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представника відповідача як щодо досліджених доказів, так і по суті позовних вимог.
У судовому засіданні 04.09.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (далі - Адміністрація), в особі Південної філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України", з метою забезпечення комунальними послугами з водопостачання будівель та приміщень, які знаходяться на балансі Адміністрації, укладає відповідні договори з організаціями, які є надавачами таких комунальних послуг, а також з іншими суб'єктами господарювання, що надають інші (пов'язані з комунальними) послугами в порядку, визначеному законодавством України.
Протягом 2022 року Адміністрація отримувала комунальні послуги з водопостачання на підставі укладеного договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інфокс".
Біля території Адміністрації розташовані об'єкти ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1), які приєднані до мереж водопостачання Адміністрації, а тому враховуючи особливості розташування водопровідних мереж та факту приєднання об'єктів ІНФОРМАЦІЯ_1 до мереж водопостачання, що знаходяться на балансі Адміністрації, позивач надає відповідачу послуги з транспортування води, а також послуги з утримання та обслуговування мереж водопостачання.
За доводами Адміністрації ІНФОРМАЦІЯ_1 зобов'язана відшкодовувати витрати за спожиті послуги.
Облік об'єму наданих у 2022 році послуг транспортування води, а також послуг з утримання та обслуговування мереж водопостачання проводився на підставі підписаних зі сторони позивача та відповідача щомісячних звітів про водоспоживання об'єктів ІНФОРМАЦІЯ_1 мережами Адміністрації, в яких зафіксовані показники лічильника (на початок і кінець місяця) та кількість спожитих послуг.
Так, відповідно до звітів, відповідач протягом 2022 року спожив 725 куб.м. води.
Враховуючи тариф Акціонерного товариства "Одеського припортового заводу" на транспортування води в розмірі 29,60 грн/куб.м., Адміністрація виставила відповідачу рахунок на відшкодування послуги за транспортування води від 21.02.2024 №0058-АЮ на суму 25 752,00 грн з урахуванням ПДВ.
Враховуючи тариф Адміністрації на послуги з утримання та обслуговування мереж водопостачання в розмірі 70,80 грн/куб.м., Адміністрація виставила відповідачу рахунок від 21.02.2024 №0059-АЮ на суму 61 596,00 грн з урахуванням ПДВ.
Вказані рахунки були направлені відповідачу листом від 27.02.2024 №618/27-04-04/Вих, який вручений ІНФОРМАЦІЯ_1 08.03.2024.
Однак, відповідач листом від 17.04.2024 №28/ВС-2944 відмовив у здійсненні оплати вказаних рахунків, з підстави відсутності підписаного договору на відшкодування витрат за надані послуги з транспортування та послуг з утримання і обслуговування мереж водопостачання.
Несплата відповідачем рахунків від 21.02.2024 №0058-АЮ, №0059-АЮ на загальну суму 87 348 грн, слугувала підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ч.1, п.1 ч.4 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 184 ГК України встановлено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
За ч.1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
За ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Господарський суд вказує, що відповідно до позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача 87 348 грн боргу з відшкодування витрат за надані послуги з транспортування та послуг з утримання і обслуговування мереж водопостачання, який нарахований згідно рахунків від 21.02.2024 за 2022 рік.
Разом з тим, господарський суд зауважує, що в матеріалах справи відсутній договір про відшкодування витрат за надані комунальні послуги за період 2022 року (спірний період), що не заперечується позивачем.
Господарський суд не приймає до уваги посилання позивача на факт користування відповідачем мережами водопостачання, що знаходяться на балансі Адміністрації у 2022 році, як на підставу для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки відшкодування витрат за надані послуги з транспортування води та утримання і обслуговування мереж водопостачання відбувається шляхом укладення окремих договорів.
Так, у 2024 році сторонами укладено договір на відшкодування витрат за надані послуги з транспортування води та утримання і обслуговування мереж водопостачання від 26.02.2024 №24/34.
В той же час позивач не надав обґрунтованих пояснень щодо причин не укладення такого договору з відповідачем у 2022 році чи доказів відмови відповідача в укладенні такого договору.
Також суд відхиляє посилання позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог, на позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладену в постанові від 07.06.2022 у справі №911/27/21, оскільки позивач аналізуючи вказану позицію дійшов висновку про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи п.3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, за якими цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з інших юридичних фактів, та цим фактом у спірних правовідносинах є фактичне споживання комунальних послуг без необхідності укладення договору.
Однак, позивач не звернув увагу на те, що у вказаній постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.06.2022 у справі №911/27/21 наголошено на тому, що приписи п.3 ч. 2 ст. 11 ЦК України застосовують за умови наявності належних доказів надання та споживання відповідним суб'єктом послуг.
Так, в пунктах 7.7. - 7.8. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.06.2022 у справі №911/27/21 зазначено, що " А тому Суд, з урахуванням висновку щодо обов'язку оплатити житлово-комунальні послуги також за відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг у разі, якщо споживачі фактично користувалися ними (пункт 7.4), зазначає, що до цих правовідносин у передбачених Законом випадках також застосовуються положення пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України, за якими цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з інших юридичних фактів, цим фактом у спірних правовідносинах є фактичне споживання комунальних послуг в орендованому приміщенні та послуг з утримання орендованого майна.
При цьому, якщо на обов'язок сплачувати орендну плату за період фактичного користування майном (до укладення договору оренди) можна поширити умови цього договору (зокрема, і в частині розміру орендної плати), що мало місце між сторонами (постанова Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 911/2782/18), то на правовідносини зі споживання в той же період комунальних послуг в орендованому приміщенні (його неподільній частині тощо) та послуг з утримання нерухомого майна за відсутності відповідного договору (у сфері комунальних послуг тощо) таку аналогію застосовувати не можна, оскільки правовідносини з надання/споживання/оплати комунальних послуг та послуг з утримання нерухомого майна мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов'язку - позадоговірний (пункти 7.4, 7.7). Тобто, за відсутності доказів факту наданння/отриманння та розміру отриманої (спожитої) орендарем відповідної послуги обов'язок з її оплати у нього не виникає.
Отже, для встановлення розміру цього обов'язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір."
В той же час, суд наголошує, що матеріали справи містять лише звіти про водоспоживання об'єктів ІНФОРМАЦІЯ_1 мережами ПФ ДП "АМПУ" за 2022 рік.
Окрім того, позивач неодноразово направляв до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника, а відтак у процесі розгляду справи позивачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували факти надання позивачем безпосередньо і саме відповідачу послуг з транспортування води; утримання та обслуговування мереж водопостачання за 2022 рік у загальному розмірі 87 348 грн та що б підтверджували їх склад, обсяг і вартість, як-то акти прймання-передачі наданих послуг за відповідний період, докази зняття показників засобів обліку, виставлені постачальниками рахунки за надані спірні послуги саме відповідачу, обґрунтовані розрахунки обсягу і вартості наданих послуг, тощо. Тобто, у матеріалах справи відсутні взагалі будь-які акти приймання-передачі наданих спірних послуг у заявлений період.
Також, не було надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували факти направлення чи надання відповідачу усіх достатніх, належних та допустимих доказів, що б підтверджували факти надання позивачем безпосередньо і саме відповідачу послуг з транспортування води; утримання та обслуговування мереж водопостачання за 2022 рік у загальному розмірі 87 348 грн.
Додатково суд звертає увагу, що в листі відповідача від 27.02.2024 зазначено, що останній направляє ІНФОРМАЦІЯ_1 рахунки разом з актами приймання-передачі виконаних послуг до них для взаєморозрахунків між ІНФОРМАЦІЯ_1 з адміністрацією морського порту Південний, проте вказаних актів суду не надано.
Окрім того з наданих позивачем рахунків вбачається, що вони виписані на підставі договору, в той час як договір не укладався, що не заперечується сторонами, проте додатково підтверджує той факт, що такий договір має бути.
Також суд наголошує, що відповідач є державним органом, який фінансується з державного бюджету, а тому стягнення коштів без реєстрації бюджетних фінансових зобов'язань на підставі відповідного договору, на підставі якого мали виникнути фінансові зобов'язання для органу державної влади з оплати комунальних послуг є неможливим.
Отже, проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи вище встановлені судом обставини, приймаючи до уваги, що за спірний період - 2022 рік, між сторонами були відсутні зобов'язання з відшкодування витрат за надані послуги з транспортування води та утримання і обслуговування мереж водопостачання, а позивачем у процесі розгляду справи не було надано суду жодних належних та допустимих доказів виникнення такого обов'язку у відповідача з інших підстав, господарський суд дійшов висновку, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) відповідні зобов'язання зі сплати комунальних послуг не виникли, а відтак позовні вимоги про стягнення 87 348 грн боргу не підлягають задоволенню.
Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.
Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242, 316 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення 87 348,00 грн - відмовити.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення буде складено 17.09.2024.
Суддя Н.І. Зеленіна