Справа № 344/16986/23
Провадження № 22-ц/4808/929/24
Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.
Суддя-доповідач Барков В. М.
12 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Баркова В. М.,
суддів: Фединяка В. Д.,
Луганської В. М.,
секретаря Гудяк Х. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Федьківа Василя Богдановича на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року в складі судді Татарінової О. А., ухвалене в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди спричиненої дорожньо-транспортною пригодою,
У вересні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди спричиненої дорожньо-транспортною пригодою.
Позов обґрунтовано тим, що 26 березня 2021 року в селі Вовчинець, Івано-Франківської міської ради відповідач керуючи транспортним засобом автомобільної марки «Mercedes-Benz» модель С 200 д.н.з. НОМЕР_1 при виконанні обгону не впевнився в його безпечності та вчинив зіткнення з автомобілем марки «AUDI» модель 100 2.3 Quattro д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 червня 2021 року у справі № 344/5234/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4 КУпАП та ст. 124 КУпАП.
У результаті даної ДТП автомобіль позивача зазнав пошкоджень. Вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «AUDI» модель 100 д.н.з. НОМЕР_2 з урахуванням фізичного зносу становить 11 676 грн. 66 коп., що підтверджується звітом № 69-09-2022 про визначення вартості відновлювального ремонту з урахування коефіцієнта фізичного зносу складових частин, складеного 28 вересня 2022 року суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 .
За оцінку вартості матеріального збитку позивачем оплачено суму в розмірі 4 000 грн.
Розмір спричиненої шкоди також підтверджується Актом прийому-передачі виконаних робіт від 10 листопада 2022 року по ремонту автомобіля на суму 15 652,88 грн.
Посилаючись на вказані обставини з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 14 259 грн., як відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та 4 000 грн. вартості оцінки матеріального збитку. Судові витрати по справі в тому числі щодо надання правничої допомоги покласти на відповідача.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 14 258, 35 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , судовий збір в розмірі 1 073, 60 грн. та витрати за проведення експертного дослідження в розмірі 4 000 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Федьків В. Б. посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду фактично ґрунтується на звіті № 69-09-20222 від 28 вересня 2022 року в якому йдеться про незрозумілі пошкодження транспортного засобу, складеного через півтори року після дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 26 березня 2021 року.
Крім того, судом не взято до уваги того, що 18 вересня 2021 року, ОСОБА_2 звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант» із заявою про страхове відшкодування. В подальшому відповідно до умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, ТДВ СК «Альфа-Гарант» було сплачено страхове відшкодування в розмірі 1 394,53 грн. (5 435,36 грн. (загальна сума пошкоджень) - 2 040,83 грн. (попередні пошкодження) - 2 000 грн. (франшиза). При чому, позивач після сплати страхового відшкодування ТДВ СК «Альфа-Гарант» жодних заперечень щодо визначеної суми не заявляв, з претензією до відповідача чи до страхової компанії не звертався.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача адвоката Федьківа В. Б., який просив скаргу задовольнити, пояснення представника позивача адвоката Тиніва І. Д., який просив залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає,що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 власником автомобіля «AUDI» модель 100, д.н.з НОМЕР_2 , є позивач ОСОБА_2 (а.с. 18).
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (справа № 344/5234/21) від 02 червня 2021 року встановлено, що 26 березня 2021 року близько 17 години 10 хвилин у с. Вовчинець, вул. Вовчинецька, 1 Івано-Франківської міської ради водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «Mercedes-Benz» марки C200, д.н.з НОМЕР_1 , був не уважний та при виконанні обгону не впевнився в безпечності та вчинив зіткнення з автомобілем «AUDI» марки 100, д.н.з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 який повертав ліворуч, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів з матеріальними збитками.
Як вбачається з повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 18 вересня 2021 року, копія якого міститься в матеріалах справи, відповідно до ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ОСОБА_2 було повідомлено ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» про дорожньо-транспортну пригоду.
18 вересня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до директора ТДВ СК «Альфа-Гарант» із заявою про страхове відшкодування пошкодженого майна, а саме автомобіля «AUDI» марки 100 д.н.з НОМЕР_2 .
Звітом № 69-09-2022 незалежної оцінки з визначення вартості відновлюваного ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових частин, складеного суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 28 вересня 2022 року встановлено, що ринкова вартість «AUDI» марки 100, д.н.з НОМЕР_2 , пошкодженого у ДТП 26 березня 2022 року, до появи пошкоджень становить: 101 700 грн. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових частин автомобіля «Audi» марки 100, до появи пошкоджень згідно методики становить: 11 676,66 грн. (а.с. 8-16).
Відповідно до страхового акту №ЦВ/21/5584 від 10 листопада 2021 року та розрахунку страхового відшкодування, розмір страхового відшкодування становить 1 394,53 грн.
10 листопада 2021 року ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРНТ» перерахувало ОСОБА_2 1 394,53 грн. страхового відшкодування згідно страхового акту №ЦВ/21/5584 за договором страхування № 201588540 від 19 жовтня 2020 року, без ПДВ.
Із акту прийому-передачі виконаних робіт по ремонту автомобіля «AUDI» модель 100, д.н.з НОМЕР_2 , від 10 листопада 2022 року, складеного ОСОБА_2 (замовник) з однієї сторони та ФОП ОСОБА_4 (виконавець), з іншого боку, встановлено, що виконавець здійснив ремонтні роботи автомобіля замовника «AUDI» модель 100, д.н.з НОМЕР_2 , загальна вартість виконаних робіт становить 15 652,88 грн. (а.с. 33).
Представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» звертався до ОСОБА_1 із вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу у сумі 1 394,53 грн. (а.с. 60-61).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі статтею 28 вказаного Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону № 1961-IV).
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 цього ж Закону страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
В своїй апеляційній скарзі адвокат Федьків В. Б. із посиланням на звіт оцінки від 28 вересня 2022 року № 69-09-2022 вказував про свою незгоду із ним.
Між тим, відповідно до статті 29, пункту 33.3 статті 33, пункту 34.2 статті 34 Закону № 1961-IV обов'язок визначати розмір заподіяного збитку (оціненої шкоди із урахуванням зносу) покладено згідно даного Закону саме на страховика.
Таким чином, прийняття рішення про визначення підстав та розміру виплати страхового відшкодування, здійснюється виключно страховиком, у якого застрахована цивільно-правова відповідальність винної особи (застосуванню підлягають спеціальні норми стаття 29, пункт 33.3 статті 33, пункт 34.2 статті 34 цього ж Закону).
Самостійне обрання потерпілим експерта для визначення ним шкоди можливе у випадку, передбаченому пунктом 34.3 статті 34 Закону, - якщо представник страховика не з'явився у визначений строк для визначення розміру шкоди.
Оскільки під час судового розгляду відповідачем не доведено достатніми доказами те, що страховиком виплачене страхове відшкодування не в повному обсязі, не спростовано розмір завданої позивачу майнової шкоди, не наведено жодної переконливої обставини із посиланням на відповідні докази, в чому полягає неправильність чи неповнота оцінки, проведеної страховиком, суд першої інстанції обґрунтовано взяв в основу рішення зазначений звіт.
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За правилами статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Положеннями статті 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за особою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного виплаває, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).
У Законі № 1961-IV наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 цього Закону).
Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. А тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
При цьому слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
ЦК України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга, четверта статті 14 ЦК України).
Положення зазначених норм права свідчить про зобов'язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи прав інших осіб, у спосіб, передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов'язки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо застосування законодавства про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема у постановах: від 05 червня 2018 року (справа № 910/7449/17, провадження № 12-104гс18); від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18); від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18); від 19 червня 2019 року (справа № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19); від 11 грудня 2019 року (справа № 465/4287/15, провадження № 14-406цс19).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).
Системний аналіз ст. 22, 988, 1166, 1192, 1194, ст. 22, 28, 29, 36 Закону № 1961-IV дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.
При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі, й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі обов'язок відшкодувати ту частину витрат, які необхідні для проведення ремонту автомобіля, які не увійшли до страхової виплати, покладається на особу, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Подібні правові висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 420/998/18 (провадження № 61-11714св19).
За обставинами даної справи не встановлено тотального фізичне знищення транспортного засобу.
Аналізуючи норми права, що регулюють питання визначення розміру збитків, які підлягають відшкодуванню можна дійти висновку про те, що розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент його пошкодження (знищення) або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Суду першої інстанції були надані докази відновлення транспортного засобу, отже саме фактична вартість відновлювального ремонту має бути визначальною у даній справі та позивачеві підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача ОСОБА_1 різниця між страховим відшкодуванням і фактичним розміром шкоди, яка складає 14 258,35 грн. (15 652 грн. 88 коп. - 1 394,53 грн.).
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення апеляційним судом не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
З інших підстав рішення суду не оскаржується.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Федьківа Василя Богдановича - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 17 вересня 2024 року
Судді В. М. Барков
В. Д. Фединяк
В. М. Луганська