08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/1424/24
381/3178/24
16 вересня 2024 року Фастівський міськрайонний суд Київської області
в складі
головуючого судді: Осаулової Н.А.,
за участю секретаря: Слюсар Я.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
відповідача: ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Фастів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач) про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 07.05.2004 року по 11.12.2023 року. В березні 2023 року відносини між сторонами погіршились і сторони припинили спільне проживання як подружжя та перестали вести спільне господарство і бюджет.
Під час шлюбу було придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку оформлено на відповідача. Позивач вказує, що відповідач на даний час намагається уникнути поділу даної квартири, що змушує позивача звернутись до суду з даним позовом, оскільки таке майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відзиву на позовну заяву не надходило.
У судовому засіданні позивач та її представник вимоги позову підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні проти позову не заперечував.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18.07.2024 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Протокольною хвалою суду від 16.09.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її судовий розгляд по суті.
Суд, заслухавши пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що вимоги позову слід задовольнити з наступних підстав.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2023 року, яке набрало законної сили 11 грудня 2023 року у справі №362/4275/23, розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , який зареєстровано 07 травня 2004 року у Виконавчому комітет Дібрівської сільської ради Васильківського району Київської області, актовий запис № 1. Відновлено ОСОБА_1 її дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 (а.с. 10).
У справі, що розглядається, спір у сторін виник з приводу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 35,50 кв.м. житловою площею 18,70 кв.м., яка зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12.04.2005 року, який посвідчено приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Київської області Куцевол Н.М. та зареєстровано в реєстрі за №619 (а.с. 13-14).
Статтею 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
В свою чергу, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Крім того, як зазначено в правовій позиції Верховного Суду України від 25.11.2015 року по справі №6-2333цс15, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за яке таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Аналогічна правова позиція також викладена й в постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 року по справі №6-79цс13.
Норми ст.ст. 60, 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Згідно із частиною першою зазначеної статті особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 3 ст. 89 ЦПК України).
У той же час, у матеріалах справі відсутні належні та допустимі докази того, що спірне майно належить відповідачу особисто у відповідності до положень ст. 57 СК України.
З огляду на наведене вище, ураховуючи що презумпцію права власності подружжя на майно, яке набуто ними в період шлюбу, не спростовано відповідачем, квартира АДРЕСА_2 , є спільним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , відтак, підлягають поділу на загальних підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
За змістом ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Отже, якщо один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року та від 7 червня 2017 року 6-2670цс16 від 07.06.2017 р.
У даній справі жодна із сторін не внесла відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду. Позивач просила визнати за нею право власності на половину спірної квартири.
У відповідності до висновку про оцінку майна, станом на 04.06.2024 року ринкова ймовірно вартість однокімнатної квартири загальною площею 35,6 кв.м. житловою площею 18,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 складає 911 112,00 грн. (а.с. 15).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Розглядаючи справу у межах заявлених позовних вимог, беручи до уваги вимоги чинного законодавства України, зважаючи на обставини, встановлені під час розгляду справи, суд приходить до висновку про необхідність визнати за позивачем право власності на половину у вказаному спільному майні. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому суд зауважує, що відповідач фактично володіє спільним майном на підставі наявних у нього документів за виключенням частки, що виділена у власність позивача.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача кошти судового збору в сумі 4 555,56 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 21, 57, 60, 65, 69,70, 71 СК України, ст. ст. 15, 16, 370 ЦК України, ст. ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-82, 137, 141, 211, 258, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 35,50 кв.м. житловою площею 18,70 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі - 4 555,56 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 ;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя: Осаулова Н.А.
Повний текст рішення суду виготовлено 17.09.2024року