465/443/24
2/465/1727/24
Іменем України
13.09.2024 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Мигаль Г.П.
при секретарі судового засідання Титикайла І.Ю.
за участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи: Київського міського центру зайнятості про розірвання трудового договору,
Позивач звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи: Київського міського центру зайнятості про розірвання трудового договору.
В обґрунтування позову зазначив, що 12.05.2005 між позивачем та відповідачкою укладено трудовий договір (безстроковий),зереєстрований у Дніпровському районному центрі зайнятості Київського міського центру зайнятості, згідно з яким позивча прийнято на роботу як працівника. Під час працевлаштування позивач не надав відповідачці трудової крижки для внесення відповідних записів про працевлаштування. На займаній посаді позивач працював близько півроку та виконував функції торгового представника в Західному регіоні. В подальшому його робота за цим договором не здійснювалася і позивач думав, що відповідачка розірвала зазначений трудовий договір в односторонньому порядку. У 2023 році позивач звернувся у Львівський міський центр зайнятості, щоб стати на облік для працевлаштування, але йому повідомили, що цей трудовий договір існує та не є розірваним, що стало причиною відмови у постановці на облік. 09.01.2024 позивач надіслав відповідачці письмове попередження про розірвання трудового договору, відповіді не надійшло. Крім того відповідачка з 06.02.2003 по 03.07.2014 перебувала на обліку в ДПІ Дніпровського району ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа - підприємець платник податків за основним місцем обліку. Припинила свою діяльність з 03.07.2014, у зв'язку з чим трудовий договір від 11 травня 2005 року був фактично припинений. З огляду на зазначене просив розірвати трудовий договір між позивачем та ФОП ОСОБА_3 відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16 лютого 2024 року відкрито провадження у справі.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.
Позивач в судове засідання не з'явився.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву про визнання позову, крім того просила здійснювати розгляд справи за її відсутності.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про можливість задоволення позову з таких підстав.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно з копією трудового договору від 12.05.2005 року між позивачкм та відповідачкою укладено безстроковий трудовий договір. Позивача прийнято на роботу до відповідача та покладено обов'язки виконання завдання "Фізичної особи", зв'язані з наданням послуг по проведенню комплексу заходів по розвитку торгової мережі, а саме: розвиток ринкової інфраструктури, збір інформації про наявність асортименту продукції, контроль за торимння мцінової політик, розширення торгової мережі, та надавати звіти у затвердженій "Фізичною особою" формою.
Судом встановлено, що позивач звернувся з попередженням про розірвання трудового договору до відповідачки лише 05.01.2024 року .
Із пояснень позивача вбачається, що на займаній посаді він працював близько півроку та виконував функції торгового представника в Західному регіоні, пізніше він не виконував роботу, оскільки вважав, що укладений між ним та позивачкою трудовий договір був розірваний в односторонньому порядку. Відповідачка трудові відносини з позивачем не розірвала, однак в серпні місяці надіслала незаповнену трудову книжку.
За змістом статті 38 КЗпП України, працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за угодою сторін без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.
Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Відповідно до вимог ст. 232 КЗпП України трудові спори безпосередньо розглядаються в судах.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 153/1585/20: «Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов'язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов'язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов'язки та не продовжує дії трудового договору. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 12 квітня 2018 року у справі 61-678св17 та від 25 березня 2020 року у справі № 295/14595/17. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника роботодавець може звільнити працівника в день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення. Визначення працівником дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб'єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.
Згідно з ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Суд вважає, що враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованихКонституцією України.
Суд доходить висновку, що на даний час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, у позивача відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, крім звернення до суду.
У зв'язку з цим, з метою надання можливості позивачу в подальшому реалізовувати своє право на працю, суд доходить до висновку, що позовні вимоги про розірвання трудового договору, на підставі ст.38 КЗпП України, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 76-81, 128, 130, 141, 142, 223, 259, 263-265, 268, 280, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання трудового договору задоволити.
Розірвати трудовий договір, укладений 12 травня 2005 року між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на підставі ст. 38 КЗпП України.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь користь держави судові витрати в виді судового збору в сумі 1211(одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач:
ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Треті особи: Київський міський центр зайнятості, ЄДРПОУ 03491091, 01033, м.Київ, вул. Жулянська, 47б
Повне рішення складено 13 вересня 2024 року
Суддя Мигаль Г.П.