16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 520/37646/23
адміністративне провадження № К/990/33419/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі №520/37646/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування рішення, поновлення на посаді,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, обов'язків встановлених для відповідної адміністративної посади Офісу Генерального прокурора №07/1/1-17п-23 від 16 листопада 2023 року про встановлення наявності у діяльності начальника відділу підтримання публічного обвинувачення в суді та забезпечення діяльності у сфері запобігання і протидії корупції Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_1 підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», для звільнення з цієї адміністративної посади за зверненням ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора № 340к від 30 листопада 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу підтримання публічного обвинувачення в суді та забезпечення діяльності у сфері запобігання і протидії корупції Полтавської обласної прокуратури з 30 листопада 2023 року у зв'язку із неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»);
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу підтримання публічного обвинувачення в суді та забезпечення діяльності у сфері запобігання і протидії корупції Полтавської обласної прокуратури.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора №340к від 30 листопада 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу підтримання публічного обвинувачення в суді та забезпечення діяльності у сфері запобігання і протидії корупції Полтавської обласної прокуратури з 30 листопада 2023 року у зв'язку із неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»).
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу підтримання публічного обвинувачення в суді та забезпечення діяльності у сфері запобігання і протидії корупції Полтавської обласної прокуратури з 30 листопада 2023 року;
- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу підтримання публічного обвинувачення в суді та забезпечення діяльності у сфері запобігання і протидії корупції Полтавської обласної прокуратури з 30 листопада 2023 року звернуто до негайного виконання.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року скасовано в частині визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора №340к від 30 листопада 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу підтримання публічного обвинувачення в суді та забезпечення діяльності у сфері запобігання і протидії корупції Полтавської обласної прокуратури з 30 листопада 2023 року у зв'язку із неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»), поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу підтримання публічного обвинувачення в суді та забезпечення діяльності у сфері запобігання і протидії корупції Полтавської обласної прокуратури з 30 листопада 2023 року.
Прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року скасовано додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 у справі №520/37646/23 та прийнято нову постанову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі відмовлено.
28 серпня 2024 року до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі №520/37646/23.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постановах Верховного Суду: від 23 листопада 2023 року у справі №808/1350/17; від 20 грудня 2021 року у справі №320/6147/19.
Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржником вказаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Отже, із системного аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку з недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Отож указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Крім того, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд, як це передбачено статтею 353 КАС України, а скасування судових рішень та ухвалення нового.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року, у справі №520/37646/23 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська