05 вересня 2024 р. Справа № 520/10345/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Чалого І.С.
суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.
за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Супрун Ю.О.) від 12.06.2024 (повний текст складено 24.06.24) по справі № 520/10345/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України №22.03.2024р. №43-24 року про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особи без громадянства ОСОБА_1 ; зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву особи без громадянства ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України визнати особи без громадянства ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано Рішення Державної міграційної служби України №22.03.2024 №43-24 про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особи без громадянства ОСОБА_1 .
Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву особи без громадянства ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що заявником не надано переконливих доказів, що відносно нього може бути фактичне переслідування чи пряму загрозу життю. Побоювання позивача спростовуються пунктом 4 спірного висновку, де вказано лише факт приналежності до заявника до вірменського етносу, при зверненні до країни громадянської приналежності, дискримінація стосовно заявника є малоймовірною, а побоювання мають суперечливий та сумнівний характер, що спростовує факт, що заявника будуть переслідувати в Азербайджанській Республіці. Також вказує, що наразі ані на території Азербайджанської Республіки ані на території Республіки Вірменія не відбуваються збройні конфлікти, які призводять до загальнопоширеного насильства. З 19.09.2023 до 20.09.2023 відбулася військова операція Азербайджану лише на території Нагірно-Карабаської Республіки, яка була завершена 20.09.2023. Зазначає, що у заявника не було потреби звертатися за захистом в Україні, через наявність посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , яка безстрокова і на цей час не скасована. Але у зв'язку із досягненням 45 років не було здійснено обмін посвідки, через відсутність необхідних документів, що суперечить твердженням позивача, що він на території України перебуває нелегально. Також посилається на позиції УВКБ ООН з приводу того, що наразі Україна не є "безпечною країною походження".
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому проти задоволення скарги заперечував та просив відмовити. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивач в підтвердження своїх побоювань подав відповідачу докази з інформацією про країну свого походження: Організація Об'єднаних Націй, Рада з прав людини, Робоча група по універсальному періодичному огляду, Тридцята сесія 7-18 травня 2018 року, Підбірку інформації по Азербайджану, Доповідь Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини 16.03.2018; публікація Міністерства закордонних справ Нідерландів "Загальний інформаційний звіт про країну походження щодо Азербайджану" від 02.07.2020. Приймаючи оскаржуване рішення відповідач не дослідив поточної та актуальної інформації (саме на час звернення позивача із заявою) щодо ситуації в Азербайджанській Республіці та не спростував можливості загрози життю позивача.
Згідно з положеннями ч.1,3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються документів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 прибув на територію України в 1993 році, країна походження Азербайджанська Радянська Соціалістична Республіка.
01.10.2020 позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач 22.10.2020 отримав від ГУ ДМС України в Харківській області повідомлення №106 від 22.10.2020 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У повідомленні зазначено, що підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є наказ №323 від 22.10.2020р. ГУ ДМС України у Харківській області.
Не погоджуючись з таким рішенням ГУ ДМС України у Харківській області, ОСОБА_1 направив скаргу до Державної міграційної служби України у якій просив скасувати наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач 22.04.2021 отримав повідомлення від ГУ ДМС України в Харківській області №11 від 05.03.2021 в якому було зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 08.02.2021 №09-21 про відхилення його скарги на наказ ГУ ДМС служби України у Харківській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи наказ №323 від 22.10.2020 ГУ ДМС України в Харківській області та рішення Державної міграційної служби України від 08.02.2021 №09-21 протиправними, незаконними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 в адміністративній справі № 520/7399/21 позовні вимоги позивача було задоволено частково. Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 08.02.2021 № 09-21, скасовано наказ Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області № 323 від 22.10.2020 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області повторно розглянути питання про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1 .
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2021 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 в адміністративній справі № 520/7399/21 залишено без змін.
Після того, як суд задовольнив позовні вимоги позивача, ГУ ДМС в Харківській області почали розглядати заяву позивача про надання йому статусу біженця в України. 12.04.2024 позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 01.04.2024 №5 про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі за текстом - Закон) йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 22.03.2024 № 43-24.
Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із даним позовом, за захистом порушених прав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відносно позивача відповідачем не встановлено об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту. Отже, при прийнятті спірного рішення відповідачем не було враховано усіх обставин, що мали значення для його прийняття.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 22.03.2024 №43-24, громадянину Азербайджансокї Республіки ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з такого.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, фактичною підставою для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стали висновки відповідача про відсутність для цього підстав, визначених п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, врегульовано нормами Закону №3671, міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.
Згідно з п. 1 ст. 1 Закону №3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 13 ст. 1 Закону №3671 особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Аналізуючи умови, передбачені ч. 1 ст.1 Закону № 3671 колегія суддів зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Колегія суддів зазначає, що при розгляді зазначених категорій справ слід враховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
При цьому, побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).
Колегія суддів зауважує, що вказаний критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої ДМС України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09. 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Колегія суддів зазначає, що ненадання особою документальних доказів його усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Крім того, відповідно до п.43 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців побоювання стати жертвою переслідувань не повинні обов'язково ґрунтуватися на особистому досвіді заявника. Те, що, наприклад, сталося з його друзями, родичами та іншими членами тієї ж расової або соціальної групи, може бути свідченням того, що його побоювання стати рано чи пізно жертвою переслідувань цілком обґрунтовані
Як правильно встановлено судом першої інстанції у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та проведених співбесідах позивачем вказано про наявність побоювань повертатися в країну громадянської належності, у зв'язку з національною приналежністю (позивач є вірменином), внаслідок чого в Азербайджанській Республіці він може зазнати переслідувань за національною ознакою.
Водночас під час розгляду справи у суді першої інстанції встановлено, що позивачем надавались докази на підтвердження своїх побоювань, а саме:
Організація Об'єднаних Націй, Рада з прав людини, Робоча група по універсальному періодичному огляду, Тридцята сесія 7-18 травня 2018 року, Підбірка інформації по Азербайджану, Доповідь Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, A/HRC/WG.6/30/AZE/2, 16 березня 2018 року, доступ за посиланням: https://undocs/org/ru/A/HRC/WG.6/30/AZE/2.
6. Комітет з економічних, соціальних та культурних прав заявив про свою стурбованість повідомленнями про те, що меншини, зокрема лезгінське та талиське населення, як і раніше, є жертвами широко поширеної дискримінації. Комітет з прав людини також висловив стурбованість повідомленнями про переслідування та дискримінацію представників вірменської меншини, і про те, що іноземцям з вірменськими прізвищами відмовляють у в'їзді до Азербайджану незалежно від їхнього громадянства.
Організація Об'єднаних Націй, Комітет з ліквідації расової дискримінації, Заключні зауваження по об'єднаним сьомого-дев'ятого періодичним доповідям Азербайджану, СЕRD/С/АZЕ/СО/7-9, 10 червня 2016 року, доступ за посиланням: https://undocs/org/ru/СЕRD/С/АZЕ/СО/7-9.
15. Комітет стурбований тим, що, приймаючи громадянина держави-учасниці, засудженого за вбивство громадянина Вірменії, як національного героя, який отримав помилування та звільненого відразу ж після прибуття в країну, держава-учасниця потурає расовій ненависті та злочинам на ґрунті ненависті та відмовляє у правовому захисті жертв (Статті 4-6).
25. Комітет висловлює занепокоєння щодо обмеженої ефективності існуючих консультативних органів, що не дозволяє компенсувати не представленість етнічних меншин у політичних структурах. Комітет однаково стурбований тим, що, незважаючи на проведення Управлінням Омбудсмена регулярних зустрічей із представниками різних етнічних меншин, подібних зустрічей із представниками етнічних вірмен у державі-учасниці не проводиться (стаття 5).
27. Комітет висловлює занепокоєння у зв'язку з тим, що, говорячи про нагірнокарабахський конфлікт, політичні діячі часто дозволяють собі провокаційні висловлювання, які негативно позначаються на відношенні населення до етнічних вірмен у державі-учасниці (статті 4, 5 та7). Доповідь Державного департаменту США (USDOS) « Звіти про дотримання прав людини в країнах за 2020 рік: Азербайджан», від 30.03.2021р., доступ за посиланням: https://www.ecoi.net/en/document/2048140.html Члени групнаціональних /расових / етнічних меншин.
Після закриття кордонів між Азербайджаном і Вірменією в 1991 році підбурювальна риторика і мова ворожнечі стали все більш поширеними, особливо в міру того, як ціле покоління росло без взаємодії з іншою стороною. Активісти громадянського суспільства заявили, що ціле покоління виросло на розпалюванні ненависті по відношенню до вірмен. Особи з іменами, що звучать по-вірменськи, часто піддавалися додатковій перевірці на прикордонних переходах. а іноді їм відмовляли у в'їзді в країну. Повідомляється, що під час інтенсивних боїв за участю Азербайджану, Вірменії і підтримуваних Вірменією сепаратистів з 27 вересня по 10 листопада всі сторони зробили звірства.
ЄСПЛ виніс рішення у справі Макучян і Мінасян проти Азербайджану та Угорщини, встановивши, що Азербайджан порушив статтю 14 Європейської конвенції про права людини (заборона дискримінації). У 2004 році азербайджанський солдат ОСОБА_2 вбив сплячого вірменського солдата ОСОБА_3 , коли обидва проходили навчання МАТО в Будапешті. Засуджений угорськими властями до довічного ув'язнення в 2006 році, ОСОБА_4 був помилуваний після його переведення в ОСОБА_5 в 2012 році. Суд не визнав відповідальність уряду Азербайджану за дії ОСОБА_6 , але розкритикував нездатність азербайджанської влади забезпечити виконання покарання ОСОБА_4 . Фактично надаючи йому безкарність за тяжкий злочин на ґрунті ненависті. Більш того, суд визнав помилування ОСОБА_4 і інші заходи в його користь мотивованими на етнічному грунті.
Міністерство закордонних справ Нідерландів «Загальний інформаційний звіт про країну походження щодо Азербайджану» від 02.07.2020, доступ за посиланням: https://www/ecoi.net/en/file/local/2038448/2020_07_MinBZ_NLMFA_CO1_Report_Azerbaijan_Algemeen_ambtsbericht_Azerbeidzjan.pd. Невідомо, скільки насправді етнічних вірмен проживає в Азербайджані. Влада іноді заявляли, що в Баку нібито проживають 30000 етнічних вірмен, але неясно, на чому ґрунтується це число.
Етнічні вірмени максимально приховують свою вірменську національність в Азербайджані, тому що вони піддаються дискримінації, як тільки стає відомо про їх етнічне походження. Етнічні вірмени не впізнаванні як такі в азербайджанському суспільстві хоча б тому, що їх імена були «азербайджанізованими».
Як правило, в азербайджанських ЗМІ, серед політиків і значної частини населення спостерігається негативний, а іноді навіть повне ненависті думку про все, що пов'язано з Вірменією. Це стало очевидним, наприклад, коли 29 травня 2019 року в Баку пройшов фінал Ліги Європи. Один з гравців «Арсеналу», Генріх Мхітарян, не вважав безпечним поїхати в Азербайджан через свого вірменського походження.
Крім того, влада часто перевіряли людей з іменами, що звучать по-вірменськи, на прикордонних постах, і людям іноді відмовляли в доступі до Азербайджану.
Доводи відповідача про те, що військова операція Азербайджану відбувалася лише з 19.09.2023 до 20.09.2023 лише на території Нагірно-Карабаської Республіки, та станом на 20.09.2023 завершена, є неспроможними з огляду на докази надані відповідачем, що підтверджують обґрунтованість його побоювань щодо переслідування за національною ознакою.
Проаналізувавши зміст наведених позивачем побоювань колегія суддів зазначає, що суб'єктивна сторона побоювань позивача полягає у тому, що його будуть переслідувати через те, що він за національністю вірмен.
Об'єктивну сторону його побоювань підтверджує інформація про країну походження, та надані дані з офіційних джерел про дискримінацію вірмен як національної меншини в Азербайджанській Республіці.
З огляду на те, що побоювання позивача щодо переслідування за національною (етнічною) ознакою є обґрунтованими, підтверджуються загальнодоступною актуальною інформацією щодо країни походження позивача колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ДМС України дійшло передчасного висновку про відсутність умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пп. 1,13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671.
З огляду на викладене та враховуючи наведені вище правові норми колегія суддів визнає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що рішення ДМС України від 22.03.2024 №43-24 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним та підлягає скасуванню, як таке, що прийнято без урахування усіх обставин справи, а належним способом захисту прав позивача є зобов'язання ДМС України повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Посилання апелянта на неправомірність висновку суду першої інстанції про те, що міграційними органами не досліджено інформацію за країною походження, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки актуальну загальнодоступну інформацію щодо Азербайджанської Республіки станом на момент звернення позивача з заявою міграційним органом проаналізовано не було.
Щодо інших доводів сторін колегія суддів зазначає таке.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення та встановлена незаконність рішення суб'єкту владних повноважень у зв'язку з порушенням процедури його прийняття, що є підставою для його скасування незалежно від наявності або відсутності повноважень для прийняття оспорюваного рішення.
Згідно з положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 по справі № 520/10345/24 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко
Постанова складена в повному обсязі 16.09.24.