16 вересня 2024 року справа №320/19791/24
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не зарахування стажу навчання в Тернопільському державному медінституті з 01.09.1983 року по 25.06.1992 року та не подвоєння стажу відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за періоди роботи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді медсестри стерилізаційної з 24.01.1989 року по 01.02.1989 року, на посаді операційної медсестри відділення переливання крові в Луцькій райлікарні з 01.02.1989 року по 11.07.1989 року, з 03.12.1992 року по 26.06.2008 посаді лікаря-анестезіолога відділення інтенсивної терапії в «Інституті онкології АМИ України», з 16.07.2008 року по теперішній час на посаді лікаря анестезіолога-реаніматолога відділення реанімації та анестезіології, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати та виплачувати пенсію по інвалідності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), застосовуючи коефіцієнт страхового стажу з урахуванням стажу навчання в Тернопільському державному медінституті з 01.09.1983 року по 25.06.1992 року та подвоєння стажу відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за періоди роботи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді медсестри стерилізаційної з 24.01.1989 року по 01.02.1989 року, на посаді операційної медсестри відділення переливання крові в Луцькій райлікарні з 01.02.1989 року по 11.07.1989 року, з 03.12.1992 року по 26.06.2008 посаді лікаря-анестезіолога відділення інтенсивної терапії в «Інституті онкології АМИ України», з 16.07.2008 року по теперішній час на посаді лікаря анестезіолога-реаніматолога відділення реанімації та анестезіології, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем безпідставно до страхового стажу позивача не зараховано періоди навчання в Тернопільському державному медінституті з 01.09.1983 року по 25.06.1992 року та не подвоєння стажу відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за періоди роботи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді медсестри стерилізаційної з 24.01.1989 року по 01.02.1989 року, на посаді операційної медсестри відділення переливання крові в Луцькій райлікарні з 01.02.1989 року по 11.07.1989 року, з 03.12.1992 року по 26.06.2008 посаді лікаря-анестезіолога відділення інтенсивної терапії в «Інституті онкології АМИ України», з 16.07.2008 року по теперішній час на посаді лікаря анестезіолога-реаніматолога відділення реанімації та анестезіології.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/19791/24 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі №320/19791/24, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою через вебпортал до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку його пенсії відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з врахуванням всіх періодів трудової діяльності, в тому числі стажу, який має враховуватись у подвійному розмірі.
На заяву позивача від 01.03.2024 року щодо перерахунку пенсії по інвалідності відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з врахуванням всіх періодів його трудової діяльності, в тому числі стажу, який має враховуватись у подвійному розмірі, ГУ ПФУ у м. Києві було відмовлено у перерахунку пенсії по інвалідності листом від 25.03.2024 року за № 11005-8705/Г-02/8-2600/24.
В листі відповідачем відмовлено в зарахуванні до страхового стажу позивача період роботи з 24.01.1989 року по 01.02.1989 року, з 01.02.1989 року по 11.07.1989, з 01.01.2004 року по теперішній час в подвоєному розмірі та з 01.09.1983 по 23.01.1989 року та з 12.07.1989 року по 25.06.1992 року в одинарному розмірі, на підставі чого, страховий стаж, обрахований відповідачем становить 43 роки 04 місяці 17 днів.
Позивач вважає дії відповідача, які полягають у відмові в зарахуванні для обчислення пенсії по інвалідності в подвійному розмірі до страхового стажу позивача відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» протиправними та незаконними, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною першої статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначені Законом України від 09.07.2003 №1058- IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною першою статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, відповідно до ст. 60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, Робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Прикінцевими положеннями Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судом встановлено, що позивач звернувся з письмовою заявою через вебпортал до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку його пенсії відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з врахуванням всіх періодів трудової діяльності, проте за результатами розгляду заяви y порядку екстериторіальності, рішенням від 25.03.2024 року за № 11005-8705/Г-02/8-2600/24 відповідачем було відмовлено в зарахуванні до страхового стажу позивача період роботи з 24.01.1989 року по 01.02.1989 року, з 01.02.1989 року по 11.07.1989, з 01.01.2004 року по теперішній час в подвоєному розмірі та з 01.09.1983 по 23.01.1989 року та з 12.07.1989 року по 25.06.1992 року в одинарному розмірі, на підставі чого, страховий стаж, обрахований відповідачем становить 43 роки 04 місяці 17 днів.
В той же час судом встановлено, що згідно записів № 1-2 трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач з 24.01.1989 року по 01.02.1989 року працював у Обласній лікарні міста Луцьк на посаді медсестри стерилізаційної.
3 01.02.1989 року по 11.07.1989 року позивач працював в Луцькій райлікарні посаді операційної медсестри відділення переливання крові згідно записів № 3-4 трудової книжки.
3 01.09.1983 року по 25.06.1992 року позивач навчався в Тернопілському державному медінституті, згідно записів № 5-6 трудової книжки та диплома серії НОМЕР_3 .
3 03.12.1992 року по 26.06.2008 року позивач працював в «Інституті онкології АМИ України» посаді лікаря-анестезіолога відділення інтенсивної терапії згідно записів № 7-11 трудової книжки серії НОМЕР_2 .
3 16.07.2008 року по теперішній час позивач працює на посаді лікаря анестезіолога-реаніматолог реанімаційного відділення реанімації згідно запису № 12 трудової книжки.
Стаття 24 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
3 аналізу вищезазначеного, суд дійшов висновку, що передбачене статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на зарахування стажу в подвійному розмірі не пов?язано із набранням чинності Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004 року.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною судом касаційної інстанції у постановах від 11.12.2018 у справі № 310/385/17 (2-а/310/47/17), від 23.01.2019 у справі № 485/103/17, від 04.12.2019 у справі № 689/872/17, від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17.
Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував позивачу в подвійному розмірі стажу за періоди роботи на посаді медсестри стаціонару 2-го психоневрологічного відділення КЗ КОР «Київська обласна пенхоневрологічна лікарні № 2» 01.01.2004 року по 02.11.2009 року, з 05.01.2012 року по теперішній час.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер мас право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини 2, 5 статті 45 Закону №1058-IV). Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22- 1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II "Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший" Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/1 1846 (далі - Порядок № 22-1), встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).
За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціально страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1.
Порядок ведення трудових книжок працівників регулює Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена наказом Міністерства праці № 58 від 29.07.1993.
Відповідно до п.2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд вказує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства - не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, зокрема, в даному випадку.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №304/877/17, у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, де вказано, що позивач не повинен був здійснювати контроль за посадовими особами підприємств щодо вірності записів у трудовій книжці та за своєчасним та повним нарахуванням податків та зборів.
Більше того, у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд з цим, у постанові від 21.02.2018 у справ №687/975/17 (адміністративне провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Положеннями статті 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п. 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, с трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Приписами пункту 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Оскільки судом встановлено, що згідно записів № 1-2 трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач з 24.01.1989 року по 01.02.1989 року працював у Обласній лікарні міста Луцьк на посаді медсестри стерилізаційної; 3 01.02.1989 року по 11.07.1989 року позивач працював в Луцькій райлікарні посаді операційної медсестри відділення переливання крові згідно записів № 3-4 трудової книжки; 3 01.09.1983 року по 25.06.1992 року позивач навчався в Тернопілському державному медінституті, згідно записів № 5-6 трудової книжки та диплома серії НОМЕР_3 ; 3 03.12.1992 року по 26.06.2008 року позивач працював в «Інституті онкології АМИ України» посаді лікаря-анестезіолога відділення інтенсивної терапії згідно записів № 7-11 трудової книжки серії НОМЕР_2 ; 3 16.07.2008 року по теперішній час позивач працює на посаді лікаря анестезіолога-реаніматолог реанімаційного відділення реанімації згідно запису № 12 трудової книжки, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не зарахування стажу навчання в Тернопільському державному медінституті з 01.09.1983 року по 25.06.1992 року та не подвоєння стажу відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за періоди роботи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді медсестри стерилізаційної з 24.01.1989 року по 01.02.1989 року, на посаді операційної медсестри відділення переливання крові в Луцькій райлікарні з 01.02.1989 року по 11.07.1989 року, з 03.12.1992 року по 26.06.2008 посаді лікаря-анестезіолога відділення інтенсивної терапії в «Інституті онкології АМИ України», з 16.07.2008 року по теперішній час на посаді лікаря анестезіолога-реаніматолога відділення реанімації та анестезіології, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм ст.245 КАС України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Пенсія, так само як і заробітна платня, є за своєю правовою природою взаємопов'язаними та рівнозначними формами соціального забезпечення, які виплачуються пенсіонерам та працівникам. Відмова відповідачів у призначенні позивачу пенсії порушує її право мирно володіти своїм майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відмова у призначенні та перерахунку пенсії істотно знижує рівень соціального забезпечення та фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених ст. 46 Конституції України, а отже є незаконною, порушує принципи справедливості та рівності громадян перед Законом та зменшує захищеність в умовах постійного зростання цін на товари та послуги.
Водночас, суд зазначає, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на цей час органи Пенсійного фонду України, відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином суд дійшов висновку про задоволення похідних позовних вимог про зобов'язання відповідача перерахувати та виплачувати пенсію по інвалідності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), застосовуючи коефіцієнт страхового стажу з урахуванням стажу навчання в Тернопільському державному медінституті з 01.09.1983 року по 25.06.1992 року та подвоєння стажу відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за періоди роботи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді медсестри стерилізаційної з 24.01.1989 року по 01.02.1989 року, на посаді операційної медсестри відділення переливання крові в Луцькій райлікарні з 01.02.1989 року по 11.07.1989 року, з 03.12.1992 року по 26.06.2008 посаді лікаря-анестезіолога відділення інтенсивної терапії в «Інституті онкології АМИ України», з 16.07.2008 року по теперішній час на посаді лікаря анестезіолога-реаніматолога відділення реанімації та анестезіології, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій та рішень.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не зарахування стажу навчання в Тернопільському державному медінституті з 01.09.1983 року по 25.06.1992 року та не подвоєння стажу відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за періоди роботи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді медсестри стерилізаційної з 24.01.1989 року по 01.02.1989 року, на посаді операційної медсестри відділення переливання крові в Луцькій райлікарні з 01.02.1989 року по 11.07.1989 року, з 03.12.1992 року по 26.06.2008 посаді лікаря-анестезіолога відділення інтенсивної терапії в «Інституті онкології АМИ України», з 16.07.2008 року по теперішній час на посаді лікаря анестезіолога-реаніматолога відділення реанімації та анестезіології, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати та виплачувати пенсію по інвалідності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), застосовуючи коефіцієнт страхового стажу з урахуванням стажу навчання в Тернопільському державному медінституті з 01.09.1983 року по 25.06.1992 року та подвоєння стажу відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за періоди роботи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді медсестри стерилізаційної з 24.01.1989 року по 01.02.1989 року, на посаді операційної медсестри відділення переливання крові в Луцькій райлікарні з 01.02.1989 року по 11.07.1989 року, з 03.12.1992 року по 26.06.2008 посаді лікаря-анестезіолога відділення інтенсивної терапії в «Інституті онкології АМИ України», з 16.07.2008 року по теперішній час на посаді лікаря анестезіолога-реаніматолога відділення реанімації та анестезіології, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.