16 вересня 2024 року № 320/11147/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (далі - відповідач 1), Державної податкової служби України (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 16.11.2023 №0150228-240110-2656-UA80000000000980793;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 16.11.2023 №0150229-240110-2656-UA80000000000980793;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 16.11.2023 №0150230-240110-2656-UA80000000000980793;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України №2407/6/99-00-06-01-03-06 від 31.01.2024 про результати розгляду скарги ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у місті Києві №0001998-13-06-2615 від 14.02.2024 про опис майна у податкову заставу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Державною податковою службою України був порушений порядок розгляду скарги, а висновки, викладені у Рішенні Державної податкової служби України №2407/6/99-00-06-01-03-06 від 31.01.2024 необґрунтовані та хибні. Вказав, що скарга позивача до Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.11.2023 №0150228-240110-2656-UA80000000000980793, №0150229-240110-2656-UA80000000000980793 та №0150230-240110-2656-UA80000000000980793 повинна бути повністю задоволена на користь позивача через порушення Державною податковою службою України порядку розгляду скарг, а саме - через не надіслання на адресу позивача рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) про продовження строку розгляду скарги. Також зазначив, що податкові повідомлення-рішення від 16.11.2023 №0150228-240110-2656-UA80000000000980793, №0150229-240110-2656-UA80000000000980793 тa №0150230-240110-2656-UA80000000000980793 повинні бути скасовані у зв?язку з тим, що нерухоме майно, щодо якого були винесені податкові повідомлення-рішення, відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України не є об?єктом оподаткування, але дана обставина не була прийнята до уваги Державною податковою службою України при розгляді скарги.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/11147/24 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.
23.04.2024 на виконання ухвали суду від 12.04.2024 позивачем надано доказ сплати судового збору.
Таким чином, недоліки позову, встановлені ухвалою суду від 12.04.2024, усунуті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/11147/24 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
21.05.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача 1, згідно якого останній повідомляє суд, що не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки згідно з пп. «є» пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об?єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до класу «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб?єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В - F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Відповідно до позовної заяви, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності позивача є складське господарство (код 52.10 КВЕД ДК 009:2010). Крім того, позивач не заперечує, що відповідно до податкової звітності за 2020-2022 роки позивачем задекларовано дохід, отриманий від здійснення діяльності за основним видом економічної діяльності з кодом 52.10. Складське господарство (КВЕД ДК 009:2010). Враховуючи викладене, до належних позивачу будівель не застосовується пп. «є» пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки основна діяльність позивача з кодом 52.10 класифікується у секції Н КВЕД ДК 009:2010, а не у секціях В - F КВЕД ДК 009:2010 і належні йому приміщення, віднесені до класу «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, є об?єктами оподаткування.
10.06.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача 2, згідно якого останній повідомляє суд, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, адже до будівель, що належать позивачу, не застосовується пп. «є» пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки основна діяльність позивача з кодом 52.10 відноситься до секції Н КВЕД ДК 009:2010, а не до секцій В - F КВЕД ДК 009:2010, і приміщення, що знаходяться у власності позивача та класифікуються як «Промислові та складські будівлі» (код 125) за Класифікатором будівель і споруд НК 018:2023, не є об'єктами оподаткування. Крім того, Верховний Суд України у постановах у справах № 820/3556/17, № 200/8504/19-a, № 520/6531/19 підкреслив, що застосування пп. «є» пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе лише за умови використання промислових об'єктів за їх функціональним призначенням, тобто для виробництва промислової продукції будь-якого виду.
В матеріалах справи наявні відповіді на відзиви, згідно яких позивач не погоджується з доводами відповідачів та підтримує свої позовні вимоги у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
16.11.2023 Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві згідно з пп. 54.3.3. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.2. п. 266.7. ст. 266 Податкового кодексу України були винесені податкові повідомлення-рішення:
- №0150228-240110-2656-UA80000000000980793;
- №0150229-240110-2656-UA80000000000980793;
- №0150230-240110-2656-UA80000000000980793.
Вказаними податковими повідомленнями-рішеннями було нараховано ОСОБА_1 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 369 002,74 грн. (триста шістдесят дев??ять тисяч дві гривні 74 копійки).
Податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 16.11.2023 №0150228-240110-2656- UA80000000000980793, №0150229-240110-2656-UA80000000000980793 та №0150230-240110-2656-UA80000000000980793 надійшли до позивача рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення 24.11.2023.
14.12.2023 позивач оскаржив зазначені податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку до контролюючого органу вищого рівня - Державної податкової служби України.
19.02.2024 позивач отримав рекомендованим листом з повідомленням про вручення Рішення Державної податкової служби України № 2407/6/99-00-06-01-03-06 від 31.01.2024, яким податкові зазначені повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.
23.02.2024 позивач отримав рекомендованим листом з повідомленням про вручення Податкову вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві № 0001998-1306-2615 від 14.02.2024 та Рішення № 0001998-13-06-2615 від 14.02.2024 про опис майна у податкову заставу.
Позивач вважає, що Державною податковою службою України був порушений порядок розгляду скарги, а висновки, викладені у Рішенні Державної податкової служби України № 2407/6/99-00-06-01-03-06 від 31.01.2024 необґрунтовані та хибні, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент проведення перевірки).
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов'язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, набрав чинності з 01.01.2015 (Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України вказує, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до положень пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
В свою чергу, пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлює податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
З вказаних норм вбачається, що пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до п. 30.1 та 30.2 статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
При цьому, передбачаючи податкову пільгу у пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Суд акцентує увагу, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості, лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Відповідно до пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Судом встановлено, що згідно з витягом Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основний вид економічної діяльності позивача - складське господарство (код 52.10 КВЕД ДК 009:2010).
Так, відповідно до Національного класифікатору України «Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010», затвердженого наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457, код « 52.10. Складське господарство» належить до секції «Н. Транспорт, складське господарство, поштова та кур?єрська діяльність».
Крім того, відповідно до податкової звітності за 2020-2022 роки позивачем задекларовано дохід, отриманий від здійснення діяльності за основним видом економічної діяльності з кодом 52.10.Складське господарство (КВЕД ДК 009:2010).
Таким чином в період з 2020 по 2022 роки в промислових та складських будівлях позивача здійснювалася діяльність, яка не пов'язана з промисловим виробництвом, що означає, що ці будівлі не використовувалися за своїм призначенням як промислові об'єкти, оскільки там не здійснювалося виробництво промислової продукції.
Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій будівлі промислові, законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
Суд відхиляє доводи позивача щодо Методики розрахунку основного виду економічної діяльності за допомогою спеціального програмного модуля, затверджену наказом Державного комітету статистики України від 29.12.12 № 551, адже вона втратила чинність від 14.12.2021 на підставі Наказу Державної служби статистики України № 305 від 14.12.2021 «Про затвердження Методики визначення основного виду економічної діяльності в Реєстрі статистичних одиниць».
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку пп. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Отже, застосування пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, а саме: у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Вищенаведений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.
У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.05.2018 (справа №806/2676/17), та вказала, що застосування пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та перебування у власності промислових підприємств.
Таким чином, оскільки відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, доданого до позовної заяви, на дату ухвалення спірних рішень відповідачем 1 основним видом економічної діяльності позивача був « 52.10. Складське господарство» (КВЕД ДК 009:2010), та враховуючи, що ні в позовній заяві, ні у відповіді на відзив позивач не заперечує, що згідно з податковою звітністю за 2020-2022 роки він задекларував дохід від діяльності за основним видом економічної діяльності з кодом « 52.10. Складське господарство» (КВЕД ДК 009:2010), а розпочав виробництво хліба, хлібобулочних і борошняних виробів лише у 2024 році, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 16.11.2023 №0150228-240110-2656-UA80000000000980793, від 16.11.2023 №0150229-240110-2656-UA80000000000980793 та від 16.11.2023 №0150230-240110-2656- НОМЕР_1 були прийняті згідно з чинним законодавством, та задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової служби України №2407/6/99-00-06-01-03-06 від 31.01.2024 про результати розгляду скарги позивача, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 56 ПКУ, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій або електронній формі засобами електронного зв'язку (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Подання скарги в електронній формі засобами електронного зв'язку здійснюється платниками податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків засобами поштового зв'язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) або надати йому під розписку.
Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово або в електронній формі засобами електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
В той же час судом встановлено, що оскільки скарга була прийнята до розгляду 14.12.2023, Державна податкова служба України повинна була у строк до 03 січня 2024 року (20 календарних днів, з дня, наступного за днем отримання скарги) або прийняти вмотивоване рішення за скаргою, або прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги, та надіслати одне з двох рішень засобом поштового зв?язку позивачу на адресу, зазначену у скарзі. Між тим, Державна податкова служба України в порушення вимог п.56.9. ст.56 ПКУ у строк до 3 січня 2024 року не надіслала на адресу позивача вмотивоване рішення за скаргою і не повідомила його про продовження строку розгляду скарги.
В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, що підтверджують розгляд контролюючим органом скарги позивача в порядок та спосіб, встановлений ПК України. Суд наголошує, що відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог не навів жодного спростування щодо доводів позивача в цій частині, обмежившись загальними нормами порядку призначення та проведення фактичної перевірки.
Проте, суд звертає увагу на те, що дії контролюючого органу щодо ненадіслання на адресу позивача вмотивованого рішення за скаргою і неповідомлення його про продовження строку розгляду скарги, свідчать про недотримання процедури встановленої ПК України, водночас зазначені порушення не можуть слугувати достатньою підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з урахуванням встановлених судом обставин щодо порушення позивачем законодавства в частині нарахування та сплати податків за правилами пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
При цьому, що дії контролюючого органу щодо ненадіслання на адресу позивача вмотивованого рішення за скаргою і неповідомлення його про продовження строку розгляду скарги не могли істотно вплинути на правильність та обґрунтованість висновків контролюючого органу про порушення позивачем норм податкового законодавства в частині нарахування та сплати податків за правилами пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства повноваження ДПС України щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та визначаються виключною компетенцією органу, внаслідок чого суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на податкове повідомлення-рішення.
Належність такого висновку підтверджується змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином суд не може оцінювати повноту розгляду ДПС України скарги позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішення про результати її розгляду, з огляду на положення конституційного принципу розподілу влади, який заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Крім того, за висновком Верховного Суду у постанові від 10.08.2020 по справі № 640/6528/19, рішення про результати розгляду скарги не має безпосереднього впливу на суб?єктивні права та обов?язки платника шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку.
Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб?єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
Верховний Суд звернув увагу на наявність конкретної і послідовної практики застосування вищенаведених норм ПК України Верховним Судом, як судом касаційної інстанції, що зокрема підтверджується висновками, викладеними у постановах від 12 липня 2019 року у справі № 813/5256/13-а, від 6 лютого 2020 року № 810/101/16, 03 квітня 2020 року у справі № 826/4114/18, від 16 червня 2020 року у справі № 810/1652/16.
Враховуючи, що спірне рішення ДПС України є актом вирішення спору в досудовому порядку, вірним є висновок суду першої інстанції воно не створює юридичного наслідку для позивача, а визнання цього рішення протиправним та його скасування не призведе до відновлення порушеного права позивача
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги Головного управління ДПС у місті Києві №0001998-13-06-2615 від 14.02.2024 про опис майна у податкову заставу, слід зазначити наступне.
Згідно ст. 59 ПКУ, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Враховуючи пункт 89.1 статті 89 ПК України, передумовою винесення податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову є наявність податкового боргу, тобто суми узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлені законом строки.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 160/15095/20 та підтриманою у постанові від 21 червня 2022 року у справі №240/6321/20.
Крім того, у постанові від 27 жовтня 2022 року у справі №240/9395/20 Верховний Суд сформулював такий правовий висновок. Аналіз норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59, пункту 95.2 статті 95 ПК України дає підстави для висновку, що за своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформування платника податків про суму узгодженого грошового зобов'язання, яке не було ним сплачено у встановлений строк, та непогашеної пені, а також про обов'язок їх погасити, факт виникнення податкової застави та можливі негативні наслідки непогашення податкового боргу у встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України строк у вигляді вжиття контролюючим органом примусових заходів з його погашення, передбачених главою 9 Розділу ІІ ПК України. Виникнення податкового боргу чи податкової застави не пов'язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону. Проте обов'язковість інформування платника податків про такий стан та наслідки непогашення податкового боргу законодавцем закріплена як передумова для виникнення у контролюючого органу права на вжиття заходів з погашення цього боргу. Якщо ж таке право виникло і контролюючий орган розпочав дії з реалізації своєї компетенції по вжиттю заходів з погашення податкового боргу, то воно в подальшому не може бути нівельовано, а правомірність вжитих заходів може бути перевірена в межах адміністративного або судового оскарження.
Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 23 травня 2023 року по справі №240/7670/21.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування податкової вимоги Головного управління ДПС у місті Києві №0001998-13-06-2615 від 14.02.2024 про опис майна у податкову заставу.
Решта доводів учасників справи висновків суду по суті справи не змінюють.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин у сукупності, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно, розподіл судових витрат зі сплати судового збору у відповідності до статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.