про відвід (самовідвід) судді
16 вересня 2024 року 640/5747/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши заяву про самовідвід в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не надання відповідей на запити ОСОБА_1 на отримання інформації від 27.12.2021, 13.01.2022, 28.01.2022 року.
- зобов'язати Міністерство оборони України надати ОСОБА_1 відповіді по суті запитів на інформацію від 27.12.2021, 13.01.2022, 28.01.2022 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 21 лютого 2022 року відкрито провадження в справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/5747/22 до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу, справу №640/5747/22 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовичу А.М.
В обґрунтування заяви про самовідвід судді Леонтовича А.М. слід зазначити, що ОСОБА_1 був позивачем у справі 826/2778/14 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та компенсації, пов'язаної з участю у судових засіданнях. Під час розгляду якої позивач неодноразово зазначав, що він вважає, що суддя підчас розгляду справи протиправно відмовляє у задоволенні певних його клопотань, що на думку позивача, викликає у нього сумніви у неупередженості та об'єктивності судді. Також позивач стверджував про необ'єктивність судді Леонтовича А.М. у справі, свідомому затягуванню процесу, неналежну його юридичну кваліфікацію, позбавлення позивача доступу до правосуддя, заінтересованість судді в результаті розгляду справи, вказує на наявність ознак злочину в цій справі. Зі змісту цієї заяви вбачається, що остання викладена в некоректній формі, містить безпідставні звинувачення, які мають на меті заподіяння судді образи, приниження його честі, гідності та професійної репутації та здійснення тиску на суд. Також позивача подав скаргу до Вищої ради правосуддя з тих же мотивів.
Незважаючи на ту обставину, що наведені міркування є нічим іншим як припущення, та враховуючи те, що у позивача уже склалася стала думка щодо упередженості судді, яка є його припущенням, з метою усунення будь-яких сумнівів сторін у незалежності судді ОСОБА_2 при розгляді цієї справи; уникнення будь-яких спроб посягань учасників судового процесу у справі на гарантії дотримання судом принципів законності, неупередженості та об'єктивності; вказані обставини в подальшому можуть призвести до ускладнення розгляду справи та вирішення спору по суті, так як повне, всебічне та ґрунтовне з'ясування обставин справи, можливе лише за умови взаємної довіри та поваги при комунікації між судом та учасниками справи, вважаю за необхідне заявити самовідвід.
При вирішенні питання про наявність підстав для самовідводу судді, суд виходить з наступного.
Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 39 КАС України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Згідно з ч. 1 ст. 40 КАС України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Відтак, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді, та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK).
Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі Le, Van Leuveni De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.
У справі “П'єрсак проти Бельгії» (Piersac vs Belgium) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.
У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі “Хаушильд проти Данії» зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі “Фей проти Австрії» ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорі викликати в учасників процесу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7 серпня 1996 року, п. 58).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).
Такі ж самі висновки містяться в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява №33949/02).
Зокрема у рішенні у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства", яким Європейський суд з прав людини вказав те, що у кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім.
Вимога "безсторонності", згідно з прецедентною судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Білуха проти України", "Салов проти України", "Мироненко проти України", "Фельдман проти України") характеризується двома критеріями: по-перше, суд (суддя) повинні бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи; по-друге, бути об'єктивно безстороннім тобто, суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності.
Пунктом 2 Бангалорських принципів поведінки суддів, які схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року зазначено, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього є неможливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігачів могли б виникнути сумніви в його неупередженості.
Виходячи з цих принципів, суддя зобов'язаний заявити самовідвід для забезпечення принципу безсторонності судді, а не сприяти складенню протоколу про адміністративне правопорушення щодо заявника за неповагу до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
Отже, право на подання заяви про відвід (самовідвід) судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатись особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так як позивачем у справі №640/5747/22 створені підстави та обставини за яких, у випадку продовження розгляду справи головуючим суддею Леонтовичем А.М., може виникнути обґрунтований сумнів у безсторонності та неупередженості судді при розгляді вказаної справи, зокрема, що суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., за створених позивачем обставин, зможе ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення у даній справі, хоча і не існує доказів в упередженості та зацікавленості судді, а тому, задля виключення сумнівів, суд дійшов висновку про задоволення самовідводу головуючого судді у даній справі.
Керуючись статтями 36, 39-41, 241-243, 248, 256, 294 КАС України, суд
Заяву судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовича А.М., про самовідвід у справі №640/5747/22 - задовольнити.
Матеріали адміністративної справи №640/5747/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - передати до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог частини 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Леонтович А.М.