ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" вересня 2024 р. справа № 300/1419/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївський області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Шевченко Наталія Павлівна, звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївський області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Миколаївський області) про визнання протиправним та скасування рішення №926200163485 від 08.01.2024 про відмову у переведенні з одного виду пенсії на інший, зобов'язання здійснити нарахування й виплату пенсії по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", з дня звернення за переведенням на даний вид пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 04.01.2024 позивач звернулася до відповідача 1 із заявою про переведення її на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу". Однак, відповідач 2 рішення №926200163485 від 08.01.2024 відмовив у переведенні на інший вид пенсії, з тих підстав, що Законом України "Про державну службу" не передбачено призначення пенсії по інвалідності. Зазначене рішення, на думку представника позивача є незаконним, а доводи необґрунтованими, оскільки, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби 10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі, така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ. Таким чином, для переведення на пенсію по інвалідності як державного службовця, ОСОБА_1 мала всі необхідні умови, а саме: встановлена у період перебування на державній службі 2 група інвалідності, необхідний страховий стаж згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - понад 30 років, стаж державної служби - понад 28 років 5 місяців (на дату звільнення), перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців. При цьому, що станом на 01.05.2016 позивач працювала на державній службі (в Калуській РДА) та її стаж державного службовця на цю дату становив понад 20 років 9 місяців, тобто більше необхідних 10 років. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач 2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 15.03.2024 відповідно до якого проти позову заперечив, вказавши, що з 01.05.2016 року набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII. Нормами вказаного закону не передбачено призначення такого виду пенсій, як пенсія державного службовця по інвалідності та відповідно відсутні норми, які регулюють порядок проведення перерахунку даного виду пенсій. Крім того, на сьогодні діє Закон № 889, а Закон № 3723 втратив чинність, крім статті 37. що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Таким чином, на думку представника рішення №926200163485 від 08.01.2024 є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання його протиправним та скасування.
ГУ ПФУ в Івано-Франківській області скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 25.03.2024. Щодо заявлених позовних вимог заперечило, зазначивши, що позивач 07.08.1964 року народження, на момент подання заяви про переведення на пенсію згідно Закону України "Про державну службу" 04.01.2024 не досягла віку встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV, а відтак відсутні законні підстави для переведення її з пенсії по інвалідності згідно Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності за Законом "Про державну службу". Таким чином, ГУ ПФУ в Миколаївський області правомірно прийнято рішення № 926200163485 від 08.01.2024 про відмову в переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено другу групу інвалідності з 01.03.2020 довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №843833, (а.с.9-10).
З часу встановлення інвалідності ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області як одержувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що визнається сторонами та підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_1 від 07.07.2020 (зворотній бік а.с.10).
04.01.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про переведення на пенсію по інвалідності згідно Закону України "Про державну службу" та відповідним пакетом документів, що визнається сторонами (а.с.16).
Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївський області.
Відповідач 2 рішенням №926200163485 від 08.01.2024 позивачу відмовлено у переведенні на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки пенсії відповідно до Закону № 889, призначаються за умови досягнення пенсійного віку для чоловіків - 62 роки, для жінок - віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, та за наявності страхового стажу для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, а Законом України "Про державну службу" не передбачено призначення пенсії по інвалідності (а.с.17).
Вважаючи вищенаведену відмову відповідача 2 протиправною та такою, що порушує право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи правову норму, яку слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Статтею 6 Закону України "Про пенсійне забезпечення" також передбачено право вибору пенсії.
Так, згідно вказаної статті особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям, оплати праці державних службовців встановлені Законом України "Про державну службу".
01.05.2016 набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII, згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Так, частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Таким чином, необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тобто до набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII - 01.05.2016, право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
З огляду на зміст зазначених норм чинного законодавства, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII - 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII, та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 за результатом розгляду зразкової справи №822/524/18.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.02.2019 за результатом розгляду зразкової справи № 822/524/18 визначила такі ознаки типових справ:
а) позивач - особа, яка займає (або займала) посаду держслужби та якій встановлена інвалідність;
б) відповідач - територіальний орган Пенсійного фонду України;
в) предмет спору - вимога зобов'язати відповідача призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723.
Згідно матеріалів справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 , встановлена у період перебування на державній службі 2 група інвалідності, необхідний страховий стаж згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - понад 30 років, стаж державної служби - понад 28 років 5 місяців (на дату звільнення), перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців. При цьому, що станом на 01.05.2016 позивач працювала на державній службі (в Калуській РДА) та її стаж державного службовця на цю дату становив понад 20 років 9 місяців, тобто більше встановленого необхідного стажу роботи.
З 10.07.2014 позивачу призначено пенсію по інвалідності згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.26).
25.12.2023 ОСОБА_1 звільнилась із займаної посади у зв'язку з виходом на пенсію та звернулася до сервісного центру Пенсійного фонду України із заявою від 04.01.2024 про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Законом України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993.
Відтак, беручи до уваги вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 відмова ГУ ПФУ в Миколаївський області, оформлена рішенням №926200163485 від 08.01.2024 у переведенні ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" лише з тих підстав, що призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" № 889-VIII не передбачено, є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо доводів відповідача 1 про не досягнення позивачем пенсійного віку, то суд зазначає наступне.
Перш за все, суд звертає вагу, що така обставина не вказана причиною відмови щодо переведення на інший вид пенсії у оскаржуваному рішенні відповідача 2.
Також, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду по зразковій справі № 822/524/18 , суд вважає доводи відповідачів щодо необхідності досягнення позивачем пенсійного віку необґрунтованими, оскільки Закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання здійснити нарахування й виплату пенсії по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", суд зазначає наступне.
За наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відтак, враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги наявність необхідного стажу, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде зобов'язання ГУ ПФУ в Миколаївський області, (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заявою від 04.01.2024 та відмовив позивачу у переведенні з одного виду пенсії на інший) призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 04.01.2024 пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23.
Відтак, суд відмовляє у задоволенні позову до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, таким чином позов підлягає до часткового задоволення.
Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надали.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення ним будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївський області №926200163485 від 08.01.2024 про відмову в переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Законом України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївський області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 04.01.2024 пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
В задоволенні решти вимог позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018);
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївський області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54020).
Суддя Микитин Н.М.