ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про залишення позовної заяви без руху
"16" вересня 2024 р. справа № 300/6928/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання здійснити нарахування та виплату за період з 01.06.2022 по 11.11.2022 додаткової винагороди в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на лікуванні в закладі охорони здоров'я у повному обсязі, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) 12.09.2024 звернувся в суд із вказаним адміністративним позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної до 100 000,00 гривень додаткової винагороди в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я з 01.06.2022 по 11.11.2022 у повному обсязі;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , збільшену до 100 000,00 гривень додаткову винагороду в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я з 01.06.2022 по 11.11.2022 у повному обсязі, з урахуванням виплачених сум, а саме 102 555,47 гривень.
В силу правового регулювання пункту 3 і 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу та чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Пунктом 3 частини 5 статті 160 КАС України, визначено, що в позовній заяві вказується, зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень;
В адміністративному позові вказав наступний розрахунок:
«Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за №168 з подальшими змінами мені, ОСОБА_1 з 01.06.2022 (з дня отримання тяжкого поранення) по 11.11.2022 року (завершення лікування після поранення) повинна була нараховуватись та бути виплаченою додаткова винагорода в розмірі 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я внаслідок тяжкого поранення пов'язаного із захистом Батьківщини, що в загальному за вищезазначений період тобто за 5 місяців і 11 днів мало складати 536 000,00 гривень.
Згідно виписок по моєму картковому рахунку, станом на 29.07.2024 мені виплачено не всю належну додаткову винагороду. Так станом на 26.07.2024 мені виплачено додаткову винагороду в розмірі 381 060,53 гривень.
27.07.2024 року мені, на мою заяву вимогу від 25.01.2024 та на неодноразові нагадування в телефонному режимі, було доплачено ще 57 384,00 гривень.
Однак, ще залишається невиплаченою додаткова винагорода в розмірі 102 555,47 гривень (541 000,00 - (381 060 грн.53 коп. + 57 384,00 грн.)».
Як встановлено судом, позивач зазначає різну загальну суму додаткової винагороди за період з 01.06.2022 по 11.11.2022, яка підлягала виплаті "536 000,00 гривень" та "541 000,00 гривень".
Крім того, позивач не надав розрахунку позовних вимог за 5 місяців і 11 днів із зазначенням сум, що підлягали виплаті на місяць та за день перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я внаслідок тяжкого поранення пов'язаного із захистом Батьківщини, із якого суд повинен оцінити вірність визначення загального розміру суму додаткової винагороди, зокрема, в значенні "536 000,00 гривень" чи "541 000,00 гривень".
Таким чином, позивача не надано суду обґрунтованого розрахунку загальної суми додаткової винагороди, яка підлягає виплаті в результаті протиправної бездіяльності відповідача, та сум, за кожен із таких періодів.
Також, згідно з частиною 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При цьому, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 за №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд вказує, що згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що до структури заробітної плати входять основна та додаткова заробітні плати, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Із змісту адміністративного позову слідує, що позивача просить суд, зокрема, зобов'язати відповідача провести нарахування і виплату за період з 01.06.2022 по 11.11.2022 додаткову винагороду в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на лікуванні в закладі охорони здоров'я у повному обсязі.
У постанові від 26.01.2024 по справі №560/1216/23 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода в розмірі 30000,00 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Тобто додаткова винагорода, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях є складовою його грошового забезпечення, а тому справи про нарахування та виплату останньої є справами про виплату належної заробітної плати.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Відповідно до матеріалів адміністративного позову ОСОБА_1 з 01.06.2022 по 11.11.2022 проходив лікування внаслідок отримання тяжкого поранення та отримував додаткову винагороду на період дії воєнного стану.
Тобто при перебуванні ОСОБА_1 на лікуванні у з 01.06.2022 по 18.07.2022 стаття 233 КЗпП України не обмежувала строком право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Однак, у подальшому, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (надалі також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Окрім цього, чинною редакцією статті 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Таким чином, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові, в тому числі при звільненні, з 19.07.2022 (дата набрання чинності Законом №2352) встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому, такий строк може бути поновлений судом в разі його пропуску з поважних причин за умови, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року.
Також відповідно до пункту 1 Глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину було безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 27.04.2023 у справі №420/14777/22, від 30.11.2023 у справі №160/759/23, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а.
Дію карантину було введено з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та багаторазово продовжено.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 за №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, з 01.07.2023 почав свій відлік тримісячний строк звернення до суду з позовами, передбаченим статтею 233 КЗпП України.
З урахуванням наведеного, строк звернення позивача до суду з позовом до ВЧ НОМЕР_1 про нарахування та виплату в належному розмірі додаткової винагороди на період дії воєнного стану за період з 01.06.2022 по 18.07.2022, не застосувався у вказаний період, однак у зв'язку з подальшими законодавчими змінами до статті 233 КЗпП України з 19.07.2022 по 11.11.2022 підлягав застосуванню.
Таким чином, з урахуванням дії карантину, тримісячний строк звернення до суду з позовами, передбаченим статтею 233 КЗпП України, закінчився 30.09.2023.
До суду із цим позовом позивач звернулася лише 12.09.2024.
Будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду в заяві про поновлення строку щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 по 11.11.2022 позивач суду не навів.
У досліджуваному питанні суд керується висновками, сформованими Верховним Судом в ухвалах від 29.11.2023 року в справі №990/233/23 та від 07.12.2023 року у справі №990/242/23.
Суд касаційної інстанції виходив із наступного : "На дату цього звернення стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Але на дату, коли позивачка дізналася про порушення свого права на оплату праці, норми цієї статті передбачали, що звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати не обмежується будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року).
З набранням чинності Закону № 2352-ІХ, частини перша і друга статті 233 КЗпП України діють в новій редакції. Аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19 липня 2022 року, так і в чинній її редакції) у зіставленні з положеннями пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України колегія суддів у вимірі обставин цієї справи дійшла таких висновків:
- норми частини п'ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які [норми] встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);
- стаття 122 КАС України, зокрема частина п'ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;
- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати (якою за своєю правовою природою є винагорода члена ВРП) визначений у частині першій статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих [спірних] правовідносин спеціальними відносно приписів частини п'ятої статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;
- з 19 липня 2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частини перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Закону № 2352-ІХ;
- відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте на підставі пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України був продовжений до 30 червня 2023 року.
З приводу останнього (тобто "продовженого" строку до 30 червня 2023 року для звернення до суду), то з уваги на доводи сторін в цій частині потрібно зазначити, що карантин на всій території України був установлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". За пунктом 1 цієї постанови (у первинній редакції), карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 3 квітня 2020 року. З того часу дія карантину безперервно і неодноразово продовжувалася.
Зокрема, на дату звільнення позивачки з ВРП та відрахування зі штату ВРП (23 лютого 2022 року) на всій території України діяв карантин і на той час строк його дії був визначений до 31 березня 2022 року (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2021 року № 1336).
Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 і таким чином датою його закінчення визначено 30 квітня 2023 року. Востаннє цей строк був продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2023 року № 383 до 30 червня 2023 року.
Відтак Кабінет Міністрів України постановою від 27 червня 2023 року №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" припинив дію карантину з 30 червня 2023 року.
Колегія суддів погоджується з думкою представника ВРП про те, що продовження строку треба відрізняти від зупинення перебігу строку.
У пункті 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України мовиться саме про продовження строків, які визначені статтею 233 КЗпП України. У вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був “прив'язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Для його поновлення - як умову для відкриття провадження у справі - заявник має пояснити, обґрунтувати причини його пропуску.
Проте, позивачка інтерпретує пункт 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України таким чином, що строки, передбачені у статті 233 КЗпП України, зупиняються на період дії карантину і поновлюють свою дію після того, як дія карантину буде припинена. На цьому основані її доводи про дотримання тримісячного строку звернення до суду з цим позовом.
Нагадаємо, що з цим позовом позивачка звернулася до суду 28 вересня 2023 року, тобто через три місяці після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України. Зважаючи на наведені вище міркування, колегія суддів вважає, що доводи позивачки про те, що тримісячний строк - позаяк вона звільнилася до набрання чинності Законом №2352-IX - має брати відлік з 30 червня 2023 року ґрунтуються на помилковому застосуванні закону.
Відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не приписи пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Протягом всього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивачка мала право - у межах строку - оспорити дії ВРП щодо невиплати їй винагороди члена ВРП за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.
Зважаючи на доводи позивачки про правову невизначеність у контексті звернення до суду під час дії карантину варто зауважити, що строк дії карантину, зокрема кінцева дата, був передбачуваним; цей строк продовжували заздалегідь і на тривалий час (два місяці), що забезпечувало таким чином безперервну його дію, починаючи з дати запровадження (12 березня 2020 року) й до дати припинення (30 червня 2023 року). Пригадаємо, що продовження дії карантину до 30 червня 2023 року відбулося на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383, тож щонайменше на дату ухвалення цієї постанови позивачка мала б знати, що строк для її звернення до адміністративного суду за захистом права на оплату праці продовжений ще на два місяці. З погляду колегії суддів, навіть цього строку - у доповнення до періоду, що минув - було достатньо для того, щоб звернутися до суду з цим позовом. З наведених міркувань, правової невизначеності за описаної ситуації, на думку колегії суддів, бути не могло.
Позаяк позивачка звернулася до адміністративного суду через три місяці після того, як закінчився строк для звернення з цим позовом, а її доводи в цій частині ґрунтуються на помилковій інтерпретації приписів пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України та, як наслідок, хибному застосуванні статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин, в основі яких - спір про винагороду за виконання обов'язків на посаді члена ВРП, це дає колегії суддів підстави вважати, що цей позов поданий з пропуском визначеного для такої категорії спорів тримісячного строку звернення до суду (частина перша статті 233 КЗпП України у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX).".
Суд вказує, що позивач не довів (не надав докази) не отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, як це передбачено у статті 116 КЗпП України.
Позивач не надав доказів не виконання відповідачем вимог коментованої статті Кодексу як в редакції до та після 19.07.2022, зокрема:
- про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум;
- про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Таким чином, із змісту позовної заяви слідує, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду із заявленими позовними вимогами в частині період з 19.07.2022 по 11.11.2022. При цьому, ні позивачем, ні його представником не зазначено обставин та не надано доказів, що об'єктивно унеможливили б своєчасне звернення до суду.
За змістом частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
В силу вимог частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відтак, згідно з вимогами частини 1 статті 169, частини 1 статті 123 КАС України позовну заяву належить залишити без руху та надати позивачу строк для їх усунення у спосіб подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, з обґрунтуванням поважності причин його пропуску, підтверджене належними доказами.
В силу правового регулювання частини 1 статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху, згідно вимог частини 2 статті 169 КАС України зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі наведеного, керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання здійснити нарахування та виплату за період з 01.06.2022 по 11.11.2022 додаткової винагороди в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на лікуванні в закладі охорони здоров'я у повному обсязі, - залишити без руху.
2. Встановити позивачу з дня вручення цієї ухвали десятиденний строк для усунення вказаних в описовій частині ухвали недоліків шляхом приведення у відповідність адміністративного позову до вимог, статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема:
2.1. подати суду обґрунтований розрахунок загальної суми, що підлягає виплаті ОСОБА_1 , в якому зазначити точні періоди (дати) та суми, за які підлягає виплата додаткової винагороди, в результаті протиправної бездіяльності відповідача, в тому числі точний розрахункок невиплаченої винагороди (з урахуванням висновків даної ухвали суду).
2.2. подання обґрунтованої заяви про поновлення строку на звернення до суду з даним адміністративним позовом та доказів поважності причин його пропуску за період з 19.07.2022 по 11.11.2022.
Роз'яснити, що в разі неусунення недоліків у визначений строк позовна заява буде повернена.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Ухвала набрала законної сили "16" вересня 2024 року
Суддя ______________ Чуприна О.В.
/підпис/
"____" ______________ 2024 року
м.п.