Справа № 369/16798/23
Провадження № 2/369/2451/24
Іменем України
12.09.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В., при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Київ в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання малолітніх дітей та стягнення аліментів.
До Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 місце проживання: АДРЕСА_2 , (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
- стягувати з відповідача на користь позивача на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі в розмірі по 4 000 гривень на кожного щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття; -позбавити відповідача батьківських прав відносно відносно дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у справі, що розглядається є батьком дітей, а саме - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитьми; не надає їм доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти.
Як стверджує представник позивача, відповідач не цікавиться здоров'ям його дітей, їх вихованням, навчанням та матеріальним забезпеченням. При цьому він має вільний доступ до дітей, йому жодним чином не чиниться перешкод з боку Позивача для спілкування, виховання чи догляду за ними, а відтак він свідомо не бажає брати участь у їх вихованні.
Крім того, представник позивача вказує на те, що відповідач ОСОБА_2 не лише не дбає про виховання, добробут, фізичний і духовний розвиток своїх дітей, а й те, що у зв?язку з відсутністю інформації про нього він не може забезпечити належного догляду за ними, що може негативно вплинути на їх подальший розвиток та суперечитиме їхнім інтересам.
У свою чергу, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечує дітей всім необхідним, дбає про їх розвиток., а також має дохід, яким може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини.
Також представник позивача зауважує, що наразі діти проживають разом із позивачем.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі
06.03.2024 року до суду від Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , згідно з яким уповноважений орган вказує на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою від 27.05.2024 року суд закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, що згідно з частиною 2 статті 191 ЦПК України не перешкоджає розгляду та вирішенню справи по суті за наявними матеріалами.
У судове засідання відповідач не з'явився, належним чином повідомлений про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подав.
У судове засідання треті особи явку уповноважених представників не забезпечили, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, у матеріалах справи наявні заяви представників третіх осіб про розгляд справи за їх відсутності.
Від позивача та його представника надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, яке задоволено судом.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній докази, знаходить що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.
У позивача та відповідача від спільного проживання без реєстрації шлюбу народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження серія Серія НОМЕР_2 та Серія НОМЕР_3 відповідно.
На даний час діти проживають із позивачем, що підтверджується довідкою, що видана Управлінням освіти Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) м. Києва №350 від 21 вересня 2023 року, довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 21.09.2023 року, довідкою від Середньої загальноосвітньої школи №69 від 20.09.2023 року, актом обстеження умов проживання від 22.09.2023 року.
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 22.09.2023 року, складеного за фактом обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_4 . Санітарно-гігієнічні умови задовільні.
Діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від вересня 2022 року є учнями Початкової школи №66 імені ксьондза Юліана Хрошицького у Варшаві. Хлопці систематично відвідують школу. Єдиним опікуном, який є на зв'язку зі школою є Позивач. Батько хлопців не відомий, не зв'язувався зі школою. Даний факт підтверджується інформаційним записом, виданим адміністрацією Початкової школи №66 імені ксьондза Юліана Хрошицького у Варшаві від 04.09.2023 року з офіційним перекладом.
Згідно інформації на основі довідки, що видана Управлінням освіти Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) м. Києва №350 від 21 вересня 2023 року, зазначено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був вихованцем вищезазначеного закладу з 01.09.2019 року по 23.02.2022 року. З 2019 року в садок приводить та забирає дитину Позивач. Відповідач батьківські збори, дитячі свята, які проводилися в закладі, не відвідував.
Аналогічне стосується також дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в житті якої Відповідач участі не брав, про що свідчить довідка від Середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №69 від 20.09.2023 року, а також характеристика на ОСОБА_4 , видана Середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №69 м. Києва.
Відповідно до психологічних характеристик від 15.09.2023 року виданих ТОВ «Центр реальної інклюзії «Ерудит» на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судом встановлено що у хлопців теплі стосунки та тісний зв'язок з Позивачем, з якою вони діляться своїми думками, планами на майбутнє, враженнями та емоціями. Про Відповідача у ході аналізу хлопці самостійно не згадують, також образ батька не фігурував ні у відповідях на питання щодо морально-етичних орієнтирів та цінностей, кола спілкування та планів на майбутнє, ні у малюнках.
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов від 22.09.2023 року за місцем проживання Позивача: АДРЕСА_3 , Службою у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області умови проживання визначені як задовільні, для виховання та розвитку дітей створені всі умови: окрема дитяча кімната, місця для навчання, спальні місця, окремі речі, іграшки. Стосунки в сім'ї доброзичливі. Разом з позивачкою в будинку проживає її чоловік, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з яким укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 23 вересня 2023 року Серія НОМЕР_4 .
Також суд з'ясував, що позивач офіційно працевлаштована в ТОВ Комерційне товариство «Етерніс», що підтверджується довідкою виданою товариством, що зареєстроване у Варшаві, від 19.09.2023 року з офіційним перекладом. Крім того Позивач має укладений договір оренди автомобіля, що дозволяє їй нележно фінансово забезпечувати життя своїх дітей у найкращих умовах. Позивач має дохід, яким може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей.
Також встановлено, що позивач є власником житла, а саме: трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 21.10.2011 року.
Щодо позбавлення батьківських прав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Аналогічні обов'язки батьків передбачені у статті 12 Закону України «Про охорону дитинства».
Згідно із ч. 1 ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Частиною 4 статті 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом. Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Так, частиною 1 ст. 164 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно положень ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З аналізу вказаної статті, суд вважає, що зазначені підстави є вичерпними та позбавлення батьківських прав є правом, а не обов'язком суду. Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Згідно зі ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Органом опіки та піклування подається суду письмовий висновок щодо розв'язання спору, складений на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Інтереси дітей захищаються передусім не лише національним законодавством, але й нормами міжнародного права.
Так, згідно з положеннями ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27.09.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а також на положення ч.8 ст.7 Сімейного Кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Статтею 9 даної Конвенції, передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Згідно принципу статті 6 Декларації, дитина для повного і гармонічного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України» (Заява № 39948/06) зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8. Суд також наголосив, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом роз'яснень, викладених у п.п. 15, 16 постанови Пленуму ВСУ №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Верховний Суд у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 215/3495/21 у п.53 - «Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини діях батьків». У п.54 зазначеної постанови Верховний суд зазначив: «Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17». Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Так, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Позивач надав суду переконливі докази, які свідчать про наявність підстав для позбавлення батьківських прав Відповідача, що визначені пунктом другим частини першої ст. 164 СК України.
Так судом встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, що об'єктивно підтверджено наданими Позивачем письмовими доказами.
Яких-небудь перешкод у спілкуванні із дітьми позивач відповідачу не чинив. Сам відповідач не чинить спроб, ані бажання щодо корегування своєї поведінки, не здатний проявити свою турботу та піклуватися про свою дитину.
Так, за змістом п. 2 ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України, п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», особи можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, коли вони свою винною поведінкою, свідомо нехтуючи своїми обов'язками та інтересами дитини, не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.
У відповідності до ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, судом встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_2 дійсно ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, в їх утриманні участі не приймає, він не піклується про фізичний і духовний розвиток, їх навчання, підготовку до самостійного життя, не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, навіть не спілкується, що підтверджено дослідженими в ході судового засідання письмовими доказами.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідач за власною ініціативою самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своєї дитини.
Оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, судом встановлені суттєві порушення прав дітей з боку їх батька. Невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, щодо виховання та утримання синів, негативно впливає на їх розвиток, а відтак суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав відповідача відносно дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За правилами статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до частини 1 статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 14.02.2019 по справі №377/128/18 вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
На переконання суду, позивач надав достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із нею за адресою: АДРЕСА_3 .
Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку, що позовні вимоги в частині визначення місця проживання підлягають задоволенню.
Щодо стягнення аліментів.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3 статті 181 СК України).
Частина 2 ст. 166 СК України передбачає, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Стаття 27 Конвенції Про права дитини дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ст.181 Сімейного Кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка дружини, батьків, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Матеріальне становище сторін суд визначає, виходячи з вартості приналежного їм майна, рівня доходів, а також величини витрат, які вони здійснюють на утримання себе й членів своєї сім'ї. Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Згідно ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом, а відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 184 Сімейного кодексу України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч. 1ст. 184 Сімейного кодексу України).
Суд вважає доцільним призначення аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі в розмірі по 4 000 гривень на кожного щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття. Відповідач отримує дохід, його стан здоров'я дозволяє працювати, а тому він може сплачувати такий розмір аліментів.
Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення аліментів підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Підсумовуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги необхідно задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з огляду задоволення позовних вимог в повному обсязі судові витрати у вигляді судового збору покладаються на відповідача.
З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11, 29, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 19, 150, 164, 161, 166, 170 СК України, суд -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання малолітніх дітей та стягнення аліментів задовольнити в повному обсязі.
Позбавити ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_5 , виданий Жовтневим РУ ГУ МВС України в м. Києві 21 березня 1996 року, РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 , громадянина України батьківських прав, щодо дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Стягнути із ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_5 , виданий Жовтневим РУ ГУ МВС України в м. Києві 21 березня 1996 року, РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі в розмірі по 4 000 гривень на кожного щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 09.10.2023 року і до досягнення дітьми повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути із ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_5 , виданий Жовтневим РУ ГУ МВС України в м. Києві 21 березня 1996 року, РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 на користь Позивача 2 147 (дві тисячі сто сорок сім гривень) 20 коп. судового збору за подання позовної заяви.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено:16.09.2024 року.
Суддя А.В. Янченко