Справа № 369/13072/24
Провадження №2/369/6967/24
12.08.2024 року м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С., перевіривши матеріали цивільної справи за позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення заподіяної шкоди, -
До провадження Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшов позов Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення заподіяної шкоди.
Відповідно до вимог ст. 185 ЦПК України суддя після одержання позовної заяви у тому числі з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 175,177 вказаного Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Судом встановлено, що позивачем не надано суду примірник позовної заяви та копій поданих до суду документів для відповідача.
Відповідно до частини 4 статті 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» встановлено ставки розміру судового збору, а саме за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у даній справі є вимога майнового характеру.
Таким чином, розмір судового збору, який необхідно було сплатити позивачу за звернення до суду з наведеним позовом становить 3028,00 грн.
Також позивачем заявлено клопотання про відстрочку від сплати судового збору.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 14.11.1950 року гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Практика, у тому числі у справах проти інших держав, має застосовуватись органами державної влади, зокрема судами. Згідно з рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи від 14.05.1981 року №R (81) 7 щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя, та сталої практики ЄСПЛ вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя, а попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявника на доступ до правосуддя (справа «Креуз проти Польщі» рішення від 19.06.2001 року), оскільки формування справедливих принципів оплати судового збору характеризує рівень доступності до правосуддя у країні.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини виходить з того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий їх розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Зокрема, така позиція була викладена у справі «Георгел і Георгета Стоїческу про Румунії» (рішення від 26.07.2011 року).
Отже, на переконання ЄСПЛ, при визначенні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансових можливостей заявника, а також обставини конкретної справи та стадію провадження.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 04.07.2018 року № 686/114/16-ц, визначено, що суд повинен дати можливість особі, яка звернулась із заявою, відреагувати на позицію суду щодо вирішення заявленого клопотання, відповідно до положень ЦПК України 2004 року, закон України «Про судовий збір» та ст. 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Отже, як убачається з практики ЄСПЛ, підставою для відповідного рішення суду може бути «фінансовий стан». А за національним законом «майновий стан особи».
Таким чином, основою визначення фінансового стану сторони, на думку ЄСПЛ, є наявність чи відсутність у сторони «вільних» коштів, які необхідно сплатити. Поняття ж «майновий стан» набагато ширше. Майном уважається окрема річ, сукупність речей, у тому числі гроші, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Таким чином, звертаючись до суду із заявою про відстрочення від сплати судового збору особа повинна надати докази в підтвердження своєї неплатоспроможності.
Вказаною нормою Закону передбачено право суду, а не обов'язок щодо звільнення від сплати судового збору.
Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Отже, суд має самостійно вирішити питання й про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору за умови існування належних та допустимих доказів на підтвердження скрутного матеріального становища позивача.
Суд наголошує, що обов'язок доведення існування обставин, що свідчать про скрутний матеріальний стан позивача для цілей відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони покладається саме на позивача.
Позивач до позовної заяви не надав суду жодного доказу свого скрутного майнового стану.
Наведені заявником доводи не дають достатніх підстав для звільнення від сплати судового збору або його відстрочення, що відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.
Відповідного висновку дійшов Верховний суд в своїй ухвалі від 25.10.2019 року № 569/18206/17, де зазначив, що обставини, зазначені у клопотанні не є безумовною підставою для звільнення заявника від сплати судового збору або відстрочення його сплати, оскільки не підтверджують з достовірністю його скрутний матеріальний стан.
Враховуючи вищевикладене, подана заява не відповідає вимогам встановленим ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин позовна заява підлягає залишенню без руху із наданням строку для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення позивачу копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст. ст. 13, 177, 184, 185, 294 ЦПК України, -
Відмовити у заяві Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відстрочення сплати судового збору.
Позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення заподіяної шкоди - залишити без руху та надати строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення позивачу копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, і роз'яснити, що в разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде вважатися неподаною та підлягає поверненню позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ